Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Віра та життя

Іскри, що летять угору

Ви коли-небудь сиділи пізно ввечері поряд з близькою вам людиною на колоді перед вогнищем? Якщо ви з тих людей, які люблять задивлятися на прекрасне, ви не могли не помітити чогось надприродно-таємничого в полум’ї — особливо в малесеньких іскорках, які, долаючи земне тяжіння, рвуться вгору й розчиняються в нічному небі.

Перед очима ватра, а серце так нестримно лине крізь тисячоліття в давні часи патріархів. І сила Божого Слова всупереч законам часу відкриває погляду околицю древнього міста. Я сиджу коло багаття і бачу крізь язики полум’я трьох поважних мужів, які простягають свої руки поближче до вогню, щоб зігрітися. На їхніх обличчях закарбовані сліди глибокої скорботи й болю. Голови посипані попелом. Вони не розтуляють своїх вуст. Вони — втомилися плакати. Ці троє — великі мудреці, але їхній розум не може підібрати жодного слова, щоб хоч якось розрадити свого друга, який лежить неподалік, вкритий овечими шкурами. На перший погляд — він дрімає, але це тільки здається, бо він не може спати від страшенних мук, яких завдає йому хвороба. Тіло чоловіка вкрите проказою. Час від часу з його вуст злітає тихий стогін чи кілька слів. Важко сказати, до кого він звертається — до друзів, до Бога чи до самого себе... Нарешті, один із мудреців на ім’я Еліфаз втрачає терпіння. Його очі, сповнені рішучості, замислено вдивляються кудись у височінь вслід за іскорками вогню, а вуста починають промовляти слова: «Нещастя виходить не з пороху, а горе росте не з землі,— бо людина народжується на страждання, ЯК ІСКРИ, ЩОБ УГОРУ ЛЕТІТИ...»

На щастя, Біблію писали різні автори в різний час, інакше я подумав би, що вони змовилися. Зважте самі. Апостол Петро пише так: «Через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся!..» Яків радить: «Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування!..» Павло ж свідчить: «Я повний потіхи, збагачуюся радістю при всякому нашому горі». Солуняни жили «у великому утискові з радістю Духа Святого». Коринтяни «серед великого досвіду горя мали радість рясну». Євреї ж «грабунок свого майна прийняли з потіхою». А ось слова Самого Ісуса Христа: «Ви будете плакати та голосити... сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість!» Що ви на це скажете?

Розумієте, ці люди насправді всерйоз говорили про радість в стражданнях! Вони не жартували, не іронізували, не перебільшували, не практикували позитивного сповідування, не намагалися заспокоїти себе чи відволіктися від переживань. Вони мали на увазі саме те, про що писали! Це був не бездумний оптимізм, не самонавіювання, не втеча від реальності, не спроба забутися, настроїти себе на краще, підняти собі настрій, не думати про погане... Я хочу підкреслити, що ці люди говорили не про психологічні методи позитивного мислення, а про справжню надприродну силу радості, яка була реальністю в їхньому житті. Це проти всіх законів логіки? Можливо. Це не вкладається в рамки здорового глузду? Так! Тому всі, хто намагається зрозуміти ці слова, не враховуючи природи їх Автора, приречені на розчарування. Так з’являються скептики, які не вірять в чудеса.

Нам доведеться визнати, що страждання й радість у Писанні з’єднані у тісний вузол, який неможливо розв’язати.

Коли я одного разу проповідував на цю тему в церкві, мене запитали: «Що ти маєш на увазі? Невже ми повинні видавлювати з себе пластмасову посмішку, коли всередині біль? Невже ми повинні одягнути маску, приховуючи справжні почуття? Чи хоче Бог, щоб ми говорили, що все добре, коли в житті — катастрофа?» Саме так і виходить, якщо розглядати через мікроскоп свої проблеми, замість того, щоб узяти в руки телескоп Божого відкриття!

Я так радію, що серед дванадцяти мужів, які вивідували Обіцяний край, знайшлися дві Божі іскри, загартовані в полум’ї битви, які, піднімаючись над землею, бачили не могутніх велетнів, а ВСЕмогутнього Саваота! Вони говорили: «Ми увійдемо!» не тремтячими голосами і не з порожньою хвалькуватістю. Це була тверда віра в Господа!

Чи раділи ви, коли загубили цінну річ або коли у вас заболів зуб, або вас обікрали, або коли ви зламали ногу, або коли вас принизили, або хтось посміявся з вашої віри?

Ось двоє побитих людей. На їхніх лицях синці й засохла кров. Їхні ноги забиті в колодки. Що вони роблять? Невже вони збираються співати своїми пересохлими скривавленими вустами? Чому їхні обличчя світяться невимовною радістю? Не дивуйтеся, це просто Павло і Сила — дві Божі іскри, які піднялися вище в’язничних ґрат, болю несправедливості і зранених тіл.

А це — йдуть апостоли, впізнаєте? Он, попереду всіх, звичайно, Петро — накульгує на одну ногу, зате веселий. Позаду, з усміхненим лицем — так, так, це Іван, дарма, що синець під оком. Його наздоганяє Хома, якому дісталося більше за всіх, тому він аж сяє! А далі йдуть, обійнявшись, Яків з Андрієм, щось натхненно розповідаючи один одному, та інші. Вони — щойно з синедріону... Їх там «тепло» прийняли, ви ж знаєте. Але, повірте, їхній дух зараз перебуває вище єрусалимських дахів і навіть міських мурів, і навіть величного храму... Вони — іскри!

У ватрі відбуваються цікаві процеси. Тяжкі матеріали, згораючи, стають попелом і лишаються на землі. А легкі — перетворюються на іскри й піднімаються в небо.

У чому сила іскор? Авжеж — у температурі полум’я!

Коли ви потрапите у вогонь випробування, у вас буде два виходи: залишитися серед попелу або злетіти у височінь. Зануритися в депресію чи радіти у вірі! Третього не дано. Або ви впадете під кущ, як Йона, або, як Йов, іскоркою підніметесь на Божі висоти, пізнаючи Його щораз більше й промовляючи: «Я знаю — Відкупитель мій живий!» Можливо, вас скує страх, як Саула, або ж ви, як Давид, побіжите на Голіафа в ім’я Господа! Температура впливає на людей по-різному... Чому?

Нам заважають злетіти гріхи, які ми відмовляємося залишити, сумніви й тягарі, до яких ми вже навіть звикли. Або — ми позбудемось їх, або ж — зостанемося з ними на землі!

«Радійте, співайте сумісно, о єрусалимські руїни!» (Iс. 52:9) Ви коли-небудь говорили людині на інвалідному візку, щоб вона раділа? Розумієте, уся ця ідея була б безглуздою і навіть нетактовною, ЯКБИ ЦЕ НЕ ГОВОРИВ БОГ! Господи, це ж руїни!.. Чому їм радіти???

Я дивився на своє життя, точніше на те, що від нього лишилося... Це були руїни. Зруйнована особистість, зруйновані стосунки, зруйновані мрії... Але після навернення до Бога незрозуміле почуття поселилося в моєму серці. Воно було схоже на... Радість! Чому? Я знав, що тепер моє життя в руках Бога і Він це так не залишить! Усім своїм єством я передчував зміни і насолоджувався ними, хоча їх ще не було... Я бачив відбудовані мури, підняті прапори, торжество перемоги — для мене це була не мрія, а факт!

Тільки вірою можна піднятися над негараздами життя! Тільки вірою можна радіти, коли для цього найменше підстав!

Можливо, звучить абсурдно, але радість — це єдиний шанс для руїн, щоб знову стати містом! Якщо руїни починають плакати, що вони руїни, це аж ніяк не покращує їхнього становища. Якось, коли Божий народ збирався поплакати і пожаліти себе, Господь відразу це заборонив: «Не сумуйте, бо радість у Господі це ваша сила!» (Неем.8:10). Тому не спішіть шукати підходящу вербу для своєї арфи! Знаєте, як я атакую свій смуток? Ударом по струнах гітари! І часто це діє краще за будь-яке стінобитне знаряддя!

Бог подарував нам потужну зброю — радість у Дусі Святому! І вона є активною силою перемоги у випробуваннях.

Іноді мені здається, якщо християнство втратить радість, від нього нічого не залишиться. Крім пропахлої ладаном, безсилої релігії! Чи знаєте ви, що священик не мав права роздирати свої одежі на знак скорботи і відчаю? Якось я зустрів засмученого брата. Його обличчя було опущене до землі. Я сказав: «Роби що завгодно, але твоє лице повинне показувати, що Христос переміг диявола, а не навпаки!» Ісус навчав: так, ви побачите катастрофи, так, будуть лунати вибухи війни, так, ви будете переслідувані — але! Ніколи! Не опускайте! Своїх очей! Навпаки — підійміть їх угору, адже наблизилось ваше вибавлення! Інакше ви нічим не відрізнятиметеся від тих людей, які не мають надії!

Будьте іскрами, а не попелом!

Темряву ночі освітили живі факели. Сади імператора стали свідками жорстокої страти. Люди, прив’язані до стовпів і облиті смолою, згорали заживо. Вони не кричали, не благали, не плакали... Вони — співали! І це доводило Нерона до божевілля! Він наказав відрізати у них язики. Але це не допомогло. Очі християн дивилися вгору з радістю! Так, з радістю — а її не виріжеш разом з язиком! Нерон скаженів від безсилля — він не міг їх перемогти! Їхні душі, разом з іскрами вогню возносилися в безодню зоряного неба.

Я знову вдивляюся в іскри, які РАДІСНО танцюють над полум’ям. Над ними не має влади земне тяжіння. Вони вільні й щасливі. Де би ці іскорки взяли силу піднятися вгору, якби не висока температура вогнища? І чим вища температура, то вище вони піднімаються. Апостол Павло також це помітив: «Бо поскільки намножуються в нас терпіння Христові, так через Христа й потішення наше намножується» (2Кор.1:5) Коли у ваше життя прийде вогонь, не пропустіть — це ваш шанс злетіти вгору, ближче до Господа!

Так, іскрам пече! Але це — ціна висоти!

Він падав і знову підіймався. Біль обпікав тіло пекельним вогнем. Та погляд був спрямований вперед! Його били й плювали в очі. Та Він не опустив лиця! Друзі зрадили Його. Та Він шепотів їхні імена! Його розп’яли. Він не плакав. Не жалів Себе. Не нарікав і нікого не звинувачував. ВІН НЕ ЗДАВСЯ! До самого кінця. Він просто летів вгору... Як Іскра!

А вам би хотілося, подібно до іскор вогню, піднятися у височінь вічності і розчинитися в обіймах Отця?

Дмитро ДОВБУШ

"Благовісник" 3,2011

Українська християнська поезія