Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Віра та життя

Життєві клопоти — тягар, що відбирає у християнина радість

Юнак вперше відвідав зібрання християн на запрошення однолітка з християнської сім’ї і зауважив, що не побачив радості в очах членів церкви.

Звичайно, можна апелювати тим, що не до радості, коли родичі не спасенні, коли діти не хочуть Богу ревно служити… Це вагомі причини, але можливо є й інші причини, через які ми втрачаємо радість як один з головних компонентів Царства Божого, яке повинно бути всередині нас: «Бо Боже Царство всередині вас!» (Лк. 17:21). «Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім» (Рим. 14:17). Отже, якщо християнин втрачає радість як обов’язковий компонент Царства Божого — він втрачає Царство Боже.

Мій опонент може зауважити: «То що, постійно треба усміхатися, щоб усі зуби було видно? І таким чином радість доводити?» Я не говорю про ту показну радість з її зовнішніми проявами, яку так намагаються виявити деякі сучасні християнські громади, не звертаючи уваги на праведність й Божий мир. Але коли людина багато років вважає себе віруючою, а на її обличчі ніколи не побачиш усмішки, і в неї вже виробилися зморшки на обличчі відповідно до її повсякденного настрою — суму, печалі, скорботи, то це, згідно з Євангелією (Радісною Звісткою), не нормально. І чомусь ніяк не віриться аргументам таких людей, що вони всередині радіють. Згадаймо, що «чим серце наповнене, те говорять уста» (Мт. 12:34). «Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе...» (Лк. 6:45). Ці уривки стосуються слів, але чи не промовляє наш вираз обличчя, наші очі про те, що всередині нас? Я не думаю, що внутрішню радість, якщо вона є, можна заховати і залишити непоміченою для оточуючих.

Можливо, треба визнати те, що є? І зробити правильні висновки для того, щоб виправити ситуацію.
Розглянемо, що може бути причиною відсутності або применшення радості в нас.

Першим, що забирає нашу радість, є тягарі (клопоти) цього світу, якими поневолюються віруючі. І не потрібно закидати на зразок того, що «хто не турбується про домашніх, той гірший від невірного». Чув такі аргументи не раз, але вся біда в тім, що ми не можемо ніяк зупинитися і поставити планки нашим пожаданням. Нам здається все недостатнім для більш-менш нормального життя (побутових умов, комфорту тощо).

Апостол Павло закликає: «Скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас!» (Євр. 12:1). Але гріх ми ще зауважуємо, а от тягарі? Та це ж не гріх! А він так само легко може обплутати нас. Спробуймо неупереджено розглянути ці тягарі, які конче потрібно скинути, щоб переконатися, що це не тягар, який пропонує Христос. А це точно не він, бо тягар Христа легкий! (Мт. 11:30). Такий тягар не приносить печалі й смутку, а лише — радість.

У наших серцях посіяне Слово Боже, і це насіння може прорости і принести плоди. «Але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово, і плоду воно не дає!» (Мр. 4:19). Одна розумна жінка сказала: «Люди соромляться бідності, але чомусь не соромляться багатства!» І християни хваляться добробутом, багатством, як благословенням Божим. А якщо зіставити це з заповідями Христа, чи це так повинно бути? Недарма сказано в Писанні, що це омана багатства (міраж, гонитва за примарою). Скільки сьогодні таких обманутих й серед християн? Апостол Павло, закликаючи скинути тягарі, що заважають нам простувати вперед до небесної вітчизни, навів безліч свідків, яких ми повинні брати за приклад віри. І головним стержнем їхньої радості було те, що вони прагнули до небесної вітчизни. Вони в думках мали саме її! «Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної (батьківщини), тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто!» (Євр. 11:13-16).

У цей останній час звучить наказ Христа: «Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п’янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано!» (Лк. 21:34). Чомусь саме на життєві клопоти проповідники найменш звертають увагу, а саме вони приносять найдошкульнішу біду в життя християн. Як не згадати з приводу цього інший уривок з Євангелії: «Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперше Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи!» (Мт. 6:34). Ці турботи мають своє логічне виправдання (швидше, з точки зору світу цього), але якщо вони забирають у нас радість від Духа Святого (а це призводить саме до цього, які б благі наміри не були спочатку), то треба негайно бити тривогу! Доки не пізно…

Геннадій АНДРОСОВ

"Благовісник", 3,2011

Українська християнська поезія