Зустріч з цікавою людиною

Божа милість + сила волі

Віктор Куриленко — відома особа в християнстві й не тільки українському. Учитель Біблії, затребуваний спікер християнських конференцій, публіцист, поет, теле- і радіоведучий, духовний наставник. Автор книг «Наше «Нове життя»та «Життя, віддане Богу», поетичної збірки «Життя», а також багатьох дисків із біблійним вченням. Основними напрямками консультування та викладання Віктора Павловича є: «Щаслива сім'я», «Вчення про Святого Духа», «Демонологія».

Віктор Куриленко — людина непростої долі. Але, всупереч багатьом пережитим нещастям, він називає себе щасливим. Всупереч багатьом перешкодам і випробуванням, він зумів не тільки сам не зламатися, а й допомогти піднятися багатьом іншим людям. Як людина з обмеженими можливостями змогла досягти успіху? І чому безліч повноцінних людей живуть у поразці? Про це та інше — у нашому інтерв'ю.

— Які у вас залишилися спогади про дитинство, батьків?
— Я себе пам'ятаю років з чотирьох. Але в п'ять років зі мною стався серйозний випадок. Ми з сестрою відносили сусідам молоко і проходили повз яру. Там діти грали в таку гру. Старші діти сидять в яру, а молодші рвуть траву і кричать: «Краду, краду кавуни, діда не боюся!» Старші вистрибують і стріляють з луків, молодші тікають. Стріли — зі стебел соняшника. Коли стріла потрапляла в спину дитині, та падала. А я йшов навпроти, діти бігли на мене. Стріла пролетіла повз всіх дітей і потрапила мені в ліве око. Практично відразу око витекло. Це найсильніший спогад, що залишився з дитинства. Це трапилося 5 травня 1957.
Коли мені було 8 років, я якось зайшов до свого друга, він якраз писав чорнилом. Я стояв поруч. Дістаючи перо з ручки, різким рухом руки він влучив мені прямо в праве око.

Мої батьки були віруючими людьми. У сім'ї — 10 дітей. Я був другим. Перший раз у житті я почув, як батько плаче, — коли він вів свою вже повністю незрячу дитину до лікарні.

— Ваша історія вражаюча: як міг статися настільки жахливий збіг? Як ви самі на той момент сприйняли те, що сталося? Як ви оцінюєте це сьогодні?
— Коли восьмирічна дитина переживає такі трагедії, вона ще мало думає про це. Але коли я подорослішав — років у 14-15 — було дуже складно. З одного боку я знав, що в Біблії написано: «Люблячим Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре». Але як це зрозуміти? Мої однолітки вже їздили на мотоциклах, грали у футбол, користувалися всіма благами, які дає зір. А я не міг нічого цього робити. Важкі були переживання...

Сьогодні ж така моя думка: це промисел Божий. Я не знаю, чому Бог це допустив! Я був звичайною дитиною... Тепер мені — 60. Спостерігаючи за життям, я зрозумів, що трапляються такі ситуації, на які немає відповіді!

— Які образи залишилися у вашій свідомості? Що ви пам'ятаєте? Як сприймаєте світ?
— Абсолютно все пам'ятаю! Що трава зелена, що небо блакитне, що веселка семиколірна, що квіти яскраві ... Навіть сни сняться, як ніби я зрячий чоловік.

Я навчався в школі для незрячих дітей та зустрічався зі сліпонародженими. І коли я казав, що в мене темно в очах, то вони не розуміли, що таке «темно». Адже для цього треба знати, що таке «світло».

— Вам напевно доводилося зустрічатися з нерозумінням, насмішками? Як ви це переживали?
— У дитинстві мені дуже боляче було! Дуже гірко! Але, коли дорослішаєш, це якось проходить. Ти розумієш, що так вже склалося. Нічого вже не зміниш. З цим потрібно глибоко змиритися. Інакше — будеш постійно напруженим, а згодом озлобишся на Бога й на людей. Я працював з незрячими і помічав, що дехто озлобився на зрячих людей. Вони заздрять, що ті бачать, що обходяться без сторонньої допомоги... Інші ж — залишилися життєрадісними, люблячими. І це з однієї причини — не пустили жалю в своє серце.
Набагато пізніше я зрозумів, що якщо прийняти образу, вона зруйнує тебе повністю! А в дитинстві бувало дуже боляче.

— Чому ж ви прийняли саме таке рішення — не образитися на долю? Звідки взяли сил? Хто вас підтримував?
— Ну, по-перше, я виховувався в християнській сім'ї. Відвідував богослужіння. У 16 років — покаявся. У 18 років — став членом церкви. І, коли Господь увійшов у моє життя, ставлення до життя стало змінюватися. Образливість, жаль стали відступати. Бог дав сили не приймати багато чого близько до серця. Дух Святий став зцілювати душевні рани. Я думаю, що це — шлях смирення. Коли змиришся — Бог буде благословляти.
І, крім того, був момент, коли я відчув своє покликання. Покликання — проповідувати Євангелію. Я не знав — як. Незрячому хлопчиську — проповідувати? Я пам'ятаю свою першу проповідь, як це було хвилююче ... Серед усіх труднощів життя я зрозумів, що Бог — закликає мене до служіння!

— Ви могли б описати перший доторк Бога до вас?
— Це було 30 червня 1968. Пресвітер, закінчуючи зібрання, закликав до покаяння. Мені ніколи не доводилося брати участі в грубих гріхах. Але Дух Святий настільки сильно торкнувся мене, я усвідомив себе таким грішником, що мені набагато легше було покаятися, ніж залишатися жити з тими небагатьма, але гріхами! Після покаяння мир і тиша ввійшли в моє серце.

Звичайно, це не означає, що я відразу став ідеальним чоловіком. Було багато боротьби, зокрема — з дратівливістю. Я був дуже запальним. Особливо важко переносив нетямущих і повільних людей! Я намагався стримувати себе, ніколи не кричав. Але всередині — все клекотіло! Бог посилав мені вчителів терпіння додому, так що мені не доводилося навіть нікуди ходити.

— Як розвивалися ваші стосунки з Богом і які вони тепер? Ким є Бог для вас?
— Людина зустрічається з Богом спочатку як зі Спасителем. Ми пізнаємо, що Він взяв наші гріхи на Себе. Що Його кров очищує нас. Але пізніше, протягом 40 років Він ставав для мене Паном. Це вже трохи інше. Спасителю ти просто вдячний за порятунок. Пан — це особистість, якій ти служиш.

Деякі люди зупиняються на першому етапі. Бо не хочуть служити Йому як Пану. Іноді, виконуючи Божу волю, ми боїмося, що Він забуде щось зробити в нашому житті. Але Божа воля — добро, приємність та досконалість. Блага воля — це коли Він Спаситель твій. А ось досконала — коли Він твій Пан!
Цей процес відбувається повільно. Але сьогодні я хочу служити Йому. Це сенс мого життя.

— Що ви маєте на увазі, називаючи Бога Паном? Чи немає в цьому якогось приниження, гніту?
— Ні! Що стосується традиційного значення слова «раб» або «слуга» — це практично відсутність власної волі в людини. Але коли служиш Богу, то всередині у тебе радість. Ти це робиш із задоволенням. Тобі добре! Ти маєш мир, внутрішнє задоволення.

Коли Бог входить у серце, там настає рай! І, більше того, коли Бога немає в серці — скільки б доларів, євро не мав — твоя душа буде метатися.

— Як позначилася втрата зору на вашій особистості, на тому, ким ви є сьогодні?
— Я не знаю, як би склалася моя доля, якщо б я бачив ... Чи не спіткала б мене доля блудного сина? Але Бог відкрився мені, став давати одкровення, я почав проповідувати ... Згодом я багато працював на радіо. Став писати книги. Бог відкрив мені Свої духовні скарбниці.

І тому це правда: «Хто любить Бога, тим усе допомагає на добре»! Не завжди до радості. Але до блага — завжди!

— А якби ви могли щось змінити, прожити по—іншому?..
— Ні. Хоча є речі, про які шкодую. У молодості були випадки, які проаналізувавши з висоти прожитого життя, думаєш: там треба було м'якше вчинити, там варто було бути більш милосердним... Юнацька гарячність часто приносить зайві проблеми. Стаючи старшим, набуваєш більше милосердя до людей.

— Якщо відверто зізнатися, ви належите до тих людей, з яких хочеться брати приклад. Але таких особистостей чомусь небагато. Як ви вважаєте, чому одні люди, не маючи зору або якихось ресурсів, всупереч усьому, проживають яскраве успішне життя, інші ж, маючи все, ні до чого не прагнуть і нічого не досягають?
— Є кілька причин. Перша — це лінь. Дуже поширений гріх. Людина живе для свого задоволення. Є три «любства», які терзають людство, — самолюбство, грошолюбство і сластолюбство.
Наступний момент — має бути твердою воля людини. Так, Бог дає і благословляє. Але, як сказав одного разу Христос: «Я хотів вас зібрати як пташка пташенят, але ви не захотіли!» Бог кожному дає можливість. Але проблема в тому, що в християнстві — безліч безвольних, нерішучих людей. Потрібно бачити перед собою мету. Якщо людина бажає служити Богу і непохитна в цьому, Бог обов'язково благословить.

— Тобто, ви вважаєте, що християнин повинен мати силу волі? Непопулярна думку. Багато вчать іншому — покладатися на Бога, а не на власні сили...
— Обов'язково! Правильно — сподіватися на Бога. Але ось яка ситуація. Написано: «Свого язика бережи від зла!» Ну, молись. Ну, постися. Але якщо не будеш свого язика стримувати — це воля — то успіху не буде! Або, наприклад: «тікай від блуду», «не кради»... Це дія волі. «Не стосуйтесь до віку цього, але перемініться оновленням розуму». А багато віруючих взагалі над розумом своїм не працюють, не хочуть стежити, що робиться в них у голові. І звідси проблеми. Воля — це відгук на те, що сказав Бог. Знайдіть вольового християнина — і побачите, що Бог його благословляє.

— Як це виховати в собі? Хтось скаже: а я не можу, наприклад, не красти!
— Є два методи навчання. Перший: ти застосовуєш волю і не крадеш. Другий: якщо крадеш, то є довга рука закону. Соломон сказав: «розумному — догану, а нерозумному — палицю». Вибирай: слухатися Бога чи випробувати «вогняні стежки», на яких наплачешся. І зрозумієш: чужого — не бери, біда буде!

— Але зараз ви говорите про шлях Закону: заборона і покарання у разі непослуху. Але ж відомо, що цей метод не вирішив проблеми гріха...
— Так. Але в часи Старого Заповіту не було тієї благодаті, яку ми маємо в Христі Ісусі!

— Тобто, без Бога це неможливо?
— Неможливо! Своїми силами цього не зробиш. Але й Бог не діятиме, якщо ти не хочеш. Навіть якщо ти прийняв Ісуса як особистого Спасителя і хрещений Святим Духом. Бог дає силу, але зробити це повинен чоловік. Так, можна все життя простояти біля свого «Лексуса», якщо не сядеш за кермо й не повернеш ключа.

— Повертаючись до питання покликання, що б ви порадили молодим людям? Як знайти себе, своє місце в житті й не помилитися?
— Бог покликав Мойсея, а він недорікуватий. Бог покликав Єремію, а він молодий. Але це були люди з вогнем всередині. Бог покликав Павла під час гоніння, яке він коїв. Але це був вольовий чоловік. І він відразу ж запитав: «Господи, що накажеш мені робити?» Що ж відбувається в наш час? Людина тільки покаявся і каже: «А тепер, Господи, наказую Тобі: моє життя влаштувати — раз, гроші дати — два, будинок — три, машину — чотири...» Споживацьке мислення — проблема сучасності!

Якщо Бог закликає тебе служити співом, Він обов'язково дасть тобі голос. Якщо до телевізійного служінню закликає — дасть камеру й мікрофон. Також Він дасть тобі спрагу робити саме це. Як при одруженні — дівчат багато, але ти відчуваєш, що ця — твоя!

У своєму покликанні ти — як риба у воді. Це означає, що і тобі добре, й іншим з тобою добре! І у твоєму служінні повинен бути успіх.

— Все-таки важко зробити перший крок, коли ти ще не впевнений. Це ж потім уже Бог дає «камеру і мікрофон». Але поки Петро не ступив на воду, вона не стала твердою...
— Ну, треба шукати. Пробувати в різних напрямках, поки не відчуєш, що вода — дійсно тверда і ти не тонеш. Якщо залишишся в човні, то ніколи не пройдешся по воді!

— Розкажіть, будь ласка, про вашу сім'ю.
— Я познайомився з Тамарою в Слов'янську. Вона приїхала з Астрахані. Читала вірші на зібраннях. Дивовижна річ ця любов ... Якось усередині відчуваєш, що ця — твоя! Я молився, щоб Бог влаштував моє життя. Поїхав в Астрахань і зважився зробити пропозицію. Дух Святий сказав у моєму серці: вона буде твоєю дружиною. Іноді Бог дає мені такі одкровення, але я ніколи не шукаю їх. Коли Бог хоче, Він Сам каже. Вона відповіла, що згодна, але без батьківського благословення — ніколи не піде заміж. А батьки сказали: нізащо і ніколи! Вона написала мені листа з відмовою... Це були найважчі дні в моєму житті. Я плакав перед Богом! Було дві проблеми. Перша: хто ж мені тоді говорив? Друга: як втратити людину, яка вже стала улюбленою? Через деякий час мати моєї дружини почула голос, який сказав їй не противитися цьому шлюбу. А батькові ві сні ангел сказав те ж саме. Вона подзвонила мені й каже: не знаю, що робити. А я кажу: давай 15 червня зробимо весілля. Ми разом уже 33 роки. У нас двоє дітей і п'ятеро онуків.
На мій погляд, чоловік може відбутися тільки тоді, коли в нього вдома все добре. Якщо дружина підтримує свого чоловіка, вона дає йому можливість розкритися. Для сімейного життя дуже важливо мати помічницю, яка тебе розуміє. По-перше, вона дає мені можливість виконувати служіння. Вона допомагає мені готуватися до проповіді. Але найголовніше — це атмосфера в будинку. Після важкого дня ти можеш повернутися в тишу й спокій. Це багато що означає. Моя дружина — благословення для мене.

— Ви — щаслива людина? Що для вас щастя?
— Думаю, так! Щастя — знати Бога, мати дружину, дітей, які люблять і розуміють тебе.

— Які миті життя були для вас найщасливішими?
— Напевно, момент покаяння, хрещення Духом Святим. А також — весілля й народження дітей.

— Яке заняття приносить вам найбільше задоволення?
— Проповідь Євангелії — коли вона знаходить відгук у душах людей. Коли люди приходять до Бога, звільняються від демонічного впливу. Коли сила Божа робить людей щасливими.

— Яку рису ви найбільше цінуєте в людях?
— Вірність.

— А яку рису найбільше не любите?
— Лукавство, хитрість.

— Чого досягнувши, ви могли б сказати: я задоволений результатом свого життя?
— Я не знаю такої точки, де я міг би себе відчути задоволеним. Хотілося б сказати наприкінці життя: біг закінчив, віру зберіг!

Розмовляв Дмитро ДОВБУШ

"Благовісник", 4,2013