Особисте свідчення

Бог залишив нам Своє об’явлення не у формі певних догматів чи постанов. Він дав нам оповідання. Біблія — це розповідь, це особисте свідчення Самого Бога про те, як Він любить людей.

Так само й апостол Павло представляє свою апологію як особисту розповідь про стосунки з Богом Його обраного народу та як розповідь про стосунки з Богом всього людства. І кожен із нас — частина цієї розповіді.

Ця розповідь переказується Лукою протягом Книги Дій апостолів тричі (Дії 9,22,26). Тому розгляньмо основні елементи апостольського свідчення й подумаймо, які практичні уроки ми могли б взяти з нього.

Умійте цінувати співрозмовника

«О царю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї, особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки…» (Дії 26:1-3).
Апостол не виходить за межу традиційного в ті дні шанобливого ставлення до тих, хто при владі. Але в словах Павла немає лестощів, він указує на реальні достоїнства свого опонента, який був експертом у юдейських законах і традиціях.

Визнання достоїнств опонента повинне бути не підлабузництвом, а реальною повагою, яка руйнує бар’єри. Зрештою, це смиренне розуміння нашого істинного становища. Як часто ми намагаємося говорити з грішниками звисока, забуваючи, що в нашому спасінні немає жодної нашої заслуги.

У Божому плані не невіруючі існують, щоб ми могли над ними звеличуватися, а віруючі, щоб служити тим, хто гине, допомагаючи їм набути спасіння.

Знайдіть точку перетину у ваших переконаннях

«Я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям, а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі» (6-7).

Павло знаходить щось спільне між ним та Агріппою. Ви не зможете ні в чому переконати людину, якщо з самого початку ви ні в чому не згодні з ним. Ніхто не буде нас слухати, якщо ми будемо розказувати те, що важливе для нас, а не для співрозмовника.

Христос називав себе другом митників та грішників (див. Мт.11:19). Чи багато хто з нинішніх проповідників готові назвати себе так? Чи доводилося в рекламі євангелізаційних шоу замість «великий проповідник, який збирає цілі стадіони людей…», читати: «друг злочинців, проституток, податкових інспекторів»? (Ну, про податківців ще, можливо, й напишуть).

Але для того, щоб прокласти шлях Господу, ми повинні стати частиною життя іншої людини, ототожнитися з нею.

Пригадайте своє життя до навернення

«Життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї, які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри… Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина, що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в’язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них. І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах» (4-5, 9-11).

Апостол не хвалиться своїми досягненнями в боротьбі проти Церкви. Він на власному прикладі показує, що для людини, яка не пізнала благодаті Божої, така поведінка природна. Ми повинні показати невіруючим, що ми чудово їх розуміємо й визнаємо, що, за людськими мірками, їхній спосіб життя є прийнятним і навіть достойним.

Розкажіть, як Бог прийшов у ваше життя

«Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників, то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!... І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: «Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку!» А я запитав: «Хто Ти, Господи?» А Він відказав: «Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з’явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі. Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю, відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими» (12-18).
Звичайно, ми можемо сказати, що наше навернення не було настільки драматичним, як у Савла з Тарсу. Але особисте навернення — ключовий момент свідчення. Люди можуть заперечувати ваші цінності, ваші переконання та доктрини, але хто може заперечити ваш досвід? Хто може заперечити те, що ви реально пережили? У цьому й сила особистого свідчення.

Пам’ятаєте, як це було в оповіді про сліпонародженого, якого зцілив Ісус? «І покликали вдруге того чоловіка, що був сліпим, і сказали йому: «Віддай хвалу Богові. Ми знаємо, що грішний Отой Чоловік». Але він відповів: «Чи Він грішний не знаю. Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу!» (Ів.9:24-25).

Я був сліпий, а тепер бачу. Це — факт. І можуть заперечуватися мої уявлення, мої переконання й доктрини, але я знаю одне: моє життя було нікчемним, а тепер у ньому є сенс, мета і радість.

Апостол розповідає Агріппі про своє навернення неквапливо, заходячи здалека. Можливість для такої детальної оповіді з безліччю деталей ви можете отримати під час домашнього спілкування чи вночі біля багаття під зоряним небом. Це привід все переосмислити, ділячись власними переживаннями.

Однак такої можливості можете ніколи й не мати. Та й невіруючі, як той же Фест, навряд чи будуть довго вас слухати. Тому, готуючись дати «відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію», треба вміти розповісти своє свідчення за 20 секунд. Але за цей час ви повинні зробити пролом у твердині та сподіватися, що пізніше, можливо, вам почнуть ставити питання.

Ось, наприклад, моє двадцятисекундне свідчення: «Я отримав хорошу світську освіту, але мене вчили, що Бога немає і Біблія — це лише збірка казок для літніх неграмотних жінок. І, щоб я прочитав Біблію, Бог закинув мене за Північний полюс, не давши з собою нічого читати, крім Біблії. І я вирішив, що не завадить прочитати декілька казочок на ніч. І, справді, не завадило. Я переконався, що з усіх «духовних книг» лише Біблія каже правду про світ, у якому ми живемо».

Я розумію, що ця оповідь не така вже й звичайна, але це також — не привід хвалитися. Я шкодую, що не прийшов до Бога раніше, не чекаючи екстремальних заходів із Його боку. Тоді б у моєму житті було б набагато менше дурниць і набагато більше радості. Тоді б моє двадцятисекундне свідчення звучало б, як в одного молодого чоловіка: «Батьки любили мене настільки, щоб навчити: для Бога недостатньо того, що я просто хороша людина. Я довірив своє життя Христу й жодного разу відтоді не пошкодував про це. Лише Ісус здатен наповнити життя сенсом».

Павло також мав своє двадцятисекундне свідчення: «А по всіх Він (Ісус) з’явився й мені, мов якому недородкові. Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була…» (1 Кор. 15:8-10).
Таке коротке свідчення — це не просто «лозунг», який привертає увагу слухачів. Воно — нагадування нам самим, щоб не забути, ким би ми були без Божої благодаті. Це нагадування про реальну участь Бога в нашому житті.

Зв’яжіть ваше свідчення зі свідченням Божого Слова

«Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має, що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!»(22-23).
Ми не наділені певним власним авторитетом. Єдиний авторитет, на який ми можемо опиратися, — авторитет Того, про Кого ми свідчимо. І ми завжди повинні базуватися на Його слові й бути утвердженими в Ньому. Інакше наше свідчення буде марним.

Не піддавайтеся на провокації

«Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: «Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!» А Павло: «Не дурію, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму. Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього що-будь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це» (24-26).

По суті, Фест звинувачує Павла в безумстві. Це — чистої води провокація. Якою була б наша природна реакція на подібну образу? Відомстити випадом у відповідь: «Сам дурень!» Чи зайняти оборонну позицію: «Та як ти смієш! У мене дві вищих освіти!» Але Павло на цю провокацію не піддається, він її просто ігнорує. Апостол спокійно відповідає Фесту, не витрачаючи часу на суперечки. У нього була можливість бесідувати з прокуратором раніше, і, найімовірніше, така можливість буде й потім, після від’їзду царя. Зараз же в нього, невинно заарештованого, єдиний шанс звернутися до царя з проханням про звільнення. І він взиває до царя про звільнення. Але звільнення не собі, а самому царю! Якби Павло піддався на провокацію, він ніколи не міг поставити Агріппі пряме й основне питання.

Притягніть до відповідальності

«Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш. Агріппа ж Павлові: «Ти мало що не намовляєш мене, щоб я став християнином...» А Павло: «Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки-но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів...» (27-29).

Свідчення не має бути просто захопливою розповіддю на духовні теми. Закликаючи співрозмовника до відповідальності, ви спонукуєте його приміряти все почуте до себе самого. Не обманюйтеся очікуванням, що відповідь завжди буде позитивною. Хтось буде готовий відповісти, як ефіопський вельможа; але хтось відкине ваше свідчення, як Фест. Хтось же буде просто розтягувати час, уникаючи відповіді, як Агріппа.
Люди відкидали свідчення Павла; люди відкидали свідчення Самого Ісуса; будуть відкидати й ваше. Якщо ви вважаєте це достатнім приводом, щоб відмовитися від свідчення, то ви надто переоцінюєте свою значимість. Річ у тому, що сатана не каже людям «не вірте», він каже: «Не спішіть», поки не стане пізно. Але відкинуть ваше свідчення чи приймуть, ви не дізнаєтеся аж доти, доки не поставите прямого й зрозумілого запитання.

Сергій ГОЛОВІН

"Благовісник", 1,2017