Віра та життя

Шосте чуття

У питанні віри ми часто стикаємося з кількома дивним поняттями, настільки дивними, що з’являється потреба пояснити, що саме ми обговорюємо. Віра — це не «вірування в те, що, як ви знаєте, неістинне» чи «вірування в те, чому немає доказів». Така віра безрозсудна. Вся Біблія — про віру, тому нам треба з’ясувати деякі факти.

Звичайна віра
Всім відомо, що віра — почуття вроджене. Ми народжуємося віруючими. Якщо ви думаєте, що у вас немає віри, спробуйте на практиці діяти без віри! Спробуйте не вірити ні у що і ні в кого — ні своїй дружині чи чоловіку, ні лікарю, ні банку, ні начальнику, ні пекарю чи кухарю. Ми не вимагаємо від людей жодних гарантій, але щодня довіряємо своє життя в руки хірургів, машиністів поїздів, водіїв, пілотів, не замислюючись про віру як таку. Саме наша довіра і є вірою в них. Віра, як імунна система, яка звільняє нас від безпідставних страхів, інакше б вони повністю паралізували б нашу діяльність. Коли ця система терпить збої, ми набуваємо різноманітних фобій і відхилень від норми. І тоді стається нервовий зрив.

Ісус велів нам не боятися, але мати віру (див. Лк. 8:50). Не використовуйте цю просту віру — і ви ніколи не покинете своєї постелі, та й взагалі не вийдете з дому. Ви будете боятися, що небеса впадуть вам на голову. В цьому світі за кожним кущем причаїлися підступні кобри, які готові миттєво напасти, але ми продовжуємо йти далі, зовсім не думаючи про небезпеки. Біблія радить «думати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив» (Рим. 12:3). Христос сказав: «Не бійся, тільки віруй!» (Мр. 5:36) тому, що ми можемо вірити.

У вірі немає жодної таємниці. Найкраще вірити вміють, напевно, діти. Саме тому Ісус сказав про них, що таким належить Боже Царство. Водночас віра не відкидає розсудливості. Її не можна порівняти з унікальними психологічними знаннями, набутими силою волі та неймовірними зусиллями святими, які жили в печерах і харчувалися водою та хлібом. Віра — це не щось особливе, вона природна для кожної людини.
А от сумнів неприродний, він, фактично, ірраціональний. Єдиним, що неймовірно дивувало Ісуса, було невірство.

Грішники також можуть вірити
Часто люди плутають віру з доброчесністю. Але доброчесність — це риса, яку треба виховувати. Віра ж не приходить поетапно, як, наприклад, навик гри на фортепіано. Люди говорять про «великих віруючих» так, наче віра буває різних розмірів, як костюми. Ми можемо мати віру, навіть якщо ми не дуже хороші. Грішники також можуть вірити, інакше б вони ніколи не могли спастися. Ніхто не може бути достатньо хорошим, але Христос учив, що всі можуть вірити. Він похвалив деяких людей за віру, але всі вони були чужоземцями, які зовсім не знали богословських істин. У Новому Заповіті є почесний список (див. Євр. 11) з переліком героїв та героїнь віри. Їх включили туди не за доблесть чи доброту, а за досконале уповання на Бога.
Віра — це звичайне для кожної людини почуття, яке робить нас незвичайними в Божих очах. У Писанні сказано: «Догодити ж без віри не можна» (Євр. 11:6). Догодити Богу можна тільки вірою, і віра доступна кожному.

Вірити? У що?
Ми — те, у що ми віримо. Тому нам слід пильніше стежити за тим, у що ми віримо. Дехто вірить у НЛО чи ж у те, що земля жива, або ж у можливість чути голоси померлих. А може, вони просто хочуть відрізнятися від інших людей. Існують мільйони об’єктів, у які можна повірити. Але найвищим є Бог. Тому у сфері вірувань ми, християни, визнаємо тільки таку віру. Дослідження показують, що практично кожен вірить у Бога, щонайменше в якогось бога. Та головне питання: якого саме.

Віра як випробування характеру
Віра випробовує нас. Той Бог, у Якого ми віримо, є вікном у нашу душу. Ми — те, у що віримо. Що можна сказати про людину, яка пробуває у вірі, яка вимагає від неї всього кілька молитов? Релігії, які вимагають мінімальних зусиль, можуть бути дуже популярними. Але Ісус Христос звертається до кожного: «Сину, віддай Мені своє серце». Легка релігія — це широкий шлях, який дедалі стає все вужчим і вужчим. Віра ж у Христа — це вузький шлях, який відкриває нам широкі можливості та приводить до певної мети.

Віра пов’язана з надією
Але віра — це не просто сірі клітини у дії. За вірою має йти реакція, якась відповідь у вигляді конкретних дій. Чи робимо ми те, у що віримо? Якщо ми віримо в насіння, то сіємо його в землю. Людина, в якої є літак, але яка боїться ризикувати й не літає на ньому, — це людина з суперечливим характером. Якщо ми не чекаємо від Бога жодних дій, то з таким же успіхом можемо вірити, ну, скажімо, в Міккі Мауса.

Яків, брат Ісуса Христа, чоловік прямолінійний та суворий, у своєму короткому посланні зробив кілька жорстких, але точних зауважень: «Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! Та й демони вірують, і тремтять» (Як. 2:19). Богослов’я людей, про яких пише Яків, було правильним, але марним. Такі люди були номінальними чи формальними віруючими. Яків каже, що вони люблять гроші, що вони нетерпимі до Бога і що віра, яка не виявляється у ділах, це взагалі не віра.

Віра — це не думка вчених
Люди кажуть: «Повірю, якщо побачу». Ні, й тоді вони не повірять. Не зможуть. Ви можете вірити чи мати віру тільки в те, чого бачити не можна. Те, що ви можете побачити, не може стати підставою для віри. Якщо ви зможете довести щось, у цьому не буде віри. Ніхто не вірить, що два на два буде чотири. Всі просто знають про це. Але Богу потрібна віра, без якої Йому неможливо догодити. «Блаженні, що не бачили й увірували!» (Ів. 20:29). Такий шлях отримання Божих благословень. Не за допомогою своєї мудрості, яка здатна повірити тільки тоді, коли все виміряє рулеткою. Саме про це Павло говорив великим мислителям Греції, які знали закони математики. Їхній розум звик до точних підрахунків, і вони вирішили, що таким же чином їх високоосвічений розум зможе розв’язати й питання щодо сенсу життя та інші його проблеми й аспекти — Бога, милість, реальність. Вони спрямували й інших мислителів по хибному сліду, й дотепер ті блукають у незнанні. Саме тому Павло сказав коринтянам про учених мислителів: «…Світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій» (1 Кор. 1:21). Віра — це особисті взаємини, а не математично доведений зв’язок між числами. Ми знаємо, що зробив Бог, але нам треба довіритися Йому. І ми не можемо вимагати жодних гарантій. Віра, як і любов, — справа серця. Ми не приймаємо рішення закохатися, зваживши всі «за» і «проти». Люди одружуються, тому що довіряють один одному, а не на підставі наукових доказів чи логіки умовиводів.

Віра і бачення
Віра — це очі, здатні бачити невидиме. Бога не можна побачити за допомогою фізичної оптики. Бог — це Дух. Смертні очі надто слабкі, щоб розрізнити «образ невидимого Бога, Царя віків, нетлінного» (Кол. 1:15; 1 Тим. 1:17). Ми маємо сприймати Його таким, яким Він є. «Той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євр. 11:6).

Але є інший, кращий спосіб бачити. Очі можуть нас підвести. Платон, великий грецький філософ, сказав, що ми не здатні бачити предмети такими, якими вони є насправді. Мойсей «був непохитний, як той, хто Невидимого бачить» (Євр. 11:27). Якби ми вірили тільки в те, що бачимо, у що мав би вірити сліпий?

Бог — невидимий Дух, і безглуздо сперечатися і припускати, що Він є тим, чим насправді не є. Так само ми могли б припустити, що місяць зроблений із зеленкуватого сиру. Ісус сказав: «Блаженні, що не бачили й увірували» (Ів. 20:29). Такі блаженні стоять на істинному шляху. Бог і є істина, якщо ми хочемо пізнати Його. Бажання пізнати Бога, Якого можна побачити, привело до серйозних помилок. Люди створили собі бога, але за власними образом і подобою. Бог же Біблії не є таким! Люди почали поклонятися ідолам, образам та іконам. Тепер деякі вважають богом «живу землю». Вони ж можуть її бачити! Вони вважають Бога дуже великим, але Бог нашої землі набагато більший. І тут на сцену виходить Євангелія. Цього разу Бог дійсно став видимим. «Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Ів. 1:14). Це цитата з Євангелії від Івана, яка присвячена звичайному баченню. Тільки у першому розділі автор вісімнадцять разів посилається на реальне бачення. Іван пише про знання як про очевидність. Одне з його послань починається словами: «Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя» (1Ів. 1:1). Іван бачив у Христі Слово життя, а інші цього не побачили і розіп’яли Його. Неможливість бачити не повинна стати підставою для невірства. Ніхто не може бачити радіацію. Але всі ми можемо побачити наслідки її впливу. Ніхто не бачить Бога, але мільйони людей можуть бачити результати Його діяльності у своєму житті. Стається щось таке, що може бути тільки від Нього. Відповідь тільки на одну молитву, одне зцілення, одне чудо, одне вибавлення від залежності — вже потужне свідчення про Нього. А таких свідчень безліч. Мільйони людей зцілюються, мільйони звільняються, є відповіді на мільйони молитов, і мільйони людей пережили те, що можна приписати лише дії Ісуса Христа, воскреслого з мертвих.

Віра чи безпорядок?
Ніщо не зможе замінити віру в Бога. Історія подає нам попереджувальний сигнал. Без пізнання Бога ні в чому немає сенсу. З древності найбільш видатні мислителі пропонували світу найрізноманітніші ідеї, упередження, марновірства та вигадки. Природу огортала завіса таємничості. Ніхто ні в чому не був упевнений, навіть у погоді та порах року. Щоб сонце сходило, люди поклонялися йому. Щоб дощі лилися на землю, їм пропонували поклоніння. Люди зверталися до рік, благаючи їх продовжувати течію і не висихати. У кожного був свій бог. Тому Всемогутній Творець піднімав пророків, натхненних палким усвідомленням реальності існування Бога та Його волі.

Концепція Бога як Отця всього сущого була раніше невідомою. На землі відбувалися різноманітні конфлікти, і панувала кровна помста, а війна приносила славу чоловікам. Та ізраїльські пророки вчили Ізраїль не боятися небесних знамень, працювати, а не воювати. Бог пригляне за всім Своїм творінням. Людям не варто тривожитися про врожай, як це роблять язичники, які живуть довкола.

Легко сидіти, дивитися телевізор й іноді казати, що ви не вірите в Бога. Але наслідки цього виявляться у вічності. Вони вже несуть у світ руйнування, розбрат, хабарництво, насильство, тероризм і злочинність. Атеїсти стверджують, що можуть жити благочестивим життям, не віруючи в Бога. Але вони забувають, що сама ідея добропорядності походить з християнства. До Христа історія була зовсім іншою, а світ набагато жорстокішим. Насправді без віри в Бога ми не можемо знати, що таке добро, а що зло. Самі люди ніколи не прийшли б до згоди в цих питаннях. Повністю невіруючий світ був би схожий на божевільню, у якій владу захопили пацієнти. Якщо ми не довіряємо Христу, то дуже скоро не зможемо довіряти взагалі нікому.

Віра — це рішення
Великий шведський богослов доктор Еміль Брюннер підсумував цю думку трьома словами: «Віра — це рішення». Така позиція підтверджується авторитетною думкою Ісуса. Він завжди саме так говорить про віру. Він хвалить віруючих і картає невірних. Ми можемо вірити так само, як можемо чути, бачити, торкатися, відчувати запах чи смак. Це наше шосте чуття або, іншими словами, здатність, духовне бачення, духовне вухо, щоб чути, і рука, щоб приймати Божі благословення.

Віра доступна кожному. «Я виготовлений з іншого тіста», — стверджують деякі люди. Але всі ми можемо вірити. Деякі порівнюють віру з грошима і кажуть, що добре мати її, хоча б у невеликій кількості. Але віра — це не те, що ви маєте, а те, що ви робите. Ми всі можемо піднятися на висоти, якщо захочемо. Хто прагне до невірства? Невірство — це глухий кут, шлях в нікуди, де немає життя та любові. Щоб вибратися звідти, потрібно просто повернути назад. Біблійною мовою «покаятися» означає «навернутися», а отже, вирішити обрати віру замість невірства. Сумніви — це смерть. Обери життя. Покайся і віруй в Євангелію.

Віра — це духовна сила
І останнє, що нам треба засвоїти і що особливо стосується християн. Найбільш благочестиві, найбільш духовні люди, на жаль, можуть бути в числі тих, хто сумнівається. Віра і благочестя не крокують пліч-о-пліч. Часто люди вдаються до ще більшої помилки, кажучи: «Для того, щоб мати велику віру, треба бути духовним гігантом». У такому разі відбувається заміщення понять. Тверда у вірі людина дійсно є духовним гігантом. Бог віра — це духовна сила. Віра продукує добрі діла. Але добрі діла не можуть продукувати віру, точно так, як з молока ми отримуємо масло, але з масла не зможемо отримати молоко.

Віра, сильна віра дивиться на обітниці. На обставини віра не буде зважати ніколи. Над перешкодами віра сміється і твердо проголошує: «Так хай звершиться».

Рейнхард БОНКЕ

"Благовісник", 4,2011