Зустріч з цікавими людьми
Зустріч з цікавими людьми
Василь Галанесі: «Життя для того, щоб служити
Господу!», 24.04.2024
Василь ГАЛАНЕСІ сьогодні виконує служіння єпископа Церков ХВЄ західного узбережжя Америки. До вашої уваги інтерв’ю, взяте під час його відвідин України восени 2023 року.
Зустрiч із цiкавою людиною. Вадим Гейко, 12.08.2023
Із перших днів війни Вадим Гейко вивозить людей із найгарячіших точок. І за весь оцей час ні разу не постраждав ні він, ні люди, які були з ним. Пошкоджували лише автомобілі. Дехто може сказати, що повезло, що це удача, але для Вадима — це Божа оберігаюча рука та відповідь на Його молитви. «Я бачу, що люди вже стомилися від війни, зневірюються, — каже служитель. — Але я раджу не здаватися, не опускати рук і не розслаблятися, бо ще зарано. Нам треба ще протриматися, ще трохи попрацювати, щоб здобути справжню перемогу». Пропонуємо вашій увазі розповідь Вадима про його служіння та Божу охорону, яку Він не раз бачив у своєму житті.
Віктор Стороженко: «Усі успіхи, які ми мали, можна назвати випадковістю, якщо не знати Бога», 12.08.2023
Напередодні війни подружжя Стороженків дізналося, що в них буде друга дитина. Старшому синочку на той час було три роки. Тому, коли пролунали перші вибухи в містах України й було оголошено про масштабне вторгнення, Віктор відвіз дружину з сином до Польщі, а сам вирішив стати на захист рідної землі. Він мав так званий «білий квиток» через серйозне захворювання. Проте вирішив будь-що домогтися права стати до лав збройних сил, бо як християнин розумів, що немає більшої любові, як віддати своє життя за ближнього.
Рятує тіла й душі. Історія лікаря, Наталія ХВЕСИК, 12.06.2021
Андрій Стахнюк із Рівненщини 18 років працює лікарем екстреної медичної допомоги. Рятує людей при зупинці серця, травмах, кровотечах, отруєннях, удушеннях та інших станах, небезпечних для життя. Два роки він навчає людей надавати першу допомогу. Після того, як примирився з Богом, чоловік показує людям ще й шлях до спасіння душі. Завдяки вірі Андрій зумів пережити втрату батька та сестри, отримати свободу від гріха та знайти сенс життя.
Oлександр ДОВИДЕНКО: «Біблійний інститут змінив мій погляд на п’ятидесятництво», 10.11.2020
Родом я з Чернігівщини, де виховувався в благословенній консервативній церкві. Батьки — щиро віруючі люди, богобоязливість яких, напевно, найбільше вплинула на моє рішення в юначому віці прийняти водне хрещення. У той час я навіть гадки не мав, щоб іти навчатися в християнський ВНЗ. У нас було прийнято бути проти християнської освіти, і я був проти. Але Бог послав у моє життя двох людей, які спонукали змінити таку позицію.
Щасливі, Юрій ВАВРИНЮК, 12.08.2019
У самій глибинці Волинського Полісся, недалеко під райцентру Каменя-Каширського, розкинулося село Бронниця. Звичайне село, звичайні люди. Хоча... Є і в цьому селі визначні особи. Як от Василь Федчик. Правда, здебільшого його називають в поєднанні саме із селом — Василь Бронницький. А те, що він визначний серед однесельчан (і навіть в районі) факт. Ні, він не є видатним письменником або вченим, політичним діячем чи вчителем. Він навіть у школу не ходив (хоча грамоту знає). Простий сільський хлопець. Мало того — він інвалід... Причому інвалід, один вигляд якого викликає якщо не жах, то неприховане співчуття.
Прийомні батьки Федір і Тетяна Романюки: «Ти насправді щасливий у житті, коли знайшов своє місце», 26.06.2019
Федір і Тетяна Романюки проживають в с. Низкиничі поблизу Нововолинська. Бог подарував їм 8 дітей: Наталю, Андрія, Нелю, Олю, Оксану, Світлану, Надію та Вікторію. Федір виконує служіння пресвітера. Він довго виношував мрію про притулок для дітей-сиріт при церкві. А в грудні 2013 року разом із дружиною створив дитячий будинок сімейного типу, у якому тепер проживає 10 прийомних дітей: Аркадій, Діана, Марія, Богдан, Оксана, Любомир, Уляна, Юліана, Давид і Дарина.
Роман Полікровський: «Зміни в країні почнуться з особистого почуття відповідальності якомога більшої кількості людей!», 6.05.2019
Роман Полікровський завжди каже про себе так: «Я мер найкращого міста України!» Це певною мірою слоган. «Тому що найкраще місто — це те, яке ти любиш, у якому ти живеш і не хочеш залишати», — додає він. До вашої уваги інтерв’ю з, мабуть, найоптимістичнішим мером України.
Служіння глухим: «Головне — їх любити, розуміти і стати для них другом», 26.12.2018
Павло Смаль — завідувач відділу праці з глухими Української Церкви християн віри євангельської, відповідальний за роботу з інвалідами Волинського обласного об’єднання, диякон церкви «Благовістя» м. Ковеля. Пропонуємо увазі читачів «Благовісника» розмову з ним.
Лео Франк: «Спільна проблема слов’янських християн колишнього СРСР і діаспори— відсутність бачення», 23.10.2018
Пресвітер не може виховати вчителів, якщо він сам не має цього дару. Завдання пресвітера — знайти вчителів і залучити їх до цього служіння. Я впевнений, що такі люди є в кожній церкві, просто їм не дають розвиватися. Тут справа в одній концепції, яка, на жаль, не відома слов’янському світу.
Дмитро Коваль: «КДБ старався проникнути в осередки церковного керівництва», 16.07.2018
Коли в редакцію потрапила книга «Християни віри євангельської Волидимирецького району Рівненської області: становлення та розвиток», ми зрозуміли, що мусимо поспілкуватися з її автором. Тому запросили Дмитра Коваля приїхати в Луцьк і розповісти про свій дослідницький досвід.
Павло
СІЛЬКОВСЬКИЙ: «Бути вірним Господу
на будь-якому місці
й за будь-яких
обставин», 28.06.2018
Павло Сільковський — лікар-християнин, анестезіолог Рівненської обласної лікарні. Він мав декілька поїздок із благодійною медичною клінікою в Гаїті, Африку, планує поїздку в Мексику. Павло Миколайович має свій погляд на життя християнина в сучасному суспільстві; вболіває за Україну, за її подальшу долю; має свої конкретні пропозиції для розвитку медицини в Україні. Він прагне реалізувати свій потенціал, утілити в життя свої ідеї. Його висновки, пропозиції, роздуми будуть цікаві не тільки християнам.
Віктор Назарчук: «Моя життєва позиція — просто йти за своїм покликанням», 22.03.2018
Коли з нагоди 25-ліття діяльності духового оркестру церкви християн віри євангельської м. Горохів я зустрівся з його керівником Віктором Петровичем Назарчуком і зайшла мова про інтерв’ю для журналу, то він аж знітився. Сказав: «Я не хочу себе якось виставляти. Бо те, що ми тут натворили, то порівняно з жертвою Ісуса Христа — ніщо. Моя життєва позиція — просто йти за своїм покликанням і виконувати свою працю».
Роман СОЛОВІЙ: «Моя мрія — сформувати осередок, який би акумулював найкращі духовно-інтелектуальні сили». 20.12.2017
Роман Павлович Соловій (народився 27 січня 1974 року в селі Мацошин Жовківського району Львівської області) — український історик та богослов, доктор філософських наук зі
спеціальності «богослов’я», кандидат історичних наук,
керівник Ресурсно-дослідницького центру Євро-Азійської акредитаційної асоціації, старший науковий співробітник
Центру дослідження релігії Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.
Алла ВОЗНЮК: «В мене було відчуття, що я занурилася в любов», 12.12.2017
Кажуть, що життя жінки складне, а життя дружини служителя ще складніше. Чи дійсно це так, я намагалася розпитати жінку з досвідом, дружину керівника відділу освіти Церкви християн віри євангельської України Аллу Вознюк. З якими труднощами довелося зустрітися в перші роки подружнього життя, чи питала в пророків волі Божої на свою долю, про складний період, коли втрачала дітей під час вагітності, а згодом отримала невтішний діагноз «безпліддя», — дружина служителя розповіла у відвертому інтерв’ю.
Тарас Потамашнєв: «У житті мені найбільше не вистачає присутності Божої, 12.04.2016
Тарас ПОТАМАШНЄВ, теперішній керівник
молоді церков ХВЄ Одеської області, разом із дружиною Вікторією проживає в Іллічівську, виховує двох синів — Максима на Ігната. Доля, сповнена ударів і несподіваних поворотів, сформувала в ньому тверду й упевнену особистість. Дитинство без батька, вулиця, кримінал, наркотична залежність, зустріч із Богом і чудове зцілення, служіння в церкві, одруження, переїзд в іншу область…
Сергій РАЧИНЕЦЬ. Очі його поезії , 2.03.2016
Невеликою журналістською компанією ми вирушили в дорогу, щоб довідатися, як живеться нашому відомому поетові, чи все у нього в житті римується так, як у поезії. І ось в затишній кімнаті звичайної дубнівської п’ятиповерхівки за чашкою кави ми ведемо розмову із Сергієм Рачинцем про його життєві та поетичні перехрестя.
Віктор Хрипта: "З самого дитинства в мені жила мрія — заснувати церкву", 30.06.2015
Моє служіння на духовній ниві почалося із самої молодості. Коли одружився, Бог поклав на серце заснувати церкву. Разом із дружиною і молоддю нашої церкви (с. Великі Ком’яти) стали працювати в одному з сіл Виноградівського району — Пушкіно. Перша наша подорож туди була приурочена святу Христового Різдва. Це був 1987 рік. Пішли по селу свідчити про Бога, співати різдвяні пісні… Через деякий час там навернулися до Бога люди.
Віктор ШЕВЧУК:
Найактуальніше
завдання Церкви — передати віру власним дітям
і внукам
Віктор Андрійович ШЕВЧУК народився 1952 року в с. Башлики Ківерцівського району Волинської області. Закінчив Національний технічний університет України «КПІ» за спеціальністю інженер-механік. Захистив ступінь кандидата технічних наук і працював доцентом цього університету. У 1982 році став членом церкви. Закінчив Євангельську теологічну семінарію. У 1991-1992-х роках працював у Союзі церков ХВЄ, з 1992 до 1999 — в місії «Кожен дім для Христа». З 1999 до 2001 очолював КБІ, з 2002 до 2005 був директором коледжу «Святого Якова». З 2006 року — декан Київської богословської семінарії «Благодать та істина». З 1996 — пастор церкви «Християнська надія», м. Київ.
Земними
стежками
Івана Хрипти, Дмитро ДОВБУШ, 20.01.2015
8 вересня виповнилося 80 років одному з найстарших діючих служителів Церкви християн віри євангельської України — Івану Андрійовичу Хрипті. На XVII звітно-виборній конференції служителів Церкви християн віри євангельської України, що відбулася в травні в м. Рівному, Іван Андрійович склав повноваження скарбника, прослуживши 8 років, і став почесним членом Правління.
Володимир Сад: поет, музикант, художник... пастор, 9.12.2014
Володимир Сад народився 1 січня 1956 року в с. Великі Телковичі Володимирецького району Рівненської області в родині Івана та Василини Садів. Родина була великою: він став сьомим із одинадцяти дітей. З дитинства був здібним до поезії, музики та малювання. Навчався у Рівненському державному музичному училищі, Рівненському біблійному інституті. Працював художником-оформлювачем у Володимирецькій художній майстерні. Автор збірок поезій «Мого серця скрижаль» (2007) та «Літо моєї осені» (2012). Служить пастором у церкві «Світло життя» с. Підгайці Луцького району Волинської області. Разом із дружиною Любов'ю є батьками дев'ятьох дітей.
Віктор Боришкевич: «Все моє життя — то дія
Святого Духа»
Розмова з головою Рівненського об`єднання церков ХВЄ єпископом Віктором БОРИШКЕВИЧЕМ
Божа милість + сила волі. Зустріч з Віктором Куриленко, 15.03.2014
Віктор Куриленко — відома особа в християнстві й не тільки українському. Учитель Біблії, затребуваний спікер християнських конференцій, публіцист, поет, теле- і радіоведучий, духовний наставник. Автор книг «Наше «Нове життя»та «Життя, віддане Богу», поетичної збірки «Життя», а також багатьох дисків із біблійним вченням.
Книга денних записів
Кирила Блищика, Юрій ВАВРИНЮК, 2.10.2013
Журналістські дороги завжди непередбачувані. Ніколи не знаєш, що тебе чекає, вирушаючи на якусь подію чи зустріч. Часто буває так, що те, на що сподіваєшся, що плануєш, у дійсності виявляється зовсім не таким. Натомість знаходиш такі цікавинки, про які й не думав.
Коли я з друзями вирушав у село Великі Телковичі що на Рівненщині, до Кирила Блищика, у мене було своє бачення розмови. Я налаштувався почути якісь особливі розповіді про особливі випадки з життя служителя церкви. Уже той факт, що Кирило Андрійович, за плечима якого 45 років пастирського служіння, дожив до 90 років, зберігши відмінну пам'ять і тверезість суджень, обнадіював на щось надзвичайне.
Але, зізнаюся, я не почув сенсаційних історій, які полюбляють працівники пера.
Боротьба за життя. Олексій Дунаєв, 5.04.2013
У цей світ ми приходимо не випадково. Я народився мертвим з черепно-мозковою травмою. Лікарі не хотіли мене реанімувати. Але рідні наполягли. Згодом у мене виявили загальне зараження крові — ще один смертний вирок. Але я й тут вижив, тому що так було угодно Богу! Я не міг ворушити ні руками, ні ногами. Починалася боротьба за повноцінне життя.
Коли мені було чотири роки, у Москві поставили діагноз: психічне відставання у розвитку. Але через 22 роки я закінчив університет з двома червоними дипломами — бакалавра і спеціаліста з російської мови та літератури.
Століття віри і страждань, Дмитро ДОВБУШ, 5.04.2013
13 січня церква «Спасіння» м. Ковеля вітала з 90-річчям свого найстаршого брата — Миколу Платоновича Якимчука. У спілкуванні з ним мене вразив на диво ясний розум, конкретність у висловлюванні думок, досить непогане здоров'я для такого віку! А так — простий чоловік, проповідник. Скажу відразу, ця стаття не про великого лідера, пророка чи цілителя. А про звичайну людину, яка любила Бога й заплатила за це ціну. Його історія сповнена гострих поворотів долі. Його стежка часто була схожа на грань між життям і смертю.
Джордж Давидюк— серце, віддане Україні. Зустріч з Джорджем Давидюком, 18.12.2012
Джордж Давидюк відомий у багатьох країнах світу як пастор, місіонер і виконавець християнських пісень. Автор понад 20 музичних альбомів, кількох відеокліпів.
Народився в США в родині християн-емігрантів з України. З шістнадцятирічного віку розпочав своє служіння в музичному гурті. Відвідував із місією різні країни, та покликанням свого життя вважає благовістя в Україні. З часу свого першого візиту в 1973 році відвідав Україну 86 разів, результатом чого стало заснування нових церков.
Співай для Господа, моя бандуро! Зустріч з Анатолієм Коренівським, 18.10.2012
Анатолій Коренівський — завідувач відділу медіаслужіння Церкви християн віри євангельської України, відомий багатьом насамперед як кобзар-християнин, який під акомпанемент бандури виконує християнські пісні. Український народний інструмент та своєрідний авторський спів створюють благоговійну атмосферу поклоніння Господу та вдячності за Україну. Місіонери раптом згадують про свою національну приналежність. І чи знали б вони Господа, і чи були б місіонерами, якби з’явилися на світ не на благодатній українській землі, а десь на російських обширах чи в степах Казахстану?
Борозни на поліській землі, Дмитро Довбуш, 27.06.2012
Карпилівка, Карпилівка, Карпилівка... Скільки ж їх є??? GPS-навігатор, що вказував нам дорогу, постійно плутався, у яку область нас спрямувати — чи то у Чернігівську, чи в Полтавську, чи в Рівненську… Врешті, майже діставшись до пункту призначення, ми ледь не повернули в сусіднє село з точнісінько такою ж назвою (як потім виявилось, не ми перші).
Та серед усіх земних Карпилівок є особлива й унікальна — Карпилівка Рокитнівського району Рівненської області. Думаєте, я хочу її ідеалізувати? Аніскільки! Але, повірте на слово, щось у ній таки є!
"Ми знали Господа зблизька", спогади Михайла Бобика
Слово Боже навчає: «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» (Євр.13:7). Тому особливо цінні нам свідчення братів, які вже закінчили свій земний шлях віри і відійшли до Господа переможцями, зберігши й примноживши віру. Саме таким був Михайло БОБИК, свідчення якого пропонуємо читачам. У ньому немає якихось особливих сенсаційних моментів, але важливим є те, що Михайло Миколайович був вірним Господу в будь-яких ситуаціях: як у буденному житті, так і під час переслідувань з боку радянської влади.
Петро Ткачук. Життя в яскравих барвах, Дмитро Довбуш, 26.09.2011
На життєвому шляху ми зустрічаємо різних людей. Одні з них нічим не відрізняються від тисяч інших. Від деяких хочеться триматися подалі. Але є люди, зустрівшись з якими, ми зупиняємось, щоб їх краще роздивитись. І навіть шалений темп життя не може змусити нас відвести погляд. Тому що ми помічаємо в них щось особливе, рідкісне в цьому світі. А можливо це наша душа інтуїтивно відчуває Божий почерк, Божий характер, Божі сліди… >>>
Дверi у залiзнiй стiнi, спогади Ганса Мірвольда, 22.03.2011
У Радянському Союзі, на відміну від вільного Заходу, віруючим жилося нелегко. Навіть «залізна стіна» не могла приховати численних фактів постійних переслідувань, утисків та арештів. На Заході знали, у якій ситуації перебуває Церква в атеїстичній державі. Щоб полегшити становище християн, робилися спроби політичного тиску чи політичної дипломатії. Але деякі західні Церкви пішли своїм шляхом: вони організували загальні молитви за Радянський Союз та використовували будь-які спроби переправити через кордон духовну літературу. Про свою першу зустріч у Києві з лідерами Церкви ХВЄ розповідає один із організаторів та активних учасників норвежець Ганс МІРВОЛЬД. >>>
Свідчення Адольфа Муравського
Я виростав у Парагваї. Не можу сказати, що завжди горів ревним бажанням служити Богові, але Господь мене тримав і не допустив, щоб я пішов своєю дорогою. Особливо вдячний мамі, яка вимолила мене у Бога. >>>
Іван Федоров. 40 років на пастирському служінні. 17.06.2010
Іван Іванович ФЕДОРОВ досяг уже поважного 75-річного віку, та попри все ось уже 40 років виконує служіння пастора в церкві ХВЄ селища Павлиш, що на Кіровоградщині. Якби мене попросили одним реченням охарактеризувати брата Івана, то я сказав би, що це людина, з якою приємно бути поряд, від якої віє спокоєм і миром, врівноваженістю та поміркованістю. Після спілкування з ним і ти проймаєшся тим самим. >>>
|