Головна

Про нас

Останній номер

Архів номерів

Статті

Замовити друкований варіант

Пожертвування

Інтернет-ресурси

Гостьова книга

Новини Церкви ХВЄ України


Актуальне запитання

Адреси церков ХВЄ та розклад богослужінь

Благовісник у Фейсбуці



Проза

"Чорний" день

— Дядьку Мироне, куди це ви знову? — окрикнув Петро свого літнього сусіда, котрий важко дихаючи, носив у машину якісь ящики. — Дайте-но допоможу вам, — підбіг до старого і вихопив з його рук важку ношу.

— Та справу маю ще одну, — відказав Мирон і важко дихаючи опустився на лаву.

— Знову бідних провідувати? — напівіронічно-напівспівчутливо спитав Петро і додав, — Та ви погляньте, час який. Зараз кожен про себе дбає. Та й ви б собі копієчку яку відклали, на чорний день, як то кажуть.

Дідусь криво посміхнувся і махнув рукою на лаву, наче запрошуючи сусіда присісти, а сам поринув у глибоку задуму…

* * *
— Яка ще десятина! Та то Старий заповіт! Ми не під законом, нашо нам воно? — дід Мирон наче спостерігав за собою збоку. І сам соромився своїх слів. А тоді, ще якихось десять років тому, він був готовий відстоювати їх як непорушну істину.
— Я ж жертвую, і не менше від усіх. — казав він тоді сам собі. — Ще й діток одинадцятеро на ноги поставити треба. Та й працюю-то, рук не покладаючи, не те що деякі. — І все це було правдою. Досвідчений і добросовісний тесля був у пошані. Та й заробіток був непоганий. І сім’ю було чим прогодувати, і відкласти ще щось вдавалося. Про чорний день тоді не думалося, мріяв про світлі — дітей одружити треба, а там і онучата…

— І чорний день застав зненацька, як то завжди буває. — сказав уголос.

— А що сталося? — спитав Петро.

— Та пропали гроші всі. А було-то їх немало — більше ста тисяч «совецьких» рублів. І то були найчорніші дні в житті.... Хоч я й війну пережив, сиротою лишився, і гоніння, і тюрму пройшов за віру. Та те все якось легше далося. А тут… Ото й вирішив (після того, як відболіло трохи): не буду складати нічого, буду все, що лишається, людям в ім’я Боже віддавати.

Петро поглянув на ящики, складені в багажнику автомобіля. Не раз він допомагав сусідові носити їх. Не раз чув слова вдячності від людей. Та все ж не міг повністю погодитися зі своїм дивним сусідом.

— Ну а на смерть? На смерть відкладаєте? Це ж теж на «чорний», так би мовити, день…

— Та хіба ж чорний, синку? — сказав дід Мирон, глянувши угору. І в його стомлених вицвілих очах заясніло небо — найсвітліша мрія і найцінніший скарб.

Ольга МІЦЕВСЬКА

"Благовісник", 1,2010

 

Українська християнська поезія