|
Віра та життя
Віра та життя
1 2
Три дні сім’ї. Ростислав Мурах, 17.06.2010
Кажуть, що Бог дає людині сил, як і хліба насущного, — на один день. І коли людина даровані їй на сьогоднішній день сили, яких достатньо, щоб подолати всі випробовування і труднощі, витрачає на тягарі минулого, на хвилювання про день завтрашній, то їй не вистачає сил, щоб подолати всі турботи та виклики дня сьогоднішнього. Тому надзвичайно важливо, щоби ми, маючи від Бога все необхідне для життя та побожності, правильно використовували даровані нам Богом сили. >>>
Своя сім’я, своя церква, своя віра. Геннадій Андросов, 17.06.2010
Чи багато сорочок продають на базарі? Багато. Якщо якась з них впаде в багно, чи дуже ми будемо хвилюватися? Напевно, що ні. Але якщо за одну з таких сорочок ми віддали зароблені кровні гроші, а вона раптом впаде в те ж саме болото, ми, напевно, дуже засмутимося. Чому? Тому що за неї заплатили ціну. Вона стала нашою… >>>
Козел відпущення, Марина Миронова, 17.06.2010
Нещодавно заходила в російський магазин і була свідком розмови покупця із завідувачкою цього слов’янського острівка, який володіє доволі непривабливим товаром. «Чому ви продали мені зіпсовану ковбасу?» — гнівно запитувала дама похилого віку, трясучи палкою ковбаси не першої і навіть не другої свіжості. Я, звичайно ж, не здивувалася, напевно, вже останньому акту цього спектаклю, що розігрувався на моїх очах, тому що не раз бачила, як метикуваті продавці, не соромлячись, спочатку обтирали запліснявілу ковбасу вологою ганчіркою, а потім полірували її оливковою олією. Результат був вражаючий: ковбасні вироби виглядали як новенькі. >>>
«Я ніколи не прощу тобі!», Е. Уїт, 17.06.2010
Один американський генерал мудро зауважив: «Єдиний спосіб виграти війну — уникнути її!» Як консультант з питань сім’ї та шлюбу, я згадую ті слова, коли намагаюся допомогти подружжю, яке веде відкриту війну. В ній ніхто не перемагає! Ніхто не може перемогти. Та, незважаючи ні на що, війна триває — чоловік і дружина поводяться як закляті вороги! У деяких сім’ях ця війна прихована. Ворожнеча реальна, хоча й замаскована. Але зрештою може виявитися смертельною, якщо не буде вчасно розпізнана і спинена. >>>
Що не є прощенням? Юрій Вавринюк, 17.06.2010
Досить часто у вирішенні конфліктних ситуацій або у випадку якогось гріха говорять про прощення. Особливо це помітно у середовищі віруючих людей, які опираються на слова Біблії, що закликають прощати навіть ворогам. «Якщо ти віруючий, ти повинен простити мені (йому, їй)», — часто кажуть у подібних випадках. Такі фрази можна чути і на церковних членських зібраннях, де піднімаються питання стосовно небіблійних вчинків і лунають заклики «забути все і простити». Але нерідко в ці слова вкладається власний, а не біблійний погляд на прощення. Нерідко буває неправильним, а то і відверто спотвореним розуміння цієї духовної істини. Тому ми поговоримо про те, що НЕ Є ПРОЩЕННЯМ. >>>
Простити чи не простити? Яна Синюк, 17.06.2010
Простити чи не простити? Бог дає нам можливість зробити вибір, і ми маємо жити з наслідками свого вибору. Ми можемо не прощати нікому, ображатися, закриватися — і бути нещасними або ж можемо вибрати прощення — і насолоджуватися перевагами свободи, яку воно приносить. От тільки тут є ще один момент: якщо ви завжди думали, що простити чи ні — це тільки справа власного вибору, то погляньте, що Біблія говорить стосовно цього. >>>
Зв’язані руки молитви, Олександр Шевченко, 17.06.2010
У єврейського народу було багато заповідей і постанов. І коли у Христа запитали: «Яка заповідь найважливіша?», Він відповів: «Полюби Бога всім своїм серцем, всією своєю силою і всім своїм розумом; і ближнього свого, як самого себе». Є багато пригнічених людей, які не люблять навіть самих себе. Така людина не може любити ні Бога, ні ближнього, тобто не може навіть виконати першу заповідь. >>>
Подорож зруйнованими фортецями, Яна Синюк
Мій дім — моя фортеця. Так кажуть. Це звучить по-особливому: втішає, заспокоює. Але зауважте одну річ: наскільки популярними зараз стали подорожі зруйнованими фортецями? Якщо говорити про сім’ї, не обов’язково про розлучені, помітно, що дуже багато із них подібні до зруйнованих фортець. >>>
Замки з піску, Макс Лукадо, 25.03.2010
Маленький хлопчик грається на березі. Сидячи навпочіпки, він наповнює піском яскраво-червоне відерце, перевертає його, піднімає — і ось уже маленький архітектор, задоволений собою, розглядає споруджену ним вежу замку. Весь день він буде трудитися: викопувати рів, зводити стіни. Кришки від пляшок стануть його сторожею, палички з морозива — мостами. Тут буде замок з піску. >>>
Щедрий слуга, Девід Вілкерсон, 25.03.2010
Одного разу я стояв перед Господом у молитві з обтяженим безліччю турбот серцем. Я був настільки стомленим, що сльози буквально лилися з моїх очей. І Дух Святий служив мені, але не так, як я думав. Господь ніжно звернув мою увагу на такий уривок з Писання: «Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме! >>>
Гра, яка виявилася не грою, Юрій Вавринюк, 16.03.2010
Раніше часто чув про дитячу гру «Монополія». Ніколи не цікавився нею, не вникав у її особливості. А нещодавно, прийшовши ввечері з роботи та повечерявши, піддався на вмовляння дітей зіграти з ними. Одним словом, вирішив згадати дитинство. >>>
Голос у натовпі чи голос натовпу, Олег Карпюк, 16.03.2010
В одній із казок Г. Х. Андерсена йдеться про короля, якого переконали, що одягають його в прекрасне вбрання, чого насправді не було. А потім переконали людей, що король одягнений, коли насправді ті бачили його голим. Усі захоплено плескали в долоні й вихваляли королівське вбрання, якого не бачили. «Якщо всі кажуть, що король одягнений, то не можуть всі помилятися», — думав кожен. Таке прагнення бути такими, як усі, сліпе наслідування більшості, острах відрізнитися від інших, пристосування під стандарти юрби називають конформізмом. >>>
1 2
|
