Благовісник

Церква та суспільство

Сім принципів молитви за країну

Україна, мабуть, ще ніколи не отримувала стільки молитов, скільки їх було протягом останнього року. В Біблії, і особливо в Старому Заповіті, є багато прикладів заступницької молитви за країну.
За народ молилися Мойсей, Давид, Соломон, Даниїл, Неемія, Ездра, Павло й багато інших біблійних героїв. Саме Біблія відкриває нам певні принципи того, як нам треба заступатися за країну, щоб наша молитва була ефективною. Ось декілька біблійних принципів:

1. Не все залежить тільки від Бога. Богу потрібні люди

«Небо — небо Господу, а землю Він дав синам людським» (Пс. 114:24).

«І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив його, та Я не знайшов!» (Єз. 22:30).

Бог може не знайти людей, які йому потрібні для здійснення Його плану на землі. Про це написано в Книзі Ісаї, 59:16: «І Він бачив, що немає нікого, і дивувавсь, що немає заступника».

Істину про роль людини в Божому плані спасіння показує також історія заступництва Авраама за Содом. «І сказав Авраам: «Хай не гніває це мого Господа, і нехай я скажу тільки разу цього: може хоч десять там знайдеться?» А Господь відказав: «Не знищу й ради десятьох!» (1 М. 18:23-32).

Цей біблійний принцип відомий також у соціології — для удосконалення змін у суспільстві потрібна критична маса людей, які є носіями ідеї та здатні принести зміни в суспільство. Щоб спасти Содом, Богові потрібна була критична маса праведників у цьому місті, але Він так і не знайшов її…

Що це за праведники? Якими характеристиками повинні бути наділені ці люди, щоб Бог спас їхню землю? Вони повинні знати Боже (біблійне) бачення щодо своєї країни, бути готовими присвятити самих себе ради реалізації цього бачення.

Чи є на сьогодні критична маса праведних Божих дітей, які є носіями Божого бачення для України і які готові віддати своє життя, свою працю, свої здібності, всю енергію ради втілення Божої мрії для України?

Не можна залишати це питання риторичним!

2. Єдність у молитві — запорука її ефективності

«Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі!» (Мт. 18:19).

Молитва Церкви має свою силу, коли відбувається в згоді та єдності. Пригадаймо наші молитви, якими ми, євангельські християни, молилися рік тому, ще в часи Майдану. Один молиться за здравіє царя, а інший за упокой. А Богові кого слухати?

Чи проаналізуймо сучасні молитви протестантів України і таких же баптистів та п’ятидесятників Росії. Усі ми молимося про одне — російсько-українську війну, але наскільки різні наші молитви.

Одразу виникає питання: «А що думає Бог із приводу російсько-української війни?» Він же не абстрактний, Він Особистість, у Нього обов’язково є свій досконалий, єдино правдивий погляд на це.

Саме звідти й постає третій принцип того, як молитися за свою країну:

3. Молитися згідно з волею Божою

Перша заповідь Божа звучить так: «Слухай, Ізраїлю…» Головна мета молитви — почути, якою є воля Божа. Мета християнської молитви полягає не в тому, щоб переконати Бога (саме так моляться язичники). Ми не здатні змінити досконалої волі Всевишнього. Наша мета — змінити себе, точніше, доторкнутися до Божої волі й проголосити: «Хай буде воля Твоя на землі, як є на небі». А Його воля (і для України) — «думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію» (Єр. 29:11).

«Аврам повірив Господу, і Він зарахував це йому в праведність» (1 М. 15:6). Віра Авраамова, яка сподобалася Господу, — це не просто його сильна воля, відсутність сумніву в Божих обітницях, а найімовірніше — бажання Авраама згідно з бажанням Бога. Авраам почав мріяти про те ж, про що давно мріяв Бог, — про народ, який жив би за принципами істини та праведності. Бог, зрештою, знайшов людину, яка бажає присвятити й присвячує своє життя ради реалізації бажання Господа. Небо єднається із землею — твориться історія.

Проблема євангельських християн на пострадянському просторі полягає у фрагментарному світогляді. Цей світогляд не цілісний та гармонійний, а скоріше набір різних фрагментів, які ніяк не підходять один до одного. Це як класти плитку у ванній, і кожна плитка з іншого магазину, іншого кольору та з іншого матеріалу. Одна плитка біблійного походження, інша made in USSR, ще одну взято з постмодерністської культури, а третя — з телевізійної пропаганди. Духовна еклектика.

Сутність християнства як світогляду полягає в тому, щоб на все дивитися Божими очима. Для цього єдино правильний інструмент — Біблія. Але поки що нас більше формує культура, у якій ми живемо, ніж Слово Боже, яке проникає в будь-яку сферу життя на землі. Поки що Божі думки не є нашими думками, тому що дороги Божі не є нашими дорогами (див. Іс. 55:10).

Слова Ісуса про те, що ми не від світу цього, не означають, що нас не цікавлять справи, які відбуваються на землі, а те, що наші думки, наш світогляд, наші цінності й пріоритети — у досконалому Царстві Божому, звідки беремо стандарти для різних сфер життя на землі. Бо хоча ми не з цього світу, але ми послані в цей світ.

4. У молитві потрібно ототожнюватися зі своїм народом

Принцип священика — бути представником Бога перед народом і представником народу перед Богом. «Ми — священство царське».

У своїх молитвах Ездра, Неемія й Даниїл завжди при будь-яких обставинах ототожнювали себе зі своїм народом (див. Дан. 9:4-6). Хоча Даниїл не скоював жодного зі згаданих ним гріхів, але він, як справжній священик, несе в молитві до Бога разом із собою і свій народ. Він ототожнює себе зі своїм народом. Ще більш радикально молиться Мойсей за Ізраїль, кажучи: «Якщо Ти хочеш знищити народ, то краще знищ мене разом із ним».

Нам, євангельським християнам, треба частіше використовувати слово «МИ» щодо нашого народу. Блаженний народ, який має таких священиків. Гріх буде прощений і земля відновлена. Щоб ефективно молитися за Україну, треба її любити.

5. Усе треба називати своїми іменами

Кров Ісуса очищує нас від наших гріхів тільки в одному випадку — якщо ми визнаємо наші гріхи (див. 1 Ів. 1:9).

Якщо у вас болить нога — і ви прийшли до лікаря, але не називаєте своєї болячки, він не спроможний вам допомогти. Треба зізнаватися перед Богом у своїх національних гріхах, у своїх недоліках та слабостях. Не ради критиканства й негативізму, але ради істини, яка робить нас вільними.

6. На все треба дивитися крізь призму крові Ісуса Христа

«Говорить Господь: «Коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг…» (Іс. 1:18). Кров Ісуса Христа здатна вершити чудеса як у житті особистостей, так і в житті цілих народів. Усе прокляте й страшне може преобразитися в славне й прекрасне. Ця сила є тільки в силі крові Ісуса Христа, Його жертви та воскресіння.

Історія християнських пробуджень представляє нам багато надихаючих прикладів того, як змінювалися суспільства під впливом віри в Ісуса Христа, Його Євангелії та покаяння у своїх гріхах. Яскравий приклад тотального преображення народу — Швейцарія. До 16 століття це був народ солдатів-найманців, які за гроші воювали на чужих землях за чужі інтереси. Це справжнє прокляття, коли матері народжують синів для того, щоб вони помирали в чужих війнах. Але все змінилося в Швейцарії після Реформації в 16 столітті. Саме тоді цей край пережив велике біблійне пробудження, і відтоді найбільш войовнича нація Європи стала зразком миролюбності. Швейцарія не брала участі ні в Першій, ні в Другій світовій війні.

7. Молячись, треба бути готовим діяти

Молитва перед Богом не буде цінною, якщо ми не готові також і діяти відповідно до нашої молитви. Великий отець Західної Церкви св. Бенедикт учив: «Ora et Labora», що з латині перекладається як «Молись і працюй». «Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!», увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі» (Мт. 7:21). У молитві найважливіше — почути, яка є воля Божа, сказати «амінь» і бути готовим її виконувати.

Україна стала центром світу — увага світових медіа, крупних політиків та товариств на різних континентах зосереджена на подіях в Україні, оскільки від них залежить подальший розвиток та безпека людства. Але в Божих очах найважливішою є позиція Його народу. Що думає, як поводиться, як і за що молиться Його Церква. Ми — Його очі. Від нас так багато залежить на цій землі.

Ярослав ЛУКАСИК

"Благовісник", 1,2015