Дисциплінуюча благодать

Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці.
Тит.2:11-12

Мені подобаються оксиморони — побудовані на протиріччях висловлювання. Як от фраза на зразок: «Там надто рано стало пізно». Можливо, і назва цієї статті теж комусь видалася оксимороном. Ще б пак! Бо часто поняття дисципліни для людей включає в себе обмеження та законництво, правила й постанови. Вона ніби змальовує Бога, Який постійно сердиться на тих, хто щиро веселиться. З іншого боку, благодать, здавалося б, означає свободу від будь-яких правил, невимушене й невпорядковане життя. Але передусім — це Бог, Який любить нас безумовно, незважаючи на нашу гріховну поведінку.

Подібне мислення відображає неправильне розуміння як благодаті, так і дисципліни. По суті, як ми бачимо з епіграфу, та ж благодать, яка приносить нам спасіння, ще й дисциплінує нас, бо, фактично, слово, яке перекладене тут як «навчає нас», має набагато більший зміст, аніж просто передачу знань, як ми зазвичай його сприймаємо. В оригіналі цьому відповідає термін, який означає виховання дітей, включаючи не лише настанову, але й застереження, докір і покарання, і все це з любов’ю, на благо дитині.

У духовному сенсі дисципліна включає в себе будь-які докори й зауваження, а також будь-які передбачені Богом труднощі в нашому житті, що мають на меті сприяти нашому духовному росту й розвинути благочестивий характер. І хоча у фізичному світі діти зрештою виростають, і батьки перестають їх виховувати, у духовному світі ми до кінця своїх днів перебуваємо під дисциплінуючою батьківською опікою Бога.

Отже, як бачимо, та ж благодать, яка приносить нам спасіння, ще й учить нас вести богоугодне життя. З боку Бога увесь виховний процес базується на Його благодаті — незаслуженій та безумовній прихильності до нас. Ми схильні прирівнювати дисципліну до правил і стандартів поведінки, а Бог прирівнює її до суворого, але люблячого піклування про наші душі.

Коли мене вперше познайомили з ідеєю християнського учнівства, то дали мені перелік духовних дисциплін, які я повинен був практикувати щодня: тихий час із Богом, вивчення Біблії, завчання напам’ять уривків із Писання, молитва й т. ін. Усі ці дисципліни, без сумніву, пішли мені на користь, і я дуже вдячний за кожну з них. Вони заклали в мені основу мого духовного зростання.

Тим не менше, практикуючи ці дисципліни, я прийшов до переконання, що моя старанність у них визначає якість моїх повсякденних взаємостосунків із Богом. Насправді ніхто не казав мені, що Божа прихильність до мене залежить від моїх учинків, і все ж у мене розвинулося ледь вловиме, однак реальне відчуття, що залежно від успіхів у моїх духовних вправах Бог або посміхається, або ж насуплюється. Напевно, це відчуття частково сформувалося тому, що я далеко не завжди був вірним у тому, щоб регулярно проводити час наодинці з Богом.

І мій досвід аж ніяк не є унікальним. Один мій друг, служитель в університетському містечку, розповів мені про студента, який був надміру пильний у тому, щоб щодня вділяти достатньо часу для особистої молитви й читання Біблії. Коли мій друг запитав цього юнака, чому він так суворо дотримується цього правила, той відповів: «Щоб зі мною не трапилося чогось поганого». Його дисциплінувала не благодать, а законництво.

Ми орієнтовані на вчинки за своєю природою, і наша культура (наше виховання) тільки утверджує наш законницький спосіб мислення. Надто часто батьки оцінюють дітей, опираючись на їхню поведінку, і тому ті перенесли такий спосіб мислення й на свої взаємини з Богом. Тому реагуючи на Божі дисциплінарні заходи і практикуючи ті духовні вправи, які для нас хороші та корисні, ми схильні думати, що нас дисциплінує Божий «закон», а не Його благодать.

Однак Павло сказав, що нас дисциплінує та ж сама благодать (незаслужена Божа прихильність), яка дарує нам спасіння. Це означає, що будь-яка наша реакція на Божі дії щодо нас і будь-яка практика в духовних дисциплінах повинні базуватися на усвідомленні того факту, що Бог має справу з нами по благодаті. Це у свою чергу означає, що всі наші спроби навчити інших благочестивому життю й духовній зрілості також повинні бути вкорінені в благодаті. Якщо ми не будемо вчити людей, що суть дисципліни — у благодаті, то вони (як і я у свій час) будуть вважати, що вона — у справах.

Ось чому ми не повинні ставити Євангелію на полицю, як тільки людина повірила в Христа. Новонаверненому не менш важко повірити в те, що Бог спілкується з нами щодня на основі благодаті, ніж невіруючому — в те, що Бог спасає по благодаті, а не за вчинками. Тож ми повинні щоденно звіщати Євангелію як самим собі, так і тим, кого ми тою чи іншою мірою дисциплінуємо, чи дітей у недільній школі, чи людей, яких ми наставляємо особисто.

Тому якщо ми хочемо зростати в пізнанні Бога й послуху Йому, то повинні постійно відчувати потребу в Божій благодаті, щодня обертатися до хреста й очищаючої крові Ісуса. Саме тому щодня так важливо мати тісні стосунки з Богом і перебувати в Його Слові. Ми щодня тою чи іншою мірою грішимо, і щодня нас засуджує совість, і саме тому щодня ми потребуємо Євангелії.

Залежна дисципліна

Уявіть себе на борту пасажирського авіалайнера, який летить на висоті 10 кілометрів. Припустимо (звісно, в реальному житті це неможливо), що пілот звертається до пасажирів через систему оповіщення: «Пані та панове, у нас серйозні проблеми. От-от відпаде одне крило». Якому б із крил ви надали перевагу — правому чи лівому? Безглузде запитання, чи не так? Жоден літак не зможе летіти з одним крилом. Деякі з них в аварійному режимі можуть летіти тільки на одному двигуні, але на одному крилі — ніколи. Обидва крила необхідні.

Уявіть собі літак, на одному з крил якого написано «дисципліна», а на іншому — «залежність». Цей літак ілюструє сутність християнського життя. Так само, як і літакові для польоту потрібні обидва крила, так і нам у прагненні до святості необхідні як дисципліна, так і усвідомлена залежність. Так само, як літак не може летіти з одним крилом, успіх у прагненні до святості не можливий тільки завдяки дисципліні чи тільки залежності. Нам абсолютно необхідні обидва складники.

Дисципліна в тому сенсі, у якому я маю на увазі, — це певні дії, спрямовані на оволодіння людиною певними здібностями. Апостол Павло наставляв Тимофія вправлятися в благочесті, тобто дисциплінувати себе в тому, щоб бути благочестивим (див. 1Тим.4:7). У цій настанові він використав слово зі світу спорту. Вислів «вправляйся» пов’язаний з регулярним виконанням вправ і використовувався в ті дні для описання підготовки до змагань молодих атлетів. Пізніше його стали застосовувати також і щодо розумових вправлянь та морального виховання. І тому Павло використав цей вислів щодо духовного тренування.

Безумовно, Бог дисциплінує нас, навчає, дає «хотіння й чин згідно з волею Своєю», проте ми повинні також дисциплінувати самих себе. Суть ілюстрації з літаком полягає в тому, що ми не повинні намагатися виконати свої обов’язки власними силами чи зусиллям волі. Нам слід покладатися на силу Святого Духа, який діє через нас. У той же час ми не повинні думати, що залежність автоматично звільняє нас від відповідальності. Бог дає нам силу діяти, однак Він не діє за нас.

Діяти чи молитися?

У Писанні немало прикладів, коли в одному й тому ж реченні чи абзаці згадують обидві концепції — і залежності, і відповідальності. Наприклад, Псалом, 126:1, гласить: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!» Псалмоспівець вважає, що Бог настільки тісно задіяний у будівництві й охороні, що Сам будує і Сам пильнує. Тут не сказано: «Якщо Господь не допоможе тим, хто будує чи пильнує».

І все ж не менш очевидне те, що псалмоспівець змальовує важливість будівничих, які працюють над зведенням будови, і сторожів, які пильнують місто. Будівельники не можуть відкласти своїх інструментів і вирушити на рибалку, сподіваючись, що Бог побудує дім замість них. Так само й сторожа не може лягти спати, очікуючи, що Бог пригляне за містом. Будівельникам слід будувати, а сторожі стояти на варті. Але й ті, й інші повинні виконувати свої обов’язки в настільки повній залежності від Бога, що псалмоспівець говорить саме про Його безпосередню участь в будівництві та охороні.

Це принцип залежної дисципліни, який гласить, що ми одночасно залежні й відповідальні. Звісно, у Старому Заповіті є декілька ілюстрацій з історії Ізраїлю, коли Бог дивним чином втручався в обставини і, фактично, Сам вигравав битви для юдеїв. І все ж подібні приклади — винятки, а не правило. Однак, і це дуже важливо зауважити, у новозавітному вченні святості немає жодної згадки про те, що ми повинні залежати від Духа Святого без відповідної дисципліни з нашого боку.

Дисципліна — це не обов’язково надія на людські зусилля. Звісно, таке теж можливе і, на жаль, нерідко так буває. Але, наставляючи Тимофія вправлятися у благочесті, Павло однозначно говорив не про надію винятково на людську дисциплінованість і силу волі. Насправді в Другому посланні до Тимофія, 2:1, він переконує Тимофія зміцнюватися в благодаті — силі, яка у Христі Ісусі. І все ж Павло напоумляє Тимофія дисциплінувати себе, а не просто перекладати все на Бога. Нам необхідні обидва крила літака, тому що з одним ми не зможемо летіти. Дух Святий діє в нас, даючи нам силу жити угодним Богові життям. Він не діє замість нас, а дає нам силу діяти. Кожне моральне повеління в Біблії апелює до нашого обов’язку дисциплінувати себе в благочесті. Ми не повинні просто перекладати все на Господа, надаючи Йому право жити через нас. Замість того ми зобов’язані любити один одного, вмертвляти вчинки тіла, відкласти попередній спосіб життя старої людини й зодягнутися в нову. Тож на крилі «дисципліна» в нас вимальовуватиметься безліч пунктів. А на іншому так і буде одне слово — «залежність». Однак це слово — найважливіше з усіх, оскільки забезпечує необхідний баланс для суми дисциплін.

Залежність — це не просто один із пунктів у переліку дисциплін. Вона оживляє їх усіх і робить життєздатними. Так само, як закон життя, що змушує насіння прорости, робить плідними усі зусилля землероба, робота Святого Духа всередині нас робить ефективною нашу дисциплінованість.

Джеррі БРИДЖЕС

"Благовісник", 2,2018