Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Гостьова книга

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

Благовісник у Фейсбуці



Віра та життя

Своя сім’я, своя церква, своя віра

Чи багато сорочок продають на базарі? Багато. Якщо якась з них впаде в багно, чи дуже ми будемо хвилюватися? Напевно, що ні. Але якщо за одну з таких сорочок ми віддали зароблені кровні гроші, а вона раптом впаде в те ж саме болото, ми, напевно, дуже засмутимося. Чому? Тому що за неї заплатили ціну. Вона стала нашою…

Є притча про зароблений карбованець. Один батько послав сина заробити першого карбованця. Мати пошкодувала синочка і дала йому гроші, щоб не мучився в праці. Батько взяв того карбованця і кинув в огонь на очах сина. Хлопець навіть не здригнувся. Так само було і вдруге. Коли ж втретє мати не дала синові грошей, то він мусив заробити їх своїми руками й нелегкою працею. Батько взяв того карбованця і так само кинув у вогонь, та син одразу ж став розгрібати багаття, аби врятувати зароблені гроші. Ті гроші стали його власністю, за них була заплачена ціна: час, тяжка праця, піт, мозолі… Той карбованець став дорогоцінністю для юнака.

Кожен з нас пам’ятає притчу про доброго самарянина (див. Лк.10:33). Хто став ближнім доброму самарянинові? Зранений подорожній. Чому? Тому що за нього він заплатив — віддав свій час, свого осла, своє добро і кошти… Ісус Христос за нас заплатив високу ціну. Незрівнянну ні з чим у цьому світі — ціну крові. «І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти» (1 Петр.1:18-19). Ми стали дорогоцінністю в Божих очах. Христос дорожить нами. Тому що за тебе і мене заплачена надзвичайно висока ціна. А ми? «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож, прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» (1 Кор. 6:19-20).

Так само апостол Павло закликає дорожити зібранням: «Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких…» (Євр.10:25). Зауважте на припис — свого зібрання. Простий прихожанин, який інколи приходить до церкви, можливо, буде називати це зібрання своєю церквою. Але чи буде так насправді? Навряд, бо він не вклав туди нічого, не заплатив жодної ціни: своїх молитов, свого часу, хвилювань, зусиль, праці, коштів.

Зібрання стане нашим, коли кожен з нас буде не просто стороннім спостерігачем, який тільки те й робить, що критикує, а буде постійно благословляти і молитися за пастора, за проповідників, за євангелістів, за хор… Буде брати участь у праці і житті церкви. Зауважте, апостол Павло написав, що залишати своє зібрання у декотрих стало звичаєм!

Ознака останнього часу, яка виявляється практично в усіх сферах життя: як в сім’ях, так і церквах. Мало хто хоче платити ціну! Віддавати свій час, працю, поступитися своїми амбіціями, навчитися жертвувати, вкладати, а не брати. Більше хочеться лише брати, тому й не цінують. Тому й залишають…

Так само нехай для нас стане ближнім наш брат, сусід, за якого ми молимося, за якого платимо ціну, як добрий самарянин. Тоді ми не будемо байдужими спостерігачами. Не будемо критикувати чи осуджувати. А будемо переживати разом зі своїм ближнім, і будемо радіти з ним його успіхам, бо він став «нашим», бо ми його несли на руках молитви.

Брати та сестри, у кожного з нас повинна бути своя сім’я, своя церква, і навіть своя віра, яку ми можемо надбати лише в особистих стосунках з Господом. Це не приходить в одну мить, для цього треба пролити не одну сльозу, не одну годину простояти в молитві, можливо, у важкій боротьбі й ревних пошуках відповіді від Бога… Нехай у цьому кожному з нас допоможе люблячий Господь Ісус Христос. Не чийсь. А мій. Мій Христос! Який для мене став дорогоцінністю…

Геннадій АНДРОСОВ

"Благовісник", 2,2010

 

Українська християнська поезія