Благовісник

Церква та суспільство

Культура впливової меншості

Чому меншість в історії впливала на більшість? Чому меншість була спроможна настільки вплинути на суспільство, що більшість ставала на коліна перед меншістю? І, зрештою, чому сіль, яка займає такий невеликий об’єм у тій чи іншій страві, відіграє таку важливу роль у ній?

Спробуємо відповісти на ці питання.

Коли ми розгортаємо Старий Заповіт, то читаємо, що Бог обрав Авраама, обрав Ізраїль. Але це обрання не було виокремленням Ізраїлю та ігноруванням інших народів. Бог обрав одного, щоб благословити усіх. Коли Він покликав Авраама, то в ньому хотів благословити всі народи. Коли покликав Ізраїль, то хотів, щоб це був народ священиків і світло для народів. І він в певні періоди виконував цю роль. Та коли євреї досягнули певного цивілізаційного розквіту в добу Соломона, замість того, щоб поширювати принципи Яхве, почали запозичувати інші цінності. І кінець правління Соломона був недобрим. Оця культура впливовості замінилася запозиченням чужих цінностей. Подібні моменти ми не раз можемо прослідкувати в біблійній історії.

Та коли Біблія описує полон, то він постає як щось дуже впливове. Коли Йосип потрапив у полон, він вплинув на всю єгипетську цивілізацію. Коли маленька дівчинка-полонянка лише згадала про пророка з Самарії, то ізраїльсько-сирійські стосунки вийшли на зовсім новий рівень. І коли чотири підлітки потрапили у вавилонський полон, то вони вплинули на Вавилон потужніше, ніж весь Ізраїль у добу свого найвищого цивілізаційного розквіту.

Тому спинюся на історії цих чотирьох юнаків і проаналізую, що ж було в них такого особливого, що вони вплинули на суспільство, у якому перебували. А потім спробуємо перенести ситуацію в наш час.

Книга пророка Даниїла оповідає: «За третього року царювання Йоякима, Юдиного царя, прийшов Навуходоносор, цар вавилонський, до Єрусалиму, та й обліг його. І дав Господь в його руку Йоякима, Юдиного царя, та частину посуду Божого дому, і він відправив їх до краю вавилонського, до дому свого бога, а посуд відправив до скарбничного дому свого бога. І сказав цар до Ашпеназа, начальника його євнухів, щоб привести з Ізраїлевих синів, і з царського, і з шляхетського роду, юнаків, що нема в них жодної вади, і вони вродливого вигляду та розумні в усякій мудрості, і здібні до знання, і розуміють науку, і щоб у них була моторність служити в царському палаці, і щоб навчати їх книг та мови халдеїв. І призначив їм цар щоденну поживу, з царської їжі та з вина, що сам його пив, а на їхнє виховання три роки, а по закінченні їх стануть вони перед царським обличчям. І були серед них з Юдиних синів Даниїл, Ананія, Мисаїл та Азарія. А начальник євнухів дав їм інші імена, і дав Даниїлові ім’я Валтасар, а Ананії Шадрах, а Мисаїлові Мешах, а Азарії Авед-Неґо. І поклав Даниїл собі на серце, що він не оскверниться їжею царя та питвом, що той сам його пив, і просив від начальника євнухів, щоб не осквернитися. І дав Бог Даниїлові ласку та милість перед начальником євнухів» (Дан. 1:1-9).

Згадані події датують 605 роком до народження Христа. Юдея в кінці свого розвитку не служила Богові повною мірою й не проповідувала цінностей Яхве. І Бог посилає Навуходоносора, який тричі приходить на юдейські землі.

Жителі тодішнього сходу вважали, що бог Навуходоносора Мардук був сильнішим від ізраїльського Яхве, Який не дав своєму народу сили для перемоги. Та насправді у Писанні сказано, що коли Навуходоносор воював з юдеями, то «дав Господь в його руку Йоякима, Юдиного царя». Саме Бог допустив те, щоб Його вибрана нація понесла втрати від Навуходоносора. В давні часи, коли війни велися в ім’я богів, перше, що було захоплено, а це були посудини з дому Божого, віддавалося богам. Так вчинив і Навуходоносор. Але він забрав не лише посудини з Дому Божого, а й юнаків. Це були не прості хлопці. Вони мали особливий статус —були з шляхетного роду. По-друге, вони була гарні на вроду. І, зрештою, вони були схильні до навчання.
Навіщо ж ці підлітки були потрібні Навуходоносорові? Він діяв як стратег. І стратегія його полягала в тому, щоб позбавити Юдею майбутнього покоління керівників. І якщо в народу не буде еліти, він дуже скоро загине як цивілізація. Так і сталося в Юдеї через 19 років.

Чи це не є нині тактикою диявола? Він сьогодні шукає серед християн статусних, гарних видом, чутливих до всякої науки й намагається будь-якими способами виманити їх із церкви. Він розуміє, що якщо їх забрати, то завтрашній день церкви буде під сумнівом. Тому ми повинні бути особливо пильними й молитися, щоб Бог зберіг наших дітей. Нинішнє і майбутнє церкви залежить від того, чи будуть ці люди серед нас.

Цар Навуходоносор не послав цих юнаків у каменоломні. Він виявив до них прихильність, щоб вони, відірвані від звичного середовища, забули свого Бога, свою культуру, свою релігію, відчувши, що такого прийняття, як тут, вони більше ніде не матимуть. Він мав на меті «вавілонізувати» цих юнаків, щоб виховати носіїв нової культури, апологетів вавилонської системи, яку вони повинні були впровадити у свій народ, ставши рупором іншої системи цінностей, яку він культивував у той час на Стародавньому Сході.

Першим кроком, який мав засвідчити, що світоглядний стержень цих юнаків змінився, стала зміна їхніх імен. Ім’я Даниїл у перекладі значить «Бог — мій Суддя». Тепер його стали звати Валтасар, що в перекладі значило «Бел (місцеве божество, у яке вірили вавилоняни), збережи царя!» Богоцентричне ім’я перетворилося на язичницьке. Особливо страшні зміни відбулися з іменем Мисаїл, яке означало «хто такий Бог?» або «подібний до Бога». Його змінили на ім’я Мешах, що означало «баран». Але питання тут стояло не в імені, а в новому світогляді, який культивувався в цих юнаках.

Коли більшовики встановили свою владу, то почали світоглядні зміни з перейменувань населених пунктів, вулиць, установ і т. ін. Навіть імена дітям почали давати інші. І це було не просто так. Це було для того, щоб пропагувати свою систему цінностей.

Коли начальник євнухів перейменував хлопців, Даниїл відчув небезпеку і, як сказано в Писанні, «поклав собі на серце, що він не оскверниться їжею царя та питвом, що той сам його пив…» Вавилоняни споживали конину, верблюже м’ясо та свинину. Та, відповідно до Закону, ці види м’яса вважалися в євреїв нечистими. Крім того, воно варилося в крові, а потім підносилося вавилонським богам, які мали його благословити. Тому ця їжа вважалася ідоложертовною, і Даниїл знав про це. І коли він щось вирішував, одразу ж йде згадка про Бога: «І дав Бог Даниїлові ласку та милість перед начальником євнухів». Десять днів ці четверо юнаків їли тільки те, що вважали чистим, і їхні обличчя були ще гарніші, як обличчя всіх інших юнаків. І коли «цар розмовляв з ними, і зо всіх них жоден не був знайдений таким, як Даниїл, Ананія, Мисаїл та Азарія» (Дан. 1:19).

Згодом цар побачив у цих людях щось велике. І Бог благословив їхнє служіння особливою мірою.
Як ми можемо застосувати цей текст у нинішніх умовах? Як ця оповідь може допомогти тій людині, яка хоче стати частиною культури впливової меншості? Я хочу зробити чотири висновки з цього тексту, які можуть бути корисними для нас.

Висновок перший: покарання — це частина Божого процесу виправлення.

Коли євреї потрапили в полон на сімдесят років, то їм від того ідолопоклонства, яке панувало там, стало погано. І коли вони повернулися, то вже більше ніколи як нація не поклонялися чужим богам. Це покарання мало результат у їхньому житті й, справді, стало частиною Божого процесу виправлення. Тому ми повинні сприймати покарання з вдячністю, бо, як не прикро, людина не завжди готова приймати Божу волю добровільно. Часто її треба підштовхнути до цього.

Ще в XVII столітті Джордж Фокс створив певну теологію зцілення, яка полягала в тому, що Бог може зцілити людину. Але він висловив дуже цікаву думку: «Коли я чую, що хтось заслаб, то не одразу беру оливу й біжу мазати цю людину. Я розумію, що для Бога христоподібний характер важливіший від здорового тіла». І в цьому є сенс. Бо скільки людей, які отримали зцілення, й далі залишалися з незміненим характером. А Писання каже, що «той, хто страждає тілом, перестає грішити». Тому Джордж Фокс, перш ніж молитися за зцілення людини, розмовляв з нею, щоб виявити, чому та чи інша хвороба прийшла в її життя і чого Бог хоче навчити її через це.

Одна сестра розповідала, що півроку лежала в лікарні й мала змогу весь цей час читати Біблію, бо до того вже три роки через життєві клопоти зовсім не читала Слова Божого.

Що важливіше для Бога: христоподібний характер чи здорове тіло? Звичайно, Бог хоче, щоб ми були здорові. Але проблема в нас: іноді ми не можемо по-доброму зрозуміти, чого Він хоче від нас. І Він мусить карати нас, щоб виправити.

Другий висновок: незважаючи на програшну ситуацію, не забуваймо, що її контролює Бог.

Починається книга Даниїла тим, що Навуходоносор перемагає ізраїльтян, але закінчується тим, що приходить до влади Кір. Змінюється епоха — і Божий народ, а також посуд із Божого дому повертаються в Єрусалим.

Коли ми бачимо події, які зараз відбуваються в Україні, найперше, що має прийти нам, християнам, у серце: ситуацію контролює Бог. Якщо ми упустимо цю істину, ми втратимо стержень.

Коли у вашій медичній картці з’являється страшний діагноз, то як християнин чи християнка ви повинні передусім подумати: «Ситуацію контролює Бог». Коли у вас проблеми чи труднощі в сім’ї, і здається, що виходу немає, але пам’ятайте — Бог контролює ситуацію. І я знаю багатьох людей, які твердо вірили в це й отримали перемогу в житті. Саме такими були й ці четверо юнаків, про яких ми згадували.

Третій висновок: вірність Богові важливіша від кар’єри.

Ті, хто спостерігав за цими юнаками, могли б сказати їм: «Користуйтеся тими перевагами, які вам дано. Вам повезло. Станьте частиною нової дійсності». Але для цих юнаків вірність Богу була важливішою від їхньої кар’єри. Та чи постраждала їхня кар’єра від того, що вони були вірні Богові? Я скажу більше: не те що не постраждала, а їхня кар’єра стала набагато величнішою, ніж кар’єра підлітків, які не прийняли рішення бути вірними Богові й злилися з системою, ставши частиною номінальної більшості.

Моєму другові Тарасу, хорошому перекладачеві з англійської мови, одного разу запропонували дуже вигідний контракт на переклад книги. Тоді він ще не мав житла й мріяв, що за ці гроші зможе його придбати. Та раптом йому спало на думку попросити переглянути текст, який треба буде перекладати. Це була книга, яка містила філософсько-релігійні трактати Реріхів та Блаватської. Порадившись із дружиною, Тарас відповів, що відмовляється від контракту, бо розумів, що ця книга, яка мала видаватися великим тиражем, негативно вплине на свідомість багатьох людей. Ті, хто пропонував цей контракт, здивувалися відмовою, бо сума гонорару була дуже високою. У ту мить Тарас втратив мрію на власне житло, але буквально за півроку Бог дав йому те, чого він потребував. Бо вірність Богові важливіша від грошей, і коли ми довіряємо Йому, Він спроможний нас благословити.

І ще один дуже важливий висновок. Чи помітили ви, що в цьому тексті тричі згадується число десять? Десять днів просив Даниїл для експерименту з їжею. Через десять днів ці юнаки, які були вірні Богові, виявилися гарнішими й круглішими лицем від інших. А коли вони постали перед Навуходоносором, то сказано, що вони були в десять разів мудрішими від інших.

Яким чином було виміряно рівень їхньої мудрості? Ще й дотепер немає такого пристрою, яким можна було це виміряти. Але тут ми бачимо чіткий духовний закон: повнота Божого благословення приходить на повноту вірності, проявленої в повноті випробувань.

Коли ми бачимо успішного християнина, то задумуємося: «Господи, за що Ти його благословляєш? Чому він більш благословенний, ніж я?» Але питання в тому, що ми бачимо лише благословення. Ми не бачимо випробувань, які пройшла та людина. Ми не бачимо тих тяжких умов, у яких була проявлена вірність.

Але я впевнений на всі сто відсотків, що Бог спроможний благословити нас, якщо ми будемо вірними Йому в тих випробуваннях, які Він допустив у наше життя як засіб для нашого виправлення.

І якщо ми поглянемо глибше, то зауважимо, що культура впливової меншості тісно пов’язана з одним словом — «поклав». Даниїл поклав собі на серце. І покладене в його серце визначило його майбутнє. Він став впливовою фігурою в царстві. Згодом Навуходоносор видасть указ: «В усіх країнах, які підпорядковані Вавилону, кожен, хто буде хулити Бога Валтасара і його друзів, буде конче розрубаним на частини». Чотири безправні полонені підлітки щось поклали собі на серце. Але покладене в їхнє серце змінило Вавилон.

Що нині може змінити Україну? Як Церква може стати впливовою? Очевидно, нам треба культивувати якусь культуру. А для цього треба щось покласти у своє серце. Такі явні проблеми в суспільстві — це лакмусовий папірець не лише стану влади, а й стану Церкви. І якщо Церква покладе у своє серце вірність Богові (це не означає, що вона має замкнутися у собі й не шукати каналів соціалізації та впливу), прийдуть зміни. Нині церква численна. Вона має багато кадрів, які здатні чинити вплив на суспільство. Але ми не бачимо такого впливу, який бачимо у Вавилоні. То ж, мабуть, питання не в кількості представництва. Питання, мабуть, у тому, ЩО ми кладемо у своє серце? Чи спроможні ми плисти проти течії? Чи ми бажаємо цього дискомфорту на певному етапі? Чи розуміємо, що покарання — це частина Божого процесу виправлення? Чи просто хочемо гарного тихого життя, щоб нас ніхто не чіпав. Щоб прийшла така влада, яка б навела порядок, дала економічний благоустрій, політичну стабільність та культурну гармонію. І ми, як Європа чи Америка, поступово заснемо. Але історія свідчить про те, що саме ті країни, у яких ситуація турбулентна, нестабільна, по-особливому шукають Бога. Там по-особливому моляться.

Я хочу, щоб Бог нас благословляв. Але перш, ніж Він нас благословить, ми повинні проявити повноту вірності в повноті випробувань. Ми маємо сформувати культуру впливової меншості, яка, як сіль, обсолює суспільство й змінює його.

Михайло МОКІЄНКО,
історик, викладач, докторант інститут філософії

"Благовісник", 2,2015