Новини Церкви ХВЄ

Видання Закарпаття розповіли про щасливе християнське подружжя Скубеничів, які виховують 13 дітей

23.07.2010. Щонайменше п’ять видань розповсюдили розповідь про те, що ужгородська «Щаслива родина Скубеничів виховує 13 дітей». Для християн віри євангельської, вірянами якої є ця щаслива родина, така кількість не є великою дивиною: відомі сім’ї, де виховуються і більше дітей. Але той факт, що світська преса надала такої уваги багатодітній родині, не приховуючи, а, навпаки, ставлячи в приклад їхню приналежність до пятидесятницької громади, є незвичним. Глава родини Петро Скубеніч вже тривалий час несе служіння пастора однієї з церков ХВЄ в Ужгороді. Пропонуємо матеріал, який опублікували такі видання: «РІО», zakarpatpost.net, «Закарпаття онлайн», «Панорама Мукачева» та «Закарпатські новини».

Доброзичливо і гостинно зустріла нас щаслива мати-героїня міста Ужгорода – Любов Василівна Скубенич, запросивши до зеленого садочку у дворі двоповерхового будинку, - теплої та затишної оселі тринадцятьох дітей.

Усміхнене обличчя матері випромінювало радість, а задоволені очі батька світилися гордістю. Ще б пак! Десятеро синів, старшому з яких, (випускнику інженерно-технічного факультету УжНУ) Богдану, виповнилося 22 роки, і троє чудових білявих донечок, – неабияке досягнення.

Батько родини, Петро Іванович Скубенич, завжди мріяв мати багато синів, але після народження десятого сина, врешті-решт, піддався на умовляння дружини, яка, в свою чергу, мріяла про дівчат. У результаті, сімейство збагатилося на Ліліанку, яка успішно вже закінчила перший клас, Діанку, якій виповнилося п"ять років і найменшу чотирирічну Наталочку. Сини і донечки йдуть по стопам батька і навчаються у ЗОШ № 7 міста Ужгорода. Навчаються добре, полюбляють спорт, музику, малювання. Старші з синів закінчили професійно-технічні ліцеї, дехто готується до вступу у ВНЗ.

У подібній сім"ї, як правило, багато радості, турбот і плутанини. Адже запам"ятати стільки імен і дат народження непросто. Петро Іванович розповів кумедну історію:

- Зупиняє мене одного разу на дорозі ДАІшник за незначне перевищення швидкості. Я, звісно, їду з усім своїм сімейством. Він і розгубився, навіть не повірив, що всі ці діти – мої. "Перерахуйте мені їхні імена послідовно, - сказав він, - тоді відпущу". Що ж, довелося перераховувати: "Богдан, Роман, Петро, Василь, Іван, Сергій, Володимир, Микола, Мирослав, Віталій, Ліліана, Діана, Наталя. Після чого поїхали собі далі без перешкод.

Отакі бувають веселі ситуації у великих родинах.

А почалося все з того, що зовсім юна Любов Василівна, 1966 р. н., яка сама походила родом із багатодітної сім"ї Хмельниччини (у родині було 10 дітей), не бажаючи миритися з жорсткими правилами тодішньої влади і воліючи продовжити відмінно вчитися і досягати успіхів, поїхала з рідного краю у лояльніше місто Ужгород, де не так прискіпливо ставилися до її поглядів і віри. В Ужгороді дівчина отримала і бажане навчання, і роботу. А крім цього, зустріла свою другу половинку, теж віросповідальника церкви ХВЄ (Християнська Віра Євангельська), хорошого чоловіка, майстра на всі руки і майбутнього батька її дітей, - Скубенича Петра Івановича, 1964 р. н., який працював на той час автомеханіком на заводі "Закарпаття-Лада". Незабаром відбулося весілля молодої пари (16 серпня 2010 року подружжя буде святкувати 24-ту річницю з дня шлюбу). Після народження первістка (маленького Богдана) новоспечена мама пішла з місця роботи, а саме з експериментального цеху-ательє, що знаходився у Будинку Побуту і тим самим завершила кар"єру швачки-модельєра, переставши створювати одяг для Київського дому моделей.

Поповнення в сім"ї зростало з кожним роком. Батько, Петро Іванович, 1995 року стає приватним підприємцем з ремонту автомобілів, а мати - взірцевою домогосподаркою, яка справно підтримує порядок і затишок в домі і надає безмежну любов своїм малятам. Діти сім"ї Скубеничів не знають дитячого садку, виховуються вдома, під надійним крилом мами. Як правило, добре вчаться, мають друзів і різноманітні хобі. Всі до єдиного сповідують віру батьків, понад усе цінують мораль, не страждають розповсюдженою сучасною хворобою під назвою: "Інтернет-телебачення", а мирно і дружно проводять вечори за корисними справами і сімейними бесідами. Кожна вечеря супроводжується молитвою. Алкоголь і куріння категорично забороняються, свідченням чого є здорові і гарні обличчя батьків. Дні народження й інші свята, зокрема, "День подяки" восени, відмічаються у родинному колі за святковим столом, а найбільше свято "Молитви над дитиною" після народження маляти, святкується у церкві ХВЄ з віршами і піснями у присутності всіх членів сім"ї, родичів, друзів, знайомих.

Уже чотири роки щаслива сім"я проживає у побудованому на власні кошти двоповерховому будинку, який складається з семи кімнат, великого залу, кухні, коридорів, душових і ванних кімнат і туалетів. Навколо дому розміщується зелений фруктовий садочок і просторий двір. Молодші дітлахи грають надворі, гойдаються на, змайстрованій люблячим батьком, гойдалці і періодично підбігають до мами, щоб її обійняти, поцілувати. Дивлячись на подібну картину, серце сповнюється ніжністю і теплом.

- А наскільки допомагає Вам держава, - питаємо, - це ж, напевно, важко одному батьку утримувати таку кількість людей і забезпечувати їх усім необхідним?

- Так, це нелегко. – Відповідає Любов Василівна, - Від держави ми отримуємо щомісячно три тисячі гривень на усіх дітей, і це лише з 2005 року. До того отримували значно менше. Також маємо пільги на проїзд, електроенергію, воду, газ, телефон. Діти мають змогу безкоштовно навчатися у ВНЗ.

- А як з помешканням? Будинок Ви побудували самостійно. Хіба не держава повинна була Вам у цьому допомогти?

- Краще не чекати ні на чию допомогу. Ми раді, що справилися з усім самі. Проте зараз хочемо писати листа до президента, щоб надали нам, якщо це можливо, ще одну квартиру. Самі бачите, сини підростають, скоро почнуть одружуватися, а для невісток і внуків місця у нас просто немає.

- Ви згадували про якість подарунки. Що Ви мали на увазі?

- Так, звісно! Декілька разів на свята Дня Матері ми отримували в подарунок то холодильник, то пральну машину. Це досить суттєві подарунки і актуальні. А ще нам виділено мером ділянки землі, - 6,5 соток на мене і 10 соток на чоловіка. Так що, Слава Богу, жити нам є з чого.

- А господарство Ви ведете самостійно чи Вам хтось допомагає?

- Все сама. Готую, прибираю. І, звичайно, діти по-черзі мені допомагають. Прибирають територію будинку, миють ввечері посуд. Все відбувається дисципліновано і дружно. А в суботу ми влаштовуємо "суботник", наводимо порядок у всьому домі і на території.

Далі Любов Василівна розповіла про те, як у 2006 році їй, одній із трьох в Закарпатті, присвоїли звання "Матері-героїні" і нагородили відповідною відзнакою. У 2008 році відбулася зустріч Матері із тодішнім президентом України Віктором Ющенком, який особисто привітав жінку і подарував сім"ї мікроавтобус на 14 місць. Незабаром його продали, - не вистачало грошей на будівництво. На даний час родина залишається без транспортного засобу.

У 2006 році багатодітна матір була нагороджена ще одним почесним званням і отримала медаль "За розвиток Ужгорода" від міського голови Сергія Миколайовича Ратушняка, який також особисто потиснув руку щасливій жінці.

На сьогодні Мама задоволена і своїм життям, і такою кількістю дітей. У неї самої теж є вподобання: вона любить малювати і писати вірші. Але головне для неї – виховання дітей. Понад усе вона мріє, щоб її чада виросли хорошими людьми, пішли вірним шляхом, отримали освіту. Щоб кожен з дітей знайшов своє місце в житті і, перш за все, служив Богу.

- Я вважаю, що діти нам даровані Богом. Це наше благословення, – каже мама. - І ми робимо все можливе, щоб вони виросли гідними християнами і добропорядними людьми.

- А як діти розважаються? Як у Вас ідуть справи з телевізором, Інтернетом?

- І те й інше використовується суто в релігійному напрямку. Цільове використання, як то кажуть, лише все необхідне і корисне, і нічого зайвого. Музика теж, здебільшого, релігійна. Ми намагаємося дати нашим дітям лише позитивне. А по телебаченню зараз показують таке, що і дорослий не сприйме, не те, що дитина.

- Це точно. Що Ви нам можете сказати наостанок? Ваші побажання.

- Побажання таке – ще одне помешкання. А від себе, точніше, від всієї нашої родини хочемо висловити щиру подяку міському голові нашого міста - Сергію Миколайовичу Ратушняку за допомогу, сприяння, підтримку.

Тринадцятеро дітей – клопіт безсумнівний: кожного треба нагодувати, приголубити, чисто одягти, утішити та підтримати. Вислухати по-черзі всі дитячі проблеми, знайти на них рішення. А ще й підтримувати в домі дисципліну і порядок, виховувати дітей за всіма канонами християнської моралі. Любов Василівна та Петро Іванович Скубеничі з усім цим справляються відмінно, за що ними можна лише захоплюватися і ставити в приклад для наслідування. Попри всі побутові складнощі і життєві негаразди, багатодітна й гостинна родина незмінно світиться радістю, задоволенням і щастям. Уклін їм за це.

Світлана Оксіюк, РІО