Закопаний талант

Люди з лопатами

І я побоявся, пішов і талант твій сховав у землю. Ото маєш своє...
Мт. 25:25

Одним із аспектів відповідальності перед Богом згідно з Писанням є відповідальність за довірені Ним здібності й таланти. Кожен християнин дуже добре знайомий із притчею Ісуса Христа про трьох рабів, яким господар довірив різні суми коштів, і, повернувшись, чекав отримати прибуток. Про негативний приклад невірного раба, який нічого не надбав, досить часто згадують на церковних богослужіннях, застерігаючи від подібної поведінки.

Ми все це знаємо, але все одно… закопуємо! І в кожній церкві є люди, які ходять на зібрання з «лопатами»…

Нудні богослужіння

Хлопчик звернувся до Бога в записці: «Дорогий Господи, з церквою все гаразд, тільки служіння дуже нудні. Чи не міг би Ти написати кілька нових пісень? Твій друг Беррі»
Річард Вурмбранд «Із вуст дитини»

Іноді я запитую своїх друзів: «Згадайте останнє богослужіння, на якому вас вразила якась проповідь, пісня чи вірш. Щось, що не лишило байдужим». Найчастіше довго згадують і не можуть згадати. Ми майже щодня натрапляємо в мережі на захоплюючі прояви людських здібностей у різних сферах. Хіба не мало б бути розмаїття талантів і в церковних зібраннях?

Традиційне богослужіння в принципі не передбачає більше трьох-чотирьох видів діяльності — спів і музика, поезія, риторика… В стінах дому молитви це, мабуть, виправдано. Хоча різноманітності і там не завадить. Але життя церкви не обмежується тільки приміщенням для зібрань. Тому важливо допомогти кожному учаснику Христового тіла відчути себе потрібним і розвинути свої здібності у певному служінні. На мою думку, в християнському середовищі існує два негативних явища, які стримують розвиток талантів.

Рамки для талантів

Сумно, коли церква стає кладовищем талантів
Невідомий автор

Навіть сьогодні багато талантів вважаються незначними, непотрібними чи навіть гріховними.

Наведу такий приклад. В дитинстві на мене справила велике враження поїздка у християнський табір. Саме там я пережив перший переломний момент у пізнанні Бога. Цей момент пов’язаний із інтерактивним театральним дійством, розіграним табірною командою. Йшли останні дні заїзду. Під час загальних зборів прозвучало оголошення: кожен, хто за час перебування в таборі чимось згрішив (риторично — це стосувалося всіх без винятку) повинен підійти до спеціального столу і отримати символічний бланк із «прощенням». Це було сказано тільки один раз, мабуть тому багато хто пропустив оголошення мимо уваги. Тільки не я — як справжній відмінник зробив усе в точності. І коли прийшов час традиційного вечірнього спілкування біля вогнища — почалося… Відповідно до наявності чи відсутності «прощення» усі діти виявилися поділені на дві частини — праворуч і ліворуч. Хтось придумав для тих, хто опинився ліворуч, «покарання» у вигляді удару кропивою по руці. Досі пам’ятаю емоції, пережиті в ті хвилини — суміш радості, що я на «правій стороні», відчуття несправедливості за друзів з протилежного боку, відчай від безсилля чимось їм допомогти… Градус напруги дійшов до того, що деякі з нас демонстративно переходили на бік «непрощених», викидаючи власні «бланки-перепустки» у вогонь. Але тоді вийшов один із табірних працівників і сказав, що не може допустити, аби дітей били кропивою і згідний узяти їхні удари на себе. Так і сталося — його шкіра врешті була вся у пухирях. А я у той вечір зрозумів одну з найважливіших істин — це тінь того, що зробив для мене Ісус Христос. Можливо комусь такі методи здадуться надто жорстокими, але за силою впливу їм немає рівних. Коли не просто спостерігаєш збоку, а пропускаєш усе через себе, будучи безпосереднім учасником — це залишається з тобою на все життя.

Коли потім мені доводилося чути про заборони церквами театралізованих постановок та й загалом дитячих таборів, то думав — а це саме той шлях, яким я почав іти до Бога!

Універсальний служитель

Пригадую один випадок з дитинства. Коли мені було 7 років, я запросив до себе в гості сусідського хлопчика Вітю, молодшого від мене на 2 роки. […] Я не мав чіткого плану, що ми будемо робити. […] Я взяв альбом, олівці і сказав до друга: «Давай я буду малювати, а ти дивися». Ми почали, але ентузіазму у Віті вистачило не більше, ніж на одну хвилину — йому стало нудно і він захотів піти. Коли сусід пішов, мама, яка чула все це, покликала мене і сказала: «Тобі слід було дати і йому аркуш і олівці, щоб він також малював. Зрозуміло, що просто дивитися, як хтось малює, не дуже цікаво!»
Сергій Чепара

Не так давно у багатьох містах була поширена (а може й досі є) послуга, яка називалася «Універсальний працівник». На рекламі був зображений шестирукий чоловік, у кожній руці він тримав інструмент — від молотка до дриля. Із цим образом у мене асоціюється класичний церковний працівник — який може і дрова вдові рубати, і проповідувати, і співати в хорі, і керувати оркестром… Причина такого явища банальна — часто просто більше немає кому або ніхто не хоче. Також можуть бути домішані неправильні мотиви — прагнення бути на виду, показати себе.

Найсуттєвіший недолік подібного підходу в тому, що, стараючись на всі боки, важко досягнути досконалості в кожному виді діяльності. Таким чином все робиться на середньому рівні, і яка б не була талановита людина, у неї просто немає часу розвивати власні здібності. Таланти втрачають свою красу... А глядачам, зрештою, стає просто нецікаво сидіти і спостерігати за «універсальними служителями».

Запитання «чому?»

Мами скаржаться на своїх синів, які позакінчували університети і сидять біля комп’ютерів, не шукаючи роботи. Я запитую: «А ви раніше залучали їх до якоїсь праці?» — «Та я ж сама з усім справлялася…» Щось подібне і в церкві. Ми самі навчилися з усім справлятися, тому не залучаємо ні новонавернених людей, ні навіть власних дітей. І, зрештою, вони звикають до цього. Коли ж їх просять допомогти, це видається їм протиприроднім
Віктор Шевчук

Запитання «чому?» завжди важливіше за «де?» і «коли?» — воно проникає в саму суть проблеми. Один батько, повернувшись додому, виявив, що його маленька дочка не може витягнути руки із вази для квітів. Як не старався, жодним способом витягнути її руку не вдавалося. Вже змирився з думкою, що, напевно, доведеться розбити посудину. Насамкінець йому прийшла думка запитати: «А чому твоя рука застряла?» «Тому що я хочу дістати звідти монетку!» — відповіла дівчинка.

То чому люди закопують свої таланти? Чому так небагато християн залучені до активного служіння? Спробуємо розглянути проблему із двох сторін — зсередини і ззовні.

Бідний раб

З малої іскри великий вогонь буває
Народна мудрість

Поговоримо про внутрішню мотивацію: що керувало вчинками невірного раба зсередини? І почнемо з відповіді на запитання: «А чому цей слуга взагалі отримав від господаря лише один талант?»
Не раз доводилося чути, як раба з одним талантом «жаліють», виправдовуючи певною мірою його невірність. Мовляв, справді, він отримав найменше, може тому й побоявся діяти. Перш за все, я хочу заперечити саме твердження, що один талант — це мало. Так, один, але даний Богом — а це вже багато! В даному випадку, «мало» звучить як відмовка, яку часто використовують, щоб «перевести стрілки» на когось іншого. «Чому я маю це робити? От у них більше часу, хай вони й роблять! От у них більше коштів, хай вони й жертвують»…

А тут уже проблема не в малій кількості одержаних талантів, а в неправильному способі мислення. Раб із такою свідомістю закопав би і 2, і 5, і скільки б йому не дали!

Кожному за спроможністю

І одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, кожному за спроможністю його
Мт.25:15

Щодо кожного раба у притчі Ісу-са Христа вживається слово «спроможність». На мою думку, це слово містить у собі два компоненти значення.

По-перше, спроможність — означає наявність певного ресурсу сили, знань тощо. Наприклад, учень з 1-го класу просто не спроможний вирішити рівняння з 10-го або виконати фізкультурні нормативи, які ставляться перед старшокласниками. Але від нього цього й не вимагають. Припустімо, що є дві банки — об’ємом 0,5 л і 3 л. Кожна з них має свій ліміт, тобто «спроможність» вмістити обмежену кількість рідини. Півлітрова банка ніколи не вмістить трьох літрів, як не вливай. І тут криється найцікавіше. Я не експерт, але помічав, що для декотрих консервацій господиням необхідно саме кілька маленьких банок, і їх не можна замінити одною великою. Тобто, якщо ти, перепрошую, півлітрова банка, це аж ніяк не означає, що чимось гірший за трилітрову. Просто у тебе — своє унікальне призначення.
З іншого боку, спроможність також передбачає бажання, відповідальність, сумлінність. Навряд чи людина без ентузіазму «спроможна» якісно виконати роботу. Тому, коли вчитель хоче дати важливе доручення, він більш ймовірно вибере учня, який сам піднімає руку, ніж того, хто, ховаючись, пригинається до парти. Так і в церкві — здебільшого служитель просить допомоги у людей, швидких на підйом, а не у тих, яких треба довго вмовляти…

Шанс від Бога

Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має.
Мт.25:29

І тут виникає нерозуміння. Очевидно, що господар знав цього раба, знав, що той — не дуже надійний. Зрештою, господар у цій притчі — прообраз Бога, а Бог точно знав, що слуга закопає навіть той один талант у землю. Виникає запитання: то навіщо взагалі було йому давати? Відповідь вражаюча: навіть знаючи, що не всі з нас використають свої здібності, Бог все одно дає нам шанс! Жодна людина не зможе потім сказати, що її обділили, тому що мінімум доступний абсолютно для кожного. Більше того — навіть один талант, якщо його розвивати, з часом розквітає та примножується.

Бог дав мені талант до поезії. Він прокинувся ще в дошкільному віці. Але пройшов довгий період, поки я усвідомив свою відповідальність за нього. Почалося все із римованих забавок, дружніх шаржів (якщо так голосно можна назвати віршики про однокласників). Потім настав етап заримованих привітань із днями народження та всілякими пам’ятними датами. Ще пізніше я став використовувати цей талант у корисливих цілях — вчителі завжди ставили вищу оцінку, якщо написати твір у віршованій формі. У період перших серйозних розчарувань творчість стала для мене антидепресантом — виливаючи на папір душевний біль, вдавалося знизити градус емоційної напруги. Далі був переломний момент у пізнанні Бога, який супроводжувався сильною внутрішньою боротьбою — з тих пір поезія стала для мене синонімом молитви. Але навіть тоді я ще не зовсім серйозно ставився до таланту. Пройшов не один рік, перш ніж усвідомив, наскільки це потужний інструмент проголошення істини, який може глибоко торкатися людських сердець.

Не раз думав — а що якби я не зустрів тих людей, які допомогли мені переосмислити ставлення до поезії, які підштовхнули до розвитку? Що якби «закопав у землю» довірений Богом дар? Перш за все я нашкодив би самому собі — адже, відкинувши покликання, пропустив би даний Богом шанс прожити цікаве і щасливе життя.

Вирок господаря

Часто християни в бізнесі на свого шефа працюють краще, ніж вони працюють у служінні для Бога. Тоді виникає запитання: хто є їхнім Богом?
Віталій Шабунін

Даючи оцінку внутрішнім мотивам невірного слуги, господар вказав на дві серйозні проблеми — лукавство і лінь (Мт.25:26). Лукавство в даному випадку полягає у формулюванні «знав і не зробив». Якщо вдуматися, виправдовуючись, раб протирічить власній логіці. Чи доводилося вам чути від людей із очевидними здібностями у відповідній сфері фрази на зразок: «Та який з мене проповідник (співак, євангеліст)?» Чи не віє від них лукавством? Людина знає, що талант у неї є, але чомусь «прибідняється»… Апостол Павло застерігає: «Що ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чванишся, ніби не взяв?» (1Кор.4:7). Чи можете уявити, щоб будівельник сказав замовнику: «Та я не дуже-то і вмію мурувати, так, пробував кілька разів…»? Які шанси у такого працівника отримати роботу? Цікаво, що ми не любимо применшувати власний професіоналізм у матеріальній сфері, бо від цього залежить заробіток. Чому ж тоді лукавимо у набагато важливішій — духовній?

Причина ліні — байдужість і егоїзм. Напевно, раб подумав так: «Доки пана немає, можна жити для себе!» Це абсолютна протилежність старозавітного «раба любові», який, маючи можливість отримати свободу, залишався служити господарю із власної волі, із любові до нього! Отже, тільки любов до Бога може перемогти духовну лінь.

Страх перед людьми

Чого то зійшов ти? І на кого ти позоставив трохи тієї отари в пустині? Я знаю зарозумілість твою та порожнечу твого серця, бо ти зійшов, щоб подивитися на війну!
1Сам.17:28

Повернімося до запитання «чому?» і спробуймо зрозуміти зовнішній бік проблеми. Які зовнішні обставини могли змусити слугу відмовитися навіть від спроби застосувати талант?

Найперше, із чим ми зустрічаємося, роблячи перші кроки у певній сфері, — це критика, насмішки, несприйняття оточуючих… Люди завжди готові прийти ще й зі своїми лопатами, щоб допомогти комусь поховати власні здібності. Найважче, коли у тебе не вірять навіть близькі. Із цим зіткнувся юний Давид. Сьогодні таких як він називають зневажливо: «пацан з рогаткою». Мені неодноразово доводилося чути, як різні види служіння розподіляють за рівнем важливості, називаючи «віршики», «сценки» дитячими пустощами на фоні серйозних високодуховних проповідей… Але, уперше побувавши на богослужінні, я не зрозумів і не запам’ятав жодної із промов проповідників — вони просто були занадто складними для мене. Натомість — досі пам’ятаю продекламований вірш про відступництво Петра, який був дуже простим і зрозумілим, і через якого Бог говорив до мого серця.

На перший погляд незначні, «недуховні» таланти, такі як швацька майстерність Тавіти або музичні здібності гусляра, який грав для Єлисея, можуть приносити найпотужніший результат, нічим не гірший за «високі» форми служіння. Особливо, якщо будуть відточені — немов оті п’ять вигладжених каменів, які узяв Давид із потоку. Здавалося б — нікчемна зброя, але вона принесла перемогу там, де мечі були безсилими.

Ризик банкротства

Ніколи не помиляється той, хто нічого не робить
Теодор Рузвельт

Ще одна фобія, яка, очевидно, тиснула на свідомість раба — страх втратити те, що є. Тим більше, що шанс у нього був тільки один. А навколо ж — нестабільна економічна ситуація, різні види шахрайства, корумпована влада… Напевно, слуга мислив приблизно так: «Краще принести господарю хоча б те, що він мені дав, ніж, у разі невдачі, прийти з порожніми руками...» І, погодьтеся, певна логіка у цьому є. У чому ж помилка?

Помилка у неправильному розумінні цілі господаря. На перший погляд може здатися, що головною метою пана було отримання прибутку. Але, погляньмо на момент, коли добросовісні раби приходять із надбаними коштами: господар щиро радіє їхній вірності і обіцяє винагороду. В аналогічній притчі про міни він призначає їх управителями над цілим рядом міст. Що із цього випливає? Те, що для пана було головним не принесені слугами гроші, а той досвід, якого вони здобули у процесі праці.

Уявімо ситуацію, що раб із одним талантом все ж ризикнув — пустив гроші в хід, але після довгих зусиль «прогорів»… Так, він вернувся би з порожніми руками, але — з досвідом. Цілком можливо, що цей досвід допоміг би йому навіть виправити ситуацію і таки принести якусь здобич господареві. Та якщо й ні, то навіть чисто емоційно зустріч була б зовсім іншою. Щире визнання «Так, у мене не вдалося, але я зробив усе, що міг» звучало б набагато краще, ніж зухвале самовиправдання: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав…» (Мт.25:24). Бути вірним — означає не «принести якнайбільше плоду» (хоча це теж важливо), а «працювати, не покладаючи рук».

Віддати, щоб отримати

Є тут хлопчина один, що має п'ять ячних хлібів та дві риби, але що то на безліч таку!
Iв.6:9

Перше, що необхідно зрозуміти тим, хто боїться ризикувати: Божий дар не терпить поразки! Той талант, якого Бог тобі дав — це те, що просто не може у тебе не виходити. Ти просто приречений на успіх у цій сфері!

Єдине — необхідно задіяти віру, без цього ніяк. Чудо почне діяти тільки тоді, коли ти сам почнеш працювати. Вода стала твердою тільки тоді, коли Петро зробив по ній перші кроки. Щоб хліби і риби помножилися на тисячі людей, хлопчик повинен був їх спершу віддати, довірившись Господу. Аби вижити, вдова із Сарепти Сидонської повинна була спершу нагодувати Іллю останнім хлібом. Хто не ризикне, той не отримає досвіду і нічого не надбає. Він стоятиме на місці.

Нездоланні обставини

Щоденне читання Біблії і причастя для мене найважливіше. Молитва дає мені сили, допомагає ніколи «не відставати». Я знаю: ні престиж, ні гроші не роблять людину щасливою. Справжнє щастя — це життя з Богом! […] Господь піклується про кожну людину і дає кожному індивідуальний талант. Наше завдання не розтрачувати ці таланти даремно, а використовувати їх для того, щоб свідчити про Христа...
Якуб Блащиковськи

Часто обставини паралізують нас, стають нездоланною стіною на шляху реалізації талантів. Іноді перешкоди посилає нам Бог, щоб змінити щось погане в нас. А іноді — диявол, щоб змінити щось добре в нас. То хто зацікавлений у тому, щоб талант зогнив у землі?

Нерідко обставини, оточення, місце проживання людини не сприяє розвитку її таланту. У мене є друг, який професійно займається футболом (читайте інтерв’ю на стор. 28). І йому довелося відстоювати свою позицію щодо цього в церкві. Але це варте того, адже відповідати за свій талант перед Богом — не комусь, а тобі. І від тебе залежить — будеш шукати виправдання чи можливості?

До речі, щодо футболу. Якось я натрапив на матч чемпіонату Європи 2012 року між Польщею та Росією. Після забитого голу, капітан польської збірної Якуб Блащиковськи став на коліна і підняв вказівні пальці до неба. Зацікавившись, я став шукати інформацію про футболіста і дізнався, що він є практикуючим християнином, який не соромиться сповідувати свою віру ні перед колегами по команді, ні перед багатотисячним стадіоном. Більше того, у 10-річному віці Якуб пережив страшну трагедію — на його очах батько вбив матір. Після шоку він перестав відвідувати школу і футбольні тренування. Але навіть такі жахливі обставини не зупинили хлопця. Тепер — він елітний спортсмен, який з допомогою свого таланту може свідчити людям про Бога.

Коли Чарльз Пархам 1905 року відкрив біблійну школу в Хьюстоні (Техас), туди прийшов навчатися афроамериканець Вільям Сеймур. Та закони сегрегації не дозволяли чорношкірому студенту знаходитися в одному класі з білими. Ось такі були нездоланні обставини! Але Вільямове бажання навчатися було настільки сильним, що врешті решт для нього поставили окрему парту в холі, і він слухав лекції через відчинені двері. А вже 9 квітня 1906 року в Лос-Анджелесі через Сеймура почалося духовне пробудження, яке вважається початком сучасного п’ятидесятницького руху (Азуза-Стріт).

Віддати в обіг

Якщо людина усвідомлює, що вона отримала талант від Бога, вона його не закопає, не занедбає. Якщо я лікар і знаю рецепт важливої вакцини, то як не поділитися ним із людьми, що помирають від хвороби? Якщо я музикант, та граю тільки для себе — обкрадаю людей, які могли б надихнутися моєю творчістю. Варто розвивати, множити власні таланти. Хай вони служать для будівництва церкви, приносять плоди і славу для Того, хто ними нас наділив!
Володимир Сад

Сучасне слово талант походить від назви грошей. Продовжуючи цю аналогію, можна сказати, що Господар зробив своєрідну інвестицію у нас — своїх слуг, щоб цей період, до Його повернення, працювали для Нього. Наше завдання — віддати таланти в обіг, тобто почати практикувати, розвивати — примножувати. Чимало людей не ставляться серйозно до своїх здібностей, інші — використовують їх лише для збагачення, декотрі — взагалі не вважають за потрібне вдосконалюватися… Але Біблія закликає робити як для Господа (Кол.3:23) і застерігає від недбальства (Єр.48:10). Людина працелюбна навіть без особливих задатків досягає більшого, ніж лінива з великим потенціалом.

Служити своїм талантом — це жертва. Це вимагає посвяти. Чи готові ми платити цю ціну? Чи просто заховаємося за безліччю причин і перешкод? Хай нас надихне приклад Ісуса Христа, який віддав у жертву Самого Себе!

Час викопувати

Сказав же йому його пан: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого!»
Мт.25:21

Хто із нас не хотів би почути таких слів під час зустрічі з Господом? Але для цього уже сьогодні потрібно брати лопати і викопувати свої таланти!

Навіть один талант — це багато, якщо тільки людина не шукає виправдання своєму небажанню працювати. Це Боже зерно, яке має властивість рости і примножуватися. Бог знає спроможність кожного, і не вимагає неможливого. Він кожному дає шанс реалізувати свої задатки. Часто за показною невинністю і скромністю ховається лукавство і лінь. Якщо цього не лікувати, хвороба переходить у хронічну стадію.
Чи дозволимо ми людям, страхам і обставинам вкрасти цінність, закладену Богом, покликання, у якому будемо по-справжньому щасливими й успішними? Цікаво, що саме за те, за що спочатку найбільше критикували і насміхалися — потім найбільше люблять і поважають.

Господарю потрібні не гроші, а люди — це найцінніший ресурс. Небесний Господар виявив нам свою довіру і чекає на результат — переображену в процесі праці особистість. І якщо замислитися, то це потрібно не стільки Господу, скільки нам самим.

Дмитро ДОВБУШ

"Благовісник", 2,2018