Благовісник

 

Благовісник у Фейсбуці
Благовісник
у «Facebook»

 

Останній номер
3,2021
«Серце служителя»

 

 

 

 

2,2018

Дивитися PDF

Скачати PDF (rar)

Тема номера: «Самодисципліна: зректися самого себе»

Самодисципліна: рух вперед чи гамівна сорочка? Стів Лоусон

Зростання в особистій святості значною мірою визначається нашим прогресом в самодисципліні. Без твердої основи на дисципліні не може бути зростання в благодаті. Перш ніж дисциплінувати кого-небудь вдома, на роботі або в церкві, спочатку потрібно дисциплінувати самого себе.
Загальновідомо, що особиста дисципліна — це не дуже популярна тема в наші дні.

Дисциплінуюча благодать, Джеррі БРИДЖЕС

Мені подобаються оксиморони — побудовані на протиріччях висловлювання. Як от фраза на зразок: «Там надто рано стало пізно». Можливо, і назва цієї статті теж комусь видалася оксимороном. Ще б пак! Бо часто поняття дисципліни для людей включає в себе обмеження та законництво, правила й постанови. Вона ніби змальовує Бога, Який постійно сердиться на тих, хто щиро веселиться.

Останній крик апостола, Станіслав Грунтковський

Кому із нас подобається дитячий крик? Той різкий гучний звук, якого ці маленькі милі істоти можуть часом піднімати в ефір. Особливо — о 3-4 годині ночі. Напевно, нікому… Але я згадую, як одного разу саме такий крик допоміг мені стати на якусь йоту кращим чоловіком! За моїми плечима двадцять з лишком років подружнього життя з Аллою, надіюся, тепер я кращий чоловік, ніж був у перші роки. Не вірите, запитайте у моєї дружини — вона знає «правильну» відповідь!

Благовісник-100

У нас нині свято!
Вийшов друком журнал, який має порядковий номер 100.На перший погляд, це не так вже й багато: є видання, де рахунок іде на тисячі. Але, коли врахувати невелику періодичність — щоквартально — то цифра 100 справді знакова. А в часі — це аж 26 років!

Зректися самого себе, Юрій ВАВРИНЮК

Історії, почуті в дитинстві, часто залишають яскраве та незабутнє враження на все життя. Одна з таких історій супроводжує мене й донині. Моє дитинство та молодість припали на атеїстичний період нашої держави. Якимось чудом у нашу церкву потрапила книга (видана, до речі, підпільно примітивним ручним способом) про місіонерів, що працювали в Еквадорі серед племені аука. Це була історія про відвагу та високе покликання п’ятьох молодих людей, які відмовившись від перспектив благополучного життя в Сполучених Штатах, подалися в південноамериканські джунглі проповідувати Євангелію одному з найбільш кровожерливих племен аука.

Мета й дисципліна, Василь Мартинюк

Слово «дисципліна» багатозначне. Оскільки походить з латинського disciplina, що означає вчення, виховання, розпорядок, то в нашій мові може вказувати на галузь знань, дотримання правил, норм поведінки. Часто дисципліна асоціюється з примусом. Якщо когось дисциплінують, то ми розуміємо, що карають за порушення певного порядку й змушують його дотримуватися. Але все-таки це дуже хороше слово, яке має чудові відповідники, як-от «порядок», «лад». Уся Біблія стоїть за дисципліну, хоча на це слово ми в ній не натрапимо.

Моя церква — моя сім’я, Том С. Рейнер

Ця подія для хлопчини з містечка на півдні США стала чимось надзвичайним. Я не уявляв, яким саме буде той заміський клуб, але знав, що його незабаром відкриють. І в ньому — басейн, кафе, щоби втамувати голод, та приміщення для ділових зустрічей. Власники також обіцяли невелике поле для гольфу — щоправда, за кілька років.

Закопаний талант, Дмитро ДОВБУШ

Одним із аспектів відповідальності перед Богом згідно з Писанням є відповідальність за довірені Ним здібності й таланти. Кожен християнин дуже добре знайомий із притчею Ісуса Христа про трьох рабів, яким господар довірив різні суми коштів, і, повернувшись, чекав отримати прибуток. Про негативний приклад невірного раба, який нічого не надбав, досить часто згадують на церковних богослужіннях, застерігаючи від подібної поведінки. Ми все це знаємо, але все одно… закопуємо! І в кожній церкві є люди, які ходять на зібрання з «лопатами»…

Христос мене врятував, Свідчення Юрія Крантовського

Мені 45 років. Народився в Світловодську. Дитячі спогади найяскравіші. Чітко пам’ятаю свою прабабусю та її розповіді про Ісуса Христа. Прабабуся померла у віці ста років. Її оповідей було недостатньо, щоб я навернувся до віри в Бога. Я жив у середовищі дуже далекому від правди Божої. Наша сім’я вважалася неблагополучною. Мій батько був злодієм. І він навчав мене у всьому чинити за злодійськими поняттями.

Методизм як практика християнського життя

Піднімаючи тему самодисципліни та відповідальності в практичному християнському житті, не можна не згадати руху, в основу якого були покладені ці якості. Акцентуючи увагу на важливості особистого освячення, на ретельному та постійному виконанні християнських обов’язків, удосконаленню свого духовного життя, послідовники Джона Веслі увійшли в історію під назвою «методисти». Саме методичне та точне виконання вимог Слова Божого протягом усього життя допомагало цим християнам тримати високо рівень духовності. А почалося все з того, що один англійський священик вирішив впорядкувати своє духовне життя та особисті стосунки з Богом.

Юрій Сущ: «Перемога не здобувається на фінішній прямій, вона кується в спортзалі»

Юрій Сущ (нар. 1987 р.) — гравець збірної України з футболу серед людей з інвалідністю (з ампутованими кінцівками). Проживає в с. Стобихівка Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. За освітою — педагог. У церкві відповідальний за молодіжне служіння. Неодружений.

Небезпечна грань служителя, Василь ПОПУДНИК

Ми, християни, у житті своєму йдемо за Христом. Але, йдучи за Ним, ми маємо пам’ятати про межі. Бо якщо відхилитися, то можна й впасти. Тобто тут нас також підстерігає небезпека. І про цю небезпеку ми повинні знати. Що таке грань? Грань — рубіж, межа, край чого-небудь. Бути на грані — означає бути в небезпеці. І я спробую окреслити такі грані, наводячи як позитивні, так і негативні приклади.

П’ятидесятницька ідентичність, Михайло МОКІЄНКО (молодший)

Є така історична версія, що справжня християнська Церква, яка виникла після дня П’ятидесятниці, у кінці першого століття померла й лише на початку ХХ століття відродилася. Тобто 18 століть в історії Церкви були неєвангельськими, неп’ятидесятницькими. Прихильники ж іншої версії стверджують, що істинна Церква в першому столітті втратила свою ідентичність і лише невеликі групи людей у різні періоди передавали її один одному, а вже в ХХ столітті це все відновилося. Отже, хто такі ми, п’ятидесятники? Чи є в нас власне віровчення чи воно запозичене в інших і до нього просто додано певні тези?

По милості «Бога білих людей», Нематжон БАГІРОВ

Мені 41 рік. Я народився в Узбекистані, в сім’ї традиційних мусульман. Був допитливим, з дитинства задавав собі запитання: навіщо я живу? Що очікує людей після смерті? Невже ми є тільки біологічною масою? Я не міг у це повірити… Я старший з трьох синів у сім’ї й ніс відповідальність за братів. Коли ми бешкетували, то я отримував покарання більше всіх. Я був навчений бабусею декільком ісламським молитвам і молився, щоб Аллах допоміг мені уникнути покарання.

Гелен Келлер: найяскравіша зірка щастя й оптимізму

Гелен Адамс Келлер народилася 27 червня 1880 року в Таскамбії, штат Алабама. У перші півтора року життя вона була звичайною здоровою дитиною, поки у віці 19 місяців її не вразила хвороба, яку лікарі охарактеризували як «гостру закупорку судин шлунка й головного мозку». Хвороба тривала недовго, проте позбавила Гелен слуху й зору. До семи років дівчинка вигадала більше 60 різних знаків, щоб спілкуватися з сім'єю.

Практика оптимізму, Гелен Келлер

Випробування будь-якої віри — її практичний ефект у житті. Якщо правда, що оптимізм спонукає світ рухатися вперед, а песимізм затримує, тоді сповідувати песимістичну філософію — небезпечно… Варто песимізму хоча б раз опанувати розумом — і тоді все життя стає шкереберть, усе марнота й ловлення вітру. Для людини немає способу зцілитися від особистісного чи суспільного безладу, хіба що в забутті або знищенні. «Нумо їсти, пити й веселитися, — каже песиміст, — бо завтра помремо». Якби я дивилася на власне життя з позиції песиміста, я б розпалася на шматочки.

Дмитро Коваль: «КДБ старався проникнути в осередки церковного керівництва»

Коли в редакцію потрапила книга «Християни віри євангельської Волидимирецького району Рівненської області: становлення та розвиток», ми зрозуміли, що мусимо поспілкуватися з її автором. Тому запросили Дмитра Коваля приїхати в Луцьк і розповісти про свій дослідницький досвід.

Здатність бачити наперед, Віктор ПРОХОР

Я не раз чув, як служителів просять: «Поділися своїм баченням, як ти маєш далі вести народ». І буває досить складно відповісти, як ми далі йтимемо за Господом і вестимемо за собою інших. Проте кожен із нас має потребу в реальному баченні. У Книзі приповістей Соломонових сказано: «Без пророчих видінь люд розбещений, коли ж стереже він Закона — блаженний». Я не хочу говорити сьогодні про бачення як дар Святого Духа, але хочу говорити про те бачення, яке отримує кожна людина, яку Бог кличе до служіння, щоб розуміти, що їй далі робити.

 

 

Я не зможу проголосити істину, якщо не знатиму її. Можна цитувати уривки з Писання, але якщо вони не перейшли на рівень мого пізнання, цитування не допоможе. Істина — це те, що треба пізнати й зрозуміти.

Анатолій КОЗАЧОК

Українська християнська поезія Місія "Голос надії"