|
1-2,2022
Дивитися PDF
Тема номера:
«Блага Вістка в часи
війни»
Журналу «Благовісник» — 30 років
Благовісник — провісник добра, щастя (Тлумачний словник української мови). Журналу «Благовісник» — 30 років! 115 номерів. Сотні статей, проповідей, інтерв’ю, новин, поезії. 30 років часопис намагався відчувати пульс сьогодення, інформуючи про зміни в суспільстві, у церкві та особистому сприйнятті Бога. Я не знаю, що керувало думками братів та сестер, причетних до народження нашого журналу, коли вони назвали його «Благовісником». Бо що може були краще за людину, яка приносить комусь хорошу вістку? Хіба що сама вістка.
«Благовісник», рік 2022
Цей номер наша редакція готувала як ювілейний. Як-не-як, але 30 років — дата солідна. Тож ми вибрали відповідну тему журналу, стали готувати статті. Але раптом чорним круком на Україну впала війна… Зрозуміло, що наші плани довелося спочатку призупинити, а потім повністю змінити…
Михайло Паночко: «Я вдячний Богові, що наше
братерство не опустило рук»
Про війну та її вплив на життя та служіння Української церкви ХВЄ розповідає єпископ Михайло Паночко в розмові з Віктором Вознюком.
Блага Вістка в часи війни.Анатолій КІБУКЕВИЧ
Ми живемо в час війни й чуємо багато страшних новин, від яких здригається серце. Коли так багато жахливих звісток, болю, то помічаю, що інколи навіть вигоряють емоції. Але також помічаю, що в людей з’являється спрага Бога. Недавно до нас заїжджав старший пресвітер Чернігівського обласного об’єднання ХВЄ Віталій Гавула. Як ви думаєте, що він просив для Чернігівщини? Каже: «Брати, знайдіть нам побільше Євангелій! Люди просять Євангелій».
Уроки російсько-української війни для християн. Микола РОМАНЮК
Хочу поділитися своїми суб’єктивними спостереженнями — спробою зрозуміти, що через усі ці події я можу навчитися. Хочу і вас заохотити до такої самої роботи — проаналізуймо, які уроки дає війна нам як церкві. 1. Ми виявилися духовно неготовими до серйозного випробування видимим вогнем і ворогом.
Календар війни. Юрій ТРОЦЬ
Звикаєш. До всього можна звикнути, навіть до пронизливого звуку сирени повітряної тривоги. Вимикаєш — і листаєш сторінки повідомлень. Втомлюєшся. Навіть від простого запитання «Як ти?» Навіть від друзів і тих, хто тобі щиро співчуває. Коли немає сили відповісти, як воно насправді, тоді пишеш: «Усе добре».
Військові дії та емоції. Ольга КОНДЮК
За два тижні до війни я щось робила на кухні та обмірковувала прогнози на майбутнє. У якусь мить я завмерла й просто сказала собі, що війна буде, і треба це усвідомити й не відкидати. Протягом дня в мені відбувався процес прийняття цього факту, це допомогло бути спокійною, коли все почалося.Уперше стало важко, коли на шостий день я опинилась на Закарпатті. Вдруге — вчора. Мабуть, я зіштовхнулася з класичним синдромом того, хто вижив. Я роблю те, що можу, але роблю дуже мало. Нагадую собі, що маю робити те, що може моя рука сьогодні, а інше — віддавати Богові. Нагадую собі, що молитва — це внесок у перемогу, який доступний мені завжди.
«Голос надії» під час війни
Є речі, які можна повною мірою побачити та зрозуміти лише здаля чи з плином часу. Коли оглядаєшся на історію місії «Голос надії» — розумієш, наскільки мудро та правильно Бог її вів протягом трьох десятків років. Те, що було незрозумілим раніше, тепер бачиться зовсім в іншому світлі та підтверджує Господнє керівництво. Перші місіонери ще наприкінці 1980-х поїхали в Росію: Карелія, Комі край, Якутія, Центральна Росія, Абхазія. То був найбільш сприятливий час саме для тієї частини безбожної імперії. З часом двері благовістя там поступово зачинялися, звівши до мінімуму євангелізаційну працю. 1990-2000 роки стали початком поступової активізації місіонерської праці в Україні й особливо в її східних областях.
Олександр Гончаров: «Ніколи не думав, що
доведеться взяти зброю»
Олександр Гончаров — керівник відділу освіти УЦХВЄ в Харківській області, доктор богослов’я, другий пастор церкви «Свята Трійця» м. Харків, капелан. Коли почалося повномасштабне вторгнення російських військ, Олександр став бійцем тероборони. Спілкуємося про те, що довелося пережити за час війни.
«Чи скоро повернетеся,
пасторе?». Валерій ФЕДОРАНИЧ
«Добридень, пасторе! Слава Господу! У нас все добре! Ми весь час збираємося на молитву, годуємо біженців, наглядаємо за церковною будівлею. Звукооператор Славко керує й консультує, наскільки це можливо в таких умовах. Усе добре! Як ви там? ЧИ СКОРО ПОВЕРНЕТЕСЯ?» Приблизно про такий телефонний діалог я почув від свого співрозмовника. Діалог відбувся між тими, хто залишився в церкві, яка в Києві, та служителем, що виїхав на довгий час.
Володимир Бричка: «Ознакою людяності має бути сама людяність і служіння людям», Валентина КИРИЛОВЕЦЬ
Коли журналісти друкованих та інтернет-видань прийшли на зустріч із Володимиром Бричкою, то слухали його настільки уважно й проникливо, що не могли собі дозволити пропустити жодного слова. Бо кожна його розповідь була ніби фрагмент із кінофільму. Ми спілкувалися впродовж кількох годин. Запитували, цікавилися, захоплювалися й переймалися почутим. Володимир Дмитрович — людина з багатющим життєвим досвідом, надзвичайно цікавою біографією.
Павло Смаль: «Нам випала нелегка місія — служити людям із порушеннями слуху в тривожні часи»
Життя в період війни — важке випробування для всіх людей, а особливо ж для тих, хто має інвалідність. Про служіння особам із порушеннями слуху розповідає директор профільного Департаменту братерства та відповідальні за служіння в його обласних об’єднаннях.
14 днів у підвалі
Пастор Олександр Усатюк був удома, в Ірпіні, коли під вечір 24 лютого йому подзвонила одна жінка, член церкви: «Пасторе, ми сидимо в мене в підвалі, нас 14 чоловік». Служитель зрозумів, що потрібно завезти їм продуктів. Спершу хотів їхати сам, але дружина сказала: «Ні, я поїду з тобою». Тож вони взяли сина й поїхали всі разом. Привезли харчі, розвантажили, спустилися в підвал... Це був перший день їхнього двотижневого перебування в підвалах — вийти вже не змогли через бомбардування. Тоді думали: день-два — і все скінчиться…
Хроніки війни: «Хочемо у темряву додати промінчики світла»
Третього березня департамент освіти УЦХВЄ провів перший прямий ефір у рамках телепроекту «Хроніки війни». «Восьмий день війни. Мовчати не можна. Уже сьогодні «запускаємо» новий проект, щоб говорити про те, що болить, і про Того, Хто дає силу справлятися з цим усім!» — так анонсувала цю передачу на YouTube та Instagram творча команда. Сьогодні ми розмовляємо з одним із ініціаторів та постійним ведучим «Хронік війни» Віктором Вознюком.
Боротьба з невидимим ворогом
Війна не минає без наслідків. Наслідки війни — це не лише зруйновані міста, загиблі та поранені люди, а й душевні травми (ПТСР — посттравматичний стресовий розлад). Із цим викликом церкві доводиться стикатися ще з 2014 року. Але якщо раніше було достатньо певної кількості спеціально підготовлених служителів, то тепер, в умовах масштабування проблеми до величини цілої країни, відповідної підготовки потребує кожен пастор. Саме тому служителі, місіонери, душеопікуни повинні вже готуватися до того, що до них звертатимуться люди з такими проблемами.
Як прожити горювання від втрат? Вікторія ДЕМЧУК
Варварське вторгнення РФ у нашу країну принесло так багато болю й страждань, із якими стикаємося щодня… Якими ми вийдемо з цієї війни, Боже? З розірваними серцями, травмованими долями?.. Як багато втрат ми вже пережили, і скільки ще треба буде пережити? На нас чекає довгий процес горювання…
Діти і війна
Тепер діти гинуть від обстрілів. Величезна кількість дітей стали біженцями. Усі говорять про те, яким великим стресом є війна саме для дітей. Ведучий «Радіо «Лютер» Олег Блощук поспілкувався на цю тему із Сергієм Терентьєвим — пастором, психологом, засновником і директором християнської альтернативної школи «Світло» в Рівному.
Чи прощати звірства Росії? Василь ПОПУДНИК
Говорячи про прощення, люди розділилися у своїх думках. Одні кажуть, що потрібно якнайшвидше простити. Інші вважають, що прощати не варто. Даючи відповідь на це питання, вважаю тут ключовими слова з Писання: «Коли покається твій брат, прости йому». Уся проблема в тому, що в більшості своїй росіяни підтримують злочинну владу та виконують її накази. Вони не каються за вчинене. Навпаки — вони кажуть, що ми винні й ще в чомусь маємо покаятися.
Примус до любові та прощення. Василь МАРТИНЮК
У церковному житті є благодатні теми для чудових настанов у побожному християнському житті — це любов, мир, покаяння й прощення. Але вони не менш благодатні й для маніпуляцій, коли згадані поняття втрачають свій глибинний зміст і стають холодними формулами з акцентом на смирення, самоприниження й страждання та з вихолощеним поняттям справедливості. Особливо цим зловживають люди егоцентричні, сварливі, або поборники якоїсь особливої духовності, ради якої готові всіх смиряти, крім самих себе.
Що не є прощенням? Юрій ВАВРИНЮК
Досить часто у вирішенні конфліктних ситуацій або у випадку якогось гріха говорять про прощення. Особливо це помітно у середовищі віруючих людей, які опираються на слова Біблії, що закликають прощати навіть ворогам. «Якщо ти віруючий, ти повинен простити мені (йому, їй)», — часто кажуть у подібних випадках. Але нерідко в ці слова вкладається власний, а не біблійний погляд на прощення. Нерідко буває неправильним, а то і відверто спотвореним розуміння цієї духовної істини. Тому ми поговоримо про те, що не є прощенням.
Біженці: тест на порядність. Сергій ДЕМИДОВИЧ
Почалася війна — велике лихо, яке примусило мільйони людей залишити свої домівки, свої села й міста. Я особисто виїжджав уночі з 24 на 25 лютого. Майже всі машини йшли в одному напрямку, причому були зайняті три з двох дозволених смуг — люди рятувалися, порушуючи всякі правила. Це можна зрозуміти. Але вже тоді я замислився, що кожен, хто рятує себе, стоїть перед питанням порядності. Природно, що кожен намагається якнайшвидше проїхати, найпершим отримати… Але тут і починається тест на порядність.
Чарівне слово «ні». Антонія Зоряна ШЕЛЕПИЛО
Є така брехня — «християни ніколи нікому не відмовляють». Кістьми ляжуть, але всіх спасуть. Але насправді так не працює. Не ми спасаємо, а Бог. Бо коли я вважаю, що можу і маю когось рятувати, то щось пішло не так. Ми не рятуємо, ми можемо допомогти, якщо інші потребують допомоги. Але я не про це. Я про слово «ні».
Про мотивацію в благодійній
діяльності. Дмитро ДОВБУШ
Коли ми з друзями стали допомагати бездомним та малозабезпеченим лучанам, то всі були сповнені ентузіазму... Але, як потім виявилося, мотивація в усіх була різною. Хтось чекав якоїсь віддачі, ну, хоча б вдячності. Хтось мав за мету зробити «клієнтів» благодійних обідів прихожанами своєї церкви, спасти душі. Хтось — допомогти піднятися з соціального дна...
Щоденник біженців. Яна ДЕМЧУК
Вимушена була це зробити — прийняти надто непросте, однак виважене рішення про евакуацію. Моя п’ятикласниця виявилася набагато сильнішою, аніж навіть я могла уявити, але таки досить слабкою, щоб не реагувати на реалії війни. Збиралися поспіхом, наче в напівсні. Не встигла навіть обійняти батьків, полити напіврозкриті орхідеї на вікні та сповістити друзів.
Нотатки російського пастора. Юрій СІПКО
Пастор Юрій СІПКО (голова РСЄХБ в 2002-2010 рр., віце-президент ВБА в 2005-2010 рр.) — один із небагатьох російських християн, який безапеляційно засуджує військову агресію Росії. Його публічні дописи, з помітною часткою сарказму, викликають багато емоцій — вдячність українців та осуд росіян. Деякі з них до вашої уваги.
Справжня свобода. Богдан ГАЛЮК
Наша Україна вже давно, особливо активно в останні місяці, звільняється з-під залишків 70-літнього радянського ярма. Виявляється, справжня свобода — це, у першу чергу, зміна світосприйняття. Основна ціль Бога — не змінити все навколо нас, не помістити в утопічний Сіон, де не буде жодного впливу зла, за версією Джона Олександра Доуї, але змінити нас всередині.
Війна запитала: «Хто ти?». Дмитро ДОВБУШ
Як писав Генріх Гейне: «Війна жахлива, та все ж вона відкриває духовну велич людини, яка кидає виклик своєму найстрашнішому ворогу — смерті». І справді, перед обличчям смерті людина лишається такою, якою вона є насправді. Усі маски й удавані ролі нівелюються, а на поверхню виходить — духовна велич чи вбогість. Сьогодні війна безумовно торкається кожного українця. І кожному вона беззвучно ставить свої незручні запитання. Здебільшого ті, на які не було часу відповідати в мирному житті. Адже часто справді важливі речі губляться серед термінових буденних справ. І одне з найголовніших питань війни: «Хто ти?»
«Війна показала, хто є хто». Микола САВЧУК
Думаю, ви не раз чули ці слова, а, можливо, й самі говорили їх, аналізуючи поведінку інших. Хтось виявився вразливішим, ніж ми думали: на вигляд — граніт, а на дотик — крихкий пінопласт. А хтось, навпаки, несподівано став прикладом рідкісної мужності й витримки. Криза зірвала маски, розвіяла ілюзії та показала реальний стан речей.
Повстання Макавеїв — за Закон, за народ, за святиню
Була в історії давнього Ізраїлю ще одна дуже цікава сторінка, яка не знайшла свого відображення в канонічних писаннях, — історія боротьби народу за свободу, самоідентифікацію, за мову й віру. Історія перемоги з великими втратами й неймовірним болем. Це повстанський рух Макавеїв.
Про силу молитви. Богдан ГАЛЮК
Можливо, серед читачів є люди, які зневірилися в молитві. Одного разу я потрапив у ситуацію, через яку Господь показав мені силу молитви. Тоді ми з молоддю щосереди відвідували медичний заклад, призначений для профілактики й лікування туберкульозу, щоб проповідувати Євангелію. Ми запрошували пацієнтів у хол для імпровізованого богослужіння, де співали та ділилися короткими проповідями.
Ознаки духовної зрілості. Микола СИНЮК
Розважаючи про духовний ріст, маємо розуміти — ріст передбачає зміни. Те, що сьогодні складно сприйняти, із часом стає доступним і зрозумілим. Наше мислення й ріст духовний дозволяють нам розважати про речі, раніше складні й незрозумілі. Апостол Павло передбачав: «Щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога» (Кол.1:10).
Моя найперша церква. Світлана ГАЛЮК
За вікном стугонить вітер, кидаючи об шибку холодні краплі дощу. Ті стікають тоненькими цівками, залишаючи за собою вузенькі стежечки. Сотні маленьких стежок. На фоні затягненого сірим балахоном неба яскравим полум’ям горить верхівка старого клена. Я вдивляюся туди, притулившись щокою до холодної шиби — при такому розкладі завжди добре думається. Я розповідаю Богові про те, що на серці.
Відверто про пророків і пророцтва
Ще до повномасштабної війни Відділ медіаслужіння УЦХВЄ записав передачу про духовні прояви за участі Ростислава Мурах, Олександра Попчука, Михайла Мокієнка (старшого) та Михайла Паночка. Модератор — Анатолій Козачок. Оскільки люди ставлять багато запитань: хто такі пророки, як відрізнити правдивого пророка від неправдивого, як перевірити пророцтво на основі Божого Слова, служителі УЦХВЄ вирішили публічно поговорити на цю тему.
«Щойно було пророцтво». Олександр ГЕНІШ
«Щойно було пророцтво, щоб о 00:00 звершили дуже сильну молитву...» «Через пророчі слова Бог говорив, щоб народ молився в такі години: 18:00, 21:00, 00:00, 03:00-04:00. Розішліть по групах». «Було сказано, щоб у цю ніч мазали одвірки своїх домів, бо буде йти ангел губитель...» Упевнений, що ви не раз стикалися з масовою розсилкою повідомлень подібного змісту.
Моя духовна війна. Світлана КУЧЕРЕНКО
Я покаялася на залізничних рейках у містечку Жмеринка Вінницької області. Сталося це так. Мою маму запросили на євангелізацію, там вона навернулася до Господа й стала ходити до церкви. І я ходила з нею як «дитина віруючої мами». Якось після богослужіння, це було 2 листопада 1997 року, ми з молоддю після недільної школи вирушили до одного з братів додому, щоб пообідати й провести репетицію зі співу. Коли йшли залізничними рейками, цей брат сказав: «Ви знаєте, у мене таке враження, ніби над церквою натягнута гумова ковдра…»
Він уже зробив усе. Надійка ГЕРБІШ
Мене дещо нудить від однієї з вірусних фраз сучасного популярного християнства — «Бог зробить щось велике у твоєму житті!» Часто до того докладається також якась умова – «якщо ти тільки повіриш / станеш кращою / відкланяєшся тридцять разів / перестанеш боятися / не їстимеш солодкого / уникатимеш м’яса, шпильок і зорових контактів». Про це опційне продовження можна говорити окремо, але вже навіть базова фраза мене відверто напружує.
Подвиг віри. Василь ХОМ’ЯК
Мій батько Семен повірив у 1924 році через свідчення свого дядька Дмитра, який повернувся до нашого села Стронятин, що на Львівщині, із Америки. А вже в 1928-му році в селі утворилася Христова Церква, і першим її пресвітером був мій батько. Тож моя доля рясно благословенна Господом, бо народився я в сім’ї щирих християн і виховувався (разом із братом Михайлом) згідно з євангельською наукою.
Поетична сторiнка
|
