Благовісник

Церква та суспільство

Важкий тягар війни

«Носіть тягарі один одного...» (Гал. 6:2).

Заповідь не з легких, що й казати... Від своїх «тягарів» не знаєш, як вибавитися, а тут ще й чужі… Завантажені власними невичерпними турботами, ми не завжди знаходимо час та силу вирватися з-під влади агресивного повсякдення, щоб незамуленим поглядом озирнутися довкола. Але раптом лунає дзвінок: хтось благає про допомогу, і ти, важко зітхнувши, виринаєш зі свого побуту й починаєш думати. І після нелегких роздумів допомагаєш, чим можеш.

Сьогодні наша країна привалена, наче бетонною плитою, величезним тягарем війни. Щось робить Президент, щось впроваджує Кабмін та Парламент, — кожен у міру своїх здібностей та сил. Народ, впавши у відчай, волає про допомогу, дедалі частіше звертаючи свій погляд до небес, але тягар не стає легшим. Не стає… Можливо, тому що надто багато ще тих, хто відмежувався, сподіваючись якось перечекати за міцними стінами свого дому невтихаючу бурю; немало тих, хто, осліплений диявольською пропагандою, ніяк не може прозріти; тих, хто, будучи віруючим, вважає, що земні справи його вже не стосуються.

Церква відділена від держави, це правда, але не відділена від народу, від його бід та страждань. Якщо б ми всі, незалежно від глибини нашої віри, взяли на себе хоча б маленьку частину загальнонародного тягаря, справи наші значно швидше пішли б на поправку. Місць, де ти міг би задовольнити свої благочестиві бажання, більше, ніж достатньо. Якщо тобі не під силу очистити країну від корупції та злочинності, то звільнити скверик неподалік від Свого дому від порожніх пляшок та паперових обгорток ти можеш, особливо не перетрудившись. Можеш попрацювати дві-три години у своєму домі молитви? Піди — й запропонуй свої послуги. Зараз у багатьох містах уже стоять молитовні намети, і кожен віруючий зможе не лише явити свої духовні здібності, але й реально допомогти тим, хто ще перебуває в темряві.

Кожен прибраний папірець робить нашу спільну Батьківщину чистішою, а значить кращою. Кожна гривня, пожертвувана на справи милосердя, допомагає поповнити чиюсь велику потребу, зміцнюючи тим самим дух любові та вдячності у всьому народі. Кожен грішник, який покаявся, — це не лише спасенне життя, але й чималий вклад у нашу спільну всенародну духовність.

Це прості речі, але прийняти їх до серця й почати щось робити не так вже й просто. Часто для цього Бог проводить нас через вогонь.

Віктор КОТОВСЬКИЙ

"Благовісник", 2,2015