Благовісник

 

Благовісник у Фейсбуці
Благовісник
у «Facebook»

 

Останній номер
2,2018
"Самодисципліна:
зректися
самого себе "

 

 

 

Проза

Проза

Костя, Катерина СОТНИК, 26.06.2018

У суботу в передобідній час Наталя у справах зайшла на пошту. Відкривши двері, вона побачила… безхатченка. Містечко невеличке, і своїх бездомних тут немає, але поряд залізниця, і, буває, провідники викидають «зайців». Останні розповідають схожі оповідання: «Працював, вигнали, грошей не виплатили, побили, документи відібрали, щоб у міліцію не звернувся, добираюся додому…»

Багатій, Микола МУЧИНСЬКИЙ, 26.06.2018

Мирон Степанович ось уже другу ніч не міг заснути. Та воно й не дивно. Адже він тепер багатій. У такій ситуації сон продпав би і в людей набагато молодших за віком, а Мирону Степановичу вже стукнуло небагато-немало — сімдесят. Заглянемо в скромне помешкання пенсіонера і дізнаємося, що ж таке трапилося з ним на старості літ. Коли ви твердо вирішили розгадати цю загадку, то прошу дуже…

Щоб люди любили, сам полюби, Світлана Береза, 16.03.2018
Недописана дисертація вже кілька місяців лежала на столі, припадаючи пилом. Василеві не було до неї, як і до всього іншого, ніякого діла. Цього ранку його погляд не спинився жодного разу на стосику списаних паперів — не до паперів, коли в голові — порожнеча й тупий біль.

В Зимному не було зимно, Юрій ВАВРИНЮК, 18.01.2018
Тої сонячної веселої недільної днини ошатний будиночок на самому краю села, що цілими днями зазвичай безлюдний та одинокий, приймав гостей. Будинок був особливий, «святий»: тут збиралися на богослужіння віруючі, або «штунди», як їх звали на селі. Громада була невелика, не те що «за Польщі», тобто, до то того сумнозвісного вересня тридцять дев’ятого року. О, тоді тут вирувало життя! Церква була багатолюдна, сюди постійно приїжджали гості з цілого повіту, а то й з дальша.

Град Божий, Віктор ГРЕБЕНЮК, 16.09.2015
— Віра!
— Майна!
— Харош!
Ці слова на будмайданчику — з ранку до вечора, як і матюки у стройбаті. Матюкаються ж усі, крім Христосика. Ніхто й не пам’ятає, як його звати, — Христосик та й Христосик. Хто в чомусь винен? — Христосик. Кого куди послати? — Христосика! Усі на перекур — а Христосик вкалуй.

Різдво разом, Віктор ГРЕБЕНЮК, 20.01.2015
У Першій світовій війні сини України, розділеної між Австро-Угорською та Російською імперіями, воювали у двох ворожих арміях.
— За царя! За отечество! Ур-р-р-а-а!!
— Вперед! За цісаря! Слава!
Ці кличі виривалися остервенілим ревом із тисяч розгарячілих горлянок, перемішувалися з кров'ю й вихаркувалися на сніг.

Рідня Христова, В'ячеслав ПІНКЕВИЧ
Два тижні минуло, як відсвяткували Великдень. Весна в цей другий рік війни була рання та тепла. Вода з боліт зійшла, худоба паслася на луках. Дорога бігла лісом, який все рідшав. Он там, десь за кілометр, виднілося село зі свіжо побіленими хатами. По дорозі їхала підвода, запряжена білим конем, і здіймала пилюку, від якої дерло в горлі. Попереду сидів власник підводи, Яків. Він віз двох німецьких офіцерів. Коли виїхали з лісу, то почув, як вони за його спиною полегшено зітхнули.

Розмова з Богом, Володимир ПОВАР, 2.10.2013
Життя хилилося до заходу. Старий циган стояв на недужих, охоплених пекучим болем колінах, і розмовляв з Богом.
— Мій Боже, — казав він, — який я вдячний, що для Тебе всі люди рівні: білі й чорні, багаті й бідні, здорові й каліки. І навіть злочинцеві, якщо він у каятті відкриває своє серце, Ти даєш спокій. У цьому світі Ти вийшов назустріч і мені. Пам'ятаєш це?! Пам'ятаєш, як це було?!!

Смердючка, Микола БОРБИНСЬКИЙ, 5.04.2013
…Бо що тут казати — вам-то добре, вам — і вранці не пече, і увечері не нудить, а вдень — то просто благодать, живи і тішся. Не те, що декому, а втім, що тут балакати — кого ж хвилює, що у вас вчора під вечір — 37,2, а сьогодні так у попереку штрикає, що аж млості беруть. І кому пожалітися, зрештою — у кожного, мовляв дядько Лаврін, «своя жизнь, і не вмєшувайтеся, шановний, у мою лічну жизнь».
А тепер за порядком. Якщо завтра неділя, а ваша «колісниця огненна» схожа на сусідську льоху, що ліниво повертається у розкішній калюжі, то потрібно брати відро та ганчірку. Марко (толковий дядько, фермер, до речі) саме так і діяв.

Тимко, Світлана Береза, 27.06.2012

Домівка зустріла Тимофія тугою, яка не розвіювалася тут, здається, ніколи: ті ж двері, що так жалібно стогнуть, коли їх відчиняють (хтозна, коли востаннє змащували завіси); той же поріг, брудний і немитий; закіптюжені шибки, об які вже стільки літ розбивається сонячне проміння, марно силкуючись увірватися до кімнати… По кутках павуки майстерно снують свої ажурні полотна («Чи не єдина прикраса цієї оселі», — сам до себе гірко посміхнувся юнак).

Проповіді та дрова, Елеонор Портер, 26.09.2011
У преподобного Пола Форда було важко на душі. Протягом минулого року справи в його церкві йшли дедалі гірше. Куди не глянь, тільки суперечки, наклепи, заздрість. Він то сперечався, то вмовляв, то дорікав, то дивився крізь пальці — і при цьому, незважаючи ні на що, молився гаряче і з надією. Та сьогодні він був змушений з гіркотою визнати, що становище не покращилося, а стало ще гіршим. >>>

Як любити ближнього, Тетяна Аляб’єва, 21.03.2011
Ви знаєте, що таке звуження судин головного мозку? Сергію про цю хворобу відомо практично все. Дружина Олена страждає цим захворюванням з юних років. Трапляється, що вона несподівано непритомніє. Так тривожно залишати її одну! Навіть тепер, стоячи за кафедрою, проповідуючи Слово Боже, Сергій проводжає поглядом дружину з малям на руках. Олена виходить з залу будинку молитви. >>>

Дари волхвів , О. Генрі, 5.01.2011

Три листочки осені, Софія Прокопчук, 18.11.2010
Вітерець встеляє доріжку перед Нею осіннім золотом. Майстерно вирізьблені кленові листочки наввипередки нашіптують тільки їм відомі мелодії осені. Майже щоденно, п’ять днів на тиждень, Вона приводить сюди найдорожче, що у Неї є — свою дитину. Саме тут, у навчально-реабілітаційному центрі, вони обоє зустріли Любов, Віру і Надію… >>>

Несподіване щастя. Світлана Береза, 17.06.2010
Сергій метався по кімнаті, мов зранений звір у клітці; зазирав до кожної шухляди, в кожен закуток, аби нічого не забути в цьому остогидлому, хоч і затишному домі. Скидав докупи свої сорочки, краватки, светри, шкарпетки і навіть носовички — все, до останньої дрібнички, забере з собою. >>>

"Чорний" день. Ольга Міцевська, 25.03.2010
— Дядьку Мироне, куди це ви знову? — окрикнув Петро свого літнього сусіда, котрий важко дихаючи, носив у машину якісь ящики. — Дайте-но допоможу вам, — підбіг до старого і вихопив з його рук важку ношу. >>>

 
Українська християнська поезія Місія "Голос надії"