Віра та життя

Злобна історія про Злобіно

Історія, розказана місіонеркою з Монголії Світланою Андрейченко

У жовтні я зустрілася з батьками. Після дев'яти років розлуки.

Живуть вони в сибірському містечку Абакані, недалеко від Красноярська.

Ой! Аж два тижні насолоджувалася спілкуванням, побувала в чотирьох церквах, провела десяток зібрань, присвячених місіонерству.

Одне з питань, яке ставили найчастіше: що змусило вас їхати? Як взагалі можна залишити нормальне звичне життя і рвонути невідомо куди?

Кхм... Ну й як відповісти людям? Як пояснити, що заради мети можна пожертвувати багато чим?

Пояснити допомагала історія про поїзд. Якщо є мета (наприклад) прибути в якесь місто, то зовсім-таки поблажливо можна поставитися до дискомфорту тісного купе, і незатишного туалету, і навіть до неприємного товариство довкола. Добре, звичайно, якщо трапиться приємне. Але якщо ні — та ради Бога. Мета важливіша за тимчасові незручності!

Та на зворотному шляху моя історія про поїзд несподівано отримала продовження. На маршруті Абакан-Красноярськ.

Ніч ми з донькою (решта сімейства чекала нас у Монголії, ми їздили удвох) провели в поїзді... У товаристві шаленого 8 класу. Тридцять навіжених підлітків перетворили вагон у справжню божевільню! Заснути було неможливо. Під ранок мене всю аж тіпало від гніву й люті, що розпирала мене.

Розум і почуття були заповнені однією турботою: якщо я не вийду з вагона першою, то ще три години буду спостерігати, як ця шпана вивантажує свої баули».

Загалом, доклавши усіх зусиль, я до шостої години ранку (часу прибуття) з усіма чемоданами вже стояла в тамбурі, маючи намір зійти на платформу вокзалу першою з перших!

Ага, в мене вийшло! Ранній-преранній ранок, темінь, холоднеча, але ми з донькою проштовхалися крізь усіх і… Ура! Вирвалися з божевільного вагону! Найпершими, звичайно ж!

І раптом... бумц! Поїзд рушив і поїхав собі далі!

Як же так??? Куди??? Нам же потрібна кінцева зупинка «Красноярськ-пасажирська»??? Алло!?

З жахом я озирнулася і… Раптом побачила назву станції… «ЗЛОБІНО»!!!

— Ось так, доню, — видавила я, — якщо їдеш повний злоби, то й приїдеш у Злобіно!

О, як же це жахливо — відчути, що ти промазав! Не попав! Зусилля були безглуздими й марними! Мдааа... Я б не хотіла закінчити своє життя з цим самим почуттям…

Можу сказати, що значення слова «терпіння» тепер має дуже живий та яскравий зміст для мене.

Р.S. Мені повезло із зустрічаючими. Вони на машині прокаталися до Злобіно й вивезли нас із нього. Все обійшлося лише невеликим стресом.

Але тих, хто застряг у Злобіно, мені шкода... Щиро шкода. Вибирайтеся звідти.

"Благовісник", 4,2014