Праця УЦХВЄ в Європі

Інтерв’ю з відповідальним за роботу УЦХВЄ в Європі єпископом Юрієм Веремієм.

— Наскільки від початку війни зросли церкви в Європі?
— На 14 церков. Плануємо відкривати їх ще більше, зокрема в тих країнах, у яких немає жодної української церкви: у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Нідерландах.

Українці звикли бути в церкві. Тож коли вони потрапляють в іншу країну, то шукають можливості об’єднатися, створити церкву, щоб мати змогу самим спілкуватися й закликати до спілкування інших.

— Як працюють церкви в Європі з біженцями з України?
— Маю враження, що попередні роки стали плацдармом до праці в цей час. Що роблять у церквах стосовно біженців? Зустрічаємо їх в європейських країнах. Служимо транспортом. Харчуємо. Надаємо послуги перекладача. Допомагаємо знайти житло або взяти його в оренду. Допомагаємо в медичному обслуговуванні, у соціальній адаптаціі. Вивчення мови. Також організовуємо євангелізаційну працю, душеопікунську, роботу з дітьми, сім’ями в місцях, де вони перебувають. Надаємо послуги психолога людям, які пережили сильні травми й вимушено приїхали в Європу.

Організовуємо роботу волонтерів, бо непросто знайти час для цієї праці. Європа дорога. Треба працювати, треба заробляти та ще й поділитися тим, що ти маєш. Тому не так просто знайти волонтерів. Але, дякуючи Богу, наші люди відкриті.

Організовуємо навчання щодо того, як поводитися в Європі. Українці щирі, довірливі, тому легко потрапляють у пастку, особливо молоді дівчата. Це дуже небезпечно. Потрібно налагоджувати комунікацію з людьми. Велику роботу доводиться виконувати нашим пасторам, нашим братам і сестрам в Європі в цей час війни.

— Чи можна сказати, що ми спостерігаємо пробудження серед українців у Європі? І чи є війна основним стимулом цього пробудження?
— Я б не назвав це пробудженням. Коли надається така безкорислива допомога знедоленим людям незалежно від їхньої конфесійної приналежності, то це велика євангелізація. Люди розповідають, що їх зустріли наші віруючі, допомогли їм у цьому місті, переправили в іншу країну. Мені сказала одна жінка, яка якимось чином потрапила з Маріуполя у Фінляндію, а потім далі в західну Європу, що скрізь бачить віруючих людей. Запитала: «Що вами рухає, що вас мотивує?» І мені було приємно відповісти, що нами рухає і нас мотивує Христова Євангелія.

Коли до людей доброзичливо ставишся, пропонуєш їм допомогу, то вони хочуть бути з тобою. Дехто приходить до церкви, слухає Євангелію. Деякі з них навертаються, приймають Ісуса Христа як особистого Спасителя, готуються до водного хрещення. У багатьох країнах Європи прийшли до Господа багато людей. Наприклад, у Швеції охрестили до десяти тих, хто увірував.

— Як ставляться в європейських церквах до праці українських церков на їхній території? Чи є якась ревність?
— Місцеві європейські церкви не проти того, щоб приймати наших людей в себе, щоб разом молитися, служити Богові, допомогти їм адаптуватися й швидше вивчити мову. Але біженців надто багато, щоб вони з ними впоралися. Війна в 2014 році випровадила масу людей до Європи. У 2017 році Україна отримала безвіз — і ще більше людей подалися в Європу. А ще мовний бар’єр. Тому ще в 2016 році ми вирішили очолити працю із заробітчанами та біженцями з України, щоб допомогти їм адаптуватися. І коли вони вже адаптуються, то, я думаю, їхній перехід у місцеві церкви буде природним. Якщо вони не перейдуть, то їхні діти повиростають і це зроблять. Вони вже знатимуть мову тієї країни, у якій виросли, проповідуватимуть тією мовою. А виклики теперішнього часу зобов’язують нас робити те, що ми робимо.

Для європейських пасторів така кількість приїжджих із України була чимось новим. Вони звикли все робити без помилок. І коли стали з нами співпрацювати, то були дуже обережними. Але ми вдячні їм, що вони прийняли нас щиро. Добре було ще й те, що ми йшли не відокремлено, а як представники Української Церкви Християн Віри Євангельської. За нами стояло наше братерство. І це дало зрозуміти європейцям, що наша робота не якась одноразова, тимчасова, а серйозна праця, за якою стоять служителі, авторитетні пастори. Тому й відкрили нам свої серця, свої будинки й доми молитви.

Я пригадую, як німці стали приймати наших людей. Вони поселяли разом і євангельських віруючих, і приїжджих зі сходу, багато з яких думали, що їх чекають у Європі й все їм подадуть на тарілці. А не отримавши того, чого хотіли, стали вести себе зухвало. То місцеві жителі зверталися до нас із проханням, щоб ми присилали до них віруючих бо з ними працювати легше.

Раніше нам було складно орендувати місце для проведення зібрань. А тепер європейці відкрили перед нами свої будинки молитви, свої церкви й надали години для проведення наших богослужінь безкоштовно. Зокрема маємо такі домовленості в Італії та Німеччині. І я за це дякую Господу. Вірю, що Бог і надалі благословить. Це велика допомога українцям. Ми щиро дякуємо європейцям за їхні відкриті серця, за їхню підтримку наших людей.

— Який відсоток новонавернених людей із поміж тих, хто прийшов у церкви?
— Ми не робили спеціального дослідження. Але, не мій погляд, 70 відсотків — це нові люди.

— Чи варто ставати членом церкви за кордоном?
— Це запитання було порушене на Комітеті. І ми прийшли до такого рішення, яке хочу вам озвучити. Церкву будує Ісус Христос. І ми вдячні Богові за Христа. Є захист Божий у Божій церкві. У церкві є пастор. Коли ти в церкві, то ти під опікою. Цей пастор наглядає, щоб якийсь хижий вовк не увірвався в отару й не забрав із неї овець. Коли ти в церкві, то ти під Божим захистом, під церковним захистом. І тому благословенний. Ісус Христос так побудував церкву, щоб люди туди приходили, щоб вони там зустрічалися. У церкві ти отримуєш увагу, отримуєш благословення, сам даєш комусь увагу і стаєш комусь благословенням. І тому ми прийняли таке рішення: усі брати та сестри, які виїхали зі своїх церков чи на постійно, чи тимчасово, знайдіть церкву й долучіться до неї. Вам не обов’язково виходити з членів своєї церкви, але все одно, поки ви перебуваєте в іншій країні, станьте членом місцевої церкви. Ви будете під наглядом Божим, під наглядом пасторським, а це велике благословення. І ми вас дуже просимо, щоб ви зробили це. Якщо ви служили у своїй церкві певними дарами, талантами, здібностями, наприклад, були проповідниками, співаками, брали участь у справах милосердя, євангелізації, у всякому доброму ділі, були учителями недільних шкіл, задіяні в молодіжному та сестринському служіннях тощо, то прийдіть і скажіть. Наші пастори залюбки нададуть вам можливість працювати в ім’я Ісуса Христа. Не виявляйте малодушності, прийдіть і заявіть про себе.

Тепер Європа пропонує багато спокус. Пропозиції ростуть. Вони на кожному перехресті міст. Якщо ви не будете пильнувати, ці перехрестя вас заберуть, звернуть вас від Божої дороги. Особливо багато пропозицій розпусти. Тому вберегтися від гріха дуже важко.

— Чи ви знаєте, скільки служителів із України тепер перебувають в Європі?
— Ми не знаємо, скільки наших служителів у Європі та де вони є. Звичайно, служити у своїй материнській церкві найкраще. Ми вас розуміємо, як ніхто. Якщо ви служитель і чуєте нас, то ми максимально старатимемося надати вам захист перед будь-ким у тому, що залежить від нас. Тому дайте про себе знати.

Розуміємо, що служіння пастора, як і кожна праця з людьми, не просте. А тим більше серед амбіційних європейців, які звикли до демократії. Але Бог покликав нас допомогти людям потрапити у вічне Боже Царство. Тож якщо там, біля вас, є декілька людей, декілька сімей — 5, 4, 3 — дайте про себе знати. До мене подзвоніть, або зайдіть на сайт Української Церкви ХВЄ — і ми допоможемо вам працювати в ім’я Христа.

— Яка найбільша проблема українців у Європі? Як її можна вирішити?
— Те, що люди надіялися отримати в Європі — того не отримали. Тому вони трошки розчаровані. Тим більше, якщо на все дивилися збоку, вірили чуткам. Є приказка: краще один раз побачити, ніж сто разів почути. І ось ти зустрічаєшся з реальністю, а вона не така, на яку ти очікував... Ми думали, що люди повинні до нас ставитися з особливою повагою, бо ми пережили біль, втрату, пережили війну. Хтось тільки з кількома сумками зміг приїхати... Очікували якогось особливого співчуття, постійної допомоги, але того не отримали. Є батьки, які приїхали з дітьми. Їм особливо важко. Згадую сестру Світлану, яка приїхала з 12-ма дітьми, чоловіка вбили, він був волонтером. Діти різні. Одні хочуть повернутися в Україну, мови не знають, поговорити з людьми не можуть, вони себе не дуже вільно почувають. Має пройти період адаптації. Треба трошки часу. Вони потрошки адаптуються до нового життя. І в цьому дуже гарно допомагає церква. Їм допоможуть із житлом, запропонують якусь роботу, допоможуть із перекладачем, послужать душеопікунством.

Як можна подолати ці труднощі? З молитвою до Господа, з надією на Нього, у спілкуванні з братами та сестрами. Дуже прошу вас: не закривайтеся в собі. Закритися в собі — це дуже велика проблема. Можна впасти в депресію і налаштувати себе на якісь нехороші справи. А це дуже важко виправити. Тому телефонуйте до наших пасторів, щоб із ними поговорити. Прислухайтеся до їхніх порад. Хто слухняний, тому легше, а хто впирається, той робить собі гірше, наступає на ті самі граблі — і наб’є собі ґулі. Ми так навчаємося, така школа. Тож звертайтеся, вам допоможуть, а потім будете допомагати ви.

Розмовляв Віктор Вознюк

Благовісник, 3,2022