Рятує тіла й душі

Історія лікаря «екстренки» Андрія Стахнюка

Андрій Стахнюк із Рівненщини 18 років працює лікарем екстреної медичної допомоги. Рятує людей при зупинці серця, травмах, кровотечах, отруєннях, удушеннях та інших станах, небезпечних для життя. Два роки він навчає людей надавати першу допомогу.

Після того, як примирився з Богом, чоловік показує людям ще й шлях до спасіння душі. Завдяки вірі Андрій зумів пережити втрату батька та сестри, отримати свободу від гріха та знайти сенс життя.

Відчував провину за смерть сестри

Сестричку Андрій Стахнюк любив до нестями. Її звали Оксана. Була молодшою на 11 років. Мала синдром Дауна та ваду серця, жила з кардіостимулятором, тож потребувала особливої уваги та опіки. «У сестри я вчився милосердя й добра. Завдяки їй боровся зі своїм егоїзмом. Я дуже прив’язався до неї. Оксанка була дуже цікавою і чутливою. Вона відчувала, коли в мене були проблеми. Якщо я був дуже напружений, не підходила до мене», — пригадує.

Померла сестра в 13 років від запалення легень.

Тривалий час Андрій Стахнюк жив із відчуттям провини, що це сталося через нього.

«Я тоді був студентом. Приїхав на канікули. Захворів на ГРВІ та заразив сестру. В неї був слабкий імунітет. До того вона вже тричі хворіла на пневмонію, — розповідає Андрій. — Тепер я розумію, що медики допустили помилки. Вони не дуже серйозно поставилися до слів мами про те, що Оксана важко дихає й потребує допомоги…»

Тоді вони жили в місті Сиктивкар, у Республіці Комі. Кілька разів приїжджала «швидка». Сестра померла на руках матері у вітальні…

Це стало важким ударом для Андрія Стахнюка. На той момент він уже втратив батька — той покінчив життя самогубством. Пізніше додалися інші труднощі. Життя втратило сенс і перетворилося на існування.

Цей стан затягнувся на кілька років. Андрій вже став лікарем і повернувся в Україну. Став працювати в бригаді екстреної допомоги. Якось врятував жінку від самогубства. Та запитала, навіщо він це зробив, бо не розуміла, для чого їй жити. Тоді Андрій знайшов потрібні слова, але, приїхавши додому, думав: «А для чого я сам живу? У чому сенс життя?»

Шукав відраду в алкоголі. Але згодом знайшов інший вихід.

Одного дня зрозумів, що сестра з Богом

Одного дня колега з приймального відділення запросила Андрія на зібрання в протестантську церкву. Пішов.

Познайомився там з чоловіками, які подолали алкогольну та наркотичну залежність. Сам пройшов курс у реабілітаційному центрі при церкві й перестав вживати спиртне. Примирився з Богом у 2007 році. Ще через три роки прийняв водне хрещення.

Якось до рук Андрія потрапила домашня Біблія. На останній сторінці були слова, які підтверджували, що людина обирає слідування за Богом: «Визнаючи себе грішником перед Богом і віруючи, що Господь Ісус Христос помер за мої гріхи на хресті та воскрес для мого оправдання, я тепер приймаю Христа і визнаю Його моїм особистим Спасителем». Під цими рядками був підпис сестрички.

«У ту мить я зрозумів, що моя сестра з Богом. Господь дав мені втіху й полегшив мої страждання, — розповідає Андрій Стахнюк. — Тоді прийшло напоумлення, і я чітко зрозумів: Христос — це і мій шлях. У мене по шкірі побігли мурашки».

Відтоді в його серці настав спокій, а сам він зміцнився у вірі.

Чоловік пригадує, що сестра погано говорила, але молилася. Якось здивувала цим людей біля джерела, яке православні християни вважають цілющим. Усі побігли до водойми, а вона спершу зайшла в церкву, запалила свічку й стала молитися. Після того пішла до джерела й вмила обличчя. Її вчинок зворушив інших. Багато хто завдяки їй зрозумів, що не вода зцілює, а Бог — через віру.

«Бог наділив Оксанку мудрістю. Вона — Божий ангел для нас, — каже Андрій Стахнюк. — Сестра молилася по-своєму. Десь навчилася цьому, може, в інтернаті».

Був період, коли їхня мама самостійно виховувала двох дітей. Зарплати не вистачало, щоб наймати нянечку для Оксани. Андрій не міг з нею залишатися, бо навчався. Тоді її віддали в спеціалізований інтернат. З понеділка по п’ятницю дівчина була там, а на вихідні та канікули її забирали додому. «Уранці в понеділок Оксана вчепиться за шию й не хоче нікуди йти… Ти в інтернат приходиш, а діти називають тебе татом чи братом. Там важко… Коли мама пішла на іншу роботу, то в нас з’явилася нянечка. Вона й досі — друг сім’ї», — каже Андрій.

Допоміг врятувати життя й шлюб пацієнту

Після покаяння життя Андрія стало іншим. Став служити. Одружився. Став татом.

Далі працював на «екстренці». Були випадки, коли свідчив про Христа на роботі, і це кардинально змінювало життя людей.

Одного разу поїхав на виклик до чоловіка, який намагався вчинити самогубство. Виявилося, що він наркозалежний. Лікар надав медичну допомогу, а тоді розповів Євангелію й поділився своєю історією зцілення. Пацієнт говорив, що має багато віруючих друзів, але це йому не допомагає. Тоді Андрій сказав, що той ще не пізнав головного друга у своєму житті — Христа.

«Пацієнт признався: «Якщо ви мене не заберете в реабілітаційний центр, я накладу на себе руки». Я повірив, що це серйозно. Подзвонив братам із церкви. Вони його забрали, — пригадує Андрій. — Брати молилися. У перший же день на центрі в нього не було ломки. Він був здивований. Для нього це було свідченням Божої сили».

У чоловіка розпадався шлюб. У день, коли мав бути суд щодо розлучення, зникло світло. Оскільки документи були на комп’ютері, засідання перенесли… Через рік він разом із дружиною прийняв хрещення. Ще через кілька років чоловік став проповідником і служителем реабілітаційного центру.

Так Бог використав Андрія, щоб врятувати й тіло, і душу людини.

«Вдячний Богу, що був маленькою піщинкою в Його плані й разом із братами міг взяти участь у спасінні цієї людини!» — тішиться він.

«Люди після реанімації стають іншими»

Андрій Стахнюк надзвичайно любить свою роботу. Ще коли був студентом, працював фельдшером. Тоді зрозумів, що хоче стати лікарем невідкладних станів. «Я помітив, що часто стикався з екстремальними ситуаціями, став навчатися й пристосовуватися, щоб знайти вихід із критичних станів, — зізнається. — Хоч іноді непросто пропускати через себе чужий біль та страждання».

Так було після втрати пацієнта у 2018 році, коли після всіх спроб не вдалося врятувати молодого чоловіка. «Я тоді зрозумів, як важливо, щоб люди вміли правильно пояснити диспетчерам служби «103», що сталося з людиною, і могли допомогти потерпілому до приїзду екстреної медичної допомоги. На 70 % успішність допомоги медиків залежить саме від домедичної допомоги, яку може надавати кожна людина», — розповідає Андрій Стахнюк.

З того часу лікар відкрив «Курс порятунку життя», за допомогою якого навчає інших надавати першу допомогу. Наприклад, робити непрямий масаж серця, застосовувати прийоми при удушенні сторонніми предметами тощо.

Цей курс уже дав результати. Якось після тренінгу хлопець врятував дівчину, яка вдавилася їжею.

Андрій Стахнюк наголошує, що все-таки краще, коли людина попередньо тренувалася робити серцево-легеневу реанімацію. Завдяки м’язовій пам’яті в критичний момент вона не розгубиться й зможе допомогти. «На курсах ми моделюємо стресову ситуацію й вчимо людину правильно діяти», — ділиться лікар.

Він ініціював встановлення в Рівному дефібриляторів та запуск центру надання домедичної допомоги. На обидва проекти виділили кошти з місцевого бюджету.

«Наразі я завідувач навчально-тренувального відділу екстреної медичної допомоги Рівненської області. Ми розробляємо й запускаємо курси з невідкладних станів для медиків. Успішний розвиток подій залежить від роботи всіх ланок ланцюга виживання, де важливі всі етапи порятунку людей!» — говорить Андрій Стахнюк і цитує рядки з Писання: «Істинно кажу вам: хто вірить у Мене, зможе здійснити те ж, що й Я. Так! Він здійснить навіть більше, бо Я йду до Отця Свого» (Ів.14:12).

У планах — робити ще більше в цьому напрямку.

«Люди після реанімації стають іншими. У них з’являється розуміння ціни життя, — зауважує Андрій. — Багато хто починає розуміти, що життя на землі закінчується… Істинні слова з послання Якова про те, що «життя — це пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає». Але є вічне життя з Ісусом Христом!»

Наталія ХВЕСИК,

ІА «Світогляд»

Благовісник, 1,2021