Чарівне слово «ні»

Є така брехня — «християни ніколи нікому не відмовляють». Кістьми ляжуть, але всіх спасуть.

Але насправді так не працює. Не ми спасаємо, а Бог. Бо коли я вважаю, що можу і маю когось рятувати, то щось пішло не так. Ми не рятуємо, ми можемо допомогти, якщо інші потребують допомоги.

Але я не про це. Я про слово «ні».

Я кажу: «Ні!», коли люди просять зробити за них те, що вони можуть самі. Але не хочуть.

Я кажу: «Ні!», коли не маю сили допомогти. Бо з порожньої кишені нема що дати.

Я кажу: «Ні!», коли хтось хоче допомогти мені, а я не просила. Хоч навіть хочуть мені кращого. Але «Ні!», бо звідки їм знати, що для мене краще?

Я кажу: «Ні!» навіть на добрі речі, коли їх забагато. Бо все потрібно в міру.

Я кажу: «Ні!», коли людина переступає межі і хоче увійти в моє життя з брудним взуттям. А я таких не впускаю.

Я кажу: «Ні!» на багато речей, порад і пропозицій. Бо відчуваю, коли мені чогось забагато.

І це нормально. Бо кожне «ні» чомусь одному — це «так» собі. Своєму серцю. Своєму здоров’ю. Своєму відпочинку, без якого навіть коні здихають. А я ж не кінь…

Навіть Бог не переступає межі людини і приймає кожне «ні». Хоч Йому я ніколи свідомо не відмовляю. Перед Його пропозиціями неможливо встояти.

Чарівне слово не «будь ласка». Чарівне слово — «ні».

Як його сказати вголос і не вмерти від почуття провини?

Спитай себе: а чи це добре для мене?

Якщо ні — то «ні» і крапка.

Антонія Зоряна ШЕЛЕПИЛО

Благовісник, 1-2,2022