Благовісник

Іван Онищенко: перший український штундист

Відзначаючи 500-ліття європейської Реформації, ми не можемо обминути увагою ті наслідки, які вона спричинила й на теренах України. Адже всі нинішні рухи, які вважаються протестантськими, тою чи іншою мірою завдячують своєму виникненню саме тим процесам, які відбувалися в Європі п’ять століть тому.

Однією з найбільших конфесій у сучасній Україні є баптизм. Виникнувши та набувши широкого поширення в Нідерландах та Англії, на початку ХІХ століття він проникає в Російську імперію. Традиційно називаються три основні вогнища цього руху: Петербург, куди власне баптизм привіз лорд Редсток, євангельські християни на Кавказі та штундизм на Півдні України. Саме про першого українського штундиста Івана Онищенка ми й розповімо.

Ключовим в історії розвитку відносин між протестантами й українцями прийнято вважати XIX століття. Напередодні російська імператриця Катерина II, завоювавши нові землі на півдні сучасної України, вирішила заселити їх працьовитими німцями з метою швидкого економічного розвитку. Заради цього вона наділяла німців значними земельними ділянками й узяла на себе зобов'язання не оподатковувати їх. Натомість німцям було заборонено проповідувати свою релігію. Обіцянки мовчати вони дотримувалися дуже ретельно з властивою їм педантичністю й акуратністю. Але хто забороняв їм відповідати на питання місцевих жителів? Адже це не проповідь!

Село Новосвітлівка сьогодні знаходиться в Миколаївській області, прямо на кордоні з Одещиною. А в далекому XIX столітті воно було частиною Херсонської губернії і називалося по-німецьки Рорбах. Саме це поселення було одним із перших, куди мігрували німці на запрошення Катерини II. Неподалік від Рорбаха (якщо бути точним, за сім кілометрів) і до цього дня є невелике село Основа. Саме звідти в Рорбах ходив на роботу до німців місцевий житель Іван Онищенко — перший штундист на території Російської імперії.
Історій та їхніх інтерпретацій життєвого шляху Онищенко багато, але ми вирішили зібрати все воєдино й коротко описати основні події з його життя.

Німці в свої протестантські ідеї цілеспрямовано нікого з місцевих жителів не присвячували. Але всі в селах і містах півдня України знали, що в німців серед дня є час для молитви й читання Біблії, який вони називали «stunde» (штунде). Саме він був одним із факторів, які змінили релігійний світогляд українського селянина Онищенка.

Іван Онищенко народився приблизно в 1815 році в селі Основа в сім'ї православних кріпаків. Уже в ранній юності він навчився шевському ремеслу й ходив на заробітки до Миколаєва й по навколишніх селах. Частину зароблених грошей він віддавав поміщику Свєчину. Іван частенько заходив у Рорбах. Працювати іноді доводилося прямо під час тих самих «штундів». Онищенко з цікавістю прислухався до приємного співу німецьких хоралів, які долинало до нього в тихі літні вечори з дому пастора Йоганна Бонекемпера. Волею-неволею Іван став цікавитися побутом і життям німців. Масла у вогонь підливала духовна невизначеність Онищенка — з юних років чоловік розірвав свої відносини з православною церквою. Причини цього невідомі, але деякі дослідники допускають, що виною тому була зайва обрядовість православних, у якій Іван не зміг відшукати Бога. Угледівши в хорошому житті німців Боже благословення, чоловік зважився долучитися до їхньої «секти» — саме так сприймали реформаторів-пієтистів у ті роки в Російській імперії.

Духовну опіку над українським шевцем взяв рорбахський пастор Йоганн Бонекемпер. Священик допомагав Івану зрозуміти принципи пієтистської віри, усвідомити, що вірять вони в одного й того ж Бога, молився з ним. Підсумок їхнього спілкування цілком можна вважати знаменною подією для історії українського протестантизму — Онищенко став першим українцем, який прийняв водне хрещення за вірою. Попередні протестанти нібито не наважувалися на повторне хрещення після переходу з католицизму або православ’я. Факт хрещення вважається недоказаним (як і багато іншого з біографії Онищенка), але про нього пише «Історія євангельських християн-баптистів у СРСР», посилаючись на кілька робіт дореволюційних дослідників штундизму в Росії.

Онищенко прийняв хрещення не пізніше осені 1852 року, а навесні 1853-го звершив його деяким своїм односельцям, імена яких, на жаль, не збереглися.

У Івана був молодий компаньйон — 23-річний Михайло Ратушний. Коли Онищенко повертався додому зі своїх мандрів, вони зазвичай зустрічалися як сусіди й друзі, читали разом Біблію й вели жваві бесіди. Ратушний навчався в нього грамоти й шевському ремеслу. Через три-чотири роки після зміни віри Онищенко «навернув» у протестантизм свого учня. Саме з тієї події й починається епоха штундизму на українських і південноросійських землях.

Священик Арсеній Рождественський своє життя присвятив вивченню штундизму. У 1887 році він особисто зустрічався з жителями села Основа, адже саме на батьківщині Онищенка йому вдалося дізнатися деякі факти з його біографії: «Перше насіння (зречення від православ'я, — прим. ред.) було кинуто в їхньому середовищі місцевим селянином Онищенком. Під час кріпосного права він поневірявся між німцями, переважно в районі міста Миколаєва. На вигляд він сильно нагадує німця-колоніста. Про свої релігійні погляди Онищенко розповідав так: «Я був перш, як свиня, худоба, навіть гірше, бо худоба робить те, що їй слід робити. Поганий я був... Я одного разу молився... на полі, плакав і кричав: «Господи, дай мені, виправ мене!..» Хтось, я цього не бачив, ніби зняв з мене одяг, і стало мені легко, став я вільний і пізнав Бога...»
За свідченням Рождественського, Онищенко був високим, худим, з по-дитячому простодушними очима й природним даром слова, захопленим своєю справою. «Онищенко справляє враження. У приватному житті він великий оригінал; про нього ходить у народі багато оповідань».

З дня свого усвідомленого увірування Ратушний разом з Онищенком стали активно проповідувати Євангелію в рідному селі. Братство перших протестантів-українців у Основі виникло на початку 1862 року. Через три роки в нього входило 20 осіб, а через десять років — 200. Свої зустрічі вони, за прикладом німців, також називали «штунде».

У лютому 1867 року одеський справник писав херсонському губернатору про рух штундистів: «Воно має вигляд розколу, схожого з розколом Реформатським. Збираються вони в містечку Гнатівка, з п'ятнадцять душ, у містечку Ряснопіль, у якому п'ять сімейств, і в селі Основі — з чотирнадцяти сімейств, в обраному ними приміщенні; читають церковнослов'янські книги, про значення і зміст яких тлумачать між собою під керівництвом... деяких реформатських розкольників-німців із сусідньої колонії Рорбах... Вони не ходять до православної церкви, не віддають належну шану святим іконам і не виконують ніяких обрядів православної віри... їх ватажки — селяни з села Основи».

Дослідники штундизму стверджують, що рорбахський пастор Йоганн Бонекемпер сприяв релігійному руху серед жителів околиць «через найбільш благі й чисті спонукання». Він радив їм запозичувати від німецьких братств тільки те, що згідно з православ'ям: прагнення до вивчення Святого Письма й праведне християнське життя, але не спонукав їх залишати православну церкву. Онищенко й Ратушний регулярно спілкувалися з ним щодо різних питань християнства й віри. Пізніше, у 1874 році, у зв'язку з обвинуваченням у поширенні штундизму Бонекемпера перевели в Тираспольський повіт, звідки в 1877 році він переселився до Америки.

Подальші відомості про життя самого Івана Онищенко маловідомі й досить суперечливі. За однією з версій, піонера штундистського руху за проповідь Євангелії ув’язнили в херсонську в'язницю, де надалі засудили на довічне заслання в Сибір. На заслання йому дозволили йти без конвою. Рішення держави Іван виконав сумлінно, але по дорозі в Сибір він не втрачав можливості для проповіді в попутних селах і містах. Відзначається, що Онищенко дійшов до річки Іртиш (територія Росії і Казахстану), а далі його слід губиться. Є й інша версія, більш правдива: Іван залишився в рідному селі, а керівництво громадою передав Михайлу Ратушному, оскільки був дуже скромним і не бачив себе лідером нового руху. На церковних зборах він користувався великим авторитетом, а жителі разом із самим Ратушним регулярно зверталися до нього за духовною порадою. Згідно з цією версією, помер Онищенко в 1892 році.

Варто сказати, що штунди села Основи не покинули православної церкви, але, за прикладом німецької штунди, збиралися на додаткові зібрання, читаючи Святе Письмо, молячись та співаючи духовні пісні. Але православні священики, почавши гоніння, змусили штундистів піти на розрив із православ’ям.

Незалежно від села Основа відбувалися зібрання в селах Карлівка та Любомирка тієї ж Херсонської губернії. Там із 1862 по 1866 рік пережили пробудження кілька сезонних працівників німецьких колоній. Серед них був Юхим Цимбал. Він та однодумці заснували громаду українських штундистів, але, на відміну від штундистів Основи, відразу ж відмежувалися від православ’я. Саме тут відбулося перше документально зафіксоване хрещення по вірі, що мало історичне продовження й наступність, хоч окремі хрещення відбувалися й до цього.

11 червня 1869 року Юхим Цимбал був присутній на церемонії водного хрещення, яке звершав пастор братських менонітів із Хортиці Абрам Унгер для своїх одновірців, і наполіг, щоб його також хрестили. Повернувшись до Карлівки,Юхим Цимбал хрестив своїх друзів, і всього через рік, у липні 1879 року, у Карлівці та сусідній Любомирці вже нараховувалося 70 хрещених віруючих.

Сам рух штундизму надалі поширився по території України, Росії, Білорусі. Кілька громад були навіть у Польщі. Штундисти як окремий рух проіснували близько півстоліття й згодом, у більшості своїй, злилися з баптистами.

"Благовісник", 1,2018