Віра та життя

Заповіді для черствих та впертих

«І, вийшовши звідти, Він приходить у землю Юдейську, на той бік Йордану. І знову зібралися юрби до Нього, і знов Він навчав їх, звичаєм Своїм. І підійшли фарисеї й спитали, Його випробовуючи: «Чи дозволено чоловікові дружину свою відпустити?» А Він відповів і сказав їм: «Що Мойсей заповів вам?» Вони ж відказали: «Мойсей заповів написати листа розводового, та й відпустити». Ісус же промовив до них: «То за ваше жорстокосердя він вам написав оцю заповідь» (Мр.10:1-5).

Зауважу одразу, що тут не йтиметься про розлучення і правила шлюбу. Хочу звернути вашу вагу на принцип, який розкривається в наведеному тексті.

Ісуса запитують: «Можна чи не можна?»

Він відповідає питанням: «А що вам сказав щодо цього Мойсей?»

Відповідь: «Мойсей сказав — можна!»

І тут замість того, щоб сказати щось на зразок: «Ну, ось вам і відповідь, робіть, як сказав Мойсей», Ісус несподівано заявляє: «Мойсей дав вам таку заповідь не зі своєї волі і не відкриваючи волю Бога. Причиною для цієї заповіді стало ваше черстве та вперте серце!»

Це дуже важливий момент. Зі слів Христа витікає дуже цікавий факт: заповідь дав Мойсей, але не як Боже волевиявлення, а як вимушену реакцію на жорстокосердя народу.

Примітно те, що ми знаходимо в Біблії неодноразове повторення цього незвичного явища.

Так було з Ізраїлем, коли народ самовільно зажадав царя. Бог каже: «Вони відкинули Мене», — і тут же дає повеління Самуїлу помазати їм Саула.

Ту ж картину ми бачимо у випадку з Лотом під час знищення Содому. Бог каже: «Рятуйся на гору!» Лот відповідає: «Ні, Владико! Дай, я побіжу в це місто!» Дивні слова ми чуємо далі: «Добре, на догоду тобі Я не знищу того міста, біжи туди!»

Ви тільки послухайте, що Він каже: «На догоду тобі...»

Ось вона, заповідь для черствих та впертих серцем: «Добре, згода, хай буде по-твоєму, роби, як знаєш; на догоду тобі Я не знищу міста,яке хотів знищити; Я помажу вам царя, хоча на це ваша воля; пишіть листи й розлучайтеся, хоча Я ненавиджу розлучення…»

Бог у Своїй великій любові до народу не відвертається від нього і не залишає його. Це навіть дивно звучить, але Він ніби підлаштовується під людські бажання, і щось робить винятково на догоду людині, через жорстокість та впертість людського серця.

Часто ось цією Божою «згодою» та «сприянням» ми користуємося для заспокоєння самих себе і оправдання перед іншими.

Думаю, не треба розповідати, як розвивалася і чим закінчувалася кожна з тих історій. Немає в таких «заповідях» гармонії та Божого благовоління, як немає й повноти радості та слави Божої на шляхах людського свавілля.

Нам треба берегти себе й слідкувати за собою, щоб не виявилося в нас серця черствого й упертого, схильного просувати й утверджувати свою волю, тим більше оправдовувати її Божим (чи Мойсеєвим) дозволом.

Ви ж знаєте, коли це не що інше, як наша впертість і черствість, свавілля нашого впертого «я».
Хай же нашим бажанням буде виконати Його волю.

«Які щасливі ті, хто прагне виконати волю Господню! Спрагу їхню Бог втамує» (Мт. 5:6, сучасний переклад).

Павло ФЕДОРУК

"Благовісник", 4,2014