Благовісник

Мета й дисципліна

Слово «дисципліна» багатозначне. Оскільки походить з латинського disciplina, що означає вчення, виховання, розпорядок, то в нашій мові може вказувати на галузь знань, дотримання правил, норм поведінки. Часто дисципліна асоціюється з примусом. Якщо когось дисциплінують, то ми розуміємо, що карають за порушення певного порядку й змушують його дотримуватися. Але все-таки це дуже хороше слово, яке має чудові відповідники, як-от «порядок», «лад». Уся Біблія стоїть за дисципліну, хоча на це слово ми в ній не натрапимо. Але вона нам повідомляє, що «Бог не є Богом безладу» (1Кор.14:33), закликає, щоб у нас все було «добропристойно і статечно» (1Кор.14:40), радіє, як апостол Павло, коли бачить наш «порядок» (Кол.2:5), а якщо є щось незавершене, то наказує впорядкувати його (див. Тит.1:5).

Без дисципліни нежиттєздатна жодна система, починаючи від Усесвіту й закінчуючи людським чи будь-яким організмом або ж колективом. Немає дисципліни — немає порядку, хаос і безлад. Варто зазначити, що, згідно із законами термодинаміки, кожна система тяжіє до хаосу, і потрібні зовнішні зусилля, щоб утримати її у функціональному стані. Якщо це Всесвіт, організм чи щось інше глобальне — то розуміємо, що зберегти це може тільки якась надлюдська сила — божественна. Якщо ж держава, Церква, організація, колектив, сім’я, побут окремої людини — то активність людини, її зусилля мають стати стабілізуючим фактором, або ж вони будуть дестабілізуючим. Тобто людина має владу будувати, підтримувати ці системи, або руйнувати. І тут можна говорити про самодисципліну.

Звичайно, простіше бути дисциплінованим, коли знаєш, що за порушення того чи іншого правила отримаєш штраф чи потрапиш в тюрму або тебе звільнять з роботи. Оцей зовнішній примус тримає нас у відповідній формі. Але коли на тебе не тиснуть обов’язки, ти залишений сам на себе й вільний у своєму виборі — ситуація значно ускладнюється. Ти змушений сам собі встановити правила, упорядкувати свої цілі й пріоритети в їх досягненні, інакше житимеш відповідно до ситуації, до того, що продиктують твої бажання чи обставини, просто плистимеш за течією життя разом із усім, що вона несе. А це перспектива хаосу, невдоволення собою й втраченим часом, а зрештою — і смерті своєї особистості.

Важко бути дисциплінованим просто так, дотримуватися якогось порядку ради порядку. Обов’язково будуть збої в нашій дисципліні, певні відхилення як наслідок утоми від браку мотивації. Людина не буде дотримуватись правил, якщо не може дати відповіді на питання: для чого я це роблю? Тобто якщо не бачить цілі попереду себе, якщо не має мети, достойної зусиль на дотримання правил.

Сам Господь Ісус не просто покликав учнів до Себе й дав їм заповіді, мовляв, будь ласка, виконуйте, але й визначив мету — виконуючи те, що Він нам сказав, ми будемо готовими до Його другого приходу й вічного життя разом із Ним.

Отже, дисципліна — це не самоціль, а засіб для підтримання життєдіяльності системи, зокрема, інструмент для досягнення мети. Дисципліна — це вияв нашого смирення й покори. Я б навіть сказав, дисципліна — це життя.

Одним із яскравих прикладів дисципліни ми можемо знайти в житті біблійного Неемії. Він — єврей на службі перського царя Артаксеркса. Займає високу посаду чашника, часто буває в присутності царя — володаря тогочасного культурного світу від Греції та Єгипту до Індії, подає йому вино й разом із тим бесідує з ним, виконуючи роль своєрідного радника. Отже, йому нічого не бракувало — ні багатства, ні честі. Але він єврей, його країна знищена, Єрусалим зруйнований, а тут ще прийшов брат з людьми з Юдеї й розповів про жалюгідний стан його улюбленого міста. І запалала в серці Неемії любов до свого народу ще сильніше, він вельми забажав допомогти йому. І це бажання не було короткочасним сплеском емоцій, слабкістю його почуттів, куцим жалем, який проминув, як тільки пішли від нього гості й він повернувся до своїх обов’язків царського чашника, — воно стало його мрією. У нього з’явилася мета — допомогти євреям у Юдеї та Єрусалимі. Відповідно став вимальовуватися план, як її досягти. По-перше, потрібне сприяння перського царя. Що ж робить Неемія насамперед? Постить і молиться до Творця неба й землі заступницькою молитвою за свій народ і просить у Нього успіху у своїй справі та прихильності царя Артаксеркса.
Стосовно нас, то ми ніколи не будемо задоволені безцільним життям, навіть якщо воно проходить у комфорті й потаканні нашим забаганкам. Нам потрібна мета. А якщо вона є — то приводить наші почуття й наш розум у тонус. Ми шукаємо шляхів її досягнення — і благо нам, якщо ці пошуки починаються зі звернення до Бога.

Що ж, молитва Неемії почута — і Він втручається в його справу. Як наслідок, сам цар звернув увагу на Неемію і запитав, що він хоче. Неемія відважно відкриває йому свій план: «…пошли мене до Юдеї, до міста гробів батьків моїх, і я відбудую його!» (Неем.2:5). Коли цареві сподобалася пропозиція його чашника і він дав згоду на її реалізацію, то Неемія, знаючи, що сам цю справу не зробить, став просити в царя засобів для звершення свого плану: охорони, листів до намісників із вимогою забезпечити його будівельними матеріалами.

Просто вражає мудрість Неемії, як він детально продумав кроки до реалізації своєї мети. Це стосується й нас: потрібно не тільки молитися, але й обміркувати до нюансів усе, що сприяє досягненню мети. А це вимагає неабиякої духовної дисципліни.

Прибувши до Єрусалима, Неемія не поспішає розголошувати мету свого приїзду, а таємно оглядає місто та його мури, вивчає обстановку на місці, щоб знати про неї не з чужих вуст. Лише ознайомившись із ситуацією в місті й, відповідно, настроями людей, він відкриває їм свій план, надихаючи їх розповіддю про Боже й царське благовоління до себе і своїх намірів. Таким способом Неемія придбав собі прихильників і помічників, які сказали: «Станемо й збудуємо! І зміцнили вони руки свої на добре діло» (2:18).

Якщо й у нас визріла мета, то не потрібно про неї кричати на кожному розі, а варто бережно виношувати її, утверджуватися в ній, а якщо й відкривати комусь, то тільки тим, хто може підтримати нас у її досягненні. Згодом про неї всі дізнаються — і вороги, і друзі — але тоді ми будемо непохитні, і ніяка перешкода не зупинить нас.

Кожна справа має свої труднощі. Знайдуться навіть ті, хто заважатиме нам її виконати. Це можуть бути як зовнішні наші недоброзичливці, так і люди, із середовища, близького нам. У випадку з Неемією тими зовнішніми недоброзичливцями були Санваллат, Товійя, араби, аммонітяни і ашдодяни. Як тільки вони прочули, що стіни Єрусалима відбудовуються, то спочатку висміювали робітників, щоб впали на дусі, зневірилися. Коли ж це не допомогло, стали готуватися до нападу, щоб фізично знищити їх. Неемія твердо стояв у своїх намірах закінчити працю відбудови Єрусалима, тому він не тільки підбадьорював своїх одноплемінників і підтримував їх, але й продумав захист Єрусалима та його жителів на випадок інтервенції.
Внутрішньою перешкодою в справі відбудови Єрусалима стали незгоди між самими євреями, зокрема між багатими й бідними. І ця внутрішня перешкода була більш небезпечна, ніж зовнішня, бо вона деморалізувала народ, пригнічувала його, відбирала духовні та фізичні сили в праці, більше того — могла стати руйнівною силою, більшою, ніж ворожа ззовні. Тому Неемія прикладає всі зусилля, щоб усунути внутрішню перешкоду на шляху до мети, йде на певні особисті жертви. А саме, він докорив усій місцевій шляхті за їхню несправедливість до бідних і наказав: «Верніть їм зараз їхні поля, їхні виноградники, їхні оливки, й їхні доми та відсоток срібла, і збіжжя, виноградний сік та нову оливу, що ви дали їм у заставу за них!» (5:11). Неемія сам пробачив усі боргові зобов’язання щодо нього, а також його родини. Він не тільки не брав ніякої плати за своє намісництво, на відміну від попередників, але й вкладав свої кошти у відбудову Єрусалима. Крім того, він не дозволяв собі тратитися на придбання землі, а можливо й іншої нерухомості, і цього не робили його брати. Тобто він відкинув від себе всяку корисливість і не потакав забаганкам найближчого оточення. І все це робив Неемія, як він сам каже, «через страх Божий», бо «робота направи мурів була тяжка на тому народі» (5:15,18) — він любив і жалів свій народ. Яка політична дисципліна! Ось справжній патріотизм! Ось у кого мають брати приклад наші політики!

Ще однією внутрішньою небезпекою було найближче оточення Неемії, яке у своїх корисливих інтересах намагалося дискредитувати його, налякати, щоб він, боячись смерті, ховався в храмі й, давши привід зневажати себе, утратив авторитет. У цьому були задіяні навіть пророки, як Шемая і Ноадія, яких вдавалося підкупити ворогам. Ми можемо тільки уявити всю міру духовного тиску на Неемію, аби тільки відвернути його від мети — відбудувати Єрусалим. І яку потрібно мати духовну дисципліну, щоб триматися Господа та Його волі, чути Його голос і розрізняти правду й неправду навіть у вустах пророків.

Стосовно нас, то це означає, що в дорозі до мети не обминути опору — як з боку людей, так і з боку своєї плоті. Нашими санвалатами й товіями можуть бути не тільки відверті недоброзичливці, але й колишні друзі, з якими сиділи за одним столом й провадили задушевні розмови. Дехто відверто звинувачуватиме нас у різних провинах, в егоїзмі, висміюватиме, підбурюватиме проти нас інших людей, навіть наших друзів і близьких, а дехто буде нарікати на нас, що ми змінилися в ставленні до них, не любимо, і вимагатиме більшої уваги до їхньої персони, — це зовнішні супротивні чинники.

А внутрішні — наша плоть, яка, як пророки Шемая і Ноадія, нам пророкуватиме смерть, якщо ми не зупинимося на дорозі до мети, викликатиме в нас замішання й страх, різні думки, які вгашатимуть наш запал в прямуванні до бажаної цілі. Ми вже не раз чули й ще почуємо щось на зразок: «Навіщо тобі себе мучити? Може, пора відпочити? Чи справді воно тобі так потрібно? Ти впевнений, що в цьому є Божа воля?» — і таке інше. Тож важливо дисциплінувати себе й бути готовим до труднощів, які можуть з’явитися з того боку, з якого ми їх не чекали, до певних втрат і обмежень, що стосуються нашого комфорту. Але якщо ми вірні своїй великій меті, приємній Богові, то духовний комфорт нам забезпечений.

Та велика мета — служіння своєму народові, якій присвятився Неемія, дисциплінуючи себе й відкидаючи будь-який власний інтерес, не обмежилася тільки відбудовою мурів Єрусалима і його брам, вона вилилася в реформу громадського життя всіх євреїв. Неемія навів порядок у єрусалиському храмі, вичистив його комори від чужих речей, а натомість заповнив їх десятинами, що дало змогу відновити служіння священиків і левитів, повернувши їх з полів, на які вони були змушені піти, бо їм не видавалися призначені частки з храму. Деморалізований після вавилонського полону народ перестав дотримуватися Мойсеєвого Закону, тому Неемія запровадив його публічне читання: «І читали в книзі, у Божому Законі виразно, і вияснювали значення, і робили зрозумілим читане» (8:8), що привело народ у духовний тонус: він покаявся у своїх гріхах, став дотримуватися суботи й інших свят, відмовився від шлюбів із язичниками, а разом із тим зрікся всякого ідолопоклонства. Тобто Неемія з Божою допомогою впорядкував громадський та релігійний побут свого народу, можна сказати, дисциплінував його згідно з книгою Закону — і з того часу євреї вже не відступали від Бога Єгови, щоб служити божкам навколишніх язичницьких націй.

От що значить мати мету й підкорити себе їй.

Так само підкорив себе меті пізнання Ісуса і виконання Його волі апостол Павло. Про це він і пише у своєму посланні: «Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа… прагну, чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене… забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду, я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі» (Фил.3:7-14). Як бачимо, і Павло не обійшовся без жертви й самопожертви, без упокорення, без дисципліни. Такими цілеспрямованими героями сповнена вся Біблія нам на науку. Сам Ісус «умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної...» (Фил.2:7,8).

Тож де є мета, там має бути й дисципліна.

Василь Мартинюк

"Благовісник", 2,2018