Благовісник

 

Благовісник у Фейсбуці
Благовісник
у «Facebook»

 

Останній номер
2,2018
"Самодисципліна:
зректися
самого себе "

 

 

 

Церква та суспільство

Церква та суспільство

1 2 3

Межі церкви, Юрій ВАВРИНЮК, 28.06.2018

Іноді перед віруючими, як членами церкви. постає запитання: «Де межі церкви?» Запитання може стосуватися як Вселенської Церкви як тіла Христового, так і місцевої. Якщо стосовно місцевої церкви ці межі встановити легше, то щодо Вселенської можуть вестися бурхливі дискусії. Чи є церква чітко виокремленою структурою, до якої все зовнішнє не має ніякого відношення, чи її вплив, життя та діяльність розповсюджуються далеко за межі церковної огорожі? Наскільки церква є «зачиненою» для зовнішнього світу і наскільки вона може бути «відчиненою»?

Найбільш безбожна країна у світі може вас здивувати, Гюннар ГЮННАРСОН, 28.06.2018

Готуючи до друку добірку матеріалів, присвячених значенню Реформації для світового християнства й кожної людини зокрема, натрапили на цікаву інформацію, яка в контексті R500 змушує глибоко замислитися. Це оповідь молодого місіонера, який обрав місцем своєї праці Ісландію. Проте, напевно, те, що відбувається в цій країні, не є унікальним. Це можна побачити й в інших країнах, які, так би мовити, виплекали Реформацію й не змогли зберегти її досягнень.

Хто має вуха, хай чує, Ольга МІЦЕВСЬКА, 15.03.2018
Два роки тому на сторінках нашого журналу було розміщено свідчення під назвою «Я вирішив не радитися зі спеціалістами, а радитися з Богом». У заголовку були процитовані слова автора, до речі, нашого доброго друга, лікаря за фахом. Ці слова були справді сказані ним, проте в заголовку вони вирвані з контексту й тому набули зовсім іншого значення, ніж вкладав у них автор. Будучи сам лікарем, він передусім звернувся до лікарів за допомогою, коли його синові поставили страшний діагноз. Але Бог провів його іншим шляхом — і він у певний момент зрозумів, що лікарі тут безсилі, а лише Бог може змінити ситуацію.

Зворотний бік свідчення, Юрій ВАВРИНЮК, 15.03.2018
Журналістська практика показує, що однією з найбільш улюблених рубрик християнських видань є свідчення. І не тільки видань. На богослужіннях також люблять слухати життєві історії людей, яких змінив Бог. Та й відеосвідчення в інтернеті не менш популярні. І це не дивно. Розповіді про реальну силу Божу, Божі чудеса та Божу любов в житті людей підбадьорюють, додають сил, зміцнюють віру й надію що Господь може зробити чудо для усіх, хто довіриться Йому.

«Свідчення» не на користь, Денис ПОДОРОЖНИЙ, 15.03.2018

Соціальні мережі породили дивовижний феномен, який часто межує з патологією: людина, замість того, щоб діяти (допомогти, захистити), спішить розповісти всім, що вона бачила. Показати знімок чи відеозапис події. Це і раніше робили журналісти, але соцмережі подарували таку «навичку» всім своїм користувачам. Нині підлітки знімають на відео бійки однокласників замість того, щоб їх рознімати. Глядачі прямих трансляцій можуть у реальному часі спостерігати за злочином і не поспішати повідомляти в поліцію.

Особисте свідчення, Сергій ГОЛОВІН, 15.03.2018

Бог залишив нам Своє об’явлення не у формі певних догматів чи постанов. Він дав нам оповідання. Біблія — це розповідь, це особисте свідчення Самого Бога про те, як Він любить людей. Так само й апостол Павло представляє свою апологію як особисту розповідь про стосунки з Богом Його обраного народу та як розповідь про стосунки з Богом всього людства. І кожен із нас — частина цієї розповіді.

До Бога через християнський табір, 11.01.2018

Одна стаття мене дуже схвилювала та змусила замислитися: «Чи можна сказати щось подібне про наш табір?» Авторка статті описує переживання в християнському таборі. Вона відвідувала його декілька сезонів підряд і називає це кошмаром. Спочатку в своїй статті детально описує основу служіння цього табору — запросити Ісуса у своє серце й здобути вічне життя. Також вона писала про наставника, який наочно продемонстрував усім, що станеться з тими, хто не прийме Ісуса у своє серце, засмаживши на вогнищі живого слимака перед кількома сотнями замерлих від жаху очей.

Дороги розгубленого покоління, Юрій ВАВРИНЮК, 11.01.2018

В одній із публічних дискусій відомий український богослов Сергій Санніков сказав таку фразу: «Нинішнє покоління — це люди, які загубили себе». Мається на увазі пострадянське покоління, світогляд якого формувався у 90-ті роки минулого століття та на початку ХХІ. Чи мав автор цієї думки рацію? Вважаю, що так. І це, до речі, стосується не тільки молодих людей, що зросли в цей період, але й тих, хто вийшов із радянсько-комуністичного світу. Що ж саме дає підстави говорити про наших сучасників як про загублених?

Етнос і міжкультурні відносини, Богдан ГАЛЮК, 27.09.2017

Історія людства почалася зі створення перших людей — Адама і Єви. Біблійні родоводи показують, як потім з одного сімейства вийшли роди й племена, а з них утворилися народи. Нащадки першої людини стрімко розмножувалися, але через їхні вчинки, які були злом в Божих очах (див. 1М.6:5), Творцеві знову довелося почати людський рід від праведника Ноя і його сім’ї (див. 1М.9:1). Незабаром його нащадки наповнили «острови народів у їхніх краях, кожний за мовою своєю, за своїми родами, у народах своїх».

Розмова про головне, або Три дні у волонтерській команді єпископа Володимира Брички, Ірина Столяр, 17.12.2016

На одному з християнських сайтів є цікавий додаток: «Виміряй температуру свого християнства». Простенький тест дає характеристики «теплого», «холодного» та «гарячого» християнина. Результати з’являються на загальній шкалі — така собі візуалізація духовного стану. На щастя, гарячих християн видно здалеку без будь-яких тестів, їхні справи промовляють самі за себе.
Про це подумала, коли працювала над матеріалом про роботу п’ятидесятницьких церков на сході України. У нашому братстві за цей напрямок відповідає єпископ Володимир Бричка, який особисто вже близько сорока разів побував на прифронтовій території.
Мені пощастило разом із Володимиром Дмитровичем відвідати Донеччину й Луганщину в команді волонтерів. Про це — у цьому матеріалі.

За всіх, хто при владі, Віктор КОТОВСЬКИЙ, 6.04.2016

Відповідаючи на цей заклик, ми, звісно ж, нічого поганого для них у Бога не просимо, хоча іноді й хочеться, аби Господь гарненько всипав тому чи іншому великому зверхнику, бо таки ж заробили. «Дай їм, Господи, мудрості, пошли їм необхідну твердість та мужність у їхній діяльності, наповни їхні серця милосердям та турботою за країну, за народ…» і так далі в тому ж дусі. Накриваємо загальною молитвою злих і добрих, чесних і нечесних. Мені важко уявити, що, дуже бажаючи задовольнити щирі благання Своїх улюблених, Бог може дати більше мудрості міністрові-хабарнику, сили – хижакові-бізнесмену й таким іншим. Отож, Йому доводиться якось сортувати наші молитовні благання, чи не так?

Християнин і державна влада, Олексій КОЛОМІЙЦЕВ, 6.04.2016

Не раз християнину в житті доводиться стикатися з питаннями державної влади, особливо під час її виборів. Я хочу проаналізувати деякі принципи, щоб кожен міг сформувати собі правильне ставлення до цього питання й не зайняв одну з двох не зовсім правильних позицій. Перша позиція — апатія, коли людина каже: «Я не знаю, що там і до чого. Хай собі йде, як іде, а Господь Сам приведе до потрібної мети». Інша крайність, коли люди впадають у паніку, не сплять ночами, ходять на демонстрації, піднімають різні лозунги й посилено намагаються добитися того, щоб їхній кандидат переміг, пов’язуючи дуже багато з його перемогою.

Інформаційна влада: битва за душі, Юрій ВАВРИНЮК, 6.04.2016

Пройшовши довгу еволюцію, влада на даний момент сформувалася в класичний трикутник: законодавча, виконавча та судова. І над усіма ними потужним та непереможним Голіафом стоїть четверта влада, влада інформації. Хоча, напевне, правильніше було б поставити її першою. Бо, розумно (чи хитро) озброївшись інформацією, можна досягнути більше, аніж усі гілки влади разом узяті. Чому ж медіа удостоїлися такої честі називати себе владою? Чи це, може, гарна метафора? Ні, насправді так воно і є. Четверта влада була і є потужним інструментом впливу на людей і навіть на хід історії. Тому було б неправильним нехтувати цим впливом.

Причини для дружби Церкви з наукою, Ніколь КАЛМА, 8.02.2016

У неділю перед початком роботи над своєю дисертацією я вирушила до церкви помолитися. Докторський ступінь — це великий крок вперед, я дуже хвилювалася з цього приводу, і мені потрібно було розділити цей стан з ким-небудь, щоб хто-небудь стояв зі мною в молитві, поки я виливаю свої хвилювання Господу. Коли в молитовній групі я розповіла про своє прохання, її лідер запитав мене, що саме я вивчаю. Я без жодної задньої думки тут же випалила: «Психологію. Когнітивістику». Він кивнув і став молитися. Але молитва його була не тією, на яку я розраховувала: він раптом став просити Бога, щоб моє захоплення наукою не відвело мене від віри, щоб мозок мій не затуманився від усіх цих ідей і теорій.

Євангелія в епоху постмодернізму, Віталій ЯЦЮК, 8.02.2016

Ми живемо в період постмодернізму. Постмодернізм — це світоглядно-мистецький напрям мислення, який прийшов у кінці ХХ ст. на зміну модернізму. Які ж визначальні риси постмодерністського мислення? Адже ми маємо бути місіонерами серед людей, багато з яких вже перебувають під його впливом! Ми маємо знати цей світогляд, перш ніж благовістити.

Вуличний євангелізм: точки зору, 8.02.2016

Останнім часом в Україні набув поширення вуличний євангелізм у різних проявах. Наприклад, молодь київської церкви на Кар’єрній практикує так звані «картонні євангелізації». На листках картону пишуть цитати з Біблії, а потім із ними виходять на людний проспект. Найчастіше перехожі просто проходять, читаючи: «Шануй батька твого і матір твою», «Не чини перелюбу», «Не призивай імення Господа, Бога твого, надаремно» і т. ін.
Свою думку з приводу таких методів благовістя висловлюють пастор київської церкви «Філадельфія» Анатолій Козачок та вуличний проповідник Олександр Курченко.

Переваги особистого свідчення, Сергій ВІНКОВСЬКИЙ, 8.02.2016

Коли Ісуса запитали, яка найбільша заповідь в Законі, Він відповів: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять…» (Мт. 22:37-40). На цих двох заповідях: Бога люби і людей люби — ґрунтується Закон, пророки… і євангелізація. І якщо ти сприймеш ці слова, як є, буквально — ти приречений стати благовісником і свідчити про Христа. Говорячи про особисте благовістя, я маю на увазі — коли ми з кимось розмовляємо один на один.

Благовістя, що приносить плід, Андрій БАРАНОВ, 8.02.2016

Коли людина помирає або кудись надовго від’їжджає, то на прощання старається сказати найважливіше. Ісус, залишаючи учнів, акцентував на головному. Церква на землі створена саме для благовістя. Церква, яка не проповідує Євангелію, — мертва. Будь-яке служіння в церкві, яке не націлене на євангелізацію, — мертве служіння. Будь-який християнин, що не благовістить, — мертвий християнин.

Важкий тягар війни, Віктор КОТОВСЬКИЙ, 16.09.2015

Заповідь не з легких, що й казати... Від своїх «тягарів» не знаєш, як вибавитися, а тут ще й чужі… Завантажені власними невичерпними турботами, ми не завжди знаходимо час та силу вирватися з-під влади агресивного повсякдення, щоб незамуленим поглядом озирнутися довкола. Але раптом лунає дзвінок: хтось благає про допомогу, і ти, важко зітхнувши, виринаєш зі свого побуту й починаєш думати. І після нелегких роздумів допомагаєш, чим можеш.

Хабар з точки зору Бібілії, 16.09.2015

Наше сьогоднішнє уявлення про хабарі дещо відрізняється від того поняття хабара, яке дає Господь Бог у Своєму Слові. Саме цим і пояснюються розбіжності в ставленні до хабара та хабарництва в наші дні. Що в Біблії називається хабаром?

Корупція і Церква, Василь МАРТИНЮК, 16.09.2015

Корупція і церква — на перший погляд поняття несумісні. Бо ж в основі корупції лежить жадоба вигоди, збагачення, корисливість, а де корисливість — там несправедливість, всяка неправда, шахрайство, приховане й неприховане грабіжництво. Якщо взяти до уваги саме значення слова «корупція», що походить із латинського «псувати», то вона — зіпсуте розуміння справедливості морально зіпсованих людей. Корупціонер вважає, що гроші він бере справедливо, за роботу, за послугу, а вже що то за робота й послуга і хто за неї платить — багач, бідняк, удова чи сирота, — це вже деталі, які йому не цікаві.

Християнин на робочому місці, Антон ІВАНОВ, 16.09.2015

Робота, праця — це те, з чим ми стикаємося майже кожного дня в нашому житті. Кожен з нас працює, щоб мати прожиток, одяг, житло й ін. І що цікаво, коли ми заглянемо в Біблію, то побачимо, що Слово Боже однозначно й досить часто вчить, що християнин повинен мати особливе ставлення до своєї праці. У Писанні ми читаємо: «І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям!» (Кол.3: 23). Цей вірш містить дуже важливий урок, який полягає в тому, що робота, навіть якщо вона найпростіша, повинна робитися, як для Господа. Тобто будь-яка робота вимагає особливого ставлення й певного посвячення.

Культура впливової меншості, Михайло МОКІЄНКО, 16.09.2015

Чому меншість в історії впливала на більшість? Чому меншість була спроможна настільки вплинути на суспільство, що більшість ставала на коліна перед меншістю? І, зрештою, чому сіль, яка займає такий невеликий об’єм у тій чи іншій страві, відіграє таку важливу роль у ній?
Спробуємо відповісти на ці питання.

Сім принципів молитви за країну, Ярослав ЛУКАСИК, 30.06.2015

Україна, мабуть, ще ніколи не отримувала стільки молитов, скільки їх було протягом останнього року. В Біблії, і особливо в Старому Заповіті, є багато прикладів заступницької молитви за країну. За народ молилися Мойсей, Давид, Соломон, Даниїл, Неемія, Ездра, Павло й багато інших біблійних героїв. Саме Біблія відкриває нам певні принципи того, як нам треба заступатися за країну, щоб наша молитва була ефективною. Ось декілька біблійних принципів.

Погляд у минуле, Михайло ПАНОЧКО, 30.04.2015

«Ви сіль землі», — сказав Христос у Нагірній проповіді. Минуло два тисячоліття, і слова Христові ні на йоту не втратили своєї актуальності. Церква як інституція Божа, як живий організм, який народився від Божого Слова і Духа, вже починаючи від першого століття реа­гувала на різні виклики. Чи це було за часів Нерона — гоніння, чи за часів Діоклетіана — переслідування й знищення християнської літератури. Тюрми, заслання, амфітеатри — що тільки не пережили люди, які вирішували йти за Христом. І, власне, історію творили люди, які належали до Церкви Христової.

1 2 3

 

 
Українська християнська поезія Місія "Голос надії"