Благовісник

 

Благовісник у Фейсбуці
Благовісник
у «Facebook»

 

Останній номер
2,2018
"Самодисципліна:
зректися
самого себе "

 

 

 

 

4,2016

Дивитися PDF

Скачати PDF (rar)

Тема номера: "Благовістя дітям: досягнути і не втратити"

Дороги розгубленого покоління, Юрій ВАВРИНЮК

В одній із публічних дискусій відомий український богослов Сергій Санніков сказав таку фразу: «Нинішнє покоління — це люди, які загубили себе». Мається на увазі пострадянське покоління, світогляд якого формувався у 90-ті роки минулого століття та на початку ХХІ. Чи мав автор цієї думки рацію? Вважаю, що так. І це, до речі, стосується не тільки молодих людей, що зросли в цей період, але й тих, хто вийшов із радянсько-комуністичного світу. Що ж саме дає підстави говорити про наших сучасників як про загублених?

Війна світів, Микола САВЧУК

«Ну що ж, можете взяти дитину на руки, татусю!» — звернулася до мене акушерка. Хвилюючись і не розуміючи, як це правильно робиться, притиснув до грудей маленький згорточок із дочкою. Через кілька років те ж саме повторилося з сином уже в іншому пологовому будинку. В моїх обіймах перебувала не просто новонароджена людина, а нова доля й колосальна відповідальність за те, як вона складеться. Крім перших емоцій, чітко пам’ятаю, про що думав у ті миті: «Боже, Ти довірив мені право бути батьком. Допоможи ж виховати дітей гідними людьми, які будуть служити Тобі!»

Чому діти йдуть з церкви? Йоганес РАЙМЕР

Уже декілька років мене хвилює тема, як зберегти наших дітей у церкві. Ця проблема особливо гостро постала серед східнослов’янського емігрантського населення в Західній Європі та Америці. У нас, у Німеччині, за статистикою, 80% усіх дітей віруючих батьків покидають церкви і ніколи в них не повертаються. Я нещодавно був у церкві чисельністю 2100 членів. У них у недільній школі 1200 дітей, що вже небагато як для двохтисячної церкви. А їхня молодіжна група нараховує всього 120 чоловік. Тобто це значить, що в церкві лишилося лише 10% дітей, які відвідували недільну школу.

До Бога через християнський табір

Одна стаття мене дуже схвилювала та змусила замислитися: «Чи можна сказати щось подібне про наш табір?» Авторка статті описує переживання в християнському таборі. Вона відвідувала його декілька сезонів підряд і називає це кошмаром. Спочатку в своїй статті детально описує основу служіння цього табору — запросити Ісуса у своє серце й здобути вічне життя. Також вона писала про наставника, який наочно продемонстрував усім, що станеться з тими, хто не прийме Ісуса у своє серце, засмаживши на вогнищі живого слимака перед кількома сотнями замерлих від жаху очей.

«Акорди любові», Галина ФУРМАН

«Акорди любові» — назва програми літнього християнського майданчика для дітей 2016 року. Девізом програми стали слова з Біблії: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Притчі 4:23). Усе велике бере свій початок із маленького. Кожен із нас розуміє, що діти та молодь — це майбутнє як церкви, так і країни. Є велика ймовірність того, що чим більше дітей із самого дитинства чутимуть про Бога, то тим більше молоді долучатиметься до числа спасенних, творячи благословенне майбутнє церков та країни загалом. Історії покаяння дівчат та юнаків — яскраве свідчення того, як через проповідь Євангелії в дитячих християнських таборах Бог змінює серця дітей.

Великий обман, в який вірять батьки-християни, Марк ХАРПЕР

«Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр.22:6). Не раз із кафедри ми чуємо ці слова. І, тлумачачи їх, нам кажуть: «Якщо ви — хороші батьки, які з дитинства формують у своїх дітей основи християнської віри, то ваші діти не відступлять від цієї віри». Я й сам проповідував про це. Але проблема в тому, що насправді виходить по-іншому.

Лариса МУРАХ: «Благовістімо дітям та змінюймо країну»

Оскільки в цьому номері журнал порушує тему євангелізації дітей, то інтерв’ю із завідувачем Відділу служіння дітям Церкви ХВЄ України Ларисою Мурах нам видається дуже доречним. Бо ж які навчальні чи виховні плани роботи з дітьми не складали працівники відділу, вони всі зорієнтовані на те, щоб привести дітей до Христа заради їхнього спасіння.

Отцівство і синівство, Йоганн ПРАЙЗЕЛЬ

«І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям!» (Мал.4:6).
Це останні слова Старого Заповіту. Після цього настав так званий період мовчання, коли Бог не промовляв до Свого народу протягом чотирьохсот років. Це не просто остання книга Старого Заповіту, не просто останні слова, а останнє звернення Бога до людей перед тим, як через чотириста років зазвучить конкретний, яскраво виражений «голос того, хто кличе в пустелі».

Діти індійських нетрів

Ось уже понад 13 років Стен і Лана, засновники та керівники місії «Ісус без кордонів», служать в Індії. Проекти, започатковані цією місією, за цей час стали чудом, яке змінило життя багатьох людей. Борючись із експлуатацією та работоргівлею, будуючи дитячі будинки та Божою любов’ю змінюючи людські серця, місіонери особливу увагу приділяють роботі з дітьми.

Олександр Третяк: «Я в передчутті того, що буде робити Бог!»

Олександр Третяк народився 13 грудня 1985 року в с. Липне Ківерцівського р-ну. З 2010 року — диякон «Церкви Святої Трійці» (м. Рівне), з 2012 року — ректор Рівненської духовної семінарії і академії. Магістр богослов’я, спеціаліст романо-германської філології. Разом із дружиною Ольгою виховує сина Даниїла.

Як відкрити двері?, Микола СИНЮК

...Здавалось би, така звичайна, буденна річ — двері. Це предмет, до якого торкаємося кожного дня. Спогад дитинства: на вулиці віхола, а нам так хочеться хоч на хвильку на подвір’я, але звучать слова мами: «Діти не рипайтесь туди-сюди, двері прикривайте, льодовня в хаті...» Двері не тільки захист від холоду та злодіїв — це ще й інструмент вираження нашого настрою. Розумієте про що йдеться. Отже, не грюкаймо надто сильно, двері не винні.

В Зимному не було зимно, Юрій ВАВРИНЮК

Тої сонячної веселої недільної днини ошатний будиночок на самому краю села, що цілими днями зазвичай безлюдний та одинокий, приймав гостей. Будинок був особливий, «святий»: тут збиралися на богослужіння віруючі, або «штунди», як їх звали на селі. Громада була невелика, не те що «за Польщі», тобто, до то того сумнозвісного вересня тридцять дев’ятого року. О, тоді тут вирувало життя! Церква була багатолюдна, сюди постійно приїжджали гості з цілого повіту, а то й з дальша.

Сміливий, як Давид. Історія Мирослава Когута, Дмитро ДОВБУШ

1 квітня 2016 року, в «день сміху», в м. Луцьку трапився інцидент далеко не гумористичного характеру. У під’їзді будинку на вулиці Федорова відбулося ганебне пограбування: дорослий чоловік, погрожуючи фізичною розправою, відібрав у восьмирічної дитини мобільний телефон. Щоправда, подальші події розгорталися далеко не за сценарієм злочинця. Очевидно, чоловік ніяк не розраховував, що заляканий хлопчик не розгубиться, а побіжить за ним, привертаючи увагу перехожих своїм криком. Як наслідок, «гопника» врешті заарештують.

 
Українська християнська поезія Місія "Голос надії"