Сім істин
про покликання, Денис ПОДОРОЖНИЙ
Нині для багатьох поняття «бути віруючим» і «слідувати за Христом» перетворилися в дотримання певних традицій або форм. Дуже багато людей вважають, що вірять у Бога з дитинства. Проте перед кожним залишається відкритим питання: «Навіщо ми живемо?» Люди можуть відповідати по-різному: щоб виховати онуків, щоб вступити до інституту й щоб закінчити його, щоб посадити дерево, щоб побудувати будинок, щоб народити дітей! Усі ці речі хороші, але їх не можна вважати сенсом життя. Тому що досягнення таких цілей подібне до бажання дійти до горизонту — скільки до нього не наближайся, він усе одно буде попереду.
Ні — духовному безпліддю! Сергій ВІТЮКОВ
Є два дуже важливих питання, на які кожна людина повинна дати відповідь на землі: де і з ким вона буде проводити вічність і ким вона буде у вічності. Спасіння — це Божий дарунок від Христа. Нам потрібно лише прийняти цей дар. І після цього перед нами постає друге питання: ким ти будеш у вічності, якою буде твоя вічна нагорода? Це вже залежить від нас, це те, що ми робимо. І я вважаю, що саме цьому має приділятися особливо багато уваги в церкві.
Три грані покликання, Дмитро ДОВБУШ
Пам’ятаю один недільний день, коли трапилося кілька накладок — і мені потрібно було у справах, пов’язаних зі служінням, перебувати в п’яти різних місцях майже одночасно… Звичайно, у тому була й моя вина, але подібні випадки майже завжди — наслідок бажання зробити більше роботи при нестачі відповідальних людей. Згадую, як у той день я стояв на зібранні й дивився на церкву — сотні потенційних проповідників, місіонерів, учителів недільних шкіл, більшість із яких прийшли сьогодні «просто послухати».
Юрій ВАВРИНЮК. Серце під прицілом
Ми, люди, маємо, на жаль, одну нехорошу рису: справжніх героїв бачимо тоді, коли з ними щось трапилося або їх уже немає серед живих. І тоді розповідаємо, пишемо про те, які вони були хороші, особливі й т.ін. Але навіть і тоді акцентуємо увагу лише на вершині айсберга, на найбільш яскравих та сенсаційних моментах, упускаючи буденне, далеке від романтичності життя та працю героя.
Чомусь саме це я зауважив, збираючи інформацію про Олександра Хомченка, який у лютому цього року відійшов у вічність.
«Менше ілюзій — більше праці!» (Служителі — про покликання)
За час журналістської діяльності нам довелося брати інтерв’ю в багатьох служителів. Майже кожному з них ставили питання про покликання — напевно, тому, що це завжди актуально для християн будь-якого віку. Тож коли стали готувати журнал на цю тему, вирішили зробити витяги — вони містять як спільні акценти, так і досить протилежні погляди — з інтерв’ю, які раніше публікувалися в журналі «Благовісник» або в газеті «Голос надії». Сподіваємося, це допоможе вам, шановні читачі, у ваших духовних роздумах і пошуках власного покликання.
Іван Онищенко: перший український штундист
Відзначаючи 500-ліття європейської Реформації, ми не можемо обминути увагою ті наслідки, які вона спричинила й на теренах України. Адже всі нинішні рухи, які вважаються протестантськими, тою чи іншою мірою завдячують своєму виникненню саме тим процесам, які відбувалися в Європі п’ять століть тому.
Однією з найбільших конфесій у сучасній Україні є баптизм.
Наше інтерв'ю. Михайло Паночко
«Богові потрібні вкорінені
послідовники, а не перекотиполе,
що котиться куди повіє вітер»
Духовні університети молодого лікаря. Сергій Скоропляс
У дитинстві я відвідував християнську недільну школу. Одного разу мої друзі запропонували мені піти на богослужіння в дім молитви. А я собі тоді подумав по-дитячому: «Як я зможу відвідувати дорослі служіння, коли жодного разу не читав Біблії для дорослих?» І став читати Біблію. Коли ж прочитав останню її сторінку, то в неділю пішов на зібрання церкви, де мені дуже сподобалося.
Я мріяв стати проповідником, молився й просив у Бога, щоб наставив мене, як потрібно проповідувати й служити Йому…
Вплив інформації на духовний розвиток, Едуард СІВЕЦЬ
Суспільство впливає на формування світогляду значно більше, ніж сім’я і, зокрема, батьки. Є підстави побоюватися, що скоро в Україні виросте покоління молодих інфантильних людей, якими дуже легко маніпулювати. Чи можливо уникнути такої загрозливої ситуації?
На цю тему пропонуємо розмову Людмили Бендус із Едуардом Сівцем — проповідником, викладачем біблійних дисциплін, місіонером у Кенії.
П’ятидесятницька ідентичність, Михайло МОКІЄНКО (молодший)
Є така історична версія, що справжня християнська Церква, яка виникла після дня П’ятидесятниці, у кінці першого століття померла й лише на початку ХХ століття відродилася. Тобто 18 століть в історії Церкви були неєвангельськими, неп’ятидесятницькими. Прихильники ж іншої версії стверджують, що істинна Церква в першому столітті втратила свою ідентичність і лише невеликі групи людей у різні періоди передавали її один одному, а вже в ХХ столітті це все відновилося.
Отже, хто такі ми, п’ятидесятники? Чи є в нас власне віровчення чи воно запозичене в інших і до нього просто додано певні тези?
Представляємо Чернівецьке об’єднання
Виникнення п’ятидесятницького руху на Буковині
Іван Мунтян: «Кожен на своєму місці може служити Господу!»
Іван Мунтян з грудня 2015 року очолює Чернівецьку обласну раду, вирішуючи актуальні питання життя області. І вирішує він ці питання не лише як економіст та політик, але й як християнин. Він член однієї з п’ятидесятницьких громад міста Чернівці. Про свою громадську діяльність, покликання та місце у служінні Богові Іван Миколайович розповідає читачам журналу.
Суспільні обов’язки християнина, Біллі ГРЕМ
Відтоді, як ви прийняли рішення бути з Христом і стали вивчати Біблію, так само стикаєтеся з різними громадськими обов’язками й проблемами. Але ви примирилися з Богом. Ви більше не перебуваєте в стані ворожнечі з Ним. Вам гріхи прощені. Відкрилися нові горизонти для мислення — нові перспективи для вашого життя. Увесь світ змінився. Ви тепер дивитеся на інших очима Ісуса Христа. Старі ідеї й ідеали зазнали змін. Забобони, які володіли вами раніше, зникають. Себелюбства, яке колись було частиною вашої сутності, уже нема.
Поетична сторінка. Володимир Сад
Віктор Назарчук: «Моя життєва позиція — просто йти за своїм окликанням»
Коли з нагоди 25-ліття діяльності духового оркестру церкви християн віри євангельської м. Горохів я зустрівся з його керівником Віктором Петровичем Назарчуком і зайшла мова про інтерв’ю для журналу, то він аж знітився. Сказав: «Я не хочу себе якось виставляти. Бо те, що ми тут натворили, то порівняно з жертвою Ісуса Христа — ніщо. Моя життєва позиція — просто йти за своїм покликанням і виконувати свою працю». |
