|
Віра та життя
Віра та життя
1 2 3 4 5 6 7 8
Культ тіла, Димитрій Безумнов, 20.03.2012
Сучасний світ — це світ торгівлі, товарно-грошових відносин. А, як усім тепер відомо, двигуном торгівлі є реклама. Реклама займає багато часу будь-якої телевізійної передачі на будь-якому каналі телебачення і всім уже добряче набила оскому. Коли фільм переривається рекламою, глядач зазвичай вирушає на кухню щось перекусити або перемикає телевізор на інший канал, щоб позбутися цієї набридливої мухи. Я ж зробив абсолютно інакше і постарався вдивитися в рекламу, хоча, зізнаюся, це було непросто, тому що я теж, як і переважна частина населення нашої країни, терпіти не можу це дітище сучасного телебачення. У принципі нічого нового я для себе не відкрив, тільки знайшов підтвердження своїм припущенням про нинішнє життя.
На Бога надійся, а сам не зівай?, Андрій Рябенко, 20.03.2012
Дуже часто стаєш учасником дискусії, що стосується меж нашої довіри Богові. Як ми можемо поєднати довіру Богу та надію на власні зусилля?
Індикатором тут може стати відома приказка: «На Бога надійся, а сам не зівай». Хтось з цією приказкою повністю згоден. А хтось стверджує, що вона не християнська, і правильною є тільки її перша частина. Друга ж свідчить про недостатню довіру Богові.
По плодах наших..., Віктор Котовський, 20.03.2012
У Біблії в багатьох місцях йдеться про плоди. Господь хоче, щоб ми жили, «приносячи плід у всякому доброму ділі» (Кол.1:10). Розуміючи, що наша віра без конкретних справ поступово втрачає сили, а з часом і взагалі перестає підніматися з ліжка, брати й сестри, особливо молоді, у яких серця від тривалого духовного горіння ще не обвуглилися, беруться за різні справи милосердя. Слава Богу! Але при цьому далеко не всі звертають увагу на те, що Господь хоче від нас не просто діяльності, але в діяльності — плоду.
Годинник чи компас?, Костянтин Тетерятников, 20.03.2012
Ми живемо у світі часу. Ми ним рухаємося, керуємося і визначаємося. Ще древній Соломон сказав: «Всьому свій час!» Але час — це не тільки година, хвилина чи секунда нашого життя. Час — це також епоха, певний період нашого життя.
Ми більш схильні звертати увагу на час у першому значенні цього слова, ніж у другому. Тому постійно «летимо», спішимо й не встигаємо. Хронометр, який має допомогти нам правильно організувати час, навпаки, служить проти нас.
Бункерний тиск, Михайло Юнаковський, 20.03.2012
Коли я служив в армії, наша частина спеціалізувалася на забезпеченні зв'язку між різними підрозділами ракетних військ. Споруда, де ми несли бойове чергування, була великим залізобетонним корпусом, частково вкопаним у землю, з повною автономією на випадок атомного удару.
Надія під час бурі, Давид Вілкерсон, 20.03.2012
Бог обіцяв пророку Захарії, що в останні дні Він буде вогненною стіною, що оточує Його народ: «Я стану для нього, говорить Господь, огняним муром навколо, і стану славою в середині його...» (Зах. 2:9). Також Ісая свідчить: «Бо твердинею став Ти для убогого в час його утиску, охороною від хуртовини, тінню від спеки, і дух тих насильників був немов хуртовина на стіну!» (Іс. 25:4).
Ці обітниці призначені для того, щоб нас заспокоїти, бо всі пророки попереджають нас про наближення великої бурі останніх днів, яка з усією люттю обрушиться на зведену Богом твердиню!
Історія, яка нічого не навчає, Юрій Вавринюк, 20.03.2012
У суспільстві широко відомі два прислів'я, які, хоч і йдеться в них про одне і те ж явище, протилежні за своїм змістом: «Історія нас багато чому вчить» та «Історія нас нічому не вчить». Хтось об'єднав ці дві фрази в один в один напівжартівливий афоризм: «Історія нас вчить тому, що вона нічого не вчить». Мається на увазі, що найбільший урок історії полягає в тому, що люди не беруть в неї ніяких уроків. І якщо вже мова пішла про прислів'я, то згадаю ще подібну приказку: «наступати на ті ж самі граблі». Що ми часто і робимо.
Що ж, доказів цьому багато. Можна привести тисячі прикладів як зі світової історії, так і з власного життя, які підтверджують цю істину.
Зворотний відлік, Дмитро Довбуш, 20.03.2012
Отаке... Виявляється 21 грудня 2011 року в Гондурасі (Центральна Америка), де живуть нащадки древніх майя, встановлено велетенського годинника, що відраховує час до кінця світу (тобто — до 21 грудня 2012 р.) Піар-кампанія для приваблення туристів чи місцеві жителі насправді вірять у пророцтва своїх предків — хто зна? Та справа не в цьому. Є невблаганний суддя, який перевіряє на істинність усі людські гіпотези. Ім'я йому — час. І він спростував уже не одне лжепророцтво.
Про вік, Марина Миронюк, 20.03.2012
— Моя бабуся загубилася, — сказав мені чотирирічний малюк і довірливо вклав свою ручку в мою долоню.
— Яка твоя бабуся? — запитала я кучерявого хлопчика, що дивився на мене знизу вгору великими карими очима.
— Вона стара, — промовив він, вирішивши не повідомляти інших її характеристик.
Часу зустрічі змінити не можна, Микола Синюк, 20.03.2012
Є прості істини, які потрібно знати, щоб не потрапити у надзвичайно складні обставини. Величезний обсяг знань чи, правильніше, купа інформаційного мотлоху, завантажена у розум сучасної людини — не завжди добра опора для вирішення простих практичних завдань, які ставить перед нами життя. «Серед іншого, ви мали б знати це…» — каже Ісус.
Традиція — це не віра, Марина Миронова, 27.12.2011
— На Різдво збираюся піти до церкви, — урочисто заявила одна моя знайома.
За останній рік у її житті відбулася низка нерадісних подій: спочатку її чоловік втратив роботу, потім за борги банк забрав у них машину, а згодом і будинок.
— Минулого року на Різдво до церкви не пішла, так проблем набула, — продовжувала вона. — Не підкажеш церкву, де служіння найкоротше? Нам би туди, де можна якнайшвидше звільнитися до святкового бенкету. О, ти не уявляєш, яке я купила чудове плаття! Всі помруть від заздрощів!
Реакція віри, Дмитро Довбуш, 27.12.2011
Я був у місті, коли подзвонила мама і попросила терміново приїхати. Маршрутне таксі везло мене додому, вуста шепотіли молитву. В кімнаті на дивані лежала моя рідна сестра, яка була страшенно бліда і ледве вимовляла слова. Ми молилися і чекали «швидку». Її руки почали німіти і синіти...
Випробування вiри, Віктор Куриленко, 27.12.2011
У житті дуже часто ми щось випробовуємо: літаки, автомобілі, навіть прості буденні речі. Те, що випробуване, дуже ціниться, бо надійне, міцне, довговічне, і йому можна довіряти. Те ж саме можна сказати і про нас: якщо людина випробувана, надійна, ми їй довіряємо.
Вiра i фанатизм. Де межа?, Марія Бондарчук, 27.12.2011
Часто на адресу глибоко віруючої людини (причому незалежно від конфесійної приналежності) лунають звинувачення у фанатизмі. І варто згодитися, що переважно такі закиди є небезпідставними. Історія свідчить, що у всі часи жива біблійна віра і фанатизм йшли поруч. Це явище давало про себе знати ще у часи Старого Завіту.
Оберiть вiрити, Сергій Поляков, 27.12.2011
Усе наше життя збудоване на рішеннях. Ми можемо скільки хочемо говорити: «На все воля Божа», але без нашої волі, без нашого рішення Бог нічого в нашому житті зробити не може. Він пропонує нам допомогу і захист, але приймати її чи ні, залежить від нашого вибору.
«Мокра» iсторiя, Михайло Юнаковський, 27.12.2011
Якось одна віруюча сестра попросила мене потримати на руках її дитину, поки вона зайде в магазин. Хлопчина був уже не немовля, але ще досить малий. Одягнутий у прості колготки, легку сорочку, так як діло було літом. Залюбки узявши його на руки, я одразу ж пригорнув його до себе, мимоволі згадуючи ранні дні власних дітей.
Шосте чуття, Рейнхард Бонке, 27.12.2011
У питанні віри ми часто стикаємося з кількома дивним поняттями, настільки дивними, що з’являється потреба пояснити, що саме ми обговорюємо. Віра — це не «вірування в те, що, як ви знаєте, неістинне» чи «вірування в те, чому немає доказів». Така віра безрозсудна. Вся Біблія — про віру, тому нам треба з’ясувати деякі факти.
Содомська половинка, Віктор Котовський, 26.09.2011
Нерідко, буває, чуєш від людей: чорна смуга в житті минула. То захворів, то гаманець загубив, то з роботи звільнили. Як не те, то інше. І кінця-краю не видно. Вже й прокляття над собою розрушив, вже й у гріхах предків, мало не до князя Володимира, покаявся, вже й з родичами розібрався, хто там гадав у ніч перед Різдвом чи лікував корову замовляннями, — а світлої смуги на горизонті не видно, хоч плач. >>>
Хто в домі «голова»?, Марічка Галюк, 26.09.2011
Нещодавно я стала свідком того, як в одній із популярних соціальних мереж спалахнула гаряча дискусія щодо ролі жінки в сім’ї. На превеликий жаль, люди, що позиціонують себе християнами, ніяк не могли погодитися з тим, що в сім’ї дружина підвладна своєму чоловікові. Деякі учасники дискусії навіть здивовано питали: «Де таке в Біблії написано?» >>>
Духовна блокада, Марина Миронова, 26.09.2011
Перед тим, як викинути померлий бамбук, який багато років ріс та зеленів на моєму кухонному вікні, я кинула на нього прощальний погляд. Листки, як і раніше, зберігали соковито-зелений колір, але від кореня по стеблу вже піднімалася жовтизна смерті, яка перемогла життя лише тому, що я залишила бамбук без вологи, забувши його підлити.
Приблизно так виглядає християнин, який свідомо чи несвідомо виключає зі свого раціону продукт, що відповідає за життя, — Слово Боже. >>>
Налякані до смерті,
Або страх перед останніми митями життя, Макс Лукадо, 26.09.2011
Одного разу у сні я зустрів чоловіка, який носив м’ятого капелюха і вельветовий піджак. Він був схожим на професора, мав вольове підборіддя і добрий погляд. Цей чоловік був завсідником похоронів. Мабуть, я також, оскільки в цьому сні одна похоронна служба змінювалася іншою — похоронні зали, дзвіниці, кладовища. Він ніколи не знімав свого капелюха. Я так і не запитав у нього, чому він його носить, поцікавився тільки, чому він постійно буває на похоронах. >>>
Насіння, скроплене кров’ю, 26.09.2011
Сонце нещадно припікає, виснажуючи та стомлюючи усіх. Солоний піт струмками стікає з чола, застилаючи очі. Водій автобуса, за неписаними індійськими правилами, то, нікуди не спішачи, повільно сунеться по звивистій дорозі в горах, то раптом, сильно розганяючись, починає окреслювати запаморочливі віражі на неймовірно небезпечних гірських дорогах Індії. >>>
Неправда, Михайло Юнаковський, 26.09.2011
Пам’ятаю невеликий епізод із дитинства. Мама дала мені гроші і послала по хліб. Я приніс. Увечері приїхав з роботи батько. Ми сіли вечеряти, а я по-дитячому з цікавістю слухав розмову батьків. «Купила сьогодні молока, купила хліба, — розповідала мама татові, переповідаючи йому події дня, що минав. — Купила ще те й те…»
Від такого неприхованого обману я мало не поперхнувся. «Мамо, — сказав я ображено, — Це не ти хліба купила, а я!» >>>
Життєві клопоти — тягар, що відбирає у християнина радість, Геннадій Андросов, 26.09.2011
Юнак вперше відвідав зібрання християн на запрошення однолітка з християнської сім’ї і зауважив, що не побачив радості в очах членів церкви.
Звичайно, можна апелювати тим, що не до радості, коли родичі не спасенні, коли діти не хочуть Богу ревно служити… Це вагомі причини, але можливо є й інші причини, через які ми втрачаємо радість як один з головних компонентів Царства Божого, яке повинно бути всередині нас: «Бо Боже Царство всередині вас!» >>>
Випробування манною, Ольга Міцевська, 26.09.2011
Не знаю, як у вас, але в моєму житті часто буває так, що більш серйозні труднощі я переношу з легкістю, у той же час якась незначна дрібниця може надовго вибити мене зі звичного життєвого ритму. А ще часто, коли я потрапляю в складну ситуацію, то починаю шукати в цьому якийсь позитив. У миті ж відносного благополуччя, навпаки, — помічати щось негативне. >>>
Іскри, що летять угору, Дмитро Довбуш, 26.09.2011
Ви коли-небудь сиділи пізно ввечері поряд з близькою вам людиною на колоді перед вогнищем? Якщо ви з тих людей, які люблять задивлятися на прекрасне, ви не могли не помітити чогось надприродно-таємничого в полум’ї — особливо в малесеньких іскорках, які, долаючи земне тяжіння, рвуться вгору й розчиняються в нічному небі. >>>
Радість ваша хай буде повна, О. Міцевська, 26.09.2011
За дослідженнями медиків, із цією хворобою хоч раз у житті стикається кожна людина. За їх підрахунками на основі статистики останніх років, до 2020 року ця хвороба займе друге місце серед причин ранньої смертності та інвалідності. Окрім того, це захворювання здатне викликати ряд інших, не менш складних хвороб, як от порушення серцево-судинної системи та рак. Також воно сповільнює одужання людини після хірургічного втручання. А ще близько 10% людей, які страждають цим, закінчують своє життя самогубством.
Як ви гадаєте, що це за страшне захворювання? Депресія. >>>
Комплекс «суперхристиянина», Ольга Міцевська, 5.07.2011
Чи може християнин бути закомплексованим? Років з десяток тому я б категорично відповіла, що ні, бо саме навернення до Христа звільнило мене від багатьох комплексів, які гнітили мене. Та за півтора десятка років ходження за Христом та набуття як позитивного, так і негативного досвіду, я зрозуміла, що це можливо. І саме ця закомплексованість стоїть на заваді нашому духовному зростанню. >>>
Умом Россию…, Михайло Юнаковський, 5.07.2011
Російська мова (як і українська) — одна з найважчих у світі. Не більш легкою виявляється для багатьох і російська манера висловлювати свої думки. Те, що росіянин зрозуміє якимось шостим чуттям, для іноземця, навіть знайомого з мовою, це залишиться за межами розуміння. >>>
Знеструмлене християнство, Юрій Вавринюк, 5.07.2011
Якось на одній християнській конференції несподівано не стало електричного струму. Те, що погасло світло, було ще півбіди. Найгірше — не працювали мікрофони, відеокамери, музичні інструменти. Після декількох хвилин героїчних спроб продовжити хід конференції ведучий змушений був оголосити перерву, доки буде усунена поломка… >>>
Для чого потрiбнi страждання?, Світлана Андрейченко, 5.07.2011
Періодично у моїх дітей виникають всілякі захоплення. То музика, то гімнастика, то карате... Іноді відразу і одне, і друге, і третє... От тільки до серйозного рівня вони навіть і не намагаються дійти, тому що це вимагає не тільки серйозного ставлення і посвяти, а й... страждання. У цирковому — розтяжки м’язів, в карате і боксі — синці. Навіть щоб на гітарі грати навчитися, і то треба над власними пальцями познущатися! >>>
Вернiться, дiти невiрнi…, Василь Мартинюк, 5.07.2011
Багатьох віруючих батьків турбує те, як дивиться на їхніх дітей Бог: чи Він їх рівняє з усіма язичниками, чи виокремлює в особливу групу дітей з віруючих родин з особливими статусом і прихильністю? Я схиляюся до думки, що все-таки в Божих очах наші діти особливі і до них ставлення Бога також особливе. На цю думку мене наводить Біблія. >>>
Заповідь з обітницею, Сергій Вітюков, 5.07.2011
Проблема батьків і дітей була завжди. Часто ми можемо, дивлячись на наших дітей, думати: «У якому світі вони живуть», те ж саме думає молоде покоління про старше. Але ця проблема ніколи не поставала так гостро, як у наш час. Наші діти ростуть у зовсім іншому світі, й нам іноді здається, що ми з різних світів.
Але я хочу закликати молодих людей не грішити перед старшим поколінням, нехтуючи його знаннями та досвідом. >>>
Посвятити дiтей Боговi, Едуард Грабовенко, 5.07.2011
Не політика та економіка визначають майбутнє наших дітей, а наше ставлення до них і наші стосунки з Богом. Багато батьків, на жаль, навіть не уявляють, який колосальний вплив вони здійснюють на життя своїх дітей. Деякі мами й тати дивуються, чому їхня дитина, яка ходила в церкву і недільну школу, в 14 років раптом перестає вірити. Я дам відповідь: вона побачила, що вдома ви одні, а в церкві зовсім інші. Вона не захотіла бути людиною подвійних стандартів. >>>
Для якої перемоги потрібно… здатися?, Світлана Андрейченко
Є в нас у церкві один хлопчина: хороший християнин, професійний боксер у минулому. Він навіть був кандидатом в олімпійську збірну, але сам відмовився від цього шансу. Так ось, цей хлопець ніяк не може одружитися. Начебто у всьому хороший: молодий, духовний (Біблію читає день і ніч), до того ж спортивний і сильний, як бик. Але ніхто на його пропозиції не дає згоди. А знаєте чому? >>>
1 2 3 4 5 6 7 8
|
