Благовісник

 

Благовісник у Фейсбуці
Благовісник
у «Facebook»

 

Останній номер
2,2019
"Як виглядає щастя?"

 

 

 

Віра та життя

Віра та життя

1 2 3 4 5 6 7

Шоковані німці, Михайло ЮНАКОВСЬКИЙ, 16.09.2015

Цю кумедну ситуацію розповів мені багато років тому мій знайомий пастор. Це було ще в той час, коли на хвилі свободи, яка прийшла в нашу країну, до нас їхав увесь цивілізований світ. У ту пору хорошим тоном вважалося мати дружню церкву на Заході. Тому наші церкви з радістю приймали в себе гостей. Відповідно, приймали з усією широтою слов’янської душі.

Витрати порядності, Михайло ЮНАКОВСЬКИЙ, 16.09.2015

Ніби це щойно сталося, пам’ятаю один момент із дитинства. Я безцільно броджу в одному з парків нашого міста. Просто гуляю. Поряд з парком автобусна зупинка. Там, як завжди, багато народу. Раніше автобуси ходили не так часто, як тепер. А про існування маршруток ми не знали в той час абсолютно нічого. Кожен черговий рейс автобуса в нашому маленькому містечку був своєрідною подією. Дотепер не розумію, чому тоді було не пустити додаткові рейси, якщо людей завжди було багато й вони з готовністю погоджувалися платити? Але… не про це зараз мова.

Про макулатуру та перевернуті цінності, Ольга МІЦЕВСЬКА, 16.09.2015

Колись у школі учні збирали макулатуру. Вони шукали її, де тільки могли. Іноді туди потрапляли навіть доволі корисні книги. Тепер ситуація змінилася. Ні, макулатуру збирати не перестали. Але дітям дають завдання: «Скажіть батькам, хай передають макулатуру». І от в останні дні перед здачею використаного паперу відповідальні батьки починають бігати по магазинах і випрошувати в продавців паперову тару, щоб виконати завдання вчителів.
Та справжньої суті цього дійства ми так і не зрозуміли.

За що?, Микола ХРАПОВ, 30.06.2015

— За що? — глухим, як відлуння, голосом пролунало в тюремній камері. «За що?» — відгукнулося в моєму зніченому серці, коли я опинився у відчайному становищі ув’язненого. Стогони й важкі зітхання в сусідніх камерах не давали змоги забутися. Уява малювала сонячні долини й гори Азії, улюблені обличчя друзів, доньки-немовлятка, дружини й любих старичків… Дорогоцінна свобода... Душа смикнулася назустріч усьому цьому, але залізні ґрати перепинили їй путь.

Що говорити людині, яка страждає?, Том ФЕРСТ, 16.05.2015

Мій батько загинув в аварії, коли їхав на мотоциклі, кілька років тому. Йому було всього 50. На його похороні був безкінечний потік людей із хорошими намірами, які намагалися сказати щось утішне. Я усвідомив там і тоді, що ненавиджу цю чергу похоронних співчутливців. Ці люди відчувають, що повинні щось сказати, але в них виходить усе так штучно й натягнуто. І я задумався над питанням, і не в останнє: невже люди дійсно думають, що є якийсь чарівний набір слів, який може допомогти вирішити проблему чи зробити трагедію менш трагічною?

Віра, загартована стражданнями, Василь ПАЛАМАРЧУК, 30.04.2015

Як віруюча людина повинна реагувати на труднощі? Я не кажу про людину, яка просто вірить, що Бог є, а про ту, яка має близькі стосунки з Ним, знає Його особисто й народилася згори. Така людина повинна сприймати все вірою. Легше вірою сприймати добробут та зцілення. А вірою приймати те, що «багатьма скорботами ми ввійдемо в Царство Боже», що «ті, хто вірують у Нього, будуть гнані», і те, що «блаженний той, хто страждає ради Христа, а не як злочинець», набагато важче.

Вистояти наодинці, Стюарт ОЛІОТТ, 30.04.2015

Що зробив Даниїл, довідавшись про підписання едикту, який не може бути відмінений? Він учинив не так, як учинили б багато хто з нас. Ми піддалися б паніці або прореагували якимось іншим схожим способом. Якби хоч одне слово, подібне до тих, які були в царському декреті, виявилося узаконеним сьогодні, багато хто з нас став би поспіхом обходити доми один одного або, сподіваючись емігрувати, кинулися б у найближчий аеропорт.

Як пережити складні часи?, Сергій ВІТЮКОВ, 30.04.2015

Наше життя сповнене не тільки радощів. У ньому є труднощі, хвилювання та кризи, як особисті, так і більш загальні. Християни по-різному реагують на них. Хочу виділити три найбільш виражені реакції. Перша реакція полягає в тому, що люди закриваються щодо Бога. Вони просили щось у Нього, а Він не відповів. Свою образу ці люди виражають тим, що відвертаються від Господа і йдуть від Нього, ухиляючись від Його любові. Вони шукають утіху в алкоголі, порнографії та інших пороках, які не приносять миру в їхнє серце. Так зазвичай реагують незрілі християни.

Забуваючи те, що позаду..., Геннадій АНДРОСОВ, 22.01.2015

У деяких християн (особливо поважного віку) прокидається ностальгія за минулим. Це можна зрозуміти, бо раніше ми були молодими, здоровими, енергійнішими. І як би не було погано раніше в чомусь іншому, але молодечий запал перемагав, і тепер здається, що буквально все було добре. Але такі згадки й хвастощі минулим (що колись було добре) досить небезпечні для християн. «Не кажи: «Що це сталось, що перші дні були кращі за ці?» — бо не з мудрості ти запитав про це» (Екл. 7:10). Якщо не від мудрості це запитання, то від чого?

Злобна історія про Злобіно, Світлана Андрейченко, 20.01.2015

У жовтні я зустрілася з батьками. Після дев'яти років розлуки.
Живуть вони в сибірському містечку Абакані, недалеко від Красноярська.
Ой! Аж два тижні насолоджувалася спілкуванням, побувала в чотирьох церквах, провела десяток зібрань, присвячених місіонерству.
Одне з питань, яке ставили найчастіше: що змусило вас їхати? Як взагалі можна залишити нормальне звичне життя і рвонути невідомо куди?
Кхм... Ну й як відповісти людям? Як пояснити, що заради мети можна пожертвувати багато чим?

Заповіді для черствих та впертих, Павло ФЕДОРУК, 20.01.2015

«І, вийшовши звідти, Він приходить у землю Юдейську, на той бік Йордану. І знову зібралися юрби до Нього, і знов Він навчав їх, звичаєм Своїм. І підійшли фарисеї й спитали, Його випробовуючи: «Чи дозволено чоловікові дружину свою відпустити?» А Він відповів і сказав їм: «Що Мойсей заповів вам?» Вони ж відказали: «Мойсей заповів написати листа розводового, та й відпустити». Ісус же промовив до них: «То за ваше жорстокосердя він вам написав оцю заповідь» (Мр.10:1-5). Зауважу одразу, що тут не йтиметься про розлучення і правила шлюбу. Хочу звернути вашу вагу на принцип, який розкривається в наведеному тексті. Ісуса запитують: «Можна чи не можна?»

Небезпечне слідування, Михайло ЮНАКОВСЬКИЙ, 20.01.2015

На заміську ділянку ми, як правило, добираємося велосипедами. Один за одним ми їдемо за відомим усім нам маршрутом, лише зрідка перекидаючись фразами. Кожен думає про щось своє. А загалом, ми просто насолоджуємося самою поїздкою, тікаючи таким чином від набридливої міської суєти. Іноді ми їдемо всього лише вдвох, якщо роботи небагато. Так було й того разу, про який хочу розповісти.

Камінь у грудях, Віктор КОТОВСЬКИЙ, 20.01.2015

«Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Прип. 4:23). Як бачимо, дуже тісно пов'язані в цьому уривку з Писання два поняття: «стерегти» і «походить життя». Не викликає сумнівів: стерегти можна те, що є. Якщо посудина не наповнена водою, то й берегти в ній нічого. Так і з серцем: перш ніж візьмуть його «під сторожу», воно повинне стати «джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Ів. 4:11). Тут немало залежить від старань та ревності самої людини.

Слова на прощання…, 20.01.2015

Неділя 9 листопада принесла сумну новину: помер Сергій Вінковський. Великий оптиміст, постійно усміхнений, улюбленець слухачів, особливо молоді. Навіть про серйозні духовні речі він говорив якось просто, легко, з доречними жартами. Мудрий, освічений, інтелігентний, він міг знайти спільну мову як з високопоставленими чиновниками та вченими, так і з простими людьми. Спілкуючись з цим життєлюбом, ніколи не приходила думка про щось негативне чи погане. І ось його немає. Немає його щирої простої посмішки, дотепних розповідей, добродушних жартів. Хто-хто, а Сергій Петрович аж ніяк не асоціювався зі смертю. Він проповідував про живого Христа, він і залишиться живим у пам'яті тих, хто з ним зустрічався. Навіть останні місяці його життя у хворобі, у випробуваннях, у болю просякнуті вірою та оптимізмом. Напевне, і помирав Сергій Вінковський з посмішкою на вустах.
Саме так спонукують нас думати сторінки його щоденника в мережі Фейсбук, які пропонуємо читачам.

В Царство самотужки, або Чому «хороше» не головне?, Ольга МІЦЕВСЬКА, 20.01.2015

— Мамо, — ще з порога гукає восьмирічна донька, яка, повернувшись зі школи, побачила, що я смажу її улюблені млинці, — я буду тобі допомагати. Що мені робити?
— Переодягайся, розклади свої речі, — кажу, — а потім почисти картоплю на суп (це її звичний обов'язок).
— Ні-і-і, — засмучено протягує вона. — Я цього не хочу робити. Хочу млинці перевертати…
Це вам щось нагадує?

Чи можеш ти ходити по воді? Павло ФЕДОРУК, 9.12.2014

Петро був більше зухвалим, ніж сміливим. Важка ніч у неспокійному морі, зустрічний вітер не дає причалити до берега, на світанку хтось йде до них... по морю... Ледь заспокоївшись словами Учителя: «Це Я, не бійтеся!», Петро заявляє: «Господи, якщо це Ти, то скажи мені піти до Тебе по воді!»
«Іди!» І ось, Петро вилазить із човна й робить те, що зробити неможливо – він йде по воді.

В ту ніч я зрозумів, що таке благоговіння!, Богдан ГАЛЮК, 9.12.2014

У ніч з 14 на 15 жовтня 2013 року в нас народилася маленька дівчинка, яку назвали Соломійкою. Здорова, повноцінна, гарна. Пізно вночі я повернувся з пологового будинку додому, ще мало усвідомлюючи, що зі мною трапилося. Довго не міг заснути. Залишившись наодинці з собою, власними думками та Богом, я роздумував над нашими з Ним стосунками. З часу народження Євангеліни – нашої першої дитини – минуло вже більше двох років. Її народження справді можна було назвати дивовижним – перевернулася головою до виходу на 39 тижні вагітності, за 2 дні до народження. Лікар тоді визнав, що це велика рідкість. Пригадую, скільки обіцянок я дав Богові. І скількох із них не дотримав...

Гріх недбальства, або «Грішний» погляд на «духовну» поезію, Юрій ВАВРИНЮК, 9.12.2014

Як ви думаєте, що найскладніше в роботі редактора християнської газети чи журналу? Відповіді можуть бути різними, але для мене, редактора з більш як 15-літнім стажем, найважче пояснювати авторові віршів, «які йому дарував вчора вночі Дух Святий», чому ми не можемо їх надрукувати. І друга складність: пояснити цьому ж авторові, що він, отримуючи поетичні рядки від самого Бога, не тільки має право, але й зобов'язаний їх вдосконалювати, правити та шліфувати. Особливо, коли автор аргументує свою непоступливість тим, що це, мовляв, не його вірш, а Господній, він лише, як добросовісний слуга, записав надиктоване згори; і ніхто не має права редагувати те, що сказав Святий Дух.

Віра і мистецтво, Ханс РОКМАКЕР, 9.12.2014

Яким способом християни можуть реалізувати свою віру в тій культурі, яка їх оточує? Або, інакше кажучи, як потрібно жити й працювати людині в космосі, створеному Богом? Не було б ні шлюбу, ні економіки, ні молитви, ні мистецтва, якби Бог не наділив Своє творіння здатністю до цих дій. Людина може творити і діяти, втілювати любов і свободу, свою суб'єктивну людяність, дану їй Творцем життя. Людяність полягає в тому, щоб зробити щось у цьому житті; проявити ті можливості, які дав нам Бог; побудувати гарну сім'ю, якщо це нам призначено; сумлінно виконувати свою роботу, радіти життю, проявити здібності, закладені в нашій особистості.

Хай живе почуття вини! Філіп ЯНСІ, 3.05.2014

«Любов — це коли тобі ніколи не доводиться вибачатися», — заявив герой одного з сентиментальних любовних романів 1970-х років. Я ж прийшов до прямо протилежного висновку. Любов — це якраз необхідність вибачатися. Почуття провини, яке вищою мірою недооцінюють, заслуговує нашої вдячності, оскільки тільки ця могутня сила може змусити нас покаятися й примиритися з тими, кому ми заподіяли зло.

Коли ми на операційному столі, Віктор КОТОВСЬКИЙ, 3.05.2014

Один брат на консультації розповідав… Недалеко від їхнього дому був затишний скверик, де наш брат в хорошу погоду любив посидіти на лавочці. «Розливайку», яка була на шляху, він завжди оминав з помітною гидливістю, прискорюючи крок, але того разу, підходячи до обідраного, брудного павільйончика, раптом відчув дивне бажання туди зайти. Брат, звичайно, стримався, але був немало здивований: «Звідки це в мене? Навіть коли був невіруючим, я не мав пристрасті до спиртного».

«Недобре, щоб бути чоловіку самотнім», Світлана АНДРЕЙЧЕНКО, 3.05.2014

САМОТНІСТЬ... Що тут скажеш? Особисто я її відчула, ледь народившись. Ночі лякали, а дні нервували... От не мій він був, цей світ, і все тут! Чужий, страхітливий і незрозумілий...
Як я з цим справлялася?

Уже відомо… Михайло ЮНАКОВСЬКИЙ, 3.05.2014

Під час підготовки до одного церковного заходу я дещо спостеріг, що допомогло мені зробити дуже важливий висновок. Ми робили деякі перестановки в залі, де планували проводити захід. Я керував «процесом», а один із братів був, так би мовити, виконавцем. «Цей стілець, — сказав я йому, — віднеси туди, в кінець залу, і постав там-то». Той узяв стілець і з гідністю поніс його в зазначеному напрямку. «А цей столик, — сказав я йому після повернення, — прибери за ширму сцени». Він взяв столик, і з такою ж гідністю відніс його за ширму.

«Горючий» камінь, Михайло ЮНАКОВСЬКИЙ, 3.05.2014

Усе велике колись починалося з малого. Якщо, звичайно, це мале хтось колись помітив. Як колишньому шахтареві, мені було цікаво дізнатися, що одного разу дуже давно люди помітили в багатті, біля полін, палаючий камінь. Зацікавлені цим «дивом», вони пошукали ще таких каменів — і знайшли цілі жили, що виходили на поверхню. Ніхто ще нічого не знав про такі поняття як копер, зумпф, квершлаг, бремсберг або маркшейдер. Люди просто помітили горючий камінь, щось зробили, щоб використати його для діла, і... І на тепер це вилилося у величезну окрему галузь промисловості, названу вугільною.

Бачити людину, Юрій ВАВРИНЮК, 3.05.2014

Поштовхом до написання цієї статті стало бурхливе обговорення у протестантському інтернет-середовищі на початку цього року однієї інформаційної замітки. У ній йшлося про те, що в одній з євангельських церков Москви на різдвяні свята було показано дитячий спектакль. Дуже гострої і навіть обурливої критики ця новина «удостоїлася» тому, що спектакль був не на біблійну чи євангелізаційну тему, а розповідав про хлопчика, «которому, в Рождественскую ночь, во сне, было показано то, каким он был, как он выглядит со стороны сейчас и какое будущее его ждет. Проснувшись, мальчик решил полностью измениться и стать добрым, отзывчивым и любящим сыном и братом...»

1 2 3 4 5 6 7

 
Українська християнська поезія Місія "Голос надії"