Архів журналу
1,2012
Дивитися PDF
Скачати PDF (rar)
Тема номера: "Чи настане кінець світу у 2012 році?"
Сторінка редактора
У 2012 році настане кінець світу. Ви чули про це? Якщо ні, то час поговорити. Напевне, небагато буде людей, яких би не цікавило питання кінця світу. Пошукова інтернет-система Google видає на цю фразу 7 мільйонів посилань українською мовою, 12 мільйонів — російською і 36 мільйонів — англійською. Виходить, жителів 21 століття дуже хвилює те, чим, як і коли закінчиться історія маленької, як тепер виявилося, планети Земля? Так, але тут криється один парадокс: про кінець світу говорять усі, кому не лінь, але, що дивно, живуть так, ніби його ніколи не буде. Здавалося б, все повинно бути якраз навпаки.
Чи буде кінець світу?, Василь Мартинюк
Нам ще з дитинства доводилося чути про кінець світу. Під цим розумілося знищення людей і всього, що на землі. Пригадую, коли мені було 6-8 років, то чув про це розмови своїх родичів, які я сприймав як щось цікаве та казкове. А якось прийшла до нас старша двоюрідна сестра — і стала розповідати про океан, про цунамі, землетруси, про космос, про те, яка наша земля маленька, що на неї може впасти комета чи якийсь астероїд — і вона згорить. Мені стало страшно.
І буде останніми днями, Геннадій Андросов
Пророчі слова були записані Ісаєю кілька тисячоліть тому, але як точно збуваються в наші дні! Наприклад, спеціалісти визначили, що після нещодавнього землетрусу в Японії земна ось змістилася на 10-15 сантиметрів. Я, як християнин, у черговий раз ставлю запитання: чому люди будують різноманітні складні теорії виникнення катастроф, шукають виходу там, де його по суті немає, метушаться, а не навернуться до першоджерела — Біблії, щоб отримати чіткі й (головне) правильні відповіді?
Часу зустрічі змінити не можна, Микола Синюк
Є прості істини, які потрібно знати, щоб не потрапити у надзвичайно складні обставини. Величезний обсяг знань чи, правильніше, купа інформаційного мотлоху, завантажена у розум сучасної людини — не завжди добра опора для вирішення простих практичних завдань, які ставить перед нами життя. «Серед іншого, ви мали б знати це…» — каже Ісус.
Про вік, Марина Миронюк
— Моя бабуся загубилася, — сказав мені чотирирічний малюк і довірливо вклав свою ручку в мою долоню.
— Яка твоя бабуся? — запитала я кучерявого хлопчика, що дивився на мене знизу вгору великими карими очима.
— Вона стара, — промовив він, вирішивши не повідомляти інших її характеристик.
Зворотний відлік, Дмитро Довбуш
Отаке... Виявляється 21 грудня 2011 року в Гондурасі (Центральна Америка), де живуть нащадки древніх майя, встановлено велетенського годинника, що відраховує час до кінця світу (тобто — до 21 грудня 2012 р.) Піар-кампанія для приваблення туристів чи місцеві жителі насправді вірять у пророцтва своїх предків — хто зна? Та справа не в цьому. Є невблаганний суддя, який перевіряє на істинність усі людські гіпотези. Ім'я йому — час. І він спростував уже не одне лжепророцтво.
Історія, яка нічого не навчає, Юрій Вавринюк
У суспільстві широко відомі два прислів'я, які, хоч і йдеться в них про одне і те ж явище, протилежні за своїм змістом: «Історія нас багато чому вчить» та «Історія нас нічому не вчить». Хтось об'єднав ці дві фрази в один в один напівжартівливий афоризм: «Історія нас вчить тому, що вона нічого не вчить». Мається на увазі, що найбільший урок історії полягає в тому, що люди не беруть в неї ніяких уроків. І якщо вже мова пішла про прислів'я, то згадаю ще подібну приказку: «наступати на ті ж самі граблі». Що ми часто і робимо.
Що ж, доказів цьому багато. Можна привести тисячі прикладів як зі світової історії, так і з власного життя, які підтверджують цю істину.
Мовою притчі. Чим наповнене наше життя?
Якщо ви не встигаєте за шаленим темпом життя, якщо вам катастрофічно не вистачає 24 години на добу, якщо ви втомилися фізично та духовно від безлічі справ, які ніяк не можете закінчити, згадайте наочний приклад, який психологи та викладачі люблять показувати слухачам. На столі стоїть прозора банка, на третину наповнена піском. Біля неї — великий м'яч, м'ячики для гольфу та купа дрібної гальки. Лектор запитує слухачів: «Чи можна все це помістити в одну банку?» Оскільки відповісти дати важко, він пропонує з'ясувати це на ділі.
Надія під час бурі, Давид Вілкерсон
Бог обіцяв пророку Захарії, що в останні дні Він буде вогненною стіною, що оточує Його народ: «Я стану для нього, говорить Господь, огняним муром навколо, і стану славою в середині його...» (Зах. 2:9). Також Ісая свідчить: «Бо твердинею став Ти для убогого в час його утиску, охороною від хуртовини, тінню від спеки, і дух тих насильників був немов хуртовина на стіну!» (Іс. 25:4).
Ці обітниці призначені для того, щоб нас заспокоїти, бо всі пророки попереджають нас про наближення великої бурі останніх днів, яка з усією люттю обрушиться на зведену Богом твердиню!
Фотопроповідь. Фотографія надії, Юрій Вавринюк
Можна по-різному ставитися до цього фото: як до сентиментальної наївності фотомоделі, підприємницької знахідки вуличного фотографа чи просто як до «прикольної» картинки (саме під такою рубрикою здебільшого подається ця світлина в інтернеті). А втім, це фото, зроблене кореспондентом Ассошіейтед Пресс Майклом Нешем у далекому 1946 році в зруйнованій війною Варшаві, стало класикою. Він зафіксував не просто вуличну сценку, яка спершу може здатися банальною чи викликати посмішку, це символ надій людей, які пережили страхіття Другої світової.
Благовiснику — 20. Вік зрілості, Віктор Котовський, Бог, Який «зрощує все», Юрій Вавринюк
Ось уже й двадцять років виповнилося нашому «Благовіснику»… Вік дуже відповідальний. Як на людей, то в такі роки вже на повний зріст виростають перед юнаками й дівчатами найскладніші проблеми життя. Так само й перед літературним виданням постають надзвичайно серйозні питання, і, можливо, найважче з них торкається власного виживання.
Двадцять років тому, коли церква п'ятдесятників вийшла з підпілля, постало завдання відновити все те, що ми мали до розгрому нашого братства у тридцяті роки. Неймовірно важкий труд, але Бог благословляв, давав сили тим, хто взявся за відбудову вщент зруйнованого храму.
Світло крізь ґрати, Свідчення Олега Гайдарова
У розбійників, розіп'ятих на хресті поряд з Ісусом Христом, здавалося, вже не було шансів покаятися. Один з них злорадно насміхався з Христа, наслідуючи жорстокий натовп старійшин, а інший — заступився за Ісуса, усвідомлюючи, що Той безневинно покараний. Той, хто злословив Господа, мав жорстоке серце і навіть на хресті не покаявся за усе зроблене зло. Ісус був так близько, але він Його відкинув. Він втратив свій останній шанс. Олег Гайдаров, нині відповідальний за місіонерське служіння місії «Добрий Самарянин», теж колись був, як він себе називає, розбійником, але, слава Господу, свого шансу не втратив.
Бункерний тиск, Михайло Юнаковський
Коли я служив в армії, наша частина спеціалізувалася на забезпеченні зв'язку між різними підрозділами ракетних військ. Споруда, де ми несли бойове чергування, була великим залізобетонним корпусом, частково вкопаним у землю, з повною автономією на випадок атомного удару.
Провокація пошуку, Ганна Акимова
Усе в нашому житті «як звичайно»… З невеликими перервами на проблеми, неприємності та свята. У кожному дні є «унікальна» можливість прожити його так само, як і попередній, і залишитись таким, як учора. І так шість днів наступного тижня. О, так! Треба розпланувати свій час, щоб трохи залишити на богослужіння, традиційну молитву, читання Біблії уранці.
Годинник чи компас?, Костянтин Тетерятников
Ми живемо у світі часу. Ми ним рухаємося, керуємося і визначаємося. Ще древній Соломон сказав: «Всьому свій час!» Але час — це не тільки година, хвилина чи секунда нашого життя. Час — це також епоха, певний період нашого життя.
Ми більш схильні звертати увагу на час у першому значенні цього слова, ніж у другому. Тому постійно «летимо», спішимо й не встигаємо. Хронометр, який має допомогти нам правильно організувати час, навпаки, служить проти нас.
Довга дорога в радість, Леся Мариненко
Історія почалася з одного листа на адресу Асоціації «Еммануїл», у якому бабуся маленької Стефанії мало не у відчаї просила про допомогу: «Мені дуже важко й боляче дивитися на страждання моєї внучки Стефанії Шаблі. Боляче дивитися на батьків дитини, які страждають і роблять все, що в їхніх силах, але що можна зробити, коли тільки один із батьків працює і отримує 120 грн., а в сім'ї двоє дітей…» Стефанія народилася здоровою дитиною, тільки з маленькою плямкою на правій щічці величиною 10-12 мм. Новоутворення на обличчі дитини стурбувало маму, яка звернулася за консультацією в районну лікарню, звідки була направлена на подальше обстеження у Львів.
"Ми знали Господа зблизька" , спогади Михайла Бобика
Слово Боже навчає: «Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру» (Євр.13:7). Тому особливо цінні нам свідчення братів, які вже закінчили свій земний шлях віри і відійшли до Господа переможцями, зберігши й примноживши віру. Саме таким був Михайло БОБИК, свідчення якого пропонуємо читачам. У ньому немає якихось особливих сенсаційних моментів, але важливим є те, що Михайло Миколайович був вірним Господу в будь-яких ситуаціях: як у буденному житті, так і під час переслідувань з боку радянської влади.
Доступний Бог, Філіпп Янсі
Той із нас, хто виріс у традиціях неформальної чи домашньої молитви, навряд чи оцінить ті зміни у ставленні людини до божества, які приніс євреям Ісус. Індійці приносять жертви в храмі. Схилені на коліна мусульмани кланяються так низько, що торкаються лобами землі. У більшості релігійних традицій страх, дійсно, — превалююча емоція під час навернення людини до Бога.
По плодах наших..., Віктор Котовський
У Біблії в багатьох місцях йдеться про плоди. Господь хоче, щоб ми жили, «приносячи плід у всякому доброму ділі» (Кол.1:10). Розуміючи, що наша віра без конкретних справ поступово втрачає сили, а з часом і взагалі перестає підніматися з ліжка, брати й сестри, особливо молоді, у яких серця від тривалого духовного горіння ще не обвуглилися, беруться за різні справи милосердя. Слава Богу! Але при цьому далеко не всі звертають увагу на те, що Господь хоче від нас не просто діяльності, але в діяльності — плоду.
На Бога надійся, а сам не зівай?, Андрій Рябенко
Дуже часто стаєш учасником дискусії, що стосується меж нашої довіри Богові. Як ми можемо поєднати довіру Богу та надію на власні зусилля?
Індикатором тут може стати відома приказка: «На Бога надійся, а сам не зівай». Хтось з цією приказкою повністю згоден. А хтось стверджує, що вона не християнська, і правильною є тільки її перша частина. Друга ж свідчить про недостатню довіру Богові.
Культ тіла, Димитрій Безумнов
Сучасний світ — це світ торгівлі, товарно-грошових відносин. А, як усім тепер відомо, двигуном торгівлі є реклама. Реклама займає багато часу будь-якої телевізійної передачі на будь-якому каналі телебачення і всім уже добряче набила оскому. Коли фільм переривається рекламою, глядач зазвичай вирушає на кухню щось перекусити або перемикає телевізор на інший канал, щоб позбутися цієї набридливої мухи. Я ж зробив абсолютно інакше і постарався вдивитися в рекламу, хоча, зізнаюся, це було непросто, тому що я теж, як і переважна частина населення нашої країни, терпіти не можу це дітище сучасного телебачення. У принципі нічого нового я для себе не відкрив, тільки знайшов підтвердження своїм припущенням про нинішнє життя.
|