Роздуми над Словом Божим

Чи буде кінець світу?

Нам ще з дитинства доводилося чути про кінець світу. Під цим розумілося знищення людей і всього, що на землі. Пригадую, коли мені було 6-8 років, то чув про це розмови своїх родичів, які я сприймав як щось цікаве та казкове. А якось прийшла до нас старша двоюрідна сестра — і стала розповідати про океан, про цунамі, землетруси, про космос, про те, яка наша земля маленька, що на неї може впасти комета чи якийсь астероїд — і вона згорить. Мені стало страшно. В уяві виринули картини руйнувань та пожеж, які я бачив по телевізору у фільмі про війну. Це ж не стане мами, батька, братів, мене. Це ж той самий кінець світу, про який я вже чув, але не надавав тому значення. Виявляється, земля, по якій я ходжу, ненадійна. Усе миттєво може змінитися. Це мене довго тривожило. Але потім забулося. Та ще одна подія нагадала мені про кінець світу — смерть мого двоюрідного брата від менінгіту, молодшого від мене. Мені ж було п'ятнадцять. Я йшов за похоронною процесією – і мене просто роздавлювало усвідомлення реальності смерті. Я страждав, розуміючи, що можу померти в будь-яку мить — і вже нікого і нічого не бачитиму. Тепер кінець світу не був таким далеким, як раніше, бо я збагнув, що він для кожної людини настає з її смертю. Це було ще одним моїм відкриттям, яке завдало мені багато переживань, але також відійшло в глибокі закутки свідомості, як і багато чого, що тривожило душу. Людина не може жити в постійному стресі – і тому забувати неприємності – це як захисна реакція людської психіки. Однак думки про смерть, про кінець мене і того, що навколо, час від часу виринали в моїй пам'яті й змушували мене розмірковувати над своїм життям: чи правильно я живу, для чого живу, що залишу після себе. Так помалу я став думати про Бога. Мені було важливо знати, чи Він є. А Бог, звичайно, пильнував за мною — і послав віруючих людей, які стали моїми друзями і мене помалу приводили до віри. І ось завдяки спілкуванню з християнами та читанню Біблії й релігійної літератури я став перед рішенням — бути з Богом чи не бути, довіритися Йому чи ні. Оскільки моя віра ще не була твердою, то Господь допоміг мені визначитися через сон про кінець світу. Я тоді був студентом і періодично приїжджав додому в село. Інколи доводилося йти пішки від районного центру через луг кілометрів із 10. І ось мені приснилося, що я йду лугом. Літо. Чисте блакитне небо. Яскраве сонце. Буяння трав, квіти. У далині видніє село. Так гарно. І раптом душу охоплює неймовірна тривога, аж до жаху. Я чую, що повітря переповнює мов завивання сирени, але на дуже низьких регістрах і дуже уповільнене. Здіймається вітер. Я в неусвідомленому жаху оглядаюся – і бачу на обрії заграву і величезну хмару, що нагадувала гриба. «Це кінець!» — пронизують свідомість слова. Я падаю на коліна з думкою про Бога — і прокидаюся. Відтоді я вже не мав сумніву, що Бог є і що кінець світу таки буде. Згодом, ставши християнином, перечитуючи Біблію, я не раз утверджувався в думці про невідворотність кінця світу і про те, що він настане раптом, коли його найменше чекатимуть невідроджені люди.

Але самого виразу «кінець світу» на означення його знищення ми не знайдемо в Біблії. Це словосполучення у Святому Письмі стосується окраїн землі. Як от у Євангелії від Матвія: «Цариця з півдня на суд стане з родом оцим, і засудить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати» (12:42) чи в Посланні ап. Павла до римлян: «По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова в кінці світу!» (10:18). Те, що ми розуміємо під кінцем світу, передано словосполученням «кінець віку», яке чотири рази вживає Ісус Христос, коли розповідає притчу про сіяча та дає накази учням перед своїм вознесінням. Кінець віку в Євангелії від Матвія пов'язується з другим приходом Ісуса Христа на землю. Одного разу, коли Ісус сидів на Оливній горі, до Нього підійшли учні й спитали: «Яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?» (Мт.24:3), ніби поєднавши ці дві події в одну. Крім того, у цій же Євангелії Ісус згадує про судний день, що в контексті сприймається як синонім «кінця віку» (див. Мт.10:15; 12:36).

Апостол Петро у своєму Другому посланні, коли говорить про день Господній, також має на увазі кінець світу, бо в той день, згідно з його словами, «з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рунуть, а земля та діла, що на ній, погорять...» (2 Петр.3:10).

Про день Господній пише й апостол Павло в Першому посланні до солунян, попереджаючи християн, що він настане раптово: «…Прийде день Господній так, як злодій вночі. Бо коли говоритимуть: Мир і безпечність, тоді несподівано прийде загибіль на них, як мука тієї, що носить в утробі, і вони не втечуть!» (1Сол.5:2-5). Крім того, апостол Павло називає цей день «днем гніву та об'явлення справедливого суду Бога» (Рим.2:5-12).

Традиція називати кінець світу днем Господнім бере свій початок зі Старого Заповіту, у якому пророки Амос, Ісая, Йоіл, Софонія, Малахія день Божих судів над грішниками називають саме днем Господнім, додаючи до цього словосполучення епітети великий, суворий, вельми страшний. І справді, Господній день наведе жах на кожну людину, бо це і буде кінцем світу, про який люди багато говорять, але мало усвідомлюють, що це таке. Ось яким його побачили пророки: «Горе тим, що жадають Господнього дня, нащо це вам день Господній? Він не світло, а темрява!.. Чи ж не є день Господній темнота, а не світло, і хіба він не темний, і сяйва немає у ньому?» (Ам.5:18, 20). «Оце день Господній приходить, суворий, і лютість, і полум'я гніву, щоб землю зробити спустошенням, а грішних її повигублювати з неї! Бо зорі небесні та їхні сузір'я не дадуть свого світла, сонце затьмиться при сході своєму, а місяць не буде вже сяяти світлом своїм...» (Iс.13:6-11). «Затремтіть, всі мешканці землі, бо прийшов день Господній, бо близько вже він, день темноти та темряви, день хмари й імли! Бо великий день Господа й вельми страшний, і хто зможе його перенести?» (Йоїл.2:1-2). «Ось голос Господнього дня, тоді гірко кричатиме навіть хоробрий! День гніву цей день, день смутку й насилля, день збурення та зруйнування, день темноти та темряви, день хмари й імли…» (Соф.1:14-15).

Постає питання: чому в Біблії ми не знаходимо виразу «кінець світу», який на вустах багатьох і яким люди навіть навчилися спекулювати, щоб мати з того якусь користь? А тому, що «так Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Iв.3:16,17). Отже Бог не має наміру знищувати світ, Він його любить, а тому хоче спасти чи відновити (див. Мт.19:28) або ж змінити. Буде кінець одного віку — віку зла, за яким настане вік абсолютного добра — тисячолітнє царство. Крім того, у центрі зміни віків буде Ісус Христос. Саме Він, удруге прийшовши на землю в Божественній славі та силі, учинить цю переміну, звільнивши від страждань вірних Йому і покаравши зло. Тому Бог хоче, щоб увага людей була прикута не до жахіть суду Божого, а до самого Христа. Люди мають чекати Ісуса Христа. І, звичайно, пильнувати за собою, берегти чистоту віри і власного життя,чекаючи того дня, як написано: «Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п'янством, і життєвими клопотами, і щоб день той на вас не прийшов несподівано, немов сітка; бо він прийде на всіх, що живуть на поверхні всієї землі. Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським!» (Лк.21:34-36). Не потрібно й боятися кінця віку. Навпаки, Ісус, розповідаючи про те, що напередодні Його другого приходу «повстане народ на народ, і царство на царство», що «будуть землетруси великі та голод, та помір місцями, і страшні та великі ознаки на небі» (Лк.21:10,11), закликає: «Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, бо зближається ваше визволення!» (Лк.21:25-28). Тобто радійте, бо скоро побачите Того, Хто спас усіх вас від гріха і вічної загибелі — Ісуса Христа. Зрештою, очікування Господа — це суть усього життя християнина.

Дух і невіста говорять: «Прийди!» А хто чує, хай каже: «Прийди!» (Об.22: 17). Ці слова Ісуса Христа стосуються нас, християн. Тож чи чекаємо ми свого Господа? Чи кажемо йому: «Прийди!»? А якщо й кажемо, то чи не лукавимо, маючи задоволення у своїх земних справах? Чи не буде нам соромно, коли Він прийде? Поміркуймо над цим, бо є ще час щось змінити.

Василь МАРТИНЮК

"Благовісник", 1,2012