Благовісник

 

Благовісник у Фейсбуці
Благовісник
у «Facebook»

 

Останній номер
2,2019
"Як виглядає щастя?"

 

 

 

Віра та життя

Віра та життя

1 2 3 4 5 6 7

Бог у чилiйському пiдземеллi, 21.03.2011

Наш журнал уже розповідав про сенсаційне врятування чилійських шахтарів, які більш як на два місяці потрапили у підземну пастку. Важливим фактором того, що шахтарі зберегли силу духу увесь той час, була віра в Бога. Сьогодні один з учасників підземної пригоди розповідає про це з церковної кафедри. >>>

Життя без гарантійного обслуговування, Кароліна Волинко, 21.03.2011

люди хочуть гарантій вони шукають їх навіть там, де це абсурдно іноді, якщо не даси їм гарантій (часом досить просто сказати: «Я гарантую») ніхто й пальцем не ворухне >>>

Зелене світло світлофора, Михайло Юнаковський, 21.03.2011

Якось, будучи в Донецьку, я підійшов до перехрестя двох вулиць. На одній з них, яку мені треба було перетинати, відбувався жвавий рух, а вулиця праворуч «стояла». Коли загорілося зелене світло для пішоходів, я разом з іншими людьми став переходити вулицю, періодично поглядаючи на світлофор. >>>

Вірність до смерті, Михайло Хорєв, 21.03.2011

Ця проповідь була написана у часи атеїстично-радянських переслідувань і опублікована у далекому 1976 році в журналі «Вестник истины», що друкувався в умовах жорсткого підпілля. Її автор за віру в Бога провів не один рік за колючим дротом. Тому те, що він пише, — не теоретичні роздумування кабінетного проповідника, це — слова, написані болем серця в умовах гонінь та залякувань. Це слова людини, яка у прямому розумінні цього слова була вірна до смерті. І ці слова актуальні й у наш час, коли прямих гонінь з боку держави немає. Бо вірність Богові виявляється не тільки в лев’ячій ямі чи вогненній печі. >>>

Загублений олівець , Михайло Юнаковський, 5.01.2011

Це було на світанку мого пасторського служіння. Це були роки, коли механічні олівці (з різними діаметрами на 0.5 і 0.7 мм) тільки входили в ужиток і були ще новинкою. Купив і я якось собі у Києві такий олівець. Віддав аж 135 000 купонів і був безмежно щасливий від придбання. >>>

Безвідповідальність, Яна Синюк, 5.01.2011

У нашій країні дуже часто можна почути такі вирази: «...Уникати відповідальності, вдалося уникнути відповідальності». І дійсно: люди намагаються уникнути відповідальності перед законом чи суспільством, різними способами, починаючи з елементарної брехні і закінчуючи хабарем судді чи слідчому або навіть вбивством іншої людини. >>>

Потворна релігія , Макс Лукадо, 5.01.2011

Це стається в бізнесі, коли ви виробляєте продукцію, яку ніхто не купує. Це стається в політиці, коли утворюються відділи та комісії, які нікому не потрібні. Це стається в медицині, коли відкриття робляться ради відкриттів, а не для того, щоб допомогти людям. >>>

Свобода бути особистістю , Олена Мокренчук, 5.01.2011

Який же Він великий і різноманітний, наш Господь!!! Жодна людина не спроможна відобразити Його ПОВНІСТЮ таким, яким Він є! Ви бачили своє відображення в дзеркалі? Воно злегка змінюється в кожному новому дзеркалі: буває більш ширшим чи вищим, більш мутним чи чітким, із зеленуватим, синюватим чи жовтуватим відтінком — залежно від якості, віку чи складу матеріалу, з якого зроблено дзеркало. >>>

Штучна побожність , Юрій Вавринюк, 5.01.2011

Був у моїй редакторській практиці один неприємний випадок. Зазвичай, коли ми готуємо номер журналу до друку, то намагаємося, наскільки це можливо з нашого боку, супроводжувати матеріали такими ілюстраціями, які б відповідали християнським нормам і не викликали чийогось обурення. Але є випадки, які практично неможливо передбачити.. >>>

Як ми виглядаємо?, Ліза Бівер, 5.01.2011

Ми завжди, з наміром чи ні, інформуємо інших людей про самих себе. Ця інформація передається через те, що ми говоримо (наші слова та інтонація), що ми робимо (наші манери та вчинки) і те, як ми виглядаємо (наш зовнішній вигляд чи імідж). Наша мова і наші вчинки, безперечно, важливі, але значення зовнішності — проблема настільки важлива, що її не можна недооцінювати. Часто на людей впливає те, що вони бачать, а не те, що вони чують. >>>

Портрет духовної людини , Віктор Вознюк, 5.01.2011

Якою має бути духовна людина? Якими рисами вона наділена? Якщо ви вже хоча б раз прочитали Євангелію, то, напевно б, зауважили, що людей можна поділити на три категорії: духовні, тілесні й душевні. Душевні — це невідроджені люди, а не, як дехто вважає, ті, що все роблять від душі та є надто сентиментальними. >>>

Піна, Світлана Андрейченко, 5.01.2011

Пам’ятаю, як одного разу я одержала з Росії (з дому) посилку з варенням. Для зручності його перелили в літрову пластикову пляшку. Вийнявши її з коробки, я відразу ж відчула проблему — пляшка була настільки твердою і роздутою, наче зроблена не з пластику, а з металу. >>>

Нарікання, Світлана Тимофеєєва, 18.11.2010

Ви ніколи не замислювалися над тим, як часто людина нарікає, виявляючи невдоволення з того чи іншого приводу? Запитайте першого, хто вам трапиться: «Як справи?» — і у відповідь ви почуєте стільки нарікань, а то й відвертих проклять на адресу мнимих винуватців усіх людських бід, що життя видасться безперервною чорною смугою, у якій немає жодного просвіту радості. Люди невдоволені, роздратовані всім на світі і звинувачують у всіх своїх бідах кого завгодно, починаючи від свого начальника на роботі і закінчуючи президентом. >>>

Чи ж справедливий Бог? Марина Миронова, 18.11.201

Проїхавши майже половину шляху з Пермі до Москви, поїзд проскрипів і зупинився на черговій станції. «Це що за містечко?» — запитала я літню сусідку по купе. «Бологоє», — пролунала згори відповідь чоловіка середніх років, який скучав на верхній полиці і до цього часу мовчав. Вирішивши підіграти його репліці, я серйозно відповіла: «Треба ж, а я думала, що через Бологоє цей маршрут не проходить». Попутник звісив ноги, стрибнув униз і з тихого й меланхолійного перетворився на цікавого співрозмовника. >>>

Стовідсоткова "автоцивілка", Володимир Шишков, 18.11.201

Хто перший із водіїв додумався до цього, сказати важко. Але ідея прижилася, і тепер три маленькі, розміром із сірникову коробку, іконки красуються чи не в кожному другому салоні авто, маршруток. На самому почесному місці — на «торпеді». Одна позолочена пластмаска або картонка на трьох. Богородиця, у центрі — Ісус Христос, праворуч — Микола-чудотворець, — всі вони терпляче сусідять у безпосередній близькості з FM-попсою, прапорцем улюбленої партії, «грошовим деревом», фоткою пишногрудої путани. Навіщо вони там? Зараз дізнаємося... >>>

Бог переміг!, Тетяна Головіна, 18.11.2010

Не пам’ятаю, щоб такий заголовок з’являвся раніше на першій сторінці чи не найвідомішої німецької газети. Але саме під такою назвою опублікувала газета «Die Welt» репортаж про спасіння чилійців із підземного полону. Гірняків із Сан-Хосе, невеликого шахтарського поселення в пустелі Атакама, визволяли всім світом — уряди багатьох країн надавали технічну, фінансову допомогу. На шахті був розбитий «Табір надії», у якому безперервно проходили богослужіння, рідні молилися за своїх дорогих і коханих, плакали, співали, сподівались... >>>

Плід покаяння, Василь Мартинюк, 18.11.2010

Коли Іван Хреститель проповідував «хрещення покаяння на прощення гріхів», то до нього приходило хреститися багато євреїв розмаїтих соціальних станів, зокрема митники і воїни. Усі вони усвідомлювали власну гріховність, відчували її тягар і прагнули від нього звільнитися, бо знали, що рано чи пізно доведеться відповідати за все учинене, однак підходили до Іванового хрещення з неоднаковими мотивами. Одні щиро хотіли позбутися не тільки власної вини, але й самої гріховності, змінитися внутрішньо і змінити обставини свого життя, а іншим достатньо було звільнитися від вини, щоб уникнути «гніву майбутнього», а все інше – вони самі і обставини їхнього життя — їх влаштовувало. >>>

За плодами їхніми... , Юрій Вавринюк, 18.11.2010

Біблія, що писалася щонайменше дві тисячі років тому, розповідає не лише про те, що було актуальним на той час, вона багата описами часів, які називає «останніми». Ми не знаємо, коли розпочнуться (чи, може, вже розпочалися) оті «останні часи», але їхні чіткі ознаки можемо спостерігати вже зараз. Тих ознак є дуже багато, про них попереджували як Христос, так і апостоли у своїх посланнях. І однією з найбільш небезпечних і яскравих ознак буде поява людей, яких Ісус назвав «фальшивими пророками». >>>

Плід життя, Едуард Грабовенко, 18.11.2010

Ніхто з нас, кидаючи навесні в землю насіння, не думав про те, що не отримає жодного плоду. Сіючи щось, ми завжди надіємося на відповідний плід. Бог також чекає плоду від нас. Але в Нього, як і в нас, є певні сезони і певні умови для плодоношення. І незалежно від того, знаємо ми про це, чи ні, подобається нам це чи не подобається, погоджуємося ми з ними чи не погоджуємося, якщо ми будемо порушувати закони, встановлені Богом, то ніколи не принесемо плоду. >>>

Три дні сім’ї. Ростислав Мурах, 17.06.2010

Кажуть, що Бог дає людині сил, як і хліба насущного, — на один день. І коли людина даровані їй на сьогоднішній день сили, яких достатньо, щоб подолати всі випробовування і труднощі, витрачає на тягарі минулого, на хвилювання про день завтрашній, то їй не вистачає сил, щоб подолати всі турботи та виклики дня сьогоднішнього. Тому надзвичайно важливо, щоби ми, маючи від Бога все необхідне для життя та побожності, правильно використовували даровані нам Богом сили. >>>

Своя сім’я, своя церква, своя віра. Геннадій Андросов, 17.06.2010

Чи багато сорочок продають на базарі? Багато. Якщо якась з них впаде в багно, чи дуже ми будемо хвилюватися? Напевно, що ні. Але якщо за одну з таких сорочок ми віддали зароблені кровні гроші, а вона раптом впаде в те ж саме болото, ми, напевно, дуже засмутимося. Чому? Тому що за неї заплатили ціну. Вона стала нашою… >>>

Козел відпущення, Марина Миронова, 17.06.2010

Нещодавно заходила в російський магазин і була свідком розмови покупця із завідувачкою цього слов’янського острівка, який володіє доволі непривабливим товаром. «Чому ви продали мені зіпсовану ковбасу?» — гнівно запитувала дама похилого віку, трясучи палкою ковбаси не першої і навіть не другої свіжості. Я, звичайно ж, не здивувалася, напевно, вже останньому акту цього спектаклю, що розігрувався на моїх очах, тому що не раз бачила, як метикуваті продавці, не соромлячись, спочатку обтирали запліснявілу ковбасу вологою ганчіркою, а потім полірували її оливковою олією. Результат був вражаючий: ковбасні вироби виглядали як новенькі. >>>

«Я ніколи не прощу тобі!», Е. Уїт, 17.06.2010

Один американський генерал мудро зауважив: «Єдиний спосіб виграти війну — уникнути її!» Як консультант з питань сім’ї та шлюбу, я згадую ті слова, коли намагаюся допомогти подружжю, яке веде відкриту війну. В ній ніхто не перемагає! Ніхто не може перемогти. Та, незважаючи ні на що, війна триває — чоловік і дружина поводяться як закляті вороги! У деяких сім’ях ця війна прихована. Ворожнеча реальна, хоча й замаскована. Але зрештою може виявитися смертельною, якщо не буде вчасно розпізнана і спинена. >>>

Що не є прощенням? Юрій Вавринюк, 17.06.2010

Досить часто у вирішенні конфліктних ситуацій або у випадку якогось гріха говорять про прощення. Особливо це помітно у середовищі віруючих людей, які опираються на слова Біблії, що закликають прощати навіть ворогам. «Якщо ти віруючий, ти повинен простити мені (йому, їй)», — часто кажуть у подібних випадках. Такі фрази можна чути і на церковних членських зібраннях, де піднімаються питання стосовно небіблійних вчинків і лунають заклики «забути все і простити». Але нерідко в ці слова вкладається власний, а не біблійний погляд на прощення. Нерідко буває неправильним, а то і відверто спотвореним розуміння цієї духовної істини. Тому ми поговоримо про те, що НЕ Є ПРОЩЕННЯМ. >>>

Простити чи не простити? Яна Синюк, 17.06.2010

Простити чи не простити? Бог дає нам можливість зробити вибір, і ми маємо жити з наслідками свого вибору. Ми можемо не прощати нікому, ображатися, закриватися — і бути нещасними або ж можемо вибрати прощення — і насолоджуватися перевагами свободи, яку воно приносить. От тільки тут є ще один момент: якщо ви завжди думали, що простити чи ні — це тільки справа власного вибору, то погляньте, що Біблія говорить стосовно цього. >>>

Зв’язані руки молитви, Олександр Шевченко, 17.06.2010

У єврейського народу було багато заповідей і постанов. І коли у Христа запитали: «Яка заповідь найважливіша?», Він відповів: «Полюби Бога всім своїм серцем, всією своєю силою і всім своїм розумом; і ближнього свого, як самого себе». Є багато пригнічених людей, які не люблять навіть самих себе. Така людина не може любити ні Бога, ні ближнього, тобто не може навіть виконати першу заповідь. >>>

Подорож зруйнованими фортецями, Яна Синюк

Мій дім — моя фортеця. Так кажуть. Це звучить по-особливому: втішає, заспокоює. Але зауважте одну річ: наскільки популярними зараз стали подорожі зруйнованими фортецями? Якщо говорити про сім’ї, не обов’язково про розлучені, помітно, що дуже багато із них подібні до зруйнованих фортець. >>>

Замки з піску, Макс Лукадо, 25.03.2010

Маленький хлопчик грається на березі. Сидячи навпочіпки, він наповнює піском яскраво-червоне відерце, перевертає його, піднімає — і ось уже маленький архітектор, задоволений собою, розглядає споруджену ним вежу замку. Весь день він буде трудитися: викопувати рів, зводити стіни. Кришки від пляшок стануть його сторожею, палички з морозива — мостами. Тут буде замок з піску. >>>

Щедрий слуга, Девід Вілкерсон, 25.03.2010

Одного разу я стояв перед Господом у молитві з обтяженим безліччю турбот серцем. Я був настільки стомленим, що сльози буквально лилися з моїх очей. І Дух Святий служив мені, але не так, як я думав. Господь ніжно звернув мою увагу на такий уривок з Писання: «Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме! >>>

Гра, яка виявилася не грою, Юрій Вавринюк, 16.03.2010

Раніше часто чув про дитячу гру «Монополія». Ніколи не цікавився нею, не вникав у її особливості. А нещодавно, прийшовши ввечері з роботи та повечерявши, піддався на вмовляння дітей зіграти з ними. Одним словом, вирішив згадати дитинство. >>>

Голос у натовпі чи голос натовпу, Олег Карпюк, 16.03.2010

В одній із казок Г. Х. Андерсена йдеться про короля, якого переконали, що одягають його в прекрасне вбрання, чого насправді не було. А потім переконали людей, що король одягнений, коли насправді ті бачили його голим. Усі захоплено плескали в долоні й вихваляли королівське вбрання, якого не бачили. «Якщо всі кажуть, що король одягнений, то не можуть всі помилятися», — думав кожен. Таке прагнення бути такими, як усі, сліпе наслідування більшості, острах відрізнитися від інших, пристосування під стандарти юрби називають конформізмом. >>>

1 2 3 4 5 6 7

 
Українська християнська поезія Місія "Голос надії"