Моя духовна війна

Покаяння на рейках

Я покаялася на залізничних рейках у містечку Жмеринка Вінницької області. Сталося це так. Мою маму запросили на євангелізацію, там вона навернулася до Господа й стала ходити до церкви. І я ходила з нею як «дитина віруючої мами».

Якось після богослужіння, це було 2 листопада 1997 року, ми з молоддю після недільної школи вирушили до одного з братів додому, щоб пообідати й провести репетицію зі співу. Коли йшли залізничними рейками, цей брат сказав: «Ви знаєте, у мене таке враження, ніби над церквою натягнута гумова ковдра… Ти намагаєшся бути святим, зростати духовно, але тебе немов не пускають: «Не висовуйся, назад!» Але я зрозумів, що потрібно для пробудження в нашій церкві». Він тоді саме прочитав книгу «Пробудження починається з мене». І каже далі: «Потрібно просто погодитися жити без найменшого гріха. Домовитися, що ми й напівправди не скажемо; чужого не візьмемо, навіть якщо це ручка в офісі; якщо розгніваємося, то розберемося із цим гнівом; не будемо ображатися та ображати…» І додав: «Я вірю, що люди погодяться. Ну, вся церква — то навряд. Але вірю, що знайдуться люди, які зможуть так жити!» І він став перераховувати таких людей — спершу тих, хто йшов із нами тими рейками, потім згадав ще кількох, і в кінці каже: «Ну, і Свєта, якщо захоче…»

Я йшла трохи попереду, і в той момент просто розвернулася на 180 градусів і сказала: «Звичайно, захочу!» І саме цей момент я вважаю моментом свого покаяння — рішення по-справжньому служити Богу, не наполовину, не трохи. До цього я мала подвійне життя. Я була своєю і у світській школі, і в недільній школі. Але тоді вирішила: «Я хочу жити без найменшого гріха!»

Минуло більше 24 років, і я жодного разу не пошкодувала про своє рішення. Через чотири дні після покаяння Бог хрестив мене Святим Духом. Для мене це була величезна радість, але тоді я до кінця ще навіть не розуміла, що це за сила…

Зіниця Божого ока

Коли мені було 19 років і я заочно навчалася в Одесі, то зі мною трапився такий випадок. Я пізно ввечері поверталася додому й раптом відчула, що мене хтось наздоганяє. Я професійно займалася легкою атлетикою, бігала на великі дистанції, тому подумала: «Нічого, втечу!»

Але втекти не вдалося… Кілька довгих стрибків — і якийсь п’яний чоловік стиснув моє горло. Він став щось від мене вимагати, я навіть не розуміла, що саме… І коли він трохи послабив хватку, щоб почути мою відповідь, я сказала: «Ви зараз серйозно ризикуєте, тому що торкаєтеся до зіниці Божого ока! Я — християнка, я Божа дочка!» Він брудно вилаявся і став ще грубіше вимагати свого...

Я знала, що прийняла тверде рішення служити Богові — і Святий Дух живе в моєму серці. Тож почала молитися іншими мовами. І коли він знову відпустив горло, у мене вирвався поклик до неба. Через кілька секунд я побачила цього чоловіка на великій відстані від себе — він лежав на землі й дивився на мене переляканими очима, не розуміючи, що відбулося… А ще за мить підскочив і втік.

Я й сама не знаю, що відбулося. Чи послав Господь Свого ангела, чи Він Сам заступився за мене? Але я вивчила цей урок: якщо ми посвячуємо своє життя Богові, нам немає чого боятися. Він захистить! Зі Святим Духом ми в безпеці.

Жертва сатані

На початку 2020 року я слухала проповідь Девіда Вілкерсона про захист власного дому, сім’ї. І мене дуже докорило запитання, яке він поставив: «А ви молитеся за спасіння своїх рідних? Молитеся по-справжньому? Чи тільки раз на тиждень піднімаєте руку в церкві за них? Поставили галочку, переклали відповідальність на інших…» Потім він поставив ще одне запитання, після якого я заплакала: «А ви маєте хоча б один день на тиждень посту за спасіння своїх близьких?»

Я подзвонила мамі (тільки ми в родині віруючі), кажу: «Проголошуємо цей рік роком спасіння наших близьких! Усіх рідних нам по крові, навіть тих, кого ми ніколи не бачили. Будемо молитися, вибирай день посту». Мама вибрала день. І вже третій рік ми молимося й постимося, щоб наша родина прийшла до Бога.

До кінця 2020 року в моїй голові прозвучало багато голосів: «Ну й що, що ти молишся й постишся? Чи хоча б хтось із твоїх рідних покаявся? Де хоч одна відповідь на твої молитви?» Я знала, що це брехня диявола і йому не варто вірити. Але загалом духовно це був дуже важкий період для мене, ніби темрява навколо згущається й тисне. І я просила церкву підтримати в молитві.

Уранці 30 листопада 2020 року я вирушила до свого родича, із яким у мене були теплі стосунки, за якого ми з мамою молилися, який бував у мене вдома й в церкві, наближався до Бога. Але він усе життя займався огидними для Бога справами — екстрасенсорикою, езотерикою, гіпнозом та іншими окультними практиками. Це був ранок нашого з мамою посту. Ми помолилися разом по телефону, мама — у Жмеринці, я — у Києві. І я поїхала до нього, щоб йому трошки допомогти. Коли зайшла у квартиру, стала знімати верхній одяг — то зненацька отримала удар у спину! Я обернулася й запитала: «Що таке?» Навіть не зрозуміла, що відбулося... І тут побачила, що він стоїть із занесеним ножем, на якому вже була моя кров…

Він спробував принести мене в жертву дияволу прямо в себе вдома. Я не сподівалася такого, тому що ніколи не було з його боку чогось подібного. Боже чудо — те, що я жива. Він цілився в серце. Але ніж прорізав м’язи на 10-12 сантиметрів між хребтом і лопаткою й зупинився біля основи легень, не задівши жодного органа. Слава Богу!

Поки наспіла допомога, минуло 15 хвилин. Під час боротьби на моїй руці з’явилося п’ять колото-різаних ран. Але всі сухожилля лишилися цілими, і це — ще одне чудо! Обличчя було подряпане. Він намагався виколоти мені нігтями очі. Але очі не постраждали, і вже за тиждень усі подряпини зажили, навіть на чутливій шкірі повік.

У лікарні я усвідомила, що ніж зігнувся в мене в спині. Кажу лікарю: «Ніж був зігнутий, він зігнувся в мене в спині!» Він мені: «Твоє щастя, що не об хребет, на кілька міліметрів лівіше — і тебе вже не було б серед живих або до кінця життя була би паралізована!» Слава Господу! Я знаю, що Бог може навіть ніж в спині зігнути, якщо Він хоче захистити свою дитину!

Хто знає про ваше чудо?

Я дякую Богові за шанс жити — 30 листопада стало другим днем народження, адже в цей день життя могло обірватися. Молюся, щоб звершити те, заради чого Він лишив мене на землі. Того ранку я одягнула футболку з написом «Blessed beyond measure» (Благословенна без міри). А на кофтині було написано: «Your Kingdom come, Your will be done» (Хай прийде Царство Твоє, хай буде воля Твоя). Цей одяг, прорізаний ножем, забрала поліція як речові докази. Я молилася, щоб і для них це стало свідченням.

Бог швидко відновлював мене! Дякую всім, хто підтримував у молитвах. Уже через 10 днів я змогла летіти в справах служіння, адже квитки вже були придбані. Витримала довгий 13-годинний переліт. Це чудо! Шрами лишилися як пам’ять про те, що Бог — Всемогутній і сильний зберегти від смерті, якщо ти повністю довіряєш Йому.

Скільки людей знали, що Бог зцілив жінку, яка 30 років страждала від кровотечі? Якщо рахувати всіх, хто будь-коли жив на землі, то напевно — мільярди… Скільки людей знали про Вартимея, який прозрів, про Лазаря, який воскрес? Теж мільярди.

Скажіть, у кого з вас у житті було хоч одне чудо? У всіх! Щодня Бог виявляє нам Свої чудеса. Але скажіть, скільки людей знає про ваше чудо? Скільки людей сказали «Слава Господу!» за Його працю у вашому житті? Скільком ви розказали про Його чудеса, про те, що Він учинив? Ми, Його Церква, пишемо сучасну історію християнства, щоб ще багато хто пізнав Його. Написано: «Вони його перемогли кров’ю Агнця та словом свого засвідчення!» (Об.12:11). Ми перемагаємо, коли розповідаємо про Божі чудеса в нашому житті.

Духовна війна

Мій родич через чотири місяці після цього інциденту, весною 2021 року, перейшов у вічність. Я говорила з родичкою, яка відвідувала його за місяць до смерті. Вона сказала, що ще не бачила його таким — він дуже змінився, був як ангел. Вірю, що Бог відповів на наші молитви. У мене немає чіткого підтвердження, але я вірю, що ми побачимося з ним у вічності.

Іноді мене запитують: «А ти йому простила?» Я чітко усвідомлювала, проти кого моя боротьба. Що намагався мене вбити не родич, а диявол, якому той віддав владу над своїм життям. Тому моє серце вільне навіть від тіні непрощення й зла. «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби. Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати» (Еф.6:12-13).

Мій батько все життя пив і до цього часу зловживає алкоголем. Найчастіше він випиває саме тоді, коли Бог мене використовує. Тому що це — духовна війна. Але він — дуже творча людина. Я попросила його написати для мене пісню. Колись, у 1998 році, йому поламали пальці — і він перестав грати на гітарі та співати. На моє прохання він щоразу відповідав: «Ет, моє життя вже закінчилося… Оце тільки місце на кладовищі — і все…» Я казала: «Ні, тату, у тебе є майбутнє! Я чекаю на твою пісню!»

І так десь три роки я його просила, також ми з мамою за нього молилися. І нарешті він написав пісню… Приїхав до Києва, тиждень жив у мене, побував на служінні в нашій церкві «Жива надія». Коли прийшли додому, він каже: «Дай мені, будь ласка, Євангелію і Псалтир». Став читати, прочитав за раз усі 150 псалмів і написав пісню-покаяння. Я вірю, що це не остання його пісня. І що ці слова покаяння будуть реалізовані в його житті.

Я просто хочу заохотити вас молитися, поститися за своїх рідних і вірити, що Бог чує молитви. У нас як церкви є право, влада й відповідальність, щоб у цей час, коли багато людей живуть у страху, говорити їм істину — про Того, Хто дає надію й може змінити життя. «І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив його, та Я не знайшов!» (Єз.22:30).

Світлана КУЧЕРЕНКО

Благовісник, 1-2,2022