Благовісник

Свідчення

Світло крізь ґрати

У розбійників, розіп'ятих на хресті поряд з Ісусом Христом, здавалося, вже не було шансів покаятися. Один з них злорадно насміхався з Христа, наслідуючи жорстокий натовп старійшин, а інший — заступився за Ісу­са, усвідомлюючи, що Той безневинно покараний. Той, хто злословив Господа, мав жорстоке серце і навіть на хресті не покаявся за усе зроблене зло. Ісус був так близько, але він Його відкинув. Він втратив свій останній шанс. Олег Гайдаров, нині відповідальний за місіонерське служіння місії «Добрий Самарянин», теж колись був, як він себе називає, розбійником, але, слава Господу, свого шансу не втратив.

Як і розбійник на хресті, так і Олег зустрівся з Господом, відбуваючи покарання, тільки не на хресті, а у в'язниці. Ще у світі він вірив, що Бог існує, та це не заважало грішити, робити зло людям. І саме у в'язниці Господь дав йому шанс, заговорив до нього через Біблію, яка, здавалося, так випадково потрапила до рук в'язня.

«Мені так пекли руки, що я зрозумів: ця книга не проста»

— Один чоловік, який приїхав із в'язниці суворого режиму, привіз із собою якусь книгу. «Слухай, де ти взяв цю книгу?» — запитую. Раніше я вважав, що Євангелія зберігається або в музеях, або у священиків у храмах. Я навіть ніколи не думав, що в мої руки може потрапити ця книга. «У ту в'язницю, де я перебував, приходили віруючі. Вони і принесли Євангелію», — відповідає. «Дай мені її почитати», — попросив я. А він: «Я можу тобі її навіть подарувати, у мене є ще одна». Взявши Євангелію, я чимшвидше взявся її читати. Вона так пекла мої руки, що я зрозумів: це не проста книга. Ця книга, дійсно, свята. Подумати б тільки — свята книга у моїх забруднених гріхом руках! Від цієї думки мені було якось ніяково, але все одно я читав її. От тільки зрозуміти нічого не міг. Тоді я знову зустрівся з тим чоловіком, який дав мені Біблію, і запитав: «Чи ти розумієш, що написано в Євангелії?». — «Розумію», — відповідає. — «А чому я не розумію?» — запитую. Він же пояснив, що Біблія — Божа мудрість, зрозуміти і вмістити яку може лиш той, кому Господь відкриє розум і очі. А тому перед читанням Слова Божого треба завжди молитися, чого я ніколи не робив та й не вмів. Тоді я попросив свого друга, щоб він написав мені на листочку слова молитви. А той несподівано для мене запитав: «Ти мав у дитинстві велосипед?». Я на мить подумав, яке ж відношення має велосипед до Бога, проте смиренно відповів: «Так, мав». А він: «А де ти його взяв, хто тобі його купив?». «Тато», — відповідаю. «А як це було? Ти що, підійшов до мами і сказав, що хочеш, щоб тато купив тобі велосипеда? І не знаючи, як висловити своє прохання татові, попросив маму написати тобі на листку паперу слова прохання, щоб ти міг вивчити і проголосити?» Не розуміючи до кінця, до чого він веде, відповідаю: «Ні, все було не так. Я підійшов до тата. Смикнувши його за рукав, кажу: «Тату, купи мені велосипед». Я був ще маленьким, і він мені його купив». Тоді мій співрозмовник каже: «Ну, Бога за рукав смикати не треба. А якщо ти щось хочеш попрости у Нього, схились на коліна. Хочеш їсти — скажи, що голодний. Якщо тобі холодно — скажи, що не маєш у що зодягнутися. А якщо ти нічого не розумієш у цій Книзі — то ти скажи: «Господи, це Твоя мудрість, відкрий її мені, відкрий, що Ти хочеш мені сказати».

«Я ховав Біблію у звалище газет, а вона дивним чином опинялася у моїй шухляді»

Порада друга стала для Олега відкриттям. До цього він не знав, що Господу можна так просто про все розповісти і так просто про щось попросити. Тепер перед читанням Євангелії він молився — і подіяло. Перша біблійна історія, яка привернула увагу, — це була історія про юнака, який прийшов до Христа і впав на коліна. «У цьому юнакові я впізнав себе, — зізнається Олег. — Різниця була лиш у тому, що він багатий, а я нижчий за статусом. Усі відмовилися від мене — і друзі, і рідні. Лише одна мама пам'ятала про мене». «Господи, що мені робити, щоб мати життя вічне?» — це юнакове запитання було співзвучним з тим, що переживав Олег. Адже він також не знав, що робити. Тоді Господь почав відповідати рядками біблійної історії: «Виконай заповіді». Не відразу збагнув, які саме заповіді. Тоді Христос почав називати: не вкради, не вбий, не чини перелюбу, шануй батьків. Олег, немов ковтаючи, читав ці рядки і розумів, що жодної із них не виконував. «Ні, ця книга не для мене, — подумав він, — адже моє життя зовсім не відповідає написаному. Я відклав Книгу і більше не читав». Але диво! Кожного разу, коли він відкривав тумбочку, його погляд постійно прикипав до Євангелії. Вона наче притягувала до себе. Нібито якийсь внутрішній голос говорив: «Бери і читай». Щоб Книга не заважала жити, як жилося до цього, Олег заховав її у звалищі журналів та газет. Та вона дивним чином опинилася в шухляді. Тоді Олег вдруге спробував закидати Книгу горою журналів, але не вийшло. Вона знову опинялася на виду. «У цьому щось є, — подумав чоловік. — Це точно непроста книга. Значить, Бог щось від мене чекає». Олег вирішив провести останній експеримент: поклав Євангелію під банку з варенням. І вирішив слідкувати, якщо вже і звідти та Книга вилізе і опиниться де-інде, тоді й справді Господь хоче цим щось сказати. «Відкриваю тумбочку в черговий раз і бачу, що Біблія лежить зверху на банці, — розповідає. — Тоді у мене начебто мурахи по спині побігли. Я остаточно зрозумів: усе це неспроста».

А в Бога і направду випадковостей не буває. Річ у тім, що до тумбочки, у якій лежала Книга, мав доступ лише товариш Олега, теж грузин за національністю. Саме його і зацікавила Євангелія. Він читав її потай від Олега. Почитає трішки — і знову кладе на місце. Ніхто й здогадатися про таке не міг, але Господь усе передбачив. У той час, коли Олег вбачав у цьому знамення, його друг-земляк щораз більше і більше захоплювався читанням Слова Божого.

«Моє життя проходило перед моїми очима»

Тож оповита таємничою появою книга знову прикувала до себе увагу Олега. Перечитуючи Божі заповіді та настанови для святого життя, він, як і раніше, ніяк не міг повірити, що ці заповіді можна виконати. Оглядаючись на минуле, Олег вважав, що життя згідно зі Словом на цій землі просто нереальне. Якось він прочитав у Євангелії: «Не журіться про життя, — що ви будете їсти, і ні про тіло, — у що ви зодягнетеся. Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу…Шукайте ж найперш Царства Божого, а все це вам додасться» (Лк. 12:22-31). Ці слова і стали відповіддю, як, виконуючи заповіді, можна прожити на землі. Бог ще багато-багато говорив, і Олег зрозумів, що йому треба змінювати своє життя, треба каятися, але це було так тяжко зробити .

«Я був ладен залишити будь-який гріх, але єдиний гріх, який дуже мене вабив, — це наркотик. Вже тоді я почав молитися і просити в Бога допомоги. Я не знав, яким чином Господь відповість мені, бо гадав, що лише чергова доза наркотику стане моєю поміччю. І ось серед ночі я почув, як тихенько прочиняються двері камери. Усі мої друзі спали. Моє серце забилося. Черговий передав мені пакунок і зачинив за собою двері. Тремтячими руками я почав його розкривати. У пакунку було багато газет, серед яких лежала Євангелія. Подумав: хто б її міг сюди передати? Відклавши її в сторону, я почав розкривати наступний пакунок, шукаючи наркотик. Оглянувши все, я знайшов лише коробку з чаєм, більше нічого не було. Я ще раз переглянув все, перелистав Біблію, думав, може, там що знайду, але наркотику не було. Ображений, я звернувся до Бога: «Господи, я просив у Тебе про допомогу, як мені допоможе ця Євангелія?». І Бог проговорив до мого серця, я почув голос Божий: «Бери і читай!» Я розгорнув Євангелію і, як зараз пам'ятаю, прочитав слова з Книги Дій святих апостолів: «Отож залишивши часи незнання, Бог сьогодні дає повеління усім людям на землі покаятись» (17:30). Це був голос Божий до мене. Я просто впав на коліна і став просити в Бога прощення. Плакав і каявся... Моє життя проходило перед моїми очима, наче кіно на картині. Картина за картиною. Я бачив, як робив людям біду. Я просив: «Господи, прости мені, я був негідник. Господи, я не вартий життя, прости мені». А ось і ще одна картина. Переді мною стояла мама, якої вже не було на землі, вона відійшла у вічність, так і не попрощавшись зі мною. Вона чекала цієї зустрічі, але через хворобу її життя обірвалося. Однією із причин її недуг був я, мій брат і тато, який частенько випивав і ображав маму. Я згадував, як вона плакала, приїжджаючи до мене на побачення. Я старався її заспокоїти, мовляв, мамо, все буде добре — я звільнюся, почну нове життя. Але, виходячи із в'язниці, я знову і знову повертався до минулого — і нічого не міг із собою вдіяти.

Ця молитва стала переломним моментом мого життя. Першим чудом було те, що ломка зникла. Я став вільним і більше ніколи в житті не торкався наркотика, не курив і не вживав алкоголю. Прийшла свобода. Емоційне переживання радості я виспівую словами пісні «Я свободен, я свободен от греха, Иисус нашел меня, разорвал все узы зла, полон я теперь небесной радости».

З 1993 року Олег живе з Господом. Тепер у його серці панує Господь. Олег разом з дружиною є місіонерами у с. Головин, що на Рівненщині. Та їхнє служіння поширюється не лише у цьому регіоні. Сім'я часто навідує інших місіонерів, спілкується з різнимилюдьми, допомагає тим, у кого духовні проблеми. Дивлячись на життя цього служителя, простежуєш цікаву закономірність: спочатку Господь змінює твоє серце, потім — твоє життя, а тоді через тебе, відродженого, — змінює і життя тих, хто живе та спілкується з тобою.

Ірина НАУМЕЦЬ

"Благовісник", 1,2012