Повстання Макавеїв — за Закон, за народ, за святиню

«Вони йдуть на нас, повні зухвальства й беззаконня, щоб вигубити нас…, а ми воюємо за життя наше й за наші установи. Сам Бог їх знищить перед нами, тож ви їх не бійтесь»
Юда Макавей (1Мак.3:20-21)

Останнім часом нерідко проводять паралелі України з Ізраїлем. Обом країнам, як то кажуть, не повезло з сусідами. Деякі аналітики стверджують, що загроза бомбардувань українських земель може надовго залишатися навіть після закінчення активних воєнних дій. Ізраїль навчився жити з цим. Сьогодні в кожному будинку є укриття, які допомагають їм врятуватися під час бомбардувань.

Разом із тим у ці місяці особливо актуальними для багатьох християн стали псалми ізраїльського царя Давида. Написані тисячі років тому, вони ніби оживають і звучать як твори сьогодення. У них прокляття і ненависть, і біль, і неймовірна Божа слава.

Історія Макавеїв. Початок

Маттафія: «Невже ж я на те народився, щоб бачити погибель мого народу й руїну святого міста?»
1Мак.2:7

Була в історії давнього Ізраїлю ще одна дуже цікава сторінка, яка не знайшла свого відображення в канонічних писаннях, — історія боротьби народу за свободу, самоідентифікацію, за мову й віру. Історія перемоги з великими втратами й неймовірним болем. Це повстанський рух Макавеїв. Відомо чотири книги Макавеїв, які описують ці події. Три з них належать до другого канону, а остання — до апокрифічних, оскільки їхній єврейський текст не був знаний у перші століття нашої ери, однак вони включені в склад Септуагінти — грецького перекладу Старого Заповіту. І дослідники стверджують, що деякі події, описані в цих книгах, були в історії.

Історія Макавеїв повертає нас у часи елліністичного періоду, коли після завоювань Олександра Македонського на величезних територіях проводилася політика огречення. Не став винятком і захоплений Ізраїль. Це була перша половина ІІ ст. до Р. Х. Тоді Юдеєю правив Антіох IV Єпіфан, греко-сирійський цар Селевкідської держави, який проводив жорстку політику еллінізації: поширення грецької мови та культури серед єврейського населення Юдеї. Ключовим елементом такої політики було прагнення спонукати чи змусити євреїв відмовитися від особливостей своєї віри та запровадити в Юдеї грецьку культуру та релігію.

У 167 році до Р. Х. Антіох перетворив Єрусалимський храм на святилище Зевса Олімпійського. Апогеєм гонінь на юдаїзм стали язичницькі жертвоприношення в головній єврейській святині — Єрусалимському храмі. Образа релігійного почуття юдеїв викликала вибух обурення, що вилилося в збройне повстання в 166 році до н. е. Початком повстання стало вбивство священиком Маттафією єврея, який приніс жертву на вівтарі, побудованому греками. Після цього Маттафія з сім’єю втік у гори й незабаром об’єднав і очолив повстанські загони, що діяли в Юдеї та Південній Самарії. Священик Маттафія, який очолив повсталих, заважав діяльності царської адміністрації, робив набіги на сусідні місцевості, руйнуючи вівтарі, проводячи обрізання, караючи відступників від віри та євреїв, лояльних до нової політики. Маттафія невдовзі помер (166 рік до н. е.), та його дії призвели до того, що Сирія втратила адміністративний контроль у Юдеї, крім Єрусалима.

Книги Макавеїв. Короткий огляд

Решта дій Юди, йоговоєн, подвигів, які він учинив, та величі його не були записані, бо їх вельми багато було. 1Мак.9:22

Перша книга Макавейська складається з 16 розділів, у яких після короткої згадки про завоювання Олександра Македонського й розпад його імперії розповідається про страшне гоніння Антіоха Єпіфана на юдеїв, які суворо дотримуються своєї релігії, що в результаті викликало повстання під керівництвом священика Маттафії та його синів Юди, Йонатана та Симона. Оповідання закінчується загальною приміткою про заслуги сина й наступника Симона — Івана.

Текст Другої книги Макавейської не є продовженням Першої, а лише доповненням до неї. Якщо Перша книга Макавейська є майже документальним оповіданням, то Друга книга рясніє драматичними епізодами, діалогами, описом чудес, що відбулися при вигнанні Селевкідів і елліністів із Юдеї та в незалежному царстві Макавеїв. У Другій Макавейській книзі описана також і мученицька смерть синів Маттафії (див. 6:18-7:42).

Третя книга Макавейська не має нічого спільного з двома першими книгами, тому що описувані в ній події відносяться до іншого часу та іншої місцевості: йдеться про гоніння на палестинських євреїв за часів єгипетського царя Птоломея IV Філопатора. Складається вона з семи розділів.

Четверта книга Макавейська належить до апокрифів — творів пізньоюдейської та ранньохристиянської літератури, які не увійшли до біблійного канону й містять грубе спотворення історичних фактів та нехристиянські ідеї. Тому в жодному виданні Біблії цієї книги немає.

Символічні трактування імені

«Макавей» в юдаїзмі Було в нього (Маттафії) п’ятеро синів: Іоан, прозваний Гадді, Симон, що звався Тассі, Юда, що звався Макавей, Єлеазар, що звався Аваран, та Йонатан, що звався Апфус. 1Мак.2:2

Назва Макавей (від арамейського «makkaba» — «молот») спочатку була прізвиськом Юди Макавея — сина Маттафії Хасмонея, що підняв повстання. Юда Макавей, третій син Маттафії, після смерті батька очолив повстання проти еллінізації Юдеї сирійськими греками у 166-160 роках до Р. Х. Назва Макавеї пізніше стала застосовуватися для позначення всіх повстанців та захисників віри за часів Антіоха Епіфана.

У єврейських джерелах Макабі (Макавей) — прізвисько виключно Юди (Єгуди), тоді як його рід називається Хашмонаїм (Хасмонеї).

Згідно з традиційним релігійним юдейським тлумаченням «Макабі» — абревіатура з перших літер вірша з Біблії на івриті: «Ми Камоха Ба-Елім, Йехова» — «Хто, як Ти, Господи, між богами?» (2М.15:11).

Проте рабин Моше Шрейбер пише, що прізвисько є акронімом імені священника Маттафії, яке в оригіналі звучить приблизно як Маттітьягу Коен Бен Йоханан.

Деякі вчені вважають, що Макавей — скорочення єврейського словосполучення маккаб-ягу (від макаб «відзначити, позначити») і означає «позначений Єговою».

Юда Макавей

Юда: «Перемога на війні не в безмежнім війську, а в силі, що походить з неба…» 1Мак.3:19

Після смерті Маттафії керівництво повстанцями перебрав на себе його син Юда Макавей. У той час, коли Антіох IV вів війну на сході своєї імперії, Макавеям вдалося розбити невеликі військові угрупування Селевкідів, оволодіти Єрусалимом та очистити Єрусалимський храм.

Зібравши біля себе всіх ревнителів Бога, Юда завдав поразки сирійцям. На початковому етапі повстання він постійно завдавав противнику несподіваних ударів із засідки, уникаючи рішучої битви. Уже на самому початку його війську вдалося розбити невеликий загін сирійців під командою Аполлонія; велике значення мав його успіх у битві при Бет-Хороні, у якій Юда Макавей розбив загін сирійського воєначальника Серона.

Військові здібності Юди виявилися й у битві, у якій взяли участь значні регулярні сили сирійців під керівництвом досвідченого воєначальника Горгія. Завдяки швидкому нічному переходу військо Юди вислизнуло від Горгія, який мав намір захопити супротивника в його таборі, а потім, у той час, як Горгій шукав повстанців у горах, вони несподівано атакували сирійський табір біля Еммауса; Горгій із залишками своїх військ був змушений відступити на приморську рівнину.

Потім проти Юди на чолі значних військових сил виступив царський намісник Лісій. У битві біля Бет-Цура євреям вдалося розбити чисельно переважаючі сили супротивника та відкрити шлях на Єрусалим.

Храм, осквернений язичницьким ідолослужінням, був очищений та освячений, на згадку про це було встановлено особливе свято оновлення Храму — Ханука, яке євреї святкують і дотепер.

Невдовзі після зміни влади (у 162 році до Р. Х. трон Селевкідів посів Деметрій I), зібравши нові сили, вороги від проводом досвідченого воєначальника Бакхіда все ж таки захопили Єрусалим і, незважаючи на військові успіхи, були готові піти на компроміс, проте Юда вирішив боротися. Військові дії відновилися, і 161 р. до Р. Х. Юда Макавей здобув перемогу й знову зайняв Єрусалим.

Проте через кілька місяців нові сили ворогів обложили місто. Незважаючи на їхню значну чисельну перевагу, Макавеї вирішили прийняти бій, де Юда й вояки, що залишилися вірними йому, загинули в бою (161 або 160 рік до Р. Х.).

Тіло Юди вивезли з поля бою його брати й поховали в Модіні.

Занепад Держави Селевкідів і тріумф Макавеїв

Йонатан: «Ось бо війна і спереду й ззаду нас… нема нам куди втікати. Ось час закликати голосно до неба». 1Мак.9:45-46

Після смерті Юди ватажком стає його брат Йонатан Хасмоней. Зібравши залишки повстанців, він продовжує тактику партизанської боротьби, взявши під контроль більшу частину провінційних поселень і сільських районів Юдеї. Йонатан став активно зміцнювати міста Юдеї, встановив дружні стосунки зі Спартою, а до Риму була надіслана делегація для відновлення союзу, укладеного ще Юдою. Занепокоєний посиленням Хасмонеїв, Трифон підступно заманив до себе Йонатана з двома синами і, залишивши їх заручниками, розпочав військову кампанію проти Юдеї. Згодом Йонатан та його сини були страчені (143 рік до Р. Х.).

Після смерті Йонатана місце правителя й первосвященика займає останній син Маттафії Хасмонея — Симон Хасмоней. Він завойовує фортецю Акри, знищуючи тим самим останній символ панування Селевкідів у Юдеї.

Останні воєнні дії між Державою Селевкідів та Макавеями відбулися в 134 році до н. е. Врешті син Симона Хасмонея Йоханан Гіркан та Антіох VII уклали мирний договір. Після цього Селевкіди були занадто слабкі, щоб проводити свою політику поза Сирією.

Ханука («освячення, оновлення») — єврейське восьмиденне зимове свято, що починається 25 кіслева. Було встановлене у II ст. до н. е. на згадку про очищення Храму, освячення жертовника та відновлення храмової служби Макавеями. Все це відбулося після розгрому та вигнання з Храмової гори греко-сирійських військ та їхніх єврейських союзників у 165 році до н. е.
Згідно з переказом, записаним у Вавилонському Талмуді, коли Юда Макавей та його воїни очистили Храм, вони не змогли знайти ритуально чисту оливу, яка б годилася для того, щоб запалити храмовий світильник (менору) і освятити храм для відновлення богослужіння. Після тривалих пошуків все ж таки було знайдено один невеликий запечатаний глечик з чистою оливою, захований попереднім первосвящеником, але він був такий малий, що його могло вистачити лише на один день горіння менори. Проте Макавеї все ж таки вирішили почати освячення храму негайно і запалити менору, і тоді сталося диво: олії вистачило рівно на вісім днів — на той час, який вимагався для приготування нової чистої олії. Це диво, що тривало вісім днів, згідно Талмуду є причиною, з якої святкування Хануки триває саме вісім днів.

Результати повстання Макавеїв

Чимало було воєн у краю, але Симон, син Маттафії, з потомків Йоаріва, і брати його віддали себе на небезпеку і протистали ворогам свого народу, щоб храм і закон його збереглися цілими. 1Мак.14:29

Макавейська династія Хасмонеїв, яка прийшла до влади в результаті визвольного повстання юдеїв проти культурної політики Селевкідської держави, проіснувала до середини І ст. до Р. Х. і правила Ізраїлем 120 років. Важливим результатом повстання вважається створення незалежної Єврейської держави з центром у Єрусалимі й відновлення храмового богослужіння. На честь цієї події встановлено восьмиденне свято під назвою Ханука («освячення»).

Як пише Менахем Штерн, запорукою успіху повстання була підтримка народу, що стійко тримався своїх традицій, а Селевкіди програли через нестабільність влади; також Юдея мала підтримку від інших держав, у першу чергу, Римської республіки. Макавеї були визначними лідерами повстання. Їхні війська оволоділи найновішими військовими техніками, вони мали великий військовий резерв — ці причини також мали значний вплив на перемогу юдеїв.

Юдея мала незалежність до завоювання Єрусалима Помпеєм у 63 році до Р. Х., а династія Хасмонеїв зберігала за собою сан первосвящеників до 37 року до Р. Х., поки ідумеянин Ірод І Великий не перебрав на себе всю владу в країні й всі представники дому Макавеїв не були знищені за його наказом.

Крім книг Макавейських, про їхнє життя оповідується також у творах Йосифа Флавія; певні згадки про них є і в Полібія, Аппіана й Діодора.

Дев’ять достойників (фр. les Neuf Preux, італ. i Nove Prodi, нім. Neun Helden, англ. Nine Worthies, порт. Nove da Fama) — у пізньосередньовічній та ранньомодерній західноєвропейській культурі дев'ятка видатних і доблесних полководців, що уособлюють ідеали лицарства. До неї зараховували трьох юдеїв — полководця Ісуса Навина, царя Давида та героя-повстанця Юду Маккавея; трьох язичників — троянського принца і героя-захисника Гектора, македонського царя і завойовника Азії Олександра Великого, римського полководця й імператора Юлія Цезаря; трьох християн — британського короля Артура, франкського короля й підкорювача Європи Карла Великого та героя-хрестоносця і першого єрусалимського короля Готфріда Бульйонського.
Фреска Кельнської ратуші, XIV ст.

За матеріалами інтернет-ресурсів

Благовісник, 1-2,2022