Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Гостьова книга

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

 




Віра та життя

Вірність до смерті

Ця проповідь була написана у часи атеїстично-радянських переслідувань і опублікована у далекому 1976 році в журналі «Вестник истины», що друкувався в умовах жорсткого підпілля. Її автор за віру в Бога провів не один рік за колючим дротом. Тому те, що він пише, — не теоретичні роздумування кабінетного проповідника, це — слова, написані болем серця в умовах гонінь та залякувань. Це слова людини, яка у прямому розумінні цього слова була вірна до смерті. І ці слова актуальні й у наш час, коли прямих гонінь з боку держави немає. Бо вірність Богові виявляється не тільки в лев’ячій ямі чи вогненній печі.

Людей зазвичай зближує єдність поглядів. Дружба немислима між людьми, інтереси та захоплення яких не збігаються. Якщо одного вабить розгульне життя і він проводить час у такому оточенні, то інший, кому це неприємно, не стане чекати його біля порогу. Такі люди не можуть бути друзями.

Чотирьох біблійних друзів — Даниїла, Шадраха, Мешаха та Авед-Него — ріднило багато чого. У них був один дух. Даниїл вирішив не осквернятися їжею царя. Троє друзів кажуть: «Амінь!» Їхні бажання збіглися не тому, що Даниїл їм друг, а тому, що внутрішньо вони налаштовані чинити перед Богом тільки так і не інакше. Коли їх спіткало випробування, коли відданість Богові й сама дружба зазнали серйозної перевірки (Даниїл був випробуваний окремо), подивіться, як дивно збігаються і тоді їхні погляди. У їхній поведінці, відповідях видно гармонію.

Усім наказано поклонятися ідолу, інакше доведеться прийняти смерть. Але ні страху, ні прагнення зберегти життя у них немає. Немає навіть бажання пошукати нешкідливого виходу, щоб вціліти.
І кажуть царю:

— Немає потреби відповідати тобі, царю, на це. Усе давно вирішено і обдумано. Іншої відповіді не може й бути: богам твоїм не будемо служити і золотому ідолові не поклонимося, якщо навіть наш Бог не буде робити спроб, щоб врятувати нас від твоєї печі.

Спокійно дають себе зв’язати троє друзів — і в надзвичайно розжареній печі згоряють тільки мотузки, які розділили їх на короткий час. Вони в житті були разом з Богом і там, де їх чекала смерть, Він прийшов благословити їхню дружбу і подарувати їм життя, всупереч очікуванням царя і самих юнаків.

Також відверто, не прогинаючись із плазуючим натовпом, шанував Бога Ізраїля і Даниїл. Не ховався при ускладненні обставин, але робив так, як і колись: три рази на день падав на коліна, молився своєму Богові і славословив Його. Але люди підгледіли, як Даниїл просив милості в Бога, і донесли цареві:

— Полонений Даниїл не звертає уваги, царю, ні на тебе, ні на указ, але три рази на день молиться своїми молитвами.

І за це Даниїла очікувала лев’яча яма. Як не намагався цар врятувати улюбленого князя, але не зміг; ліг спати без вечері, сильно засмутившись.

А що ж думає Даниїл?

— Краще прийняти смерть, ніж перестати поклонятися живому Богові. Будь-яке інше життя — всеодно смерть.

Знайомий тон! Один і той же характер! Знову той же сильний дух! Може, це випадковий збіг із настроєм друзів? Ні. Дружба, в основу якої покладено страх Господній, здатна надихнути кожного часу віддавати перевагу лише Богові.

Дружба цих юнаків була випробувана на міцність у вогненному горнилі. Там вона загартувалася і залишилася непохитною. Після всього пережитого вони ще ближчими, ще ріднішим стали один одному і ще більше полюбили Господа і пізнали Його всемогутність.

Багатьом хочеться мати дружбу з високопоставленими людьми, але не кожному це вдається: до знатних нелегко підступитися. Тому більшість вибирають друзів із рівних собі.

Але є ще одна дружба ... Її ні з чим не можна порівняти. Її пропонує нам Найвищий з найвищих, і якщо ми відкидаємо її, то в цьому винні тільки самі. За своєю гріховною природою ми не могли і мріяти мати своїм Другом і Помічником Святого, Предвічного Бога. Ми ніколи не посміли б запропонувати дружбу Царю над царями і Панові над панами. Але в особі Ісуса Христа Він перший простягнув нам руку дружби: «Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав ...» (Ів. 15:16). «Ви друзі Мої ...» — так називає Христос всіх, хто увірував в Нього і виконує Його заповіді.

Але наша дружба з Господом, наша вірність Йому піддаються перевірці. Бог не людина, щоб Йому жалкувати, Він «не скаже неправди та не буде каятися... Слава Ізраїлева» (1 Сам. 15, 29). Божа любов — поза всякими сумнівами.

Але у випробуваннях відкривається, наскільки ми любимо Господа і чи цінуємо ми дружбою з Ним.
На богослужіння однієї громади (це було у воєнний час в одній із країн) увірвалися солдати з армії ворогів. Їхня жорстокість усім була відома, і ніхто не очікував пощади. Солдати зірвали зі стіни картину із зображенням Христа в терновому вінку, кинули її біля дверей і наказали протягом десяти хвилин звільнити приміщення. Тих, хто залишився, погрожували розстріляти. Врятуватися міг тільки той, хто, на вимогу солдатів, плюне на картину і по ній пройде до виходу. Зволікати було ніколи. Солдати вже відраховували час: дев’ять ... вісім ... сім ...

Напруга зростала. Спочатку почулися боязкі, потім більш наполегливі пропозиції.

— Це тільки картина, а не Сам Христос, — наближаючись до виходу, говорили деякі.

Чоловік умовляв дружину: «Навіщо гинути обом? Іди, хоча ти виховаєш дітей... »

Шість ... п’ять ... чотири ... Утворилася черга. Не дивлячись, плюнувши, люди виходили.

Три... два...

І тут, розштовхуючи ганебну чергу, над обпльованою картиною схилилася чотирнадцятирічна дівчинка. Судорожними рухами вона почала рукавом витирати картину і потім поцілувала її. Автоматна черга придавила її до картини, і вона безпорадно розпласталася перед натовпом, що не встиг навіть отямитися. Кров її розтеклася по картині. Ніхто більше не плював, нікому більше не загрожувала смерть. Солдати, немов би наситившись видовищем, задоволені залишили збори…

Як міцно встигла потоваришувати з Христом ця дівчинка у свої чотирнадцять років!

У сусідній громаді, дізнавшись про це, захвилювалися. І не даремно. Незабаром і до них на збори прийшли два молодих солдати.

— У будинку може залишитися тільки той, хто готовий нести будь-яку відповідальність за свої переконання, — наказали солдати.

Ні на яку картину плювати не потрібно було. Можна було просто піти. Солдатам довго чекати не довелося. Збори спорожніли в лічені хвилини. На своїх місцях залишилося чоловік десять, в числі їх був пресвітер.
— Діти, що ви хочете від нас? — запитав він.

— Ми — діти віруючих батьків і просимо вас: помоліться за нас…

— Навіщо ж тоді було розганяти віруючих?

— А ми їх не розганяли. Ми просто не хотіли, щоб за нас молилися лицеміри…

Дорогі друзі! Як важливо зберегти вірність саме в юні роки! «Юнаки... ви сильні... ви перемогли лукавого».
Ви сильні? У чому?

Сильні навіть наодинці схилити коліна перед Єдиним і Всемогутнім Богом, коли більшість згинає їх тільки перед ідолом. Сильні не чекати, поки люди збезчестять святиню, але вийти першими і попередити знущання над Богом, хоча б це коштувало життя.

Для того, щоб перевірити нашу дружбу з Христом, не потрібні особливі обставини або воєнний час. Щодня у повсякденному житті ми можемо або відректися від Бога, або ще раз довести Йому свою вірність своїми справами. У позові із братом, у взаєминах у родині, суспільстві, з недругами і гонителями будемо чинити так, щоб не образити, перш за все, Господа, не кинути тінь на нашу дружбу з Ним, хоча б за це довелося пожертвувати і життям.

Нехай наша дружба з Ісусом буде відвертою, радісною, добровільною, дбайливою, постійною.

І якщо Даниїл, наблизившись до царя, не забув попросити його про своїх друзів, хіба забуде про нас наш добрий Друг, коли Він запанує? Хіба не попросить Він про Своїх вірних друзів перед Отцем Своїм Небесним?

Так! Він неодмінно приверне до Себе всіх тих, хто не посоромився Його в житті цьому, особливо серед переслідувань. Вони будуть з Ним там, де Він, будуть бачити славу, яку Бог дав Синові Своєму перед заснуванням світу. Будемо перевіряти кожен себе: чи справжній я друг Ісуса?

Будемо зберігати найлюб’язніші стосунки з Ісусом Христом, які повинні виражатися у виконанні Його заповідей за будь-яких обставин.

Зміцняйте дружбу з Ісусом Христом!

Михайло ХОРЄВ

"Благовісник", 1, 2011

Українська християнська поезія