Благовісник

Ні — духовному безпліддю!

Є два дуже важливих питання, на які кожна людина повинна дати відповідь на землі: де і з ким вона буде проводити вічність і ким вона буде у вічності. Спасіння — це Божий дарунок від Христа. Нам потрібно лише прийняти цей дар. І після цього перед нами постає друге питання: ким ти будеш у вічності, якою буде твоя вічна нагорода? Це вже залежить від нас, це те, що ми робимо. І я вважаю, що саме цьому має приділятися особливо багато уваги в церкві.

У Біблії написано, що ми повинні приносити плід. Дехто каже: «Мені б лише потрапити в Царство, хоча б біля порогу…» Але, як на мене, це небіблійне розуміння. Давид промовляв такі слова, маючи на увазі, що краще бути біля порогу дому Господнього (тобто храму), ніж у наметах нечестя. Це правда. Але Біблія наполегливо запрошує нас не лише увійти в небесні обителі, а й отримати там повну нагороду. Апостол Іван застерігає: «Пильнуйте себе, щоб ви не згубили того, над чим працювали, але щоб прийняли повну нагороду» (2Ів.1:8). Це прославляє Христа на землі й нас радує навіки-віків.

Усі, хто живе на землі, постануть перед Судилищем Христовим. Ті, хто не прийняв Христа, постануть перед Ним як злочинці. А ті, які прийняли Його, постануть перед Богом, Який буде судити їх, як суддя в спортивних змаганнях, — щоб отримати нагороди. Правда, одні отримають їх, а інші — ні. Питання спасіння там не буде порушуватися, на нього потрібно дати відповідь на землі. На цьому суді буде вирішуватися, ким ми будемо у вічності.

І якщо людина вважає, що їй достатньо перебувати там як-небудь, десь біля порогу раю, то вона так і буде жити. Але якщо вона розуміє, що їй треба буде один на один постати перед вічним Богом, і боїться виявитися перед Ним «як головешка із вогню», то провадитиме життя зовсім по-іншому.

Ми зазвичай звикли оцінювати людину чи служіння за кількісними показниками, а Богові важливий внутрішній настрій серця, тому що плід починає проростати з внутрішнього стану серця. Тому плід, як на мене, — це внутрішня сутність, проявлена в ділах і вчинках, що дає досконалий результат. Звісно, зовнішні результати також важливі, але внутрішня сутність більш значима. Та справжнім плодом є той, який принесений у нашому житті через Духа Святого. Тому плодом я б назвав не окрему справу, не якийсь подвиг, а спосіб життя.

Я спостерігав за деякими робітниками. Вони готові служити, коли все складається добре. Але якщо раптом щось не так, вони одразу ж відмовляються від праці. Але вкорінена в Богові людина, яка живе під керівництвом Духа Святого, не залежить від обставин і приносить щедрі плоди, бо, як сказано в першому псалмі, завжди перебуває при потоках вод.

Ми часто вважаємо плодом служіння вміння співати, проповідувати. І це так — це плід тих людей, які роблять це. Це видима праця. Але переважна частина людей, яка приносить плід, робить це непомітно для інших, кожен на своєму місці. І це добре, тому що діла наші важливіші за слова. Але є щось важливіше від діл, навіть найбільших подвигів, — це наша любов. Тому найбільшим плодом, який ми можемо принести в нашому житті, — є здатність побудувати стосунки, що базуються на любові. Чи можна зробити добре діло, опираючись на погані мотиви? Звісно ж, ні. На цьому будується багато релігійних систем. Можливо, їхні вчинки й виглядають у людських очах як подвиг, а в Божих очах — це менше, ніж ніщо. Бо лише Бог знає стан серця й ті мотиви, якими воно керується.

Хочу вам зізнатися. Десь років п’ятнадцять тому я написав одну роботу на тему: «Виконай своє призначення». Працював над нею довго, десь близько року. Я записав, її змонтували, дизайнер розробив обкладинку — виготовили. Багато зусиль було докладено, і праця давалася дуже важко, але щось все-таки мені в ній не подобалося. Ми випустили одну маленьку партію, і тоді лише я зрозумів, що мені в ній не подобається. Тоді я сказав: «Знищте все, її не можна нікому давати». Знаєте, що мені в ній не сподобалося?

Те, що я орієнтувався лише на людей, які служать у Церкві. І всі мої слова вели до того, що богослужіння — це те, що відбувається на церковній платформі, це те, що відбувається під час зібрання. Але в церкві служать від 10 до 20 відсотків людей. Богослужіння решти 80-90% — не на церковній території.

І коли мої співпрацівники, які вклали багато праці й грошей у проект, запитали мене, для чого зроблене викидати, я сказав: «Тому що це пригнітить маму біля плити й робітника біля верстата». Коли я зумію підготувати таке, що послужить і їм, тоді я те видам. І дотепер я не написав нічого на ту тему.

Тобто я зробив ту ж помилку, яку робили багато служителів переді мною. Я пішов заїждженою колією, кажучи: «Хочеш служити — йди кудись співати, щось проповідувати», Звісно, це правда. Хтось, можливо, і для цього призначений. Але Біблія говорить по-іншому. Я бачу це так: Бог поставив апостолів, пасторів, учителів, пророків, євангелістів, щоб удосконалювати святих на діло служіння. Якщо Бог покликав мене до одного з цих служінь, то моє завдання, щоб ви, мої слухачі, були сильними духовно. От і все. І на наших зібраннях ми лише вчимося щоденному богослужінню. Тобто на зібраннях ми повинні отримувати ті знання, які потрібні нам, щоб служити повсякденно Богові. І, вийшовши із зібрання, ми повинні сказати: «Ну все, тепер я знаю як, а далі — працювати!»

Як же знайти своє призначення в житті? Як виконати те, що хоче від мене Бог?

Єремія був дуже скромним сином священика. Коли Бог покликав його на служіння пророка, йому було 20 років — це дуже мало для такого серйозного служіння, особливо на той час. Єремія розгублений, він звертається до Бога й просить послати когось іншого. І Бог сказав йому: «Ще поки тебе вформував в утробі матерній, Я пізнав був тебе, і ще поки ти вийшов із нутра, тебе посвятив, дав тебе за пророка народам!» (Єр.1:5). Ви розумієте, що сказав Бог? «Єреміє, вже пізно щось змінювати. Ти вже давно був пророком. У Моєму серці ти був ще до свого народження». Тобто, я вважаю: щодо призначення, то ми вже народжуємося кимось. Потім ми чуємо заклик — і входимо або не входимо в це призначення. Але Бог, призначивши нас для чогось, і створив нас для цього призначення, наділивши нас сильними і, що не менш важливо, слабкими сторонами характеру, тому що часто сила — це наші особливі слабкості. Зауважте, я тут не говорю про пороки. Іноді ці слабкі риси — це найкращі риси для ефективного виконання нашого покликання. Інколи наші слабкості перевертають наше життя й спосіб мислення і дають можливість ефективно працювати. І Бог каже до Єремії, незважаючи на його відмовки: «Ти підеш до всіх, куди тільки пошлю Я тебе, і скажеш усе, що тобі накажу».

Бог приходить до Мойсея, і той сперечається з ним біля палаючого куща: «О Боже, пошли когось іншого!» Я вважаю, що коли людина надто рветься в бій — то вона ще не готова, але коли вона каже, що не готова, — то це найбільш готова людина для Божої праці. Але Мойсей знаходить свою слабкість: «Боже, Ти ж бачиш, що я погано говорю!» Здавалося б, для лідера такого масштабу, який покликаний надихати мільйони людей, це не дуже підходяща риса. Він би мав бути наділений неймовірною красномовністю! Але Бог запитує Мойсея: «Хто дав уста людині?», маючи на увазі, що Йому все підвладне. Потім робить руку то прокаженою, то здоровою; дає йому жезл, який перетворюється на змія і повертається до попереднього стану. І відходить, так нічого й не зробивши з мовою цього чоловіка.

Тому не шукайте відмовок, говорячи, що вам чогось бракує для служіння. Можливо, те, що є вашою відмовкою, вашою слабкістю, — це найкраще, що у вас є.

Я вірю, що ми обрані від створення світу. Покликані тоді, коли почули Його поклик. І послані кудись тоді, коли ми погоджуємося з наказом й виконуємо його. Але я боюся, що більшість людей так і не почули ні поклику, ні наказу. І люди не змогли реалізуватися, тому що не знали, з чого почати. А починати треба з найпростішого.

Тому найперше, що я б хотів сказати, — процвітайте на тому місці, де ви вже є. Будьте ефективні, служіть на тому місці, де ви є в даний момент. По-друге, використовуйте те, що ви маєте, але основне — використовуйте це як для Господа. У Посланні до ефесян ми знаходимо поради для різних груп людей щодо того, як їм слід поводитися. Діти повинні підкорятися батькам, батьки — не дратувати дітей, раби повинні слухатися своїх панів і працювати не про людське око, пани повинні гідно поводитися з рабами. Тобто ми можемо розпочати своє служіння Богові буквально з дитинства, служачи батькам.

Більшість рис, які потрібні навіть для великих служінь, формуються Духом Божим і досвідом, набутим під час служіння в чужому маєтку. Майже все батьківство корінням сягає синівства. І якщо є проблема в батьківстві, то її вирішувати треба в синівстві.

Діти з ранніх років повинні вчитися служити. Ми, батьки, не повинні виховувати їх капризними, свавільними та егоїстичними. Ми вбиваємо в них дух служіння, якщо лише потакаємо їхнім потребам і ніколи не висуваємо вимог. Навчіть дітей служити вам, хоча це не означає, що маємо їх перетворити на рабів. Але якщо ваш малюк може принести вам тапочки, коли це потрібно, то дозвольте йому це зробити. Покладіть на нього певну відповідальність. Так формується вірність в малому. А той, хто вірний у малому, буде вірним і у великому. Якщо ж людина не навчилася бути вірною в малому, то як можна доручити їй щось більше. І якщо людина невірна в чужому, то як довірити їй своє. Так говорить Христос, тому вчитися служити людям, вчитися бути слугою треба буквально з пелюшок.

Будьмо відвертими: кого ми сьогодні формуємо зі своїх дітей? Часто капризних, свавільних егоїстів, яким увесь світ все зобов’язаний, а вони — нікому нічого. І потім ми дивуємося, що вони служити не можуть. Ви думаєте, що якщо дівчинка не здатна підкорятися авторитету батька, то вона після шлюбної настанови одразу почне підкорятися чоловікові?

Тому передусім процвітайте на тому місці, де ви перебуваєте, служіть тим, що ви можете, і служіть недосконалим людям як Господу — великому й досконалому. Якщо у вас є батьки, послужіть їм, якщо у вас є поряд рідні — послужіть їм, тому що той, хто не служить своїм, той відрікся від віри й гірший від невірного. Служіння починається там, де ми зараз перебуваємо. Для цього не треба їхати в Індію, не треба отримувати особливих дарів. Ісус жодного апостола не покликав тому, що вони страждали від безділля. Він усіх відірвав від роботи: хтось гроші збирав, хтось сіті мив.

Чоловіки мають бути служителями домашньої церкви. І ці обов’язки вони повинні взяти на себе одразу ж після шлюбної церемонії. Жінки повинні служити своїм чоловікам як Господу. Ви пробували коли-небудь робити це? Віддавайте їм честь, це важливіше навіть від смачного борщу чи плову. Можна цілий стіл смакоти щодня готувати, але якщо ти в серці своєму ненавидиш чоловіка, якщо не поважаєш його — то все це марно. Жінки, які не дали своїм чоловікам пошани, — не дали їм нічого.

Звертаючись до батьків, Господь каже, щоб вони служили своїм дітям. Це служіння найбільш цінне для мене з усіх служінь, які я виконую. Якщо ви мрієте про велике служіння — добре робите, але якщо ви негідний батько, Бог не довірить вам великого, тому що ви його зруйнуєте.

У Посланні до ефесян апостол говорить про поведінку на роботі, звертаючись до рабів та панів. Згідно з цим, робітники повинні підкорятися своїм роботодавцям як Господу, «зо страхом і тремтінням у простоті серця вашого, як Христу!» (Еф.6:5), тим більше, якщо керівник — ваш брат у Господі. І це не лише має бути ззовні, як підлабузництво, не «тільки про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу», яка полягає в готовності служити один одному. Мотиви стосунків набагато цінніші від справ, які ми робимо, а тим більше — від слів. Тому якщо ви кладете плитку — то робіть це, як у домі Бога, навіть якщо ніхто цього не помітить і не дасть вам премію, щоб, як писав апостол Павло до Тита, «Боже ім’я не зневажалося», а прославлялося вашим життям та ділами. Це є саме тим богослужінням, яке приємне Господу.

Про це апостол Павло далі пише так: «Служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям! Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме одержить від Господа, чи то раб, чи то вільний» (Еф.6:7-8). Тут взагалі нічого не говориться про територію молитовного дому. Тут просто йдеться про рабів, які служать своїм панам.

У Біблії написано, що є люди, які в Самого Владики нарозхват, — це люди, які мають чисті серця, чисті мотиви. «Отож, хто від цього очистить себе, буде посуд на честь, освячений, потрібний Володареві, приготований на всяке добре діло» (2Тим.2:21). Тут не йдеться навіть про особливі дари, хоча я не применшую їхнього значення. Тут не сказано, що важливо, з чого ти сотворений і для чого призначений. Тут важливе те, чим ти наповнений. І від того, чим ти наповнений, залежить те, наскільки часто тебе братиме владика, щоб щось через тебе зробити.

Є люди, які кажуть: «Не знаю, що робити. Мене не беруть». А дехто не знає, куди б можна було втиснути ще одне служіння, яке їм пропонують. Знаєте, у чому секрет? У різному вмісті, у тому, що сповняє тих чи інших людей.

І ще одне: коли ми пускаємо в обіг якусь свою здібність, у нас відкриваються інші здібності. Я переконаний, що кожна людина наділена настільки величезним потенціалом, що треба важко працювати все життя, щоб хоч частину його використати. Я вірю в обдарованих людей, але вони рідкість. Але я не вірю в нездібних людей, просто дехто відкрив свій потенціал і використав його, їх називають талановитими. А дехто не зробив цього — і вважається не талановитим. Але ці таланти в них є, тільки ні вони самі, ні інші не змогли їх розгледіти.

Отже, робіть те, що можете, там, де ви є. І прагніть більшого, просіть Божого керівництва. Будьте чутливі до голосу Духа Божого. Будьте відкритими для потреб людей. І в якусь мить, коли вкотре будете молитися за служіння, ви зрозумієте, що вже давно його виконуєте, приносячи гарний плід для Господа.

Дерево приносить плід не для себе, а для інших. І від його плідності залежить його цінність. Іноді ми звертаємося з проханнями до Бога — і не отримуємо відповіді. Але мені здається, що Бог вряди-годи певною мірою обмежує Себе, даючи більшість Своїх відповідей людям через інших людей. І на багато потреб люди ще не отримали відповідей лише тому, що хтось ще не почув поклику від Бога відповісти на цю потребу. Моліться Богові так: «Господи, допоможи мені стати Твоєю відповіддю на чиюсь потребу!» І якщо ви будете щиро молитися, я впевнений, що Бог відкриє вам, хто потребує вашого служіння. Богові потрібні люди, готові служити іншим.

Сергій ВІТЮКОВ

"Благовісник", 1,2018