Віра та життя

Духовна блокада

Перед тим, як викинути померлий бамбук, який багато років ріс та зеленів на моєму кухонному вікні, я кинула на нього прощальний погляд. Листки, як і раніше, зберігали соковито-зелений колір, але від кореня по стеблу вже піднімалася жовтизна смерті, яка перемогла життя лише тому, що я залишила бамбук без вологи, забувши його підлити.

Приблизно так виглядає християнин, який свідомо чи несвідомо виключає зі свого раціону продукт, що відповідає за життя, — Слово Боже. Листки зовні ще зелені та претендують на красу, але корінь давно всох і зморщився від сурогатного живлення, у якому відсутні хліб та вода.
Під час перерви я часто гортаю журнал «Огонек», який якимось чудом отримує наша американська бібліотека. В одному з останніх номерів були опубліковані записи щоденника, який вела лікар у блокадному Ленінграді.

«Ніхто ні про інше не думає, як тільки про їжу та смерть. — Пише вона, приводячи красномовні приклади: підліток років тринадцяти розплакався через те, що батько з’їв на кусочок більше хліба, аніж він; а п’ятнадцятилітній бив батька по голові з тієї ж причини; чоловік вкрав денну порцію хліба у своєї жінки; лаборантка лікарні з’їла піддослідних щурів… патологоанатом харчувався людською печінкою, змішаною з мозком…

Люди бояться фізичного голоду, бо знають, що він веде до воріт смерті, але ті ж люди легковажно не бояться духовної анорексії, не дивлячись на те, що вона веде туди ж.

Внутрішній чоловік — наше істинне «я» — якого ми годуємо сурогатами, стаючи сухим та зморщеним дистрофіком, дуже нагадує портрети блокадних ленінградців: «Вчора був чудесний сонячний день, але жахливо виглядали обличчя ленінградців: бліді, якісь зеленкуваті, знеможені і — всі старі. Навіть молоді — і ті здаються старими».

Блідість та знеможеність людського духу завжди можна запримітити за вчинками людини. Він залишає за собою ту ж картину, яку можна було спостерігати сімдесят років тому в місті на Неві: «Що робиться на вулицях Ленінграда — не вкладається в розум. Наша хатина обгаджена людськими випорожненнями з усіх сторін…» Неконтрольовані випорожнення — невід’ємний додаток людини, яка затиснена в лещата духовної блокади, бо чим людина харчується, тим, вибачте, і ходить…

На щастя, це зовсім не значить, що її кінцевою точкою, як у випадку з моїм бамбуком, буде відро для сміття. Бо перевага людини перед назавжди зів’ялою рослиною полягає в тому, що життя людського кореня можна завжди воскресити.

Тим не менш, жертви анорексії часто втрачають почуття голоду і не згоджуються на зміни у харчуванні. У таких випадках їх годують через зонд. Можливо, посадивши себе на примусову дієту Божого Слова, ми спочатку не відчуємо його смаку. Але це поверне нам життя. А повернене здоров’я відновить апетит до Неба.

Марина МИРОНОВА

"Благовісник", 3,2011