Сторінка редактора

Говорить до Нього Пілат: «Що є правда?»

Ось уже минає 20 століть, як у лексиконі людей з’явилося нове слово «пілат». Саме так, з маленької літери. Цим словом з різко негативним відтінком називають людину, яка виносить вирок невинному або засуджує щось добре, святе та чисте. Так, як це сталося з реальним Пілатом, прокуратором Юдеї.

А втім, чи настільки вже поганим та страшним насправді був Пілат? Коли уважно вчитатися в біблійну оповідь, можна зауважити, що він робив чималі спроби виправдати Ісуса. Так, він був не безгрішний, використовуючи дану йому владу, зверхньо, навіть насмішкувато розмовляв з Ісусом. Але, як суддя, прокуратор хотів бути справедливим. Він бачив, що отой Галілеянин, Який стояв перед ним, просто кажучи, «перейшов комусь дорогу», не вгодив релігійним лідерам, більше того, навіть викривав їхні недоліки. Це просто була помста. Знайшовши формальну причину, книжники та фарисеї, хотіли використати представника Риму як засіб для зведення рахунків. Пілат був далеко не дурним, він усе добре розумів. Більше того, щиро хотів докопатися до істини. І його знаменитий вислів: «Що є істина?» — не просто риторичне запитання. Як людина, в якій живе Божий дух, він підсвідомо шукав цю істину, щиро хотів зрозуміти її. Можливо, навіть радів можливості поспілкуватися зі знаменитим Учителем, про Якого всі говорили як про дуже мудрого. «Я не знаходжу ніякої вини в Ньому!» — декілька разів прокуратор намагається переконати народ, підбурений первосвящениками. Але все-таки віддає наказ на розп’яття. Чому ж?

Відповідь проста. Її зрозуміє представник будь-якого суспільства та будь-якого часу. Бо в кожному з нас, тією чи іншою мірою, живе пілат. Живе в тому розумінні, що ми нерідко поводимося, як історичний Пілат. Часто, шукаючи істину, не знаходимо її тільки тому, що на перешкоді стають наші власні егоїстичні принципи та бажання. Зауважмо, Пілат залишався справедливим суддею та щирим шукачем істини доти, доки не підійшов впритул до власних інтересів. «Якщо ти не розіпнеш Його, ти не приятель кесаря!» — кинули фарисеї останній аргумент. І тут десь ділися прокураторові справедливість та принциповість, людяність та милосердя. На вагу поставлені дві важливі речі: справедливість, істина та спокійне, благополучне життя. І Пілат вибирає останнє. Причому обирає, знаючи, що робить неправильний вибір. Недаремно вмивав руки.

Ми не знаємо подальшої долі цього римського чиновника. Але скільки людей і донині повторюють його помилку. Вони не хочуть, або не можуть зрозуміти найбільшої істини (даруйте, за каламбур): «ЗА ІСТИНУ ПОТРІБНО ПЛАТИТИ!» Ми ніколи не досягнемо істини, якщо відмовляємося за це чимось жертвувати і перш за все своїм «я», своїми амбіціями, своїми переконаннями. Напевне, кожному з нас зрозуміла та внутрішня боротьба, яка часто йде в нашому серці та розумі, коли доводиться обирати: чи йти за правдою, чи обрати щось вигідне та легше. В радянські часи віруючі платили за правду високу ціну: їм не дозволяли вчитися, працювати на кращих посадах, їх переслідували, судили, вбивали. Були ж такі, які свідомо вибирали більш спокійне життя — і зрікалися істини. Так було в усі часи ще від древності. Тих, хто тримався істини, не любили, переслідували, знищували. 21 століття принесло нове випробування. Віруючі стоять перед вибором: чи залишатися «старими консерваторами із запліснявілою істиною», чи підтримати нові прогресивні віяння. Лютеранська церква Америки, наприклад, нещодавно обрала друге: на своїй останній конференції переважною кількістю голосів прийняла рішення посвячувати в сан священників гомосексуалістів. Так спокійніше прожити…

А істина? Вона залишиться істиною, незалежно від того, яке рішення приймуть пілати. Їй це не зашкодить. Чого не скажеш про тих, які, зрадивши істині, все життя намагаються відмити брудні руки. Вони навіть не зможуть скористатися тими нікчемними срібняками, як у випадку з Юдою. Бо ціна істини надто висока — життя Сина Божого.

Юрій Вавринюк,
головний редактор журналу