Здатність бачити наперед

Я не раз чув, як служителів просять: «Поділися своїм баченням, як ти маєш далі вести народ». І буває досить складно відповісти, як ми далі йтимемо за Господом і вестимемо за собою інших. Проте кожен із нас має потребу в реальному баченні. У Книзі приповістей Соломонових, 29:18, сказано: «Без пророчих видінь люд розбещений, коли ж стереже він Закона — блаженний». Я не хочу говорити сьогодні про бачення як дар Святого Духа, але хочу говорити про те бачення, яке отримує кожна людина, яку Бог кличе до служіння, щоб розуміти, що їй далі робити.

Наведу один приклад. Приблизно 400 років тому корабель «Мейфлавер» переплив через океан з Англії до Америки. Це були так звані пілігрими, які за свою віру були переслідувані в Англії і тепер шукали нових можливостей для сповідування своїх християнських цінностей, своєї віри. Коли вони прибули на північний схід Америки, то за перший рік створили план міста, у якому мали жити, і стали втілювати його в життя. У наступному році вони обрали адміністрацію міста, яка ще через рік представила план будівництва дороги на п’ять миль на захід. Це була, фактично, пустинна територія, тому люди обурилися й навіть пропонували притягти до відповідальності міську адміністрацію за неефективне використання коштів, а згодом оголосили їй імпічмент. Люди вважали, що ця ідея не перспективна — для чого вкладати кошти в дорогу в нікуди. Ці люди пропливли тисячі миль на захід у пошуках кращої долі, потім влаштувалися на новому місці, сформувалися як суспільне середовище. І на тому їхнє бачення закінчилося. У них його не було навіть і на п’ять миль. Як тільки вони відчули себе комфортно на новому місці, їхнє просування вперед, їхній розвиток закінчився — і прийшли до кризи.

Коли в нашому служінні, у нашій праці ми втрачаємо бачення того, що ми маємо робити завтра, у ньому виникають труднощі. Й іноді через це ми втрачаємо досвідчених служителів, які багато років могли вести народ, маючи бачення, а втративши його, перестали рухатися вперед, що призвело до кризи.

Що ж таке бачення? Здатність бачити наперед, бачити те, чого ще немає, але яке стане реальністю. Це картина майбутнього, яка запалює серце.

Пригадуєте дванадцятьох розвідників, які повернулися до Мойсея. Десять із них сказали: «Ми далі йти не можемо, вертаймося назад. А Мойсея каміння побити треба. Бо в цій землі сини Енакові, люди-велетні, ми як сарана в їхніх очах». Але я хочу прочитати про двох людей, які мали бачення: «А Ісус, син Навинів, та Калев, син Єфуннеїв, із тих, що розвідували той Край, пороздирали одежу свою, та й сказали до всієї громади Ізраїлевих синів, говорячи: «Той Край, що перейшли ми по ньому, щоб розвідати його, Край той дуже-дуже хороший! Якщо Господь уподобає Собі нас, то впровадить нас до того Краю, і дасть його нам, Край, який тече молоком та медом. Тільки не бунтуйтесь проти Господа, і не бійтеся народу того Краю, бо вони хліб для нас! Їхня тінь відійшла від них, а з нами Господь, не бійтеся їх!» (4М.14:6-9).

Одні люди порівнювали синів Енакових із собою й бачили себе мізерними перед ними. Але двоє людей порівнювали синів Енакових із Богом і казали: «Хто вони такі, якщо з нами Бог?!» Зауважте: усі мали певне бачення, але двоє з них мали правильне бачення й змальовували картину, яка запалює серця й мотивує до руху вперед.

Істинне бачення — це щось більше, ніж ми самі. Це здатність дивитися на все очима Божими. Як, де отримати таке бачення? Це питання не раз постає в нашому житті та служінні, особливо коли ми починаємо щось робити. Через Єремію Бог сказав до людей: «Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію» (Єр.29:11). Бог, Який веде нас, має бачення для нас. Ми не сліпі кошенята, яким самотужки треба знайти шлях. Ісус сказав, що Він — дорога, правда й життя. І хто йтиме за Ним, не буде посоромлений. Бо лише Бог має перспективу й знає майбутнє кожного з нас і всієї Церкви в цілому.

Для того, щоб отримувати це бачення, ми повинні будувати особисті стосунки з Ним. Хочу трохи розповісти про своє життя. Я ріс дуже хворобливою дитиною (був восьмою дитиною в сім’ї), часто травмувався й не раз чув недобрі прогнози щодо свого майбутнього. Коли нашого батька засудили за віру, а мені було дев’ять місяців, учителі казали моїм старшим братам: «Та вимруть ці діти, як голодні щенята». Потім, коли я підріс, то часто отримував вивихи й переломи. І ось одного разу підслухав розмову батьків: «Куди ж нам відправити того Віктора? Ким же він може стати?» Мої старші брати на той час уже працювали хто водієм, хто будівельником. А я не міг працювати фізично. І мої батьки не мали жодного бачення щодо мого подальшого життя. Але коли Бог дає нам життя — знає, для чого; і коли кличе нас до Себе — Він має бачення щодо нас. Навіть наші батьки можуть не мати цього бачення, а у Бога воно є. Ми не продукт випадку, ми — продукт страждання Сина Божого Ісуса Христа. І, платячи ціну за нас, Він мав бачення щодо нас.

Для того, щоб отримати бачення, треба бути вірним поклику. Тобто треба знати, до чого покликав Господь, і рухатися в цьому напрямку. Дуже важливо робити головне, а не термінове. Коли ми приїхали до Америки, дружина запитала мене: «Ти знову відкриватимеш церкву?» Я відповів, що ні — з мене досить. Але згодом я відчув, що в цьому є потреба, що я покликаний саме для цього. Я тримався того, до чого мене Бог покликав, і вдячний Господу, що він благословляє нашу вірність. Дев’ятнадцять років тому наша церква починалася з семи сімей, а тепер у нас 524 члени церкви. Чи все завжди було легко? Ні! Але якщо ти вірний у тому, до чого Бог тебе кличе, Він благословляє, дає бачення, спрямовує.

Ще один момент, який дуже важливий для отримання бачення, — триматися Слова Божого. Бог не сказав нам самим вигадувати, що ми маємо робити. Ісус дав нам Євангелію, яка є силою Божою на спасіння кожному, хто вірує. Це дуже сильна зброя. І коли ми використовуємо її, проявляється Божа сила. Яке наше головне завдання за Євангелією? Це Велике доручення Христове — йти по цілому світові й проповідувати людям, тому що мета приходу Христа — знайти й спасти те, що загинуло. І коли Христос живе в нас і діє через нас, ми маємо здатність поширювати Євангелію й приводити людей до спасіння.

Робіть так, як відкриває вам Господь. Він ніколи не ховає Своїх намірів від тих, хто служить Йому й виконує Його волю. І якщо ми не маємо слова від Бога і Його спрямування — це не в Богові проблема, а в нас самих. Можливо, ми десь відійшли від свого призначення, від свого завдання. Бог хоче говорити до нас, хоче давати відкриття, хоче давати нам бачення. У певний час я мав певні боріння щодо будівництва дому молитви, вагався, чи доречно це саме в той час. І одного разу до нас у церкву приїхав Джордж Давидюк і, проповідуючи, якось несподівано зазначив: «А, до речі, Вікторе, я відчуваю, що ви повинні будувати дім молитви». Я щиро подякував Богові, бо це було реальне підтвердження для мене. Джордж поїхав, а я став далі вагатися: А де ж візьмемо фінанси?» І Господь вночі проговорив до мене: «Я дам фінанси!» Коли я оголосив це в церкві (а в нас на той час ще й борг був), двадцять людей сказали, що також мають розум Христів і бачать, що ми не потягнемо цього. Вони вийшли з церкви. Але за рік і вісім місяців ми закінчили будову, для якої Бог дав нам три мільйони двісті тисяч доларів. Це чудо Господнє!

Бог говорить до нас, дає відповіді на наші питання, Він дає нам бачення й відповідає за Своє слово. Але якщо ми хочемо мати це бачення від Бога, то повинні триматися Божого відкриття та Його слова і йти за Ним. Уявіть собі ситуацію: усю ніч рибалки-професіонали ловили рибу, але нічого не впіймали. А тут приходить якийсь тесля й каже: «Закиньте сітку праворуч від себе!» У серці рибалок був сумнів, але вони вчинили за словом Христовим — і побачили неймовірне чудо. Коли Бог дає слово, хай навіть воно не вписується в рамки нашої логіки, ми повинні діяти так, як Він каже. І це обов’язково спрацює і дасть нам змогу бачити більш широко.

Щоб мати бачення, як рухатися далі, дуже важливо робити те, що може ваша рука. Іноді, оцінюючи свої можливості, ми кажемо: «Я не можу цього робити, бо в мене немає того чи іншого». Але ми забуваємо, що Той, Хто в нас, більший від того, хто у світі. І Господь, Якому ми служимо, має все й може все. Тому хай віра наша буде не в те, чого немає, а в Того, Хто сказав: «Я не залишу тебе!»

І цей же Бог хоче відкривати нам шлях, давати бачення. Але кожне бачення потребує від нас сміливості. Коли Бог сказав Мойсеєві вивести Ізраїль із Єгипту, той знаходить різні відмовки. Але Бог каже: «Неважливо, ким є ти, Мойсею. Я з тобою!» І зрештою Мойсей став великим лідером Божого народу. І коли Бог ставить Ісуса Навина на чолі Свого народу, люди не вірять, що він зможе повести так, як його попередник. Проте Бог каже Ісусові: «Будь сильний та відважний!»

Тому не рівняйте себе з кимось. Дивіться на Бога й будьте сильними та відважними в Ньому. Як багато ми втрачаємо, коли боїмося. Прийшовши в обітовану землю, Калев попросив в Ісуса Навина собі в спадщину гору, де жили велетні. І він прогнав звідти трьох велетнів, і це тоді, коли йому було вже 85 років.

Люди можуть по-різному думати й говорити про нас, давати різні поради. Але найважливішим є те, що Бог думає про нас. Тому будьмо відважними, йдучи за Господом і виконуючи Його справу, до якої Він покликав вас. І завжди будьте готові до кроку віри. Щоб прийняти бачення від Бога й реалізувати його, потрібна віра. Без віри Богові догодити неможливо.

Дуже важливо також зазначити: мати бачення — не означає відірватися від Тіла Христового й рухатися самотужки. Служитель повинен захопити цим баченням народ і згуртувати довкола нього, щоб кожен знайшов своє місце в ньому. Пригадуєте, коли Божий народ воював з Амаликом, Мойсей молився з піднятими вгору руками, а Хур та Аарон підтримували йому руки. Так само й тепер бачення дається для того , щоб привести Тіло Христове до єдності.

Усі ми різні, у нас різні дарування, різні покликання, але ми працюємо на одне ім’я — найвеличніше ім’я — ім’я Ісуса. Звісно, Бог використає різних людей, він ставить людей на чолі Свого народу, але ми працюємо лише ради слави імені Ісуса Христа.

І ще один уважливий момент: щоб мати бачення й змогу реалізувати його, треба платити ціну. Найбільш яскравим прикладом цього є Сам Бог, Який так полюбив світ, що віддав Сина Свого єдинородженого ради спасіння людей. Ми часто повинні жертвувати особистим комфортом, власними інтересами. Мойсей, маючи бачення від Бога, відрікся від права бути сином дочки фараонової, бо вболівав за долю свого народу. «Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху. Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду» (Євр.11:25-26). Тому не соромтеся наруги Христової. Йдучи за Богом, ми не будемо популярними в цьому світі. Я щиро бажаю, щоб у вашому житті було все найкраще, але з досвіду знаю, що слідування за баченням, даним від Бога, не приносить особливої популярності, частіше навпаки — багато критики. Не будьте рабами людської думки, не соромтеся говорити непопулярні речі, якщо це велить вам Бог. Звісно, ми служимо людям, ми ведемо людей, але ми раби нашого Господа й повинні виконувати Його волю, ідучи за тим баченням, яке Він нам дає.

Віктор ПРОХОР,
пастор, суперінтендат Слов’янського об’єднання Асамблей Божих США

"Благовісник", 2,2018