Благовісник

Неправильне розуміння кордонів

Деякі з цих помилок дісталися нам у спадок від батьків. Деякі сягають своїм корінням у церковні традиції та «популярне» богослов’я. А інші є результатом нашого власного неправильного розуміння. Але яким би не було джерело цих вигадок, схожих на істину, спробуймо з молитвою дослідити їх.

Перша помилка: якщо я встановлюю кордони, значить я егоїст

— Зачекайте секунду, — сказала Тереза. — Яке я маю право встановлювати обмеження для тих, хто мене потребує? Хіба це не означає жити для себе, а не для Бога?

Тереза висловила один з головних аргументів християн проти встановлення кордонів. Він породжений страхом уславитися егоїстом, який турбується лише про себе й не бажає думати про інших людей.

Те, що ми повинні любити навколишніх людей, є абсолютною й незаперечною істиною. Ми маємо думати про благополуччя інших, це головна ознака християнина (див. Ів.13:35). І, як не дивно, належним чином установлені кордони насправді лише збільшують нашу здатність піклуватися про інших.

По-перше, проведімо межу між егоїзмом і служінням. Егоїзм поєднує в собі підвищений інтерес до власних бажань та небажання любити інших. Тому ми повинні стежити за тим, щоб наші бажання не виходили за межі та не суперечили нашим обов’язкам.

Наші справжні потреби іноді відрізняються від бажань. І Бог набагато більше зацікавлений у тому, щоб задовольняти наші справжні потреби, а не просто бажання, не кажучи вже про забаганки. У той же час Бог не вважає всі наші бажання поганими й багато з них Він задовольнить. Також попри те, що Бог Сам дає хотіння й чин згідно зі Своєю волею, Він закликає зі страхом звершувати своє спасіння. Тобто докладати зусиль, щоби бажання, вкладені Богом, були здійснені нами.

Деякі люди дивляться на свої потреби як на щось погане чи егоїстичне, у кращому разі — як на розкіш. Інші з незрозумілих причин уявляють, що задовольняти їхні потреби зобов’язаний Бог чи ті, хто їх оточує. Але біблійне твердження зовсім недвозначне: за своє життя відповідаємо ми самі.

Тому ми повинні чинити зі своїми душами так, як сумлінний директор із магазином, довіреним йому власником. Він старанно стежить, щоб справи йшли добре. А якщо через недостатньо розвинені кордони він не може керувати магазином як слід, то власник має повне право бути ним незадоволеним.

Свої здібності ми маємо розвивати самі. Свої почуття та думки, свою поведінку коригувати теж маємо ми. Наше духовне та емоційне зростання — це та «вигода», яку отримує Бог за Свої вкладення в нас. Говорячи «ні» людям і бажанням, які нам шкідливі, ми захищаємо ці вкладення Бога. Як бачите, між егоїзмом і розумним розпорядництвом різниця досить суттєва.

Друга помилка: межі — це ознака непокори

Багато християн бояться, що встановлення особистих кордонів та вимога їх дотримуватися сигналізує про внутрішній бунт чи непокору. У релігійних колах часто можна почути висловлювання: «Твоє небажання брати участь у нашій програмі показує твою байдужість». Через цю помилку безліч людей робить те, що не має для них жодної духовної чи емоційної цінності.

Насправді ж усе по-іншому: ознака непокори найчастіше — це відсутність кордонів. Люди з хиткими межами зовні поступаються, а в душі киплять від обурення. Вони б і хотіли сказати «ні», але бояться. Тому вони прикривають свій страх нещирим «так».

Після церковної служби Баррі вже майже дійшов до машини, але тут його наздогнав Кен, який у церкві відповідав за проведення біблійних занять. Він з великим запалом набирав собі нових учнів і був при цьому зовсім глухим до того факту, що далеко не всі прагнули відвідувати його заходи.

— То на які заняття я можу записати тебе, Баррі? Присвячені пророцтвам, благовістю чи розбору Євангелії від Марка?

Мовчанка Баррі затягнулася. «Можна було б відповісти: «Мене не цікавить жодна з цих тем. Не дзвони мені...». Але Кен буде невдоволений мною, і це може поставити під удар мої стосунки з іншими членами церкви…»

— Як щодо пророцтв? — навмання спитав Баррі.

— Чудово! Побачимось у понеділок. — Кен переможно попрямував геть.

Проаналізуймо цю ситуацію. Баррі намагався не казати «ні» Кену. Може здатися, що він зробив вибір на користь послуху. Він дав обіцянку відвідувати біблійні заняття. Адже це хороша річ, правильно?

Але чому Баррі не відмовив Кену? Через страх. Баррі боявся неприємностей з боку Кена.

Проте стан нашого серця турбує Бога більше, ніж зовнішня згода (див. Ос.6:6). Іншими словами, говорячи «так», а в душі протестуючи, ми обманюємо інших. Наша згода завжди має виходити з люблячого серця. Якщо нами рухає страх, то любов тут уже ні до чого.

Біблія вчить нас: «Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!» (2Кор.9:7). Подумайте над першими двома способами: «зі смутком» і «з примусу». В обох випадках людиною керує страх перед іншою людиною чи власною совістю. Подібні мотиви не можуть існувати пліч-о-пліч з любов’ю, оскільки «у любові немає страху, але досконала любов проганяє страх» (1Ів.4:18). Кожен із нас повинен служити лише добровільно. А якщо ми просто боїмося відмовити, то наша згода нічого не означає. Богові наша покора зі страху зовсім не потрібна. Він хоче, щоб ми відгукувалися на заклики про допомогу, спонукані любов’ю.

Третя помилка: встановлення меж може спричинити негативну реакцію з боку оточуючих

Чи можливо, що, встановлюючи кордони, ми викликаємо гнів у тих, хто нас оточуює? Цілком. Чи можуть вони нападати на нас чи уникати? Без сумніву. Бог ніколи не наділяв нас ні силою, ні правом контролювати реакцію інших людей на наші відмови. Дехто їх вітатиме, дехто — ненавидітиме.

Ісус розповів багатому юнакові сувору істину про вічне життя. Він розумів, що цей чоловік поклоняється грошам, тому порадив йому роздати гроші, щоб звільнити місце у своєму серці для Бога. Однак результати розмови не обнадіювали — «юнак відійшов зі смутком» (Мт.19:22). Ісус міг би скористатися ситуацією й зробити Свою пропозицію менш складною для виконання. Зрештою, Він — Бог, і саме Він створює правила! Але Ісус не зробив цього й залишив за юнаком право вибору.

Ми можемо чинити так само. Неможливо змусити людей приймати наші межі, і саме межі — це лакмусовий папірець для визначення якості взаємин. Люди, здатні поважати їх, із розумінням і любов’ю ставитися до наших бажань, думок і відмінностей. А якщо хтось негативно реагує на наші відмови та обмеження, то з такими людьми ми можемо зберегти добрі стосунки лише шляхом компромісів.

Слова Ісуса: «Горе вам, коли всі люди будуть говорити про вас добре. Бо так чинили з лжепророками їхні батьки» (Лк.6:26) можна перекласти так: «Не варто догоджати всім підряд. Не треба бути хронічним миротворцем». Якщо те, про що ви кажете, подобається всім без винятку, значить дуже висока ймовірність, що ви спотворюєте істину.

Але тут є дуже важливий момент: варто спочатку встановити особисті зв’язки, а потім уже межі. Нерозумно різко віддаляти від себе всіх, кого ви любите. Не забувайте, що ви створені для взаємин. У вас має бути пристань, де вас люблять і де з людьми вас поєднує міцний зв’язок.

Четверта помилка: якщо я зводитиму кордони, то завдаватиму болю іншим

— Коли я в чомусь відмовляю своїй матері, найважче витерпіти її «ображену мовчанку», — розповідала Барбара. — Вона настає щоразу, коли я кажу їй, що не можу прийти в гості, і триває приблизно сорок п’ять секунд. Припинити це можуть лише мої вибачення за власний егоїзм та призначення часу візиту. Тоді вона задоволена й щаслива. Я готова зробити будь-що, аби уникнути цієї ситуації.

Встановлюючи межі, ви не хочете поранити того, кого ви щиро хотіли б бачити щасливим. Але кордони — це не зброя, це інструмент захисту. Належно встановивши кордони, ви нікого не ображаєте й ні на кого не нападаєте. Кордони просто захищають ваші скарби, щоб до них не торкалися в невідповідний час. Говорячи «ні» дорослим людям, відповідальним за задоволення власних потреб, ви можете завдати їм певного дискомфорту. Їм доведеться шукати інше джерело вирішення проблем. Але такі пошуки не завдадуть їм шкоди.

Навіть якщо в когось виникла справді серйозна проблема, усе одно бувають часи, коли з тих чи інших причин ви не можете жертвувати своїм часом та силами. Наприклад, Ісус віддалявся від людей, щоб провести якийсь час наодинці з Отцем (див. Мт.14:22-23). У такі моменти ви повинні надавати можливість цим людям самим відповідати за свої тягарі та шукати задоволення потреб в іншому місці.

Згадайте: Бог без жодних проблем сказав Павлу, що не вийматиме йому «колючку з тіла». Та й всім нам Він відмовляє у проханнях досить часто. Бог не турбується, що встановлені ним кордони можуть завдати нам болю. Він знає, що ми повинні відповідати за власне життя й іноді Його відмова допомагає нам зробити саме це.

П’ята помилка: якщо я встановлюю кордони — значить я серджуся

Бренда зрештою знайшла в собі мужність сказати своєму начальнику, що більше не має наміру безкоштовно працювати у вихідні. Начальник поставився до неї з розумінням і ситуацію вдалося виправити. Усе, здавалося, було добре, але на душі в Бренди лишився гіркий осад.

Почалося все досить безневинно. Але потім у її словах з’явилася хвиля люті, яка дуже здивувала її. Бренда не збиралася говорити нічого такого. Що стало джерелом цього гніву? Можливо, гнів виник через те, що вона встановлювала кордони?

Така реакція природна, коли людина тільки починає вибудовувати межі. Та помилкове судження, що кордони винні в цьому, породжується загальним нерозумінням природи емоцій та гніву зокрема. Емоції виконують одну важливу функцію: вони про щось сигналізують. Наприклад, страх радить нам бути обережними. Смуток сигналізує, що ми щось втратили: взаємини, можливість чи ідею. Гнів також є сигналом, який попереджує про небезпеку. Однак він не віддаляє нас від неї, а, навпаки, підштовхує зустрітися віч-на-віч із загрозою. Прикладом буде обурення Ісуса, коли Він побачив осквернення храму (див. Ів.2:13-17).

Гнів повідомляє нам, що хтось чи щось вторгається на нашу територію. Гнів також дає нам силу, необхідну для вирішення проблем. Він заряджає нас енергією, щоб ми могли захищати себе, своїх коханих та свої принципи. Саме тому люди з пошкодженими кордонами, які тільки-но починають ставити обмеження, стикаються з власною люттю. Як правило, це зовсім не «новий гнів», це «старий, усталений гнів». Він утворився за роки невисловлених «ні», внутрішніх пригнічених протестів, яких ніхто не почув.

Тому, виявивши в душі ворожі почуття, розкажіть про них людям. Визнайте їх (див. Як.5:16). Випробуйте на собі вплив Божої благодаті, яка виллється на вас через людей, які люблять вас навіть у гніві. Це перший крок до порятунку від вашого старого гніву.

Другим кроком стане відновлення пошкодженої частини вашої душі. Якщо ваші кордони наблизяться до біблійного ідеалу — ви відчуєте себе впевненішими, у вас зростатиме почуття власної безпеки. Ви не будете поневолені страхом перед іншими людьми. У міру формування здоровіших кордонів потреба в гніві знижуватиметься.

Ви сердитеся тому, що в минулому гнів був, можливо, єдиним вашим кордоном. А тепер, коли ви навчилися говорити «ні», він уже ні до чого, бо небезпеки немає, отже, попереджати нема про що.

Наприклад, Тіну обурювало, що її чоловік щовечора запізнювався на вечерю. Доводилося підігрівати їжу, діти були голодними та дратівливими, вчасно не починали виконувати домашніх завдань. Однак усе змінилося, коли вона стала подавати вечерю в призначений час, незалежно від того, чи вдома її чоловік, чи ні. І коли він повертався, у його розпорядженні були лише залишки в холодильнику, які йому доводилося розігрівати та їсти на самоті. Трьох-чотирьох таких вечер виявилося достатньо, щоб чоловік Тіни став повертатися з роботи раніше.

Сідаючи вчасно разом із дітьми вечеряти, Тіна встановила необхідні кордони у своїх стосунках із чоловіком. У результаті вона перестала почуватися жертвою. Потреби її та дітей виявилися задоволеними. Старий вислів «Не гнівайся. Заспокойся» не виправдовує себе. Набагато правильніше сказати: «Не злись. Встанови кордони!»

Шоста помилка: коли інші встановлюють кордони — це завдає мені шкоди

«І це мій найкращий друг, — подумав Ренді. — Я звернувся до нього в такий скрутний момент, а він відмовляє мені в допомозі. Це показує, яка «дружба» в нас…»

Ренді хоче жити, не встановлюючи кордонів із іншими людьми. І багато хто з нас схожий на Ренді. Якщо хтось на наше прохання про підтримку відповідає «ні», нам стає неприємно. Ми почуваємося відкинутими. Безперечно, у такій ситуації немає нічого приємного. Нікому з нас не подобається чути слово «ні». Але подумаємо над тим, чому прийняття кордонів тих, хто нас оточує, пов’язане з такими труднощами.

По-перше, нам завдає шкоди те, що при спілкуванні з нами, особливо в дитинстві, встановлювалися кордони, які не відповідають обставинам. Батьки можуть нашкодити дитині, позбавляючи її емоційного тепла в той час, коли вона цього потребує.

По-друге, ми переносимо власні образи на інших. Досить часто буває так, що люди, які в дитинстві постраждали від неправильно встановлених кордонів, відповідним чином будують свої відносини з оточенням. Відчуваючи в інших власний біль, вони намагаються не відмовляти їм, уявляючи, як важко їм буде.

По-третє, нездатність приймати обмеження з боку іншого може означати ідолопоклонницьку позицію. Кеті відчувала себе глибоко пора­неною й самотньою щоразу, коли чоловік відмовлявся розмовляти з нею. Його мовчання спричиняло в ній неприємні відчуття. У неї виникла думка: може, кордони, встановлювані чоловіком, завдають їй шкоди?

Однак реальна проблема — у залежності Кеті від чоловіка. Її емоційне благополуччя повністю ґрунтувалося на його незмінній близькості. Він мав дати їй усе те, що недодали її батьки-алкоголіки. Хоча ми, безумовно, потребуємо один одного, але, крім Бога, незамінних немає нікого. Якщо у вашому житті є людина, від якої ви не можете чути «ні», це означає, що ви передали контроль над своїм життям у її руки.

По-четверте, нездатність приймати кордони оточуючих може бути ознакою, що ви не вмієте брати на себе відповідальності. Деякі люди настільки звикають до того, що інші рятують їх, що починають вірити, ніби їхній добробут — не їхня проблема, а проблема когось іншого. Коли їм відмовляють у допомозі, вони почуваються відкинутими.

В одному зі своїх листів Павло суворо дорікав коринтянам. Він встановив обмеження на їхню непокору. Слава Богу, вони відреагували правильно: «Коли я й засмутив вас листом, то не каюся… Я радію тепер не тому, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покаяння» (2Кор.7:8-9). Якими б не були встановлені Павлом кордони, коринтяни прийняли їх і відреагували на них правильно. Це ознака відповідальності.

Тут корисно буде згадати Золоте Правило, про яке говорив Ісус: «Тож у всьому, як хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть і ви з ними; бо в цьому закон і пророки» (Мт.7:12). Застосовуйте це правило, коли вирішите встановити обмеження. Ви хочете, щоб люди шанували ваші кордони? Тоді будьте готові до прийняття їхніх кордонів.

Сьома помилка: встановлюючи кордони — я почуваюся винним

Нам іноді здається, що якщо ми щось отримали — значить, ми щось повинні й віддати. Любов, яку ми отримали, або гроші, або час, одним словом, усе, що може змусити нас відчувати себе зобов’язаними, слід сприймати як дар. А все, що насправді потрібно — це подяка. У того, хто дарує, немає навіть думки очікувати плату за подарунок. Він подарував щось тільки тому, що любить цю людину й хоче їй зробити приємне.

Саме так Бог дивиться на Свій дар спасіння. Цей дар коштував Йому Сина. Та коли Він дарував, то був спонуканий любов’ю до нас. А нам слід прийняти цей дар та бути вдячними. Так само й з людьми, які виявили до нас доброту — ми зобов’язані сказати їм «дякую» та з вдячним серцем допомагати іншим.

Потрібно навчитися розрізняти тих, хто «дає, щоб отримати», і тих, хто дійсно дарує від щирого серця. Зазвичай різниця розпізнається досить легко. Якщо щира подяка викликає гнів у того, хто допоміг вам, то, найімовірніше, подарунок насправді є позикою. А якщо подяки виявляється достатньо — ви отримали справжній дар, без «навантаження» у вигляді почуття провини.

Восьма помилка: кордони — постійні, а я боюся спалювати мости

— Але що, коли я передумаю? — запитувала Карла. — Я боюся встановлювати кордони зі своєю найкращою подругою, бо не хочу її втрачати.

Важливо зрозуміти, що ваше «ні» завжди залежить тільки від вас. Ви в повному розумінні цього слова маєте свої кордони. Не вони володіють вами, а ви ними. Якщо ви, наприклад, у спілкуванні з кимось встановите кордони, і вони будуть правильно зрозумілі, їх завжди можна переглянути. Разом із тим, якщо ви почуватиметеся безпечно, вам легше «пересунути» межу.

Такий перегляд кордонів має багато прецедентів у Біблії. Наприклад, Бог вирішив не руйнувати Ніневію, коли це місто покаялося (див. Йов.3:10). Павло відмовився брати з собою в місіонерську подорож Івана-Марка, тому що цей юнак залишив його в скрутну хвилину (див. Дії 15:37-39). Проте через кілька років Павло бажав його товариства й просив його привести до нього (див. 2Тим.4:11). Тобто він змінив кордони.

Як ви вже, мабуть, помітили, деякі з цих помилок — результат щирого нерозуміння. А нерозуміння виникає через неправильне навчання. У той же час є помилки, що породжуються страхом. Люди бояться встати й відкрито сказати «ні» обов’язкам, які на них покладено проти їхньої волі та які суперечать вказівкам Біблії. Моліться, щоб зрозуміти, у сітях яких із цих помилок ви, можливо, перебуваєте. Дослідіть ті місця зі Святого Письма, які згадані вище. І просіть Бога дарувати вам почуття впевненості в тому, що Він вірить у правильно побудовані межі більше, ніж ви.

За книгою «Межі» Генрі Клауда і Джона Таунсенда

Благовісник, 1,2023