Чи був Ісус добреньким?

Скільки вам було, коли ви зрозуміли, що практично все, що Ісус говорив, перебуваючи тут, на землі, цілком відповідає визначенню прямолінійності? Він вступав у конфронтацію. Він кидав виклик усьому, у що вірили люди, і тому, що вони робили. Він відкрито висловлював зневагу до релігійних знаменитостей Свого часу й постійно застерігав людей, щоб вони їх не наслідували.

До мене це розуміння прийшло вже у літньому віці.

Не те, щоб я не читала Біблію. Запевняю вас, я читала її. Але в мене був явно класичний випадок, коли людина бачить те, що очікує побачити. А чекала я побачити, так вважаю, Ісуса ласкавого, лагідного та м'якого. Як мінімум, я очікувала, що Він, скажімо так, добренький.

Однак, якщо ви візьмете Біблію, де слова Ісуса виділені червоним, і прочитаєте тільки їх, ви будете шоковані. Якщо читати лише слова Ісуса, то в більшості випадків Він справляє враження грубої й досить роздратованої людини! У мого п’ятирічного онука нещодавно з’явилася нова улюблена фраза, яку він використовує, коли хоче здивувати: «Що за…?» Саме це я хотіла сказати, коли читала ці уривки.

Звичайно, я знала про приклади, де Ісус дав фарисеям кілька непривабливих імен (див. Мт.23:1-39), або про те, коли Він перевернув столи в Храмі (див. Мт.21:12). Також я знала, що Він сказав, що прийшов принести на землю не стільки мир, скільки меча (див. Мт.10:34). Однак я думала, що то були лише винятки.

Чим більше я читала слова, виділені червоним, тим більш придатним здавався мені такий колір, і тим ясніше я бачила, що це частина великого цілого. Спробуйте самі — і ви також побачите.

Здається, Ісус намагався бути максимально обурливим. Він ні на грам не дотримувався політкоректності. Коли людей шокувало те, що Він говорив, Він лише з більшою виразністю повторював це ще раз. Наприклад, наприкінці шостого розділу Євангелії від Івана, у вірші 51, коли Він сказав: «Хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу», євреї відразу ж стали перешіптуватися, запитуючи, що означають ці Його слова про те, щоб «їсти Його Плоть». Але замість того, щоб сказати їм щось приємне, пом’якшити Свою риторику й ретельно підібрати більш відповідні слова, Іван, починаючи з вірша 53, розповідає: «Ісус же сказав їм: Істин­но, істинно кажу вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського і пити Крові Його, то не будете мати в собі життя. Той, Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день. Бо Плоть Моя істинно є їжею, і Кров Моя істинно є пиття. Той, Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, перебуває в Мені, і Я в ньому. Як послав Мене живий Отець, і Я живу Отцем, так і той, хто їсть Мене, житиме Мною».

Зверніть увагу, що Він кілька разів повторює фразу «Той, що їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров». Хіба ці слова про поїдання не викликають у вашій голові образ диких звірів, що розривають і пожирають свою здоби­ч?

Як розповідається у вірші 66, результатом таких графічних образів стало те, що багато хто з шанувальників Ісуса з того дня назавжди залишили Його.

Його зухвалі слова не були винятком із правил. В основному, винятком є ті випадки, коли Ісус зцілював когось та/або прощав комусь. Тоді Його слова були такими, про які можна сказати, що вони добрі, однак і в цих випадках Його слова нерідко були приправлені настановами та попередженнями.

Якщо ви шукаєте того люблячого Ісуса, яким, як ми всі знаємо, Він був, вам слід дивитися безпосередньо на те, що Він робив, а не стільки на те, що Він говорив. Милосердя, любов і співчуття Він виявляв Своїми діями. Він збирав навколо Себе дітей, годував голодних, зцілював хворих, прощав тим, хто відчував провину. А головне, Він прожив ідеальне життя, яке ми прожити зовсім не здатні, і натомість дав нам Свою бездоганну репутацію. Він узяв на Себе всю нашу нікчемність, усі наші недоліки та гріхи й заплатив ту ціну, яку мали заплатити ми. Його любов виявилася в Його діях стосовно нас.

Тоді в чому ж був сенс усіх гострих зауважень?

Я б сказала, їхній сенс у тому, що в них правда. Він прийшов не для того, щоб брехати людям, даючи їм можливість зберігати гарну думку про себе та своє життя.

Вони потребували, щоб їх шокували правдою про їхній непривабливий стан. Вони анітрохи не чинили правильно. У них не було нічого, що бажав Бог, особливо нічого такого, що можна було б вважати їхньою заслугою. У Його очах їхня праведність виглядала, як забруднений одяг. Усі причини для гордості, яких у них було чимало, були ілюзією. Ісус своїми словами постійно викривав брехню, у яку вони вірили, а потім вказував їм на Себе, як на єдину для них наді­ю.

Поки вони не зрозуміють, у якому становищі насправді, вони не зможуть знайти втіхи. Тому Він невтомно розповідав їм про те, яким було їхнє становище. Хоча часто Його слова й були неприємними, зрештою, у них, звичайно ж, виявлялася любов.

Поки Він перебував із людьми, мало хто насправді розумів Його слова. Але після того, як Він воскрес із мертвих і зійшов на небеса, Він послав Утішителя, Який, по-перше, нагадує про все, що Він говорив, а також про все, що Він зробив для людей. І багато хто, нарешті, увірува­в.

Коли ми сьогодні читаємо прямолінійні слова Ісуса та з їхньою допомогою переконуємося у своїй негідності, Святий Дух весь час перебуває поряд, щоб нагадувати нам, що Ісус зробив для нас, щоб показати нам Свою величезну й неминучу доброту, милість і любов.

Бонні ПЕТРОЩУК

Благовісник, 3,2022