Конфлікти в церкві— як їх вирішувати?

Міжособистісні конфлікти в церкві — одна з реалій, яка викликає в мене постійне занепокоєння. І мене турбує не стільки сам факт конфліктів або їхні масштаби, скільки нездатність (або небажання) вирішувати їх, коли вони виникають. Це суперечить очевидному вченню Біблії про важливість і способи вирішення конфліктів у середовищі християн. Все просто: Бог не дозволяє нам, християнам, жити в постійному прихованому конфлікті. Ми повинні працювати над тим, щоб кожен міжособистісний конфлікт привести до правильного вирішення.

Однак у наших церквах є надто багато людей, які вважають за краще бурчати і скаржитися один на одного; які дозволяють конфліктам залишатися невирішеними; які дають можливість невеликим сваркам розростатися в значні конфлікти, що можуть навіть перетворитися на справжню війну. Сьогодні я хочу розглянути види церковних конфліктів і запропонувати шляхи їх здорового вирішення. Будь-який конфлікт вимагає відповідей на два запитання: «В якого роду конфлікт ми залучені? Що потрібно зробити для благополучного вирішення цього конфлікту?»

У якого роду конфлікт ми залучені?

Перш ніж намагатися вирішити будь-який конфлікт, слід спочатку зрозуміти його природу. В цілому, ми стикаємося з трьома видами міжособистісних конфліктів.

Конфлікти через відмінності. Виникають між людьми на ґрунті різних уподобань, особливо в сфері служіння. Тут доречно згадати Павла і Варнаву, їхній конфлікт через Івана Марка — брати чи не брати його в місіонерську подорож (див. Дії 15:39). Обидва ці лідери хотіли якнайкраще виконувати своє служіння, але виникло загострення: вони дивилися на ситуацію по-різному і виявилися нездатними прийти до спільного вирішення проблеми.

Конфлікти через погляди на благочестя. Виникають, коли у християн розходяться погляди на інтерпретацію Божої волі в питаннях сумління. Наприклад, у першому столітті Павло звертався до християн, які їли м’ясо, попередньо принесене в жертву ідолам (див. Рим.14). Сучасні приклади можуть включати суперечки з приводу зовнішнього вигляду, планування сім’ї, вживання алкоголю і т.і.

Конфлікти через гріх. Виникають, коли одна людина грішить проти іншої. Біблія досить багато про це говорить. Та й кожен з нас, без сумніву, привів би багато прикладів зі свого життя — як із сімейного, так і з церковного.

Переважна більшість конфліктів (якщо не всі) належать до будь-якої з цих категорій. Спосіб вирішення конфлікту залежить від його природи. Ось чому важливо молитися і роздумувати над тим, з якого роду конфліктом ми зіткнулися. Встановивши природу конфлікту, ми будемо готові працювати над його вирішенням. Ми готові тепер задати питання: «Що потрібно зробити для вирішення цього виду конфліктів?»

Вирішення конфліктів через відмінності

Хоча ми проти розбіжностей у поглядах у наших церквах, вони, насправді, є знаком Божого благословення. Зрештою, Божа мета — збудовувати в громадах контркультурне суспільство, яке включає людей з різним минулим, з різних культур і соціально-економічних груп. Ці відмінності дають можливість віруючим зростати в любові, єдності й подобі Христа, і одночасно є інструментом сатани для розпалювання конфліктів.

Як правило, такі конфлікти вирішуються не тими способами, які потрібні в процесі конфронтації — але через зростання у Христовому характері й усвідомлений прояв якостей Його характеру. Якщо ви залучені в конфлікт через відмінності, вчіться слухати і цінувати, замість того щоб боротися з відмінностями в інших віруючих. Шукайте способи висловити Христові чесноти доброти, любові й терпіння. Бережіться від поспішних і несправедливих суджень про мотиви або ступені зрілості інших християн. Проявляйте, як можете, турботу про інших, не прагнучи надто захищати свої погляди. А якщо ви раптом зрозуміли, що згрішили проти іншого брата, смиренно попросіть у нього пробачення.

Вирішення конфліктів через погляди на благочестя

Бог закликає людей до Себе, але не робить нас клонами. Він не робить нас абсолютно однаковими, коли йдеться про те, у що ми віримо, — про наше розуміння й застосування Його Слова. У нас можуть бути тверді переконання в певних сферах, але невдовзі ми стикаємося з тим, що у деяких віруючих у нашій церкві можуть бути інші переконання.

Конфлікти на цьому ґрунті не можна вирішити за допомогою «з’ясування, хто винен». Такі конфлікти мають стосунок до характеру віруючих. У Посланні до римлян, 14 розділ, Павло використовує терміни «сильні» й «слабкі» і попереджає про деякі конкретні небезпеки, які загрожують зруйнувати єдність християн. У сильних є спокуса принижувати слабких, а у слабких є спокуса засуджувати сильних. Сильні можуть вважати слабких незрілими в вірі, що заплуталися в путах легалізму. Таке ставлення до слабких може вилитися в кінцевому підсумку в глузування та неприязнь. Слабкі ж, у свою чергу, можуть вважати сильних розбещеними й засуджувати їх за нехристиянську поведінку. Обидві категорії невдовзі почнуть віддалятися один від одного. Павло ж пропонує рішення, що складається з двох аспектів: приймати один одного і не засуджувати.

Коли ви опинилися в конфлікті «через погляди на благочестя», вам потрібно зрозуміти, що здорове вирішення цього конфлікту — це конфронтація з собою, а не з іншими. Лу Приоло каже: «Якщо і є якась користь від самоконфронтації, вона полягає в тому, щоб привести нас до покаяння в егоїстичних думках, мотивах, відносинах (якщо не в словах і діях), які стали помітними у світлі конфліктів через різні погляди». Тому навмисно шукайте тих людей, які відрізняються від вас, щоб ближче з ними познайомитися і вчитися висловлювати до них любов. Зробіть все можливе, щоб зрозуміти, чому вони прийшли до тих чи інших переконань. Остерігайтеся небезпеки відділення від «інших» (і спілкування тільки зі «своїми») й повністю відмовтеся від ідеї судити інших — «духовні або не духовні», «зрілі або незрілі», «гідні або негідні» — лише на підставі подібності або відмінностей у поглядах.

Вирішення конфліктів через гріх

Існують також конфлікти, коли одні християни грішать проти інших християн. У багатьох випадках найкращою реакцією на це буде просто пробачити іншого з любов’ю (див. 1Петр.4: 8; Пр.10:12). Йдеться не про те, щоб зробити вигляд, ніби нічого не сталося, але про зайняття правильної позиції: невеликі гріхи не є причиною для конфронтації й відділення.

Другий варіант — конфронтація. Це розумно і навіть необхідно, якщо гріх надто руйнівний, значний або «систематичний», щоб його можна було проігнорувати. Мета такої конфронтації — відновлення стосунків. Таке примирення вимагає процесу, який спочатку має неформальний характер, але може стати зрештою дуже формальним. Ісус пояснює цей процес у Євангелії від Матвія, 18 розділі.

Крок 1. Поговоріть з людиною, яка згрішила проти вас. «Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого» (Мт. 18:15). Поговоріть із цією людиною м’яко, смиренно. Поясніть, у чому полягає її злочин проти вас і запропонуйте покаятися в цьому. Стежте за тим, щоб замість оголених звинувачень ви змогли об’єктивно розібратися в проблемі. Задавайте запитання, щоб чітко прояснити ситуацію, і будьте щиро раді, якщо з’ясується, що ваш «кривдник» ні в чому не винен перед вами; що, можливо, мало місце просте непорозуміння. У більшості випадків на цьому етапі кривдник розкаюється у скоєному, отримує прощення — й інцидент вичерпано.

Дозвольте мені дати тут ще кілька порад людям, які були змушені втрутитися в конфлікт. По-перше, церковні лідери повинні задавати (в разі конфліктів) наступні ключові питання: «Ти поговорив з ним про це?», «Ти вказала їй на гріх?» Лідери іноді намагаються занадто прискорити процес розв’язання конфлікту. Звичайним же членам церкви раджу дотримуватися балансу між занадто частою конфронтацією і занадто рідкою. Незрілі віруючі, які надмірно бояться інших, можуть за всяку ціну уникати конфронтації — і справжнього примирення не відбувається. Багато відносин залишаються зруйнованими тільки через відсутність сміливості підійти і сказати прямо. З іншого боку, через незрілість і гордість ми можемо реагувати на кожну дрібницю. Потрібен баланс, досягти якого можуть допомогти мудрі поради більш духовних віруючих. Але в будь-якому випадку знайте: ваша відповідальність — не розголошувати іншим про проблему (принаймні, спочатку), щоб зберегти репутацію ближнього. Найбільш бажане вирішення конфлікту — коли після примирення про гріх людини знаєте тільки ви і ваш колишній кривдник.

Крок 2. Якщо кривдник — після того, як ви висловили йому все — не показує ніяких ознак каяття, не просить вибачення, ви зобов’язані зробити другий крок: «Якщо не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося всяке слово» (Мт.18:16). Зверніться за допомогою до одного або двох духовно зрілих віруючих у вашій церкві, поясніть їм ситуацію і нехай вони скажуть вам, праві ви чи неправі в даному випадку. Будьте готові визнати неправоту, якщо ці люди прийдуть до висновку, що ніякого гріха проти вас не здійснювалося, а виникло просте непорозуміння. Але якщо свідки підтвердять вашу правоту, тоді візьміть їх із собою для вторинної бесіди з кривдником. Намагаючись вирішити конфлікт, будьте впевнені, що ви прямуєте кроками, записаними в Євангелії від Матвія. Головною метою є те, щоб ваш кривдник покаявся й отримав прощення (щоб таким чином можна було закрити питання). Але якщо ваш кривдник залишається твердим у своїй нерозкаяності, тоді справу слід виносити на церкву. Тепер уже лідерами церкви має вирішуватися питання членства цієї людини. Ви можете залишатися задіяним у цьому конфлікті, але головна відповідальність переходить від вас на лідерів церкви.

Конфлікт між віруючими — сумна, але неминуча реальність. Якщо навіть у Павла (великого апостола) з Варнавою («Сином розради») була серйозна розбіжність, як можна розраховувати на те, що ми, «звичайні віруючі», зможемо уникнути міжособистісних конфліктів? Крім того, такі конфлікти є можливістю покращувати свій характер, зростати в благодаті, любові й смиренності. Але все починається з двох простих запитань: Якого роду цей конфлікт? Що потрібно зробити, щоб вирішити цей вид конфлікту?

За матеріалами блогу Тіма Чаліса

"Благовісник", 3,2018