Благовісник

Церква та суспільство

Переваги особистого свідчення

Один на один

Коли Ісуса запитали, яка найбільша заповідь в Законі, Він відповів: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять…» (Мт. 22:37-40). На цих двох заповідях: Бога люби і людей люби — ґрунтується Закон, пророки… і євангелізація. І якщо ти сприймеш ці слова, як є, буквально — ти приречений стати благовісником і свідчити про Христа.

Говорячи про особисте благовістя, я маю на увазі — коли ми з кимось розмовляємо один на один. І це, наприклад, єдиний метод благовістя серед мусульман. Вони в натовпі ніколи не слухатимуть і нічого не сприймуть. Там на це — табу. Тільки — один на один. Причому категорично: чоловік з чоловіком, жінка з жінкою.

Тож розгляньмо переваги й особливості особистого благовістя. Перша перевага: це найпростіший вид християнської праці, яку може виконувати кожен. Не потрібно закінчувати магістратуру. Знаєш Бога — іди поділися з іншими!

Друга перевага: свідчити людям можна будь-де. Можна свідчити на вулиці, незалежно від того, дозволено проведення мітингів чи ні. Можна проповідувати в домах, лікарнях, виправних колоніях, тюрмах, на вокзалах — скрізь! Щоб розказати іншій людині про Ісуса, ніяких дозволів не потрібно і ніяких заборон на це немає.

Третя перевага: благовістити можна в будь-який час.

Четверта перевага: особисте благовістя досягає людей із різних прошарків суспільства. Є великі групи людей, для яких не підходить жоден інший метод. Як, наприклад, дочекатися в церкві людей, які торгують на ринку й для яких найприбутковіший день — неділя? Навряд чи потраплять до церкви працівники залізниці, надто бідні люди або надто багаті… Але ми можемо торкнутися їх, відвідавши там, де вони перебувають.

Я часто після недільного богослужіння йду на ринок. Так, одна жінка-продавщиця увірувала, а господар не відпускає її в неділю на зібрання. Я пішов до нього й кажу: «Давай так: дозволь їй по неділях не працювати. Я тобі даю розписку: якщо її місячний виторг зменшиться, я із власної кишені доповню і 10% ще накину». Він погодився. Наступний місяць вона щонеділі ходила до церкви, а її каса була вдвічі більшою.
П’ята перевага: в особистій бесіді враховуються індивідуальні потреби конкретної людини. Коли ти особисто проповідуєш — це прямо в ціль!

Шоста перевага: це найефективніший спосіб учнівства. Апостол Петро прийшов до Ісуса завдяки особистому благовістю Андрія. І Євангелія містить більше прикладів особистого благовістя Ісуса Христа окремим людям, аніж Його публічних проповідей. Я вірю, що вплинути на світ і придбати його для Христа набагато більше можна через особисте свідчення, ніж через публічні промови. Я розумію масові євангелізації, але реального ефекту від них немає. Якби вся церква усвідомила цю відповідальність і кожен її окремий член, зрозумівши почесність цієї праці, став благовісником, то дуже скоро всі народи почули б Добру Звістку.

Принцип «Торкнутися— і штовхнути»

Дуже важливо правильно почати особисте благовістя. Є принцип, який я називаю: «Торкнутися і штовхнути». Стоїть величезний поїзд, 60 вагонів по 60 тонн, а це 3600 тонн, і малесенький потяг має штовхнути ці вагони. Що потрібно зробити? Якби я був машиністом, то добре розігнався — і як шарахнув би! З потяга зробився би пляцок, а я би вилетів через скло до шістдесятого вагона (бо ж маю хорошу інерцію). А поїзд і не зрушився б з місця.

Але що має зробити потяг? Він має під’їхати на маленькій швидкості, торкнутися, потім додати обертів і потихеньку штовхнути. Так і ми повинні благовістити — торкнутися й штовхнути. Як це зробити?

Принцип «Принеси плід за родом своїм»

Навіть мама, прив’язана багатьма домашніми справами, може свідчити іншим мамам, коли вони разом гуляють з дітьми. Навіть люди, приковані до ліжка хворобою, можуть бути благовісниками. Одна дівчинка, яка увірувала в нашій церкві, була смертельно хворою — рак крові. Дивної краси дитина, Оленка, 12 років. Усім, хто відвідував її в лікарні, вона проповідувала про Ісуса Христа, сама будучи щойно наверненою. Я був поряд за дві години до її смерті. І вона сказала: «Дядю Сергію, уявляєте, я від вас почула про Ісуса Христа, а сьогодні пережену вас — раніше Його побачу! Я передам Йому привіт від вас…» Я був вражений до сліз. Стільки людей увірувало через свідчення цієї дівчинки, яка була приречена померти. Боже мій, прости нам, що ми мовчимо!

У мене народився онук, трішки нездоровий. Я переживав, як це сприймуть його батьки. Але син підійшов і каже: «Ми на Бога не ображаємося. Ми зрозуміли, як ми можемо допомогти людям, у яких така ж проблема з дітьми й у яких немає Утішителя». І вони збирають таких людей і служать їм.

Жінка, що годує груддю, може свідчити жінці, що годує груддю. Автослюсар може свідчити автослюсарю. Той, хто стоїть у черзі, може свідчити тому, хто стоїть у черзі. Пасажир літака може свідчити пасажиру літака…

Якось лечу в літаку «Київ — Відень», поряд — молода жінка. Кажу: «Ну що, страшно летіти?» — «Страшно!» — «А мені не страшно! Я вірю в Бога!» — «Справді? А я — матеріалістка». Я засміявся: «Ух ти! Дай на тебе подивлюся, думав, ви вимерли з динозаврами!» Потім питаю: «А ти знаєш, матеріалістко, що потрібно робити, щоб крила літака під час польоту не повідлітали? А ти знаєш, матеріалістко, що потрібно робити, щоб оця частина літака не відпала і ми з тобою не опинилися: бізнес-клас, перший ряд, веранда?» Вона тремтить: «Ні, не знаю!» — «Треба молитися! Але ж ти не вмієш молитися?» — «Ні!» — «Зате я умію, але ти повинна будеш голосно сказати «амінь». Я помолився, вона як закричала: «Амінь!» Три години польоту ми спілкувалися. Я якось так навіть на серйозну хвилю й не настроївся. Вийшли з літака, йдемо аеропортом. Раптом вона промовляє: «Ви казали, що можна прийняти Ісуса у своє серце? Я хочу це зробити». І прямо серед зали схиляє коліна й починає молитися. Я — біля неї. Люди нас обходять. Ви б бачили — з колін піднялася зовсім інша людина! Сьогодні вже й чоловік її увірував. А я просто пожартував, що літак поламається…

Хто ти є — це твоя точка дотику з такими, як ти. Банкір, секретар, студент, різноробочий — принеси плід за родом своїм! Професія, мова, соціальна зайнятість — усе це відчиняє можливість для спілкування. І такі «відчинені двері» потрібно знайти.

Принцип «Відчинені двері»

Ще кілька прикладів відчинених дверей. Горе в людей. Коли проходиш повз будинок, біля під’їзду якого стоїть віко гробу, зрозуміло, що на якомусь поверсі — горе. І тут навіть питатися не треба, потрібні двері дуже легко знайти — вони відчинені. Відчинені для відвідувачів. І коли ти приходиш у дім, де горе, там серця відчинені для Божого Слова. Ніхто тебе не вижене, якщо ти прийдеш і скажеш слова втіхи від Ісуса. І навпаки, коли в людини радість — це теж відчинені двері.

Відчинені двері для проповіді — це й спільна праця. Якщо ти — людина Божа, то твої колеги по роботі з часом стануть тебе цінувати й поважати. І це хороший старт, щоб поспілкуватися. У нашій церкві є один чоловік, він уже служитель. Коли ми вперше зустрілися, то спілкувалися про пілерси, коменси, чачики, 3Д6, 3Д12… Це вам ні про що не говорить, бо це корабельна термінологія. Я на кораблях працював, і він на кораблях працював. Під кінець розмови він каже до мене: «І ви пастор?» — «Так!» — «Я прийду до вас у церкву!» Я ще не встиг нічого про Ісуса сказати, а він прийшов і на проповіді покаявся… Уявляєте, я торкнувся його, бо знаю, що таке «чачик» — це чотирициліндровий дизельний двигун, який працює на генераторах…

Те ж саме можна сказати про спільну трапезу. Подивіться, скільки в Біблії написано про те, як Ісус спілкувався за трапезою. Усе це — відчинені двері для проповіді Євангелії.

Метод «Дайте поїсти»

Я навіть придумав такий вид євангелізації, називається: «Дайте поїсти!» Можу, наприклад, зайти в «McDonald’s», підійти до людей і попросити: «Дайте трошки поїсти. Ні, я-то собі замовив, але довго чекати, а я сильно зголоднів…» Сидить хлопець з дівчиною. Дівчина протягує мені три дольки «картоплі фрі». Я кажу: «А в соус вмочити?» Потім узяв свою їжу, підсів до них. Питаю: «Вам віддати назад?» — «Та ні, не потрібно!» Почали спілкуватися, вони були на вухах від розмови! Помолився за них…

Якось повертався з Києва в Дніпропетровськ, відчув голод. Повернув у перший ліпший з’їзд і опинився в якомусь невідомому селі. Спинився біля одного чепурного подвір’я. Стоїть господар, господиня та ще двоє людей. Я зіперся на паркан. Питає жінка: «Чого вам, чоловіче?» — Кажу: «Їсти хочу! А зробіть мені яєчню!» — «Як це?» — «Ну, он — курка бігає, попросіть яйце, пічка ж є…» — «Та чого це я буду вам робити?» — «Бо я голодний! А я вам гроші дам». Вони ж бачать, що я на машині під’їхав, на бомжа не схожий… «Та ви серйозно? Ну заходьте…» Зайшов, сів, вони між собою шушукаються… Питає: «Так може вам борщу?» — «Так, тільки з цибулею!» Дали борщу, ще й куряча лапа там плавала добряча. Питає: «Вам два яйця?» — «Два рази по два! Тільки ж на салі смажте!» —Сміється: «Ти ба, як в ресторані заказуєте». А ті двоє пішли по селу, мовляв: «До баби Марії якийсь дивак прийшов… голодний!» 15 чоловік зійшлося подивитися. Я просто став говорити їм про Ісуса. Які вони були розчулені! Усі 15 чоловік, враховуючи господаря й господиню, молилися молитвою покаяння. Плакали і жінки, і чоловіки. Хотів заплатити, а бабуся Марія каже: «Та ви що, та ви ж нас так благословили!» Тепер там церква — 35 чоловік.

Якось потрапив у «крутий» дім у Черкаській області. Дзвоню в двері: «Шо нада?» — «Відчини, поговорити». — «А хто такий?» — «Та проїжджий». Виходить такий здоров’як, «златая цепь на дубе том…» Кажу: «Слухай, брате, як тебе звати?» — «Костя». — «Дай поїсти!» — «Та ти гониш!» — «Та ні, я просто голодний!» — «Ну, вали, он, в кафе!» — «Та в кафе не важко… Мені сподобався дім, бачу, ти класний господар, я хочу в тебе поїсти» — «Та ну, ти серйозно? Ну, завалюй!» Зайшов. Дім гарний, дорогий... Вийшла дружина. Він каже до неї: «Слухай, хмир жерти хоче. Дай йому шось!» Вона: «А що, чайку?» — «Та ні! Чайок потім, спершу щось поїсти. Я вам заплачу!» — «Ой, та нада нам твої бабки!» Я став їсти, потім став молитися, потім став спілкуватися. Обидва згодилися помолитися зі мною. Коли настав час їхати, Костя каже: «Поклянися, що не проїдеш мимо ніколи!» Ми з ним стали друзями.

Принцип «Нікуди не дінешся»

А ще в мене був такий випадок. Ми з братами їли в піцерії в Запоріжжі. І я пішов у вбиральню помити руки. Я дуже люблю мити руки. Взагалі, коли миюся, купаюся, приймаю душ, то настільки переживаю Божу благодать, що завжди починаю молитися.

Так от, мию руки, тепла водичка, запашне мило — просто насолода! І в мене вихоплюється: «Алілуя!» А позаду в кабінці хтось «трудився». І раптом звідти: «Щоб ти здох!» Я аж злякався: «Чого?» А звідти знову голос, страшний такий: «Дістали алілуйщики! Вдома «алілуя», вже й тут «алілуя» — життя від вас нема!» І я зрозумів: судячи з усіх звуків, у мене — півтори-дві хвилинки. Кажу: «Добре, друже, ти попався! Зараз я тобі розкажу, як Ісус тебе любить!» — «Зараз вийду і я тобі скажу!» А мені що? Я проповідую! А почувся шум води — як дав драпака звідти! Вискочив на вулицю, між братами заховався. Вибігає мужик, злий, як собака. Але ж він мене не бачив, тільки голос чув…

Тому, хочу вам сказати, можна проповідувати Євангелію в будь-якому місці. Головне, іноді вчасно змитися…

Правила успіху

Що є запорукою успіху особистого благовістя? По-перше, особисте пізнання Ісуса Христа. По-друге, чисте непорочне життя. По-третє, посвята себе Богові. По-четверте, ясне усвідомлення того, що люди без Христа — прямують до пекла.

Учора я вже збирався спати, як почув шум надворі. Виглянув — там групка молоді, курять, випивають… Одягнувся й пішов до них. Кажу: «Діти, я вже майже спав, коли почув ваші голоси. Я не проти, навпаки, добре, що ви радісні. Але я прийшов, щоб стати перед вами на коліна й попросити: не вбивайте себе алкоголем, наркотиками, цигарками, дошлюбним сексом…» Один із них каже: «Ну, давай, дядьку, ставай!» Він думав, що я жартую. Моє серце рвалося від болю. Я схилився. Дівчата почали плакати: «Не треба, будь ласка, ми все зрозуміли!» Я плакав і молився за них. Коли востаннє ви плакали й молилися за тих людей, що гинуть?

За матеріалами лекції Сергія Вінковського

"Благовісник", 3,2015