Великий обман, в який вірять батьки-християни

«Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр.22:6). Не раз із кафедри ми чуємо ці слова. І, тлумачачи їх, нам кажуть: «Якщо ви — хороші батьки, які з дитинства формують у своїх дітей основи християнської віри, то ваші діти не відступлять від цієї віри». Я й сам проповідував про це. Але проблема в тому, що насправді виходить по-іншому.

Щороку багато дітей, чиї батьки — вірні добрі християни, приймають рішення «покинути» християнську віру. Коли таке стається, то батьки найчастіше схильні в усьому винуватити себе. «Що ми зробили не так?» Інші батьки починають винуватити церкву, ще інші — гніваються на Бога.

Проблема ж ось у чому. Ми вирвали цей текст із контексту. Ми неправильно використали цей уривок, і внесли в нього свій зміст, якого там зовсім немає. Вище процитований уривок із Книги приповістей — про виховання. У тій частині Писання не йдеться про особисте спасіння. Там лише говориться про те, що ви можете добитися послуху дітей через постійну дисципліну. Проблема тлумачення полягає в тому, що спасіння не можна отримати через дотримання правил.

Спасіння дається лише по вірі. Якщо вас не можуть спасти ваші добрі діла, то ваше добре виховання також не може спасти ваших дітей. Ви можете бути найкращими у світі батьками й приймати найправильніші рішення завжди й усюди, але ви не можете вберегти своїх дітей від пекла. Лише Христос це може. А ми починаємо змішувати уривки про благовістя й спасіння з уривками про виховання, і нам здається, що вони кажуть про одне й те ж.

Ви можете змусити дітей прибрати в кімнаті чи зробити домашні завдання, але ви не можете змусити їх мати спілкування з Христом. Це рішення кожна дитина повинна прийняти сама для себе, якщо вона справді любить Ісуса. Будь ласка, не зрозумійте мене неправильно. У вас великий вплив і влада над дітьми, і Бог хоче, щоб ви допомагали своїм дітям прийти до Христа так само старанно, як і тим людям, які живуть довкола вас.

Ви не можете змусити дітей полюбити Ісуса, але ваші дії можуть підвести їх ближче до Нього, а можуть і відштовхнути подалі від Нього. Якщо ви — лицемір, тобто в церкві поводитеся по-одному, а вдома — зовсім по-іншому, то діти просто не повірять вам, коли ви будете звіщати їм про Ісуса.

Ще діти покидають церкви через законництво. Багато дітей виростає з думкою, що їм ніколи не досягнути потрібного духовного рівня. Батьки таких дітей зазвичай не виявляють гнучкості у вихованні. Вони живуть за правилами — «що добре, а що погано». Вони сердяться з будь-якого приводу, наче самі ніколи не грішать. Про благодать їхні діти нічого не знають.

То чи можу я зробити щось, щоб привести свою дитину до Христа? Звичайно, що так.

Звернімо увагу, що казав Бог ізраїльтянам про пасхального жертовного агнця у 12 розділі Другої книги Мойсеєвій (я беру цей розділ для прикладу, тому що там нічого не сказано про поведінку дитини, а тільки про спасіння): «Скажіть усій ізраїльській громаді, говорячи: У десятий день цього місяця нехай візьмуть собі кожен ягня за домом батьків, ягня на дім... І нехай буде воно для вас пильноване аж до чотирнадцятого дня цього місяця. І заколе його цілий збір Ізраїлевої громади на смерканні. І нехай візьмуть тієї крови, і нехай покроплять на обидва бокові одвірки, і на одвірок верхній у тих домах, що будуть їсти його в них… А ви будете дотримувати цю річ, як постанови для себе й для синів своїх аж навіки. І станеться, коли ви ввійдете до того Краю, що дасть вам Господь, як Він обіцяв був, то ви будете додержувати цієї служби. І станеться коли запитають вас ваші сини: «Що то за служба ваша?», то відкажете: це жертва Пасха для Господа, що обминув був доми Ізраїлевих синів в Єгипті, коли побивав Єгипет, а доми наші зберіг».
Раніше я не помічав цього в уривку, а тепер звертаю увагу на те, що Бог звелів ізраїльтянам привести ягня до себе в дім за чотири дні до Пасхи. Я думаю, це було зроблено для того, щоб вся сім’я, включаючи дітей, встигла прив’язатися до ягняти, полюбити його до заколення. Бог хотів, щоб люди щось відчули, коли будуть приносити його в жертву. Щоб люди хоч трохи зрозуміли той біль, із яким Отець віддасть у жертву Свого Сина.

Вимальовується не дуже приємна картина. Я впевнений, що діти плакали, коли ягнят вбивали. А потім їм треба було взяти крові ягняти й помазати нею перекладини дверей. Діти Ізраїлю не могли спасти своїх же дітей. Їм була потрібна сила Господа для цього.

Могутні єгипетські воїни вранці заливалися слізьми, а ізраїльтяни були врятовані кров’ю Агнця.

Ось шість уроків, які я зміг узяти з цього розділу:

1) Бог не збирався жаліти своїх дітей, оберігаючи їх від сумних думок та емоцій. Навпаки, Він хотів, щоб вони відчули весь тягар утрати. Для того, щоб діти зрозуміли Божу благодать, вони повинні були зрозуміти ціну, яку Ісусу треба було заплатити за їхній гріх.

2) Господь хоче, щоб ми проповідували Слово без приховування «важких» моментів. Треба розказувати все так, як було і є.

3) Виховання дітей і процес учнівства — це різні сфери.

4) Коли Бог творить надприродне, діти довго живуть під впливом цього.

5) Як батьки, ми дуже залежимо від Святого Духа, щоб Він привів наших дітей до Христа. Це важко, тому що хочеться тримати все під конт­ролем.

6) Але слава Богу, що не все залежить від нас.

Марк ХАРПЕР

"Благовісник", 4,2016