Благовісник

Віра та життя

Як пережити складні часи?

Реакція на труднощі

Наше життя сповнене не тільки радощів. У ньому є труднощі, хвилювання та кризи, як особисті, так і більш загальні. Християни по-різному реагують на них. Хочу виділити три найбільш виражені реакції.

Перша реакція полягає в тому, що люди закриваються щодо Бога. Вони просили щось у Нього, а Він не відповів. Свою образу ці люди виражають тим, що відвертаються від Господа і йдуть від Нього, ухиляючись від Його любові. Вони шукають утіху в алкоголі, порнографії та інших пороках, які не приносять миру в їхнє серце. Так зазвичай реагують незрілі християни.

Є інша категорія християн, яких страждання наблизили до Бога. Вони повністю відкрилися й стали ближче до Нього. І, що цікаво, вони кажуть: «Слава Богу, що це сталося. Я багато від чого звільнився, і моє серце вільно поклоняється Богові». Такі люди дивляться на світ новими очима, розуміючи, що багато без чого можна прожити.

Але, на мою думку, найбільша категорія християн, стикаючись зі стражданнями, потрапляє в таку категорію: вони закривають своє серце для Бога, але продовжують іти за Ним. Це стан, коли серце закрите, а ззовні робиш те, що завжди: ходиш у неділю на зібрання, платиш десятину, молишся, навіть робиш щось для Нього. Я вважаю, що це один із найбільш руйнівних станів, коли людина йде за Тим, від близькості з Ким вона себе відділила. Серце такої людини поступово стає затверділим, кам'яним, холодним та жорстоким. Для таких християн їхнє християнство міститься в одному слові — «треба». Вони йдуть за Богом через внутрішній тиск, а не тому, що їхнє серце вабить їх.

Можна бігти з двох причин: коли щось вабить нас або коли підштовхує. Бог вабить нас. Але ми іноді себе змушуємо. Це непогано для початку. Але коли наше серце закрите для Бога, і ми служимо Йому тільки тому, що так треба, — наше серце в певну мить стане жорстоким і до себе, і до інших людей.

Апостол Павло в Посланні до римлян запитує: «Що нас розлучить від любові Христової?» (Рим. 8:35). І сам відповідає на це: «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:38-39). Тут Павло окреслює не лише зовнішні обставини, але й внутрішні, не тільки у видимому світі, а й у невидимому, які впливають на нас. Але вони не відлучать нас від Божої любові.

Та в нашому житті буває всяке. Й іноді ми закриваємося для Бога. І починаємо, як Йона, виконувати Боже завдання із закритим, озлобленим і навіть розлюченим серцем. Але зрозумійте, що християнство — це не тільки праця. Християнство — це передусім стосунки. І наші справи повинні витікати зі стосунків, а не бути замість стосунків. Коли ми когось любимо й відкриті для стосунків з ним, то все для нього робимо з радістю. Коли ж ми озлоблені й закриті, то, можливо, й виконуємо свій християнський обов'язок, але з неправильними почуттями.

Пригадайте Йону. Він приходить і благовістить у великому місті Ніневії. Ассирія на той час була одним з ворогів Ізраїлю, і Йоні, фактично, треба було йти до ворогів і свідчити їм, щоб Бог помилував їх. Мені здається, що Йона навіть хотів, щоб Бог винищив цей народ. Але Бог «натиснув» на нього і в череві кита доправив до Ніневії. Бог звершує дивовижне пробудження в Ніневії. Усе місто зворушене. Навіть цар встає зі свого трону й падає ницьма перед Богом. Усі плачуть і впокорюються перед Богом. Усі, крім Йони. Він сидить на горі, дивиться на це місто і чекає, коли звершиться Боже Слово. Коли ж цього не сталося, пророк дуже розгнівався на Бога. Він каже: «Боже, я ж знав, що Ти помилуєш це місто, тому й утікав у Таршиш».

Йона виконав Боже завдання, але із закритим для спілкування серцем. І от що я зрозумів із цієї історії: наші стосунки з Богом повністю впливають на наші стосунки з людьми. Серце, закрите для спілкування з Богом, завжди буде закритим і для спілкування з людьми. Каїн образився на Бога, а вбив брата. Але на противагу цьому апостол Павло, який пережив безліч скорботи та страждань, образ та неприйняття, писав: «Ніщо не зможе відлучити від любові Божої…», «Наше серце відкрите для вас… в наших серцях вам не тісно». А ще: «Для всіх я став всім, щоб набути хоча б деяких».

Я сьогодні бачу дуже велику потребу у відкритих серцях. Люди шукають таких сердець, де б їм не було тісно. Сьогодні відкритих батьківських сердець потребують діти. Таких сердець потребують жінки й чоловіки. Таких сердець потребуємо ми, члени церков, у наших служителях. І саме таких сердець потребує сьогодні світ.

Хто винен?

Безліч проблем у нашому житті виникають раптово, несподівано. Хоча є й такі, яких ми чекали. Спочатку ми переживаємо шок, потім запитуємо себе: «А хто ж винен?» Причини можуть бути різноманітні: ми самі, наші прогріхи, інші люди. Наші проблеми можуть бути наслідком того, що ми живемо в гріховному світі; іноді нас атакує диявол, а деякі проблеми допускає й Бог.

Звичайно, нормально запитати себе: «А може, я в цьому винен?» І виправити те, що залежить від нас, покаятися у своїх гріхах. Це правильне питання, і з нього найкраще почати аналізувати ситуацію, у яку ми потрапили.

Ми ж навпаки реагуємо, як реагував Давид спочатку, —просто викручуємося, намагаючись не брати на себе відповідальності за те, що відбувається. Давид викручувався десь біля року. Це був найскладніший період його життя. Він казав: «Коли я мовчав, спорохнявіли кості мої в цілоденному зойку моєму, бо рука Твоя вдень та вночі надо мною тяжить…» (Пс. 32:3).

Деякі люди впадають в іншу крайність: вони беруть всю відповідальність і всю вину на себе. Такою була поведінка Юди. Такі люди, не бачачи Божої благодаті за самобичуванням, впадають у депресію і, знищуючи самі себе, втрачають бажання жити. Совість таких людей непомірно мучиться, бо вони беруть на себе відповідальність за те, за що не відповідають.

Важливо брати на себе відповідальність. Але, розкаюючись у своїх гріхах, слід зважати й на Божу милість та Його благодать. Наше розкаяння й Божа благодать — це дві складові частини процесу покаяння. Юда й Петро — обоє зрадили свого Вчителя. Але їхня реакція на те, що відбулося, була різною. Юда лише картав себе й зрештою повісився, а Петро, усвідомивши свою провину, звернувся до Господа, отримав прощення і вірно служив Йому багато років. Він знав Божу благодать і навіть у такому стані не закрився для Бога, і прийняв Боже прощення.

Ще однією складністю у стражданнях є те, коли нас починають атакувати люди. Ми всі часто робимо таку ж помилку, яку зробили друзі Йова. Те, у чому вони звинувачували Йова, захищаючи, до речі, Бога, можна вмістити в одну фразу: «Якщо в тебе є проблема, то є й гріхи. І чим більше проблем, тим більше гріхів». Отже, міра проблем є мірою гріхів. Іноді це правда, але не завжди. Йов насправді був кращим від усіх, хто жив на землі, але йому так багато страждань довелося пережити! І в Писанні є безліч інших прикладів, коли кращі люди страждали набагато більше, ніж ті, хто коїв гріх. Відрізняється лише причина та мета їхніх страждань. У перших гріх — причина страждань, а наслідок — відплата й виправлення. Та коли Бог допускає щось у життя кращих, то Його мета — звеличення.

Але з людського боку проблема в тому, що ті й інші страждають однаково. І нам буває складно відділити одне від іншого. Тому не спішіть судити про гріховність людини за кількістю її страждань, навіть якщо такий висновок напрошується сам собою.

Тому якщо ви не знаєте істинної причини страждань людини, то краще покладіть перст на уста свої і помовчіть разом із нею, аніж несправедливо звинувачувати її.

Легко проголошувати: «Живий Господь, Який дав мені перемогу!» Але набагато складніше сказати так, як Йов: «Як живий Бог, відкинув Він право моє, і душу мою засмутив Всемогутній». Він визнає Бога живим і Всемогутнім і попри всі страждання продовжує покладатися на Нього. Можливо, саме це й є найвищим сповіданням віри.

Часто нам тлумачать Книгу Йова як книгу людської стійкості, витривалості, довіри. Я, чуючи такі проповіді, вважав Йова напівбогом, а себе ницим і негідним. Але коли я повністю уважно й неупереджено прочитав Книгу Йова, то зрозумів, що лише кілька розділів демонструють непереможність Йова. Переважна частина цієї книги показує нам боротьбу цього чоловіка, його суперечки з Богом, бунт, агонію, гнів та навіть, можливо, невірство. Поглянувши на Книгу Йова з такої позиції, я відчув, як це близько до того, що ми іноді переживаємо. Саме в цьому й є істинна суть Книги Йова: агонія звичайної людини з усіма притаманними їй емоціями та амбіціями, підйомами та спадами, яка все ж не закрилася для спілкування з Богом. Він проклинає день, коли народився, гнівається на друзів, жалкує за втраченим, сумує за минулим, з острахом дивиться в майбутнє, викликає Бога на суд... Та в усьому цьому не закривається від Нього, не втрачає надії на Бога. І в цьому перемога Йова.

Сенс страждань

У Книзі Йова всі говорять про Бога і єдиний Йов говорить до Бога. Він єдиний молиться. Читаючи слова його молитви, я не раз думав: «О, як це різко й категорично!» Але як Бог відповів на його запитання? А ніяк! Я дослідив Біблію від Буття до Об'явлення, намагаючись зрозуміти суть страждань людини. І найбільш об'ємні роздуми на цю тему є саме в Книзі Йова. І там немає відповідей на те, чому людина страждає. Бог показує, як кози народжують, як закладалися основи світобудови. Він оповідає про левіафана, про небо, зорі, землю. Таке відчуття, що Творець насолоджується Своїм творивом і закликає Йова насолоджуватися цим тоді, коли той черепком шкребе своє тіло.

У чому ж полягала відповідь Бога? Він запитав Йова: «Ти можеш це зрозуміти?» Йов каже: «Не можу!» — «То як ти хочеш зрозуміти щось більше, якщо не розумієш меншого. — А далі підсумовує. — Я —твій Батько». І ці слова зворушують серце Йова. Він розкаюється перед Богом і відкривається Йому повністю. І в цьому перемога цієї людини.

Звичайно, коли в нашому житті є труднощі та проблеми, ми хочемо, щоб Бог відповів на них. Не знаю, як вам, а мені хочеться, що Бог потужно втрутився і вчинив чудо. Хочу одразу ж сказати: я вірю в Бога чудес, у Бога, Який здатний усе вирішити в дивний спосіб, сказавши навіть бурі владні слова: «Затихни, перестань!» Я думаю, кожен в житті переживав такий момент, коли волав до Господа — і Він відповідав, наставала тиша в серці. І ми просто здивовано казали: «Боже, який Ти великий та всемогутній!»

Але не завжди так буває. Іноді ми молимося, а відповіді немає. Тоді ми починаємо просити в Бога надприродної сили, щоб бути вище від того, з чим ми стикнулися. Як Петро просив: «Боже, дай мені йти по хвилях». І Бог іноді дозволяє. Іноді, натхненні Його помазанням, ми здатні простувати над проблемами, радіти та поклонятися Богові щонайменше тоді, коли пильно дивимося на Нього.

Але й це буває не завжди. Я недавно чув у проповіді: «Не бійтеся, коли ви потрапите в лев'ячу яму. Бог звільнить вас звідти!» Але не погодився з цим. На одного врятованого з лев'ячої ями стільки припадає з'їдених левами християн! На трьох звільнених з печі огненної стільки припадає заживо спалених! А на одного зціленого стільки померлих від хвороб!

Які в тебе стосунки з Богом?

Коли ми приходимо до Бога, то важливо не лише те, що Він дає нам, а й те, Ким Він є. Дехто спілкується з Ним на рівні обрядів: виконав певні дії — значить послужив Богу. І все. Є рівень стосунків з Богом на рівні діл. Якщо Бог робить щось добре в нашому житті, то Він добрий. Якщо ж ні — то ми засмучуємося і ображаємося. А якщо Він робить те, що нам не подобається, то ми взагалі обурюємося. Це дитинство.
Чому ізраїльтяни, старші 20 років, не пройшли через пустелю? Є декілька причин. Але одна з них полягає в тому, що вони так і не виросли з рівня: «Дай-дай-дай!» І тільки Господь переставав давати, вони обурювалися, ображалися і не хотіли йти далі. Вони йшли не за Господом, а за своїми бажаннями. Вони були готові брести туди, де були повні котли їжі.

Я захоплююся Йовом, який у старозаповітні часи, коли ще не було навіть Закону, проголошував істини, які, по суті, були новозаповітними. Звідки він знав їх? Він пізнав серце Боже і таким чином зрозумів, чого хоче Бог. Чому Давид був мужем по серцю Божому? Тому що він проникнув у серце Боже і там зрозумів багато новозаповіних істин, як от: «Жертви та приношення (а я б міг дати їх Тобі!) Ти не захотів. Але жертва Богові — зламаний Дух». Це могла говорити тільки та людина, яка знала серце Боже.

Мені так хочеться, щоб ми, які знаємо Бога на рівні діл, могли пізнати Його й на рівні шляхів і ще більше на рівні знання Його серця, Його характеру. Якщо ми маємо такі стосунки з Богом, тоді Його діла в нашому житті залишаються десь далеко позаду. І не важливо вже багатий ти чи бідний, в славі чи безслав'ї, процвітаючий чи відкинений. Не так важливо навіть сильний чи слабкий. Та ми маємо найголовнішу відповідь — Самого Бога та спілкування з Ним.

Поштовхи перед цунамі

Можливо, Бог у нас іноді щось і забирає. Можливо, іноді струшує нас. Щоб у нас залишилося менше тих цінностей, на які ми можемо покладатися. І щоб ми могли покладатися тільки на Нього.
Мені здається, що сьогодні дуже багато людей переживають труднощі як персонального характеру, так і загального. Але, наскільки я розумію пророцтва Біблії і особисті відкриття, то це тільки невеличкі поштовхи перед потужним цунамі.

Ми сьогодні очікуємо великого пробудження. Але, на мою думку, воно прийде на персональному рівні глибоких стосунків із Богом. Попередні пробудження приходили часто у вигляді потужних потрясінь, чудес та знамень. Можливо, Бог і тепер так явить силу. Але найголовніше: я хотів би бачити себе і тих, кому служу, людьми, які особисто знають Господа від серця до серця, мають близькість із Ним і можуть сказати: «Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху» (Йов. 19:25). І навіть якщо мені здається, що Він атакує мене, я буду казати: «Живий мій Господь! І я прагну до Нього, незалежно від Того, чи видається Він мені прихильним до мене, чи ні!»

Апостол Павло, згадуючи труднощі, які доводиться долати, каже: «Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив» (Рим. 8:37). Тільки в Його благодаті ми сильні, тільки в Його благодаті ми красиві, тому що лише Його благодать може зробити в нас те, чого ми самі ніколи зробити не зможемо. Отже, підсумувати все сказане хочу словами апостола Павла, сповненими надії та Божої слави: «А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь» (Еф.3:20-21).

Сергій ВІТЮКОВ

"Благовісник", 1,2015