Маніпуляція та знецінення

Одна з форм поведінки, яка явно порушує межі іншої людини, — маніпуляція.

Як часто ми піддаємося маніпуляції, щиро поважаючи ту людину, яка виявляє тиск? Як часто ми плачемо в подушку від того, що чинимо за волею іншої людини, але не за волею власного серця? Як пояснити, що повага — це не беззаперечний послух і підпорядкування своєї волі іншій людині?

Таких питань можна зібрати ще з десяток. Як відрізнити маніпуляцію від простого прохання? Що таке маніпуляція? Чи є вона в християнстві?

На жаль, так — маніпулятивні форми управління свідомістю та вчинками окремої людини чи суспільства міцно закріпилися в наших громадах. Я це говорю не для того, щоб висміяти когось, а для того, щоб мислячі люди могли розібратися в цих питаннях і зберегти насамперед свою цілісність перед Богом.

Щоразу підкоряючи свою волю іншій волі, ми втрачаємо голос власної волі. Не поспішайте з осудливими зауваженнями. Спершу поясню, що я маю на увазі.

Ісус — Спаситель кожної душі. Бог — Творець кожної душі. Дух Святий — Утішитель і Наставник для кожної народженої згори людини.

У Бога є мета, покликання та доручення для кожного з нас. Але через невміння відокремлювати волю людську від волі Божої ми часто впадаємо в крайнощі, догоджаючи не Богу, а людям. Усе, що нам кажуть, ми просто виконуємо, замість того, щоб по-справжньому задуматися: а що Бог каже в моє життя?

Іншими словами, коли на ґрунт низької самооцінки, незрілості, бажання сподобатися, довірливості, відсутності особистих кордонів, незнання свого покликання, цілей від Бога приходить людина з сильною волею, вона легко може маніпулювати волею слабшої людини.

Якщо просто розкрити суть маніпуляції, то це поведінка, коли маніпулятор задля власних цілей змушує більш слабку людину (жертву) реагувати чи чинити так чи інакше.

Коли маніпуляція має успіх?
— Людина більш авторитетна за статусом.
— Коли жертва перебуває у співзалежному стані або емоційно пригнічена.
— Коли це насаджується в суспільстві, сім’ї, церкві як форма взаємин.
— Коли людина не має певних цілей і завдань у житті, не знає волі Божої щодо свого покликання.
— Коли людина з пораненою душею та серцем живе в стані синдрому жертви.

Маніпулятор вдається до методів впливу на волю іншої людини часто неусвідомлено, за звичкою. Він звик використовувати людей для реалізації певних ідей і часто не зауважує, що основою його поведінки є підпорядкування іншої людини своїй волі. Деякі богослови порівнюють маніпуляцію з чаклунством. І чаклунство, і маніпуляція — це плоди одного й того ж дерева егоїзму: «Я хочу, щоби було так, як я хочу».

Апостол Павло ось як пише про догоджання людям: «Бо тепер чи я в людей шукаю признання чи в Бога? Чи людям дбаю я догоджати? Бо коли б догоджав я ще людям, я не був би рабом Христовим» (Гал.1:10).

Ось вісім ознак маніпулятивної поведінки, які допоможуть вберегти себе або ж побачити в собі неправильні прояви:
— Людина тільки вимагає, нічого не даючи у відповідь, переважно не чує ваших прохань.
— Якщо їй не потрібна ваша дружба, вона віддаляється від вас, але щойно має певну потребу — відразу згадує про вас.
— Під час суперечки, конфлікту, переходить на особистість, грубить, принижує, знецінює.
— Тисне статусом за посадою, за позицією в церкві, за саном, за ґендерною ознакою.
— Може маніпулювати жалістю до себе, позиціонує себе жертвою в кожній ситуації.
— Під час суперечки може повертатися до минулого та «пригадувати» негативні речі.
— Не бере відповідальності за те, що вас напружує, ображає, показує це як щось прийнятне або навіть як піклування про вас.
— Звертається до почуття обов’язку, християнських цінностей, віри, але тільки на своїх умовах, іншого погляду не хоче чути.
Інструменти маніпуляції — це страх, контроль, мовчання як покарання, маніпуляція любов’ю, спекуляція вірою, почуттям провини та сорому, марнославство, лестощі, надія на краще майбутнє, шантаж, тиск на жалість, гнів, дратівливість, перекручування інформації, примус.

Як чинить Бог?
— Бог ніколи не діє так підступно й підло з людиною.
— Він ніколи не вдається до маніпулятивної форми стосунків.
— Він завжди зацікавлений у добровільному рішенні людини, а не примусі.
— Він зацікавлений у вільній волі людини, а не в її зламаності. Він не ламає людину через коліно підкоряючи своїй волі. Він чекає, коли людина сама забажає виконати волю Господа.

Божі принципи — це любов, повага й прийняття людини в будь-якому стані, щоб їй допомогти й дати надію. Хай ці принципи стануть і нашими.

Що таке знецінення?

На перший погляд, менш агресивна, але не менш образлива форма поведінки — знецінення.

«Та не приймай ти близько до серця», «Дякуй, що не гірше», «Тебе ще Бог помилував, подивися на...», «А ось я у твоєму віці», «Візьми себе в руки, ти не одна таке пережила» — усі ці фрази применшують біль іншої людини.

Найімовірніше, ви чули такі заяви щодо себе або когось іншого. Усе б нічого, але ця форма спілкування стає дедалі більш звичною. І, наприклад, людина, яка багато років віддала праці, навчанню, бізнесу, материнству, служінню зрештою чує: «Тобі просто пощастило. Бог особливим чином благословив тебе». І мало хто бачить за успіхом розгубленість, біль, сльози, безсонні ночі, молитви, стогнання, пошук, величезні ризики, внутрішню боротьбу й т. ін.

Тож знецінення — це слова, сказані вам іншою людиною, які позбавляють значущості (вартості) ваші емоції, особисті якості, досягнення, цінності, принципи, рішення, віру, успіх і т. ін.

Найчастіше ми стикаємося з цим у трьох колах: у родинному, наприклад, коли старше покоління вважає за потрібне повчати молоде й давати непрохані поради. Або навпаки — молоде покоління нехтує досвідом старшого. У дружньому колі — сюди можна віднести зауваження, жарти, на які ви не знаєте, як реагувати. І в колі сім’ї — чоловік постійно вказує на якийсь ваш «недолік» або ви на його, кажучи, що цього можна було б легко позбутися. Також ви можете нагадувати своїм дітям про їхні хиби. Вони у свою чергу — про ваші, не усвідомлюючи, які зусилля докладає кожен, щоб змінитися чи позбутися чогось поганого у своєму характері.

Проблема тут полягає в тому, що нас знецінюють і ми знецінюємо. Ми знецінюємо за звичкою себе та почуття інших.

Знецінення виявляється у формі незаслуженої критики. «Ти подивися на неї, як вона співає, що вона про себе надумала. Заплющує очі під час співу. Ще піднятих рук не вистачало. Ну, зрозуміло, звідки вітер».

Знецінення виявляється як порада, якої не просили: «Ти що така бліда — худнеш, чи що? Більше гуляй на свіжому повітрі, приймай залізо».

Знецінення виявляється і як турбота, яка ні до чого не зобов’язує того, хто її висловлює: «Ти чому так поправилася? Хворієш, чи що?»

Звідки ж корінь цієї поведінки?

Повернімося до Едемського саду. Єва з Адамом насолоджуються життям, Богом та один одним. Але прийшов ворог у вигляді змія й став сіяти сумніви. Саме він перший на Землі знецінив життя Адама та Єви. Він поселив цю думку в розумі Єви, і вона купилася, повірила. І тільки-но Адам і Єва повірили в цей обман, вони вже самі знецінили те, що мали в Бозі. У їхню сім’ю прийшло розділення, сором, ганьба й перший конфлікт. Вони одягнулися. Що це означало? Вони відокремилися один від одного через фігове листя, між ними вже були перегородки у вигляді одягу. Їхні почуття відокремили їх від Бога, вони сховалися — і знову відокремили себе від Творця. Уявляєте, який хитрий прийом ворога?

У християнському світі вважається, що не можна хвалити, робити компліменти за добре зроблену справу. «Не перехвалюй, бо запишається». Як наслідок, щоб не похвалити, ми знецінюємо. Це як захисний механізм. Зробити щось навпаки. Ви помічали: коли людина хоче плакати, то може істерично сміятися. Ось і в цьому випадку: боячись похвалити чи висловити підбадьорення, ми, не замислюючись, знецінюємо почуття, рішення, принципи інших людей.

Ми не вміємо реагувати на сильні емоції іншої людини. І нам простіше їх знецінювати. Коли комусь погано, природна людська реакція — втішити та підтримати. У цьому випадку не потрібні поради. Тут потрібне співчуття.

Як краще це висловити?

Не думайте, що від вас неодмінно чекають поради, допомоги чи розповіді про ваш досвід. Найчастіше людині потрібна поряд інша людина, яка заспокоїть, обійме, приготує гарячий чай, приготує якусь їжу. Зрештою, просто вислухає вас.

Як зупинити дію знецінення, спрямовану на вас?

Розкажіть про свої почуття. Ви не сіра маса, ви людина. Вам боляче. Проговоріть, що саме вас образило чи зачепило. Якщо не хочете розповідати про це, але розмову потрібно припинити — скажіть, що вам потрібно осмислити це самостійно.

Висловлюйте прохання. Багато хто боїться попросити іншу людину зупинитися. А можна сказати: «Будь ласка, не кажи мені це. Мені боляче та неприємно це слухати».

Кажіть із позиції рівного співрозмовника, а не жертви. Ваш тон має бути доброзичливим. Якщо ви агресивні, спробуйте відновити рівновагу.

Якщо людина продовжує в тому ж дусі — виходьте з розмови. Ви маєте право закінчити розмову, якщо вас не чують, якщо вам не дають слова, якщо вас продовжують знецінювати.

І не забувайте, що головне в стосунках — любов. «То ви, докладаючи до цього все старання, покажіть у вірі вашій — чесноту, у чесноті — розважливість, у розважливості — помірність, у помірності — терпіння, у терпінні — благочестя, у благочесті — братолюбство, у братолюбстві — любов» (2Петр.1:5-7).

Оксана ГРАБЧУК

Благовісник, 1,2023