Оточення, обстріли, молитва, жива віра та живий Бог

«Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (1Кор.10:13).

«Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі» (Фил.4:6-7).

Напишу одразу, що ми вийшли. За цей час ми були практично в тактичному оточенні двічі. У Сєверодонецьку та Лисичанську. Це не повне оточення, були шляхи відходу, але нерви мали напружені.

Пам’ятаю, як ще в Сєверодонецьку після одного з обстрілів потрібно було відновити зв’язок. А це означало, що вночі треба було робити свою роботу в повній темряві, незважаючи на те, що десь поряд працювала артилерія. У такі моменти випробувань не дуже хотілося виходити надвір і щось робити. Але робота є роботою, і на війні кожен має своє завдання. Одягнувши броніки та каски, ми вже біжимо вулицею. І тільки коли десь осторонь чули виходи, то на кілька секунд зупинялися, щоб визначити, куди лягатиме приліт. Це були тривожні секунди. Але потім знову прискорювалися й робили те, що потрібно. Та як не старалися, тривожні секунди були часто тієї ночі, тож ми працювали довше, ніж звичайно. Після такої роботи неймовірно зближуєшся з тими, із ким це все проходиш, але зараз не про це... І ось втомлені та на адреналіні ми забігаємо у своє укриття. Роботу виконано, і дуже хочеться спати. Але, проходячи повз нашу польову капличку, я, незважаючи на сонливість, захотів у неї зайти. І там, стоячи на колінах і дивлячись на зображення Христа в Гефсиманії, як дитина, помолився про подарунок на день народження. До мого дня народження було ще 2 місяці, але я став молитися: «Боже, прошу Тебе, зроби мені подарунок на мій день народження. В час цих усіх випробувань я хочу полегшення. І хай навіть воно прийде через п’ять днів після мого дня народження, не 25, а 30 червня, — виведи нас із Сєверодонецька та Лисичанська. Виведи нас із цього місця. Я не знаю, як це станеться, але так хочеться бути вдома чи хоча би в іншому місці та побачити рідних».

Я знаю, що так не можна молитися. Будь ласка, не повторюйте за мною. Це не приклад правильної молитви. Бог не джин із пляшки, але саме в той момент утоми вона була чесною та щирою. Після молитви прийшов мир у серце та впевненість, що треба молитися за це щодня.

Через певний час ми вийшли із Сєверодонецька. То був непростий вихід. Але ми змогли вийти з мінімальними втратами. Потім, просто через обставини, що склалися, мій командир відправив мене в Дніпро по машину для нашого взводу. І так вийшло, що це відбулося на мій день народження. Водночас туди приїхала моя дружина Олена. Правда, без дітей, сама. Але ви навіть не уявляєте, який шлях їй потрібно було подолати та скільки всього мало збігтися, щоб вона приїхала з Братислави до Дніпра в той самий час, що і я. Ще того дня, коли вона вже була в Україні, на Рівненщині, мені сказали, що не зможу нікуди виїхати, хіба що через тиждень. Але потім, буквально через 20 хвилин усе змінилося. Уже ввечері я був у Дніпрі й міг обійняти Олену...

Я нічого не говорив командиру про свій день народження, та й сам загубив дні та числа, і думав, що воно буде після мого повернення на війну. І вже коли приїхав додому, в Дніпро, побачивши та обійнявши Олену, я усвідомив, що ми святкуватимемо мій день народження разом! Це був чудовий подарунок від Бога на моє свято! Це були особливі кілька днів. Це було справжнє диво! Чудо, схоже на перетворення води на вино. Уже через кілька днів треба було повертатися до Лисичанська. Знову напруга, знову складний напрямок. Але там мої друзі, мій взвод, батальйон, комбат… А моя молитва була не просто за те, щоб ми вийшли з Сєверодонецька та щоб я побачився з ріднею, але й щоб ми могли вийти з Лисичанська… Залишалося лише кілька днів до 30 червня. Та я не переставав молитися... Сьогодні 4 липня – і ми вже не в Лисичанську. Нас вивели.

І нехай привід для виходу з Сєверодонецька чи Лисичанська був не найприємнішим, такий уже в нас напрямок. Війни не виграються відступом. Але іноді треба відійти, щоб вирівняти фронт і зберегти життя тих, хто далі захищатиме нашу землю й досягатиме перелому в цій війні. Там ми зробили все, що могли, а деякі навіть зробили більше, ніж було в їхніх силах, віддавши на захист найцінніше, що в них було – життя й здоров’я… Але все ж таки це Божа відповідь. У Його відповіді було не все й не те, що я просив, і не так, як хотілося. Але було по-справжньому, як у реальному житті.

А те, що стосується зустрічі з дружиною і дня народження, то Божа відповідь була дуже близько до того, що я просив. І в Його відповіді було навіть більше, ніж я очікував… Це було диво…

Так, війна не закінчилася. Ми не повернулися з війни додому назавжди. До перемоги ще далеко. Я не побачив дітей. Але ми вийшли з Сєверодонецька, вийшли з Лисичанська. Усі в моєму взводі живі… А те, що в умовах війни я зміг з’їздити додому, побачився з дружиною, друзями, забрав машину для взводу (на якій ми відступали з Лисичанська) і що це сталося на день народження — це реально диво.

Не треба повторювати за мною, щось загадувати та чекати, що Бог має це зробити. Бог не джин, як я вже писав. Але Бог є. Він живий, і Він нас любить. Його любов, як і любов добрих батьків, не завжди означає виконання всіх бажань. Іноді ця любов навіть дозволяє нам проходити через біль та страждання. Ми не можемо все усвідомити та встановити всі причинно-наслідкові зв’язки. Але ми можемо вірити. Можемо бути впевненими, що Бог є, що Він живий і що Він любить нас! Ми можемо бути впевнені, що під час випробувань Бог поруч. Він дасть полегшення. А випробування ми зможемо перенести.

Варто намагатися молитися, просити, вірити та сподіватися. І навіть якщо ви проходите через неймовірні випробування, не втрачайте віри в Бога! «Досягла вас спроба не інша, тільки людська; але вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її».

Бог є, Він живий, і Йому варто молитися!

Женя ЯЗВІНСЬКИЙ

Благовісник, 2022,3