Експеримент

Ще в 1974 році відома сербська мисткиня Марина Абрамович створила один зі своїх найскладніших і найбільш відомих перформансів, який отримав назву «Ритм 0».

Щоб перевірити межі зв’язку між митцем і глядачами, пані Марина розмістила в галереї Morra в Неаполі на столі 72 об'єкти, якими люди могли користуватися так, як захочуть. Собі вона призначала пасивну роль. Табличка на грудях повідомляла глядачам, що вони не відповідатимуть за жодні свої дії, усю відповідальність бере на себе автор. Деякі з цих об’єктів могли приносити задоволення, тоді як іншими можна було завдавати болю. Серед них були троянда, перо, мед, батіг, оливкова олія, ножиці, скальпель, ніж і навіть пістолет із одним патроном. Протягом шести годин публіка могла діяти на свій розсуд, у тому числі маніпулюючи тілом і рухами мисткині.

Спочатку глядачі соромилися, тільки дивилися на неї, дарували троянди, цілували. Але потім роздягли, розмалювали й навіть порізали. Хтось повертав її довкола осі, хтось піднімав угору її руки. Один чоловік використав лезо, щоб зробити в неї на шиї надріз. Глядачі змінювали положення тіла художниці. Деякі прикріплювали до неї різноманітні предмети. Деякі чоловіки роздягали та лапали її. Причому свої дії супроводжували сміхом. На третю годину з неї зрізали лезами весь одяг. На четверту годину тими самими лезами почали різати її шкіру.

Перформанс було зупинено охороною будівлі, коли один із відвідувачів узяв пістолет…

Власні враження пані Абрамович від того, що люди з нею робили, виявилися ще жахливішими. Художниця згадує: «Спочатку глядачі дуже хотіли зі мною погратися. Потім вони ставали дедалі агресивнішими, це були шість годин справжнього жаху. Вони відрізали мені волосся, устромляли в тіло колючки троянд, різали шкіру на шиї, а потім наклеїли пластир на рану. Я відчувала себе зґвалтованою. Після шостої години перформансу я зі сльозами на очах пішла в бік глядачів, через що вони буквально вибігли з кімнати, бо зрозуміли, що я «ожила» — перестала бути їхньою іграшкою й стала сама керувати своїм тілом. Я пам’ятаю, що, прийшовши в готель цього вечора й подивившись на себе в дзеркало, виявила в себе пасмо сивого волосся».

Ця робота розкриває щось жахливе про людство. Вона показує, як швидко людина може завдати тобі болю за сприятливих обставин. Вона показує, як легко знеособити людину, яка не пручається, яка не захищає себе. Вона показує, що якщо створити відповідні обставини — більшість «нормальних» людей, очевидно, можуть стати дуже жорстокими.

Цей експеримент — яскраве свідчення внутрішньої зіпсутості людини. Якраз на цьому наголошує Біблія. Чимало людей критикують її як книгу заборон та обмежень. Нині набуває все більшого поширення теорія вседозволеності та особистої свободи людини, згідно з якою моральні закони та обмеження піддаються нівелюванню та сумніву. Але, як засвідчує перформанс пані Абрамович, відсутність червоних ліній у поведінці та у стосунках призводить до трагічних наслідків. І ціль Біблії — застерегти людей від злочинних дій як проти самої себе, так і оточуючих, не дати проявлятися отим внутрішнім гріховним нахилам.

Апостол Павло яскраво та образно висловив це у Посланні до римлян. «Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені… Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти?» — з гіркотою вигукує апостол. І сам же дає відповідь: « Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому то я сам служу розумом Законові Божому, але тілом закону гріховному... (Рим.7:18-25).

Тому так важливо, щоб людина ставила межі перш за все для себе особисто, щоб не дозволяти власним негативним схильностям проявлятися, так і для оточуючих, які можуть спричинити тобі зло.

І цей експеримент частково дає відповіді на запитання, чому нормальні люди чи навіть цілі нації за певних умов стають жорстокими та небезпечними, як, скажімо, це сталося з німцями за часів Гітлера. Або, як це спостерігаємо зараз із росіянами, коли імперська пропаганда настільки пересунула межі дозволеного у свідомості та поглядах, що вони готові на будь-який моральний, фізичний чи військовий злочин.

І ще один урок з цієї історії. Якраз зараз українсько-російське християнство здає екзамен на духовну зрілість, а саме: як воно ставиться до факту насильства, зла та брехні у суспільстві, частиною якого воно є. Виходячи з висновків перформансу мисткині Абрамович, зло та насильство проявляються та збільшуються тоді, коли ніхто не ставить ніяких меж, ніхто тебе не зупиняє, не хапає за руку, коли серед оточуючих панує пасивність та мовчазне схвалення. Чи не тому російська влада почуває себе так вільно, чинячи злочини, бо, як говорить відомий вислів, «для тріумфу зла потрібно, щоб хороші люди нічого не робили».

Тому завдання Церкви — виявляти та зупиняти зло, не дозволяти цьому злу заподіювати моральної, фізичної та духовної шкоди людям.

Благовісник, 1,2023