Новини Церкви ХВЄ України

Найстаріша церква ХВЄ Волині святкувала 90-річчя

14.11.2010. Найстаріша церква ХВЄ Волині, що у селі Седлищі Любешівського району відсвяткувала 90-річчя. Цей недільний день був воістину благословений Богом. На святкове богослужіння приїхало чимало гостей. Привітати християн поліського села прибули старший єпископ Церкви ХВЄ України Михайло Паночко, його перший заступник, єпископ Микола Синюк, член Ради старійшин ЦХВЄУ, єпископ Степан Веремчук ,заступник старшого пресвітера волинського об’єднання ХВЄ Василь Паламарчук, служителі сусідніх церков. Разом молилися, співали, слухали і — вітали ювілярів. А Слово Боже говорило до людських сердець, як і в усі попередні часи й епохи, бо «Ісус Христос вчора, і сьогодні, і навіки Той Самий!». Гімн християн «Вірую», старі пісні «Разве ты не знаеш?», «Отец, и Сын, и Дух Святой» та багато інших повертали присутніх у далеке минуле, коли Церква стояла в проломі за своє існування, коли Церква боролася і страждала за ім’я Христове. Учасники духового оркестру вітали піснями на вулиці, а діти урочисто тримали їм ноти. Проповідники закликали слухачів виконувати Слово Боже так, як виконував його колись Ісус Навин.

Історична довідка

Непрості часи після Першої світової війни переживала Україна. І саме тоді на її теренах Добра Новина долинула до людей. Наверталися до Бога люди, яких сьогодні ми називаємо першими християнами. Їх, на жаль, уже сьогодні немає між нами, але вони передали вогонь простої віри для прийдешніх поколінь. Пам’ять про них бережуть послідовники.

Зародження Церкви села Седлища датують 1920 роком. А ще задовго до цього, перед війною, незрячий Олексій Домальчук почув про Христа і прийняв Його у своє серце. Ту людину ще добре пам’ятають старші односельчани, бо помер Олексій 1960 року.

Сліпий чоловік мандрував Поліссям, жебракуючи. Так він зустрівся із християнами в Рівному і приніс учення в рідне село. А вже після війни почав проповідувати в сусідніх селах, бо Седлище було повністю спалене. Та не спалена була євангельська вістка! Слово Боже дедалі більше сіялося в людські серця. На той час Олексій був дуже грамотним, він умів читати шрифт Брайля і, що найголовніше, мав Біблію. Не раз сперечався про вчення і з православними священиками. Як розповідають очевидці, він був дуже здібним і непересічним чоловіком, — міг виполоти зілля в льоні або ж без поводиря прийти на хутір до сусідів, що на відстані 5 кілометрів від дому. Сліпий чоловік зумів розказати людям про Христа, і вже 1921 року багато людей приймали водне хрещення. Під керівництвом брата Олексія народжувалась і розвивалася Церква християн віри євангельської. Пізніше пресвітером обрали Гаврила Бурдака, який ніс пасторське служіння близько 10 років.

1924 рік став знаменним для християн-седлищан — того року відбулося урочисте відкриття дому молитви. А в його будівництві брали активну участь і невіруючі люди, які пізніше навернулися до Бога. Та будівля в усі часи і за всіх правителів була місцем для зібрань християн, окрім воєнного часу, коли йшов фронт і там тимчасово розмістили госпіталь.

Щороку долучалися нові люди — і церква росла. 1932 року пастором церкви обрали брата Івана Корольчука, який виконував це непросте служіння більше 20 років. У той час серед віруючих поширювалась наука про хрещення Святим Духом. І прийшла пора, коли отримували хрещення Святим Духом із ознакою інших мов і седлищанські віруючі. Як наслідок, у селі почали окремо збиратися п’ятидесятники. А баптисти залишилися в домі молитви.

Великих втрат для країни, села і церкви завдала Друга світова війна, а ще більших — комуністичний режим, який був надто жорстоким до християн. Чимало братів із Седлищ, які відмовились брати до рук зброю, поповнили ряди висланих в Сухобезводну. Але всі вижили в тих нелюдських умовах і повернулися додому.

Після довгих 15 років окремих богослужінь дві групи віруючих об’єдналися. Архівні дані свідчать, що в 1947 році церква налічувала 140 членів. 1963 року через похилий вік Івана Корольчука на пасторське служіння обрано Макара Капця, а 1967 — Максима Чмуха, який служив наступні 30 років. Як він зазначає, не все було так просто, як сьогодні. «Був страшний час, і я плакав, коли починав це служіння, бо розумів, що в будь-яку хвилину можуть забрати батька від дітей і ніколи більше не повернути». А не раз влада і лякала брата Максима висилкою на Сибір. Тоді він сміло відповідав, що не боїться, бо вже там колись був і бачив, як помирають люди.

Час минав. Одні приходили в церкву, а дехто і відходив від неї. Було різне. Настав час, коли молитовний дім став затісним для прихожан. І в 1989 році було розпочато будівництво нового приміщення. А вже через півтора року зібрання відбувалося в новій будівлі, яка не тільки прикрашає село, але і є місцем духовності й спокою. Тепер пресвітерське служіння виконує Петро Карпович. Церква на сьогодні налічує 321 член. Від 1978 року і до сьогодні діє духовий оркестр. Три хори прославляють Бога співом. Більше сотні молоді та майже три сотні дітей ростуть і виховуються в християнській спільноті. А ще справжньою історичною цінністю в стінах молитовного будинку залишається польська Біблія 1872 року видання. Ніхто із сучасників не знає точно, як вона туди потрапила, але, як свідчать розповіді попередників, один польський проповідник приходив колись у село звіщати Євангелію і подарував її його першим християнам.

Насправді, дорога церкви села Седлища довжиною 90 років, як і дорога кожного до Бога, нелегка. Але попри всі обставини часу, режиму та боротьби Церква Христова в Седлищах непереможна, бо навіть «ворота пекельні не здолають її»!

Лариса КАЛЮТА,
журнал "Благовісник"

Перший дім молитви церкви с. Седлищі

Церковна реліквія: Біблія, яку читали перші євангельські християни Седлища

Сучасний дім молитви

Пастор Петро Карпович

(Збільшити)

(Збільшити)

Фото Лариси Калюти